Цей гріх на двох. Солодка втеча

Азірафаела і Кроулі не розмовляють одна з одною, дивлячись у вікно. Міс Фолінг не знає, чи робить вона правильно? Чи можна довіряти Кроулі? Чи вартий цей ризик, хоч чогось? Хвилювання перейшло в тремтіння, що уважна гувернантка помічає не одразу, але реагує миттєво: вона зупиняє кучера.

 

– Вийдіть, міс, Вам потрібне свіже повітря.

 

Вона допомагає Азірафаелі вийти з карети, торкаючись до її плечей.

 

– Тебе ж звати Ентоні? – Запитує Азірафаела, ступаючи за межі дороги.

 

– Так…

 

Пані присіла, дивлячись на маленькі польові квіти.

 

– Здебільшого так називають хлопчиків… Твій батько хотів сина?

 

– Ні, я сама обрала собі таке ім’я. – Кроулі присідає біля неї і допомагає рвати польові квіти, хоч не розуміє навіщо міс Фолінг це робить. Скоріше за все, щоб просто назбирати квітів. Вони ж гарні, чому б ні?

 

– Мені цікаво послухати як це сталося… Розкажеш?

 

Кроулі здивовано подивилась на співрозмовницю і почала розповідь про своє ім’я, згадуючи як була без імені довгий час і що нарешті їй набридло бути ніким. Азірафаела вражена, що батьки ніяк не назвали доньку, але Кроулі заспокоїла її тим, що батьки не були грамотними і мали, очевидно, погану уяву.

 

– Пані, можете називати мене по імені,- Ентоні віддає всі квіти Азірафаелі і та нарешті піднімається.

 

– Ми можемо їхати далі, міс Тоні?

 

Кроулі тихо сміється.

 

– Коли люди називають інших по імені, то не використовують стільки фольмарності: можна без “міс”.

 

Азірафаела киває і усміхається, дивлячись на те чи кучер ще не заснув.

 

– Тоді і я для тебе Азі.

 

“Чи це не надто?”- промайнуло у її голові після того, як вона це сказала.

 

Вони їхали далі. Тепер Азірафаела забажала, щоб Кроулі їй розповіла про себе, тим часом сама плетучи щось з квітів. Їх виявилось мало, щоб сплести вінок, а тому міс Фолінг протягнула невелике колечко Ентоні, дослухавши її розмову:

 

– Це на зап’ястя. Якщо хочеш… Я просто наплела цілих п’ять і тепер можемо одягти їх двоє і ще кучеру дати! – Весело промовляє Азірафаела, бачачи, що Кроулі одягає подарунок, хоч не надто любить подібне.

 

– Я б не хотіла ділити це з кучером. Можливо, тепер доведеться його вбити? – Кроулі засміялась, а янгол нахмурився, протестуючи проти цього плану від чого Ентоні ще більше заливається сміхом. – Я ж не серйозно.

 

Азірафаела довго вдивляється у лице Кроулі. За межами маєтку її риси стали м’якші, вона обережна з нею, погоджується на все… Їй не хочеться вірити і водночас неймовірно хочеться, що Ентоні відчуває щось до неї. Здається, це так очевидно і водночас так безглуздо.

 

Неправильно. Проти світу, проти всього, проти всіх. Азірафаела відчуває як все її тіло болить від тяжіння, від того, як камені засудження падають на неї. Кроулі затихла, бачачи болісне лице співрозмовниці. 

 

– Я не думала, що тебе так укачує у подорожі… Можливо, варто частіше робити перерви? Ти така ніжна, – Кроулі дійсно відчуває себе вільнішою на шляху до “перевиховання”, але наступні події поставили хрест на уявленнях Кроулі про все, що навколо неї відбувається.

 

Теплі рожеві губи, зволоженні пахучим маслом, торкнулись її вилиць. Азірафаела не сміє цілувати Ентоні без дозволу, не сміє вирішувати чи справді у неї є до неї почуття. Її серце калатає гучно, так гучно, що Кроулі чула. Чи може це її серце?

 

“Що я накоїла? Що мною заволоділо?” – Азірафаела приречено скулить, закриваючи очі від сорому.

 

– Я негайно мушу зупинити карету, так? – Азірафаела хоче втекти хоч куди, навіть просто на вулицю. Але Кроулі так на неї дивиться, наче якщо вона зараз втече, то весь світ рухне на неї.

 

– Прошу, Азі, розтлумач,- Кроулі боїться своїх думок зараз. Вона жадає пояснень. 

 

Азірафаела відводить погляд до вікна.

 

– Я таке ж чудовисько як і ти. Я відчуваю до тебе тяжіння, котре сильніше мене і я насправді могла б йому протистояти, але… Я хочу бути щасливою! Я хочу любити і мені страшно від того, що я відчуваю. Я не збиралась тебе перевчати, я хотіла тобі зізнатися десь в іншому місці, десь на краю цього світу.

 

Азірафаела згорає від сорому, від страху, від тривоги. Її нудить, їй хочеться свіжого повітря і хочеться схопитися за щось, щоб мати підтримку.

 

– Ти жорстокіша, ніж може хтось уявити, – з болем шипить Кроулі, беручи її лице у долоні. Азірафаела дивиться їй у вічі з провинною. – Ти знущалась наді мною, відреклась, відкинула, тримала у руці… Ти ж здогадувалась про мої почуття, так? Тому ти стала сміливіша?

 

Азірафаела киває, усміхаючись. Їх губи торкаються один одного: її солодкі, зволоженні і сухі, потріскані губи Ентоні. Вони тануть у поцілунку, довгоочікуваному і теплому. Азірафаела руками проводить по корсету Кроулі, насолоджуючись, що може торкатися її.

 

Тривалий поцілунок закінчується обіймами. Азірафаела відчуває, як втома, страхи і вагання, розтікаються по тілу, повільно стікають з неї. Кроулі не знає чи справді це все, чи справді в її обіймах м’яке тіло янгола, що так скажено весь цей час тріпав крильцями?

 

Кучер навіть і не здогадується, що відбувалось весь цей час у кареті. Які зізнання та теплі розмови. Він залишає двох панночок в особняці, серед деяких слуг і зникає за горизонтом.

 

Як тільки вони переступають поріг покоїв, Азірафаела кидається на Кроулі поцілунком. Ентоні зовсім не очікувала такої пристрасті від цієї дівчини: вона як птиця злетіла до неї, обійняла важкими крилами, стиснула руками і цілувала з усією наснагою. Звідки їй відомо як цілуватися? Так глибоко, так запаморочливо, що Кроулі лише залишається відповідати і смакувати.

 

Вони відриваються одна від одної, лише коли губи набрякли. Азірафаела світиться від радості і червоніє від сорому. Але Кроулі лише посміхається та спокійно тримає дівчину за талію.

 

– Як швидко все змінилось.- Трохи ображено зауважує Кроулі, але Азірафаела на це лише винувато відводить погляд. Знову винувато.

 

Кроулі бере її руку у свою і сплітає їх пальці, на що Азі ніжно усміхається і дивиться знов на близьку подругу.

 

– У мене вологі долоні…

 

Кроулі на це лише криво посміхається і фиркає.

 

Наступні тижні пройшли в ідилії: вони разом прогулювалися садами, вуличками, разом ходили до гостей, набуваючи спільних друзів і разом пробували нові страви. Азірафаела не скупилась на різних смаколики та розваги. Деяких з їхнього оточення знали про їх близьку дружбу, що давало янголу полегшення у душі, наче не весь світ все ж хоче розлучити їх.

 

Кроулі лежала поруч з Азі на ліжку, слухаючи як та тихо сопе. Їй хотілось продовжити це щастя…

 

Її сім’я нічого не підозрювала, коли вони приїжджали до них, або навпаки. Діти інколи залишалися у них, чому Азі була рада, а Кроулі лише спостерігала за цією сімейною ідилією.

 

Пройшли роки, а їх кохання залишилось таким самим сильним. Дівчата повернулися від друзів і сміялися, обговорюючи проведений день.

 

Азірафаела закриває очі коханій.

 

– Азі? Що сталося? – Кроулі посміхається, показуючи свої білі зуби. Азірафаела тихо сміється.

 

– Йди куди я тебе веду.

 

Зашпортуючись і сміючись, вони все ж доходять до якоїсь із кімнат і Ентоні нарешті змогла побачити, що вони у гостинній, де розставлено на столі два бокали, фрукти і пиріг.

 

– Я підготувала це перед нашим від’їздом і відіслала всіх слуг. Сьогодні ми можемо вільно цілуватися у будь-якій кімнаті!

 

Кроулі кидає лукавий погляд на Азі.

 

– Та що ти кажеш? Невже вже не терпиться? То-то я думаю, ти поспішала додому,- Кроулі почала нахилятися, щоб поцілувати Азі, але янгол лише відійшла на крок з сміхом.

 

– Ні-ні, спочатку ми відсвяткуємо, а потім все інше. Тебе ж потім не зупинити!

 

Кроулі згинає брову, не вірячи таким звинуваченням: “Це я- то незупинна у цьому?”

 

Тиха атмосфера свічок та закритих шторами вікон, інтимно пестили слух двох жінок, котрі розмовляли навіть у тиші. Їм завжди є про що поговорити, хоча вони цього не завжди потребують. Кроулі встає зі свого місця, залишаючи вино не допитим, і запрошує Азі до танцю.

 

Вона не проти. Навіть у тиші, без музики- не проти. Вони й так божевільні, то чому б ні?

 

Запах квітів та різних речовин для саду заспокоює Азі. Вони танцюють не вальс, але щось схоже: просто нерозбірні рухи, просто крутіння, дотики, обійми. Їх руки гладять одну одну, наче не помітно й випадково. Але ось вже Ентоні притиснута до стіни Азі, котра цілує її у вуста, а ось Кроулі перехоплює ініціативу і проводить губами по її пухким щічкам.

 

– Азі, дозволь сьогодні я, м? Ти ж ненаситна!

 

Азірафаела червоніє від такого нахабства Кроулі, але не заперечує.

 

– От і добре.

 

Кроулі розплітає її прибране догори волосся, дозволяючи білим пасмам впасти на її плечі, вона повільно знімає її сукню з плечей, цілуючи за вухом і вздовж шию, проводячи гарячим, наче роздвоєним, як у змії, язиком. Азірафаела мліє. Вона відчуває як жар спускається до низу, як вона оголяється душею. Знов і знов. Янгол руками намагається зняти з коханої корсет, торкаючись пальцями до її спини і раз у раз тиснучи ними, наче притискаючи таким чином її ближче до себе.

 

Кроулі осипає її поцілунками, доки Азі повністю її роздягає. Вони різні: Кроулі подобається одразу переходити до справи і повторювати це ще раз і ще, а Азі смакує кожною миттю, як смакує і життя. Інколи Ентоні здається, що вона для Азірафаели шматочок смачного пирога, бо так як її “їсть” Азі, не може навіть зжерти ні один чоловік поглядом. Вона дивовижна у всьому, бувши сором’язливою вона неймовірна у сексі, бо хоче віддати усе.

 

Азірафаела лягає на диван, допомагаючи Кроулі роздягнути себе, і проводить руками по тілу партнерки. Повітря стало гарячішим. Дихання опікає. Ентоні не встигає зловити момент, коли Азі бере її сосок до рота і цілує його, при цьому не залишаючи без уваги всю невелику грудь, облизуючи шкіру, цілуючи і червоніючи до самих вух. Азірафаела завжди червоніє і Кроулі теж… Янгол дивиться у привідкриті від тяжкого дихання губи Кроулі і цілує знов у губи. Вони довго цілуються. Завжди довго.

 

Наступним етапом стають пестощі в більш інтимних місцях. Коли вже немає місць для поцілунків вище, то вони знаходять порятунок у самих глибинах тіла. Азірафаела хоче спуститися до її ніг, але Кроулі зупиняє її пальцями, котрі ніжно проводять по її ніжній шкірі стегон.

 

Їй лоскотно. Вона проводить долонями по її спині та стегнах, бере за сідниці і завертає руки до її живота та лобка, дивлячись то на її груди, то в очі. Вони важко дихають, розряджаючи повітря між ними, їх стогнання проникають у вени. Пальці Кроулі проводять по її статевих губах, по клітору і погладжують вхід до піхви, ніжно натискаючи на гарячі м’язи. Азі тихо стогне і цілує у її вилицю, намагаючись зловити поцілунок її губ. Але Ентоні дражнить її: облизує губи і пальці, котрі ще мить тому мали бути у ній і спускається у низ. Знов тією ж рукою, знов робить все те саме,доки Азірафаела нетерпливо не шльопає її по сідницях і не входить у її вологу піхву. Кроулі від цього червоніє і широкими очима дивиться на партнерку, котра невдоволено набуває щічки.

 

– Не дражни так мене!

 

Кроулі посміхається і провокаційно запитує:

 

– А то затрахаєш?

 

Азірафаела соромиться вульгарних слів, а Кроулі готова вічно цим користуватися. Ентоні відчуває, як пальці її коханої керують нею. Як відбирають можливість її прискати отрутою, бути нахабною. Вона скулить від її дій: від того як Азі додає і відбирає палець, як легко проникає у неї, як намагається час від часу роздвинути всередині пальці і як цілує її гострі плечі. У Азірафаелі не довгі пальці, але вона настільки старається, що Кроулі вони більше ніж просто задовольняють.

 

– Я б краще зробила, якби ти дала мені спуститися… – Азірафаела хоче повністю задовольнити Кроулі. Гувернантка старається заспокоїти стогнання і крізь них прошепотіти відповідь, але все на що вона здатна у цю хвилину, це невиразно промовити: “Я люблю тебе”

 

У цих словах вкладено усе, щоб Азірафаела була задоволена. Кроулі бере себе нарешті у руки і долонею накриває її між ногами, стискаючи, від чого Азарафаела трохи сповільнює пальці. Ентоні знає, що її кохана любить це. Вона знає, як її приручити та зупинити, керувати нею. Азі сама віддала інструкцію від себе.

 

Кроулі не гірше пестить Азі, так, щоб вони змогли насолодитися фіналом разом. Колись можна по черзі, але зараз хочеться саме так.

 

Азірафаела стискає щелепу, згорблюючись у перед і бажаючи возз’єднатися в одному ритмі. Кроулі то зупиняє Азі, то пришвидшує їх божевілля. Унизу вони повністю вологі. Їх руки, їх стегна… Вони ловлять блаженство у цьому бруді, у цьому гріху, котрий їх вб’є, котрим вони впиваються доки можуть.

 

І нарешті торкаються на хвилину неба, стають вищими за нього, стають єдиним з Раєм і Пеклом, стають на межі всіх світів разом і впадають у цей екстаз усім нутром.

 

Кроулі обіймає Азі, відчуваючи як та усміхається від щастя.

 

– Ти мене справді любиш?

 

– Я тобі це постійно кажу… Чому ти постійно питаєш?

 

– Просто мені подобається це чути… Я тебе теж люблю.

 

Ентоні задумалась і облизала її носик, кусаючи легенько.

 

– Ти моя солодка.

 

Азірафаела засміялась, цілуючи її.