Криваве вбивство

-В-ВИШНЕСЕРД!!В-В-ВІН…..МЕРТВ-ВИЙ ! – загорлала Росоквітка вся в сльозах, а з кубел швидко вибігли коти.
-Що?…Де він? – невпевнено, але чітко спитав Вужезуб.
-ВИШНЕСЕРД…-вона видихнула, намагаючись спокійно говорити.
-Я і-ішла полювати.Коли вже стрибнула на м-мишу, я побачила гал-лявину, д-де він лежав н-не дих-хаючи! – плачучи сказала войовниця.
-Тінелапко! За мною! – сказав медикіт, і Тінелапка безпорадно побігла за ним. Коти ще в шоці бігли по запаху крові, який був поблизу табору.Коли вони пробігли через густу високу траву, вони побачили його. Не дихаючим. Вужезуб підбіг до кота та почув якийсь незнайомий запах. Він не придав йому особливої уваги. Медикіт розчаровано взяв за загривок, а Тінелапка підбігла допомагаючи нести з невимовним відчаєм у очах.Він був її найліпшим другом дитинства, який народився за одну повню до Тінелапки.Вони разом бігали через очерет, тренуючись швидко бігати, а зараз….
Медикіт та його новачка ввійшли на галявину, розчаровано поклавши його посеред галявини.Кіт нахилився до нього та ще раз принюхався, але уважніше.Його зіниці розширилися.
-Це було невипадково! Це було зумисне вбивство! – розлючено сказав Вужезуб та топнув лапою, що інші перезирнулися.
-Як це?Я сам вб’ю того, хто це зробив! – вигукнув хтось з купи котів.Потім і ще хтось. Й ще.Туманнозір підійшов до тіла вояка та нахилився до нього. До нього ще приєдналося декілька котів і його новачка Чорнолапка. Коти почали розходитися по кублам. Яблунецвіт ще сидів на галявині.
-Пішли, Яблунецвіте.А то замерзнеш.. – тихо нявкнула Димовія.Кіт піднявся та пішов опустивши хвоста у кубло вояків разом з Димовією. Вояк ліг на мохову підстилку та дивився, як блимала блискавка. А згодом і заснув..