Фанфіки українською мовою

    Анотація:

    Головна героїня – Ліза, дізнається про те, що її чоловік був брехуном і видавав себе не за того ким є, тепер їй доведеться в самотності рятувати себе від фатального кроку самогубства, втім героїню спіткала гірка новина, у неї виявили невиліковний рак і їй залишилось жити півроку, тому вона просить у свого друга Жені, поїхати ближче до моря, хоч з біллю всередині, однак ця подорож звела їх обох разом, адже головне це бажання жити, воно перемагатиме навіть смерть і зробить чудо..

    P.S: Це можна сказати продовження до чому ти така гарна, хоча я цей фанфік недописала, втім у планах було весілля Спартака і Лізи і ще купа сюжетних поворотів, які не втілились у життя(

    Тому, сподіваюсь вам сподобається. Приємного вам читання)

                                        

    “І знову відчай, біль і сльози:

    Душа втомилась від страждань.

    Нема тепла — одні морози,

    Й печаль розбитих сподівань.

     

    Навкруг життя вирує і біжить,

    Щоразу щось нове стається –

    У мене все без змін, мов мить

    Спинилася і не поворухнеться.

     

    Вже чаша переповнена сповна

    Проблемами та безутішним горем.

    А серце крається, душа стона

    І ріки сліз стають бурхливим морем”

                                      © Мирослава Каганець

                                          1

                            11 квітня, ранок:

    Я прокинулась від дзвінка на мобільний телефон, лежачи в обіймах свого ще на той момент коханого чоловіка, якому я вірила, це був Женя, якщо дзвонив саме він, то по любому щось сталося, тому я без вагань взяла слухавку, замотавшись в покривало яке залишило Спартака повністю голим: 

    — Я тебе слухаю, Жень. Що трапилось на цей раз?

    — Ти бачила вже статтю про Спартака?

    — Яку ще статтю, ти взагалі про що?

    — Краще почитай, бо я тобі не перекажу все. Однак якщо що, влаштуєш зустріч з Спартаком, мені потрібно серйозно з ним поговорити.

    — Господи, що там вже таке?! Зараз прочитаю твою довбану статтю!

    — Я тобі скину краще одну публікацію, почитаєш це

    — Окей, в директ скинеш це.

    — Домовились, тоді бувай, Ліз.

    — Бувай, Женю. — у мене чесно кажучи були погані передчуття, однак я подумала, можливо там дурниці і це чийсь жарт, втім коли Янович це скинув, я зрозуміла, що це ніфіга не жарт, і почала вчитувалась у рядки публікації:

    — Спартак (Олександр) Суббота брехун, шахрай і самозванець.. Що, та ні цього не може бути – але я читала далі, не вірила, допоки не побачила про співпрацю з проросійською партією ОПЗЖ (для тих хто не в курсі, ця партія, опозиційна платформа – за життя, вона проросійська і у ній перебував Медведчук, адвокат Стуса, який посадив його на другий термін і по суті вбив його, тож якось так), про те як він роками видавав себе за кандидата психологічних наук, опубліковані наукові статті у яких фізична адреса, це українська церква у Нью-Йорку, він ніколи не працював у СБУ, і це якась Спілка Безпеки України, і ім’я його справжнє Олександр, а не Спартак.. Після того я просто заклякла і не могла нічого вимовити, сильний комок у горлі, був як якийсь камінь, невдовзі я почула його схвильований голос:

    — Кохана, з тобою все гаразд? Я можу чимось допомогти?

    — Спартак, ти можеш мені щось пояснити?

    — Що саме?

    — А як так вийшло, що ти мені весь час брехав, про роботу в Спілці Безпеки України, про те, що ти шахрай і те що звуть тебе не Спартак, а Саша.. Ти можеш мені хоч щось пояснити?..

    — Чорт, ти вже все знаєш.. Ну гаразд, я дійсно брехав тобі і не тільки про себе, задоволена?! А і до речі, я ніколи тебе не кохав, а лише використовував у сексі. Яка ж ти наївна дурепа, тебе легко можна обвести навколо пальця.

    — Що? А як же всі слова про кохання?..

    — Це все була брехня, я тобі весь час зраджував, а ти навіть не помічала.. — дівчина ледь стримувала свої сльози і підвищеним голосом, промовила до свого чоловіка:

    — Який же ти покидьок, я ненавиджу тебе! Ти обов’язково за все заплатиш, я зроблю все, аби тобі люди більше ніколи не довіряли!

    — Ти не забувай, що у мене багато фанатів і вони тобі не повірять. Та і тим паче, ти цього не зробиш.

    — Збирай речі і йди геть! Я не хочу бачити тебе, краще в суді з тобою побачимось.

    — Ну гаразд, але ж тільки ти без мене ніхто. Ти просто нікому не будеш потрібна, краще б не була така істерична, тоді можливо я тобі не брехав.

    — Сумніваюсь, чому ж я не помічала, що мій чоловік монстр.

    — Це взаємно, дорогенька) Краще піду зберу речі, аби не мозолити тобі очі! — чоловік пішов збирати речі, а Ліза опустилась до стіни, їй хотілось лише одного, більше не жити на цьому світі, вона відчувала себе обдуреною дитиною, а з очей зрадницько лилися рікою солоні сльози, а він бляха дійсно правий, кому ж я буду потрібна, з сестрою стосунки погіршились, а після нашого весілля, Женя відсторонився від мене, бо я брехала йому про кохання, на жаль всі ми про щось брешемо, бо як то кажуть, без брехні в житті не проживеш, втім брехня має свої наслідки, зазвичай це негативні, ось і наслідок, почувши його кроки, я витерла ті сльози, бо не мала права зараз показувати свою слабкість:

    — Ну все, сподіваюсь ми не побачимось більше. А і ще, треба ж розлучитись нам, це обов’язково буде, але пізніше. Тому чекай на запрошення від суду, бувай. — після того як він пішов, я взяла до рук келих і налила собі вино, це був мій порятунок від сірої реальності, тепер ж від мене пішов чоловік, якого я кохала, і який колись врятував мене від фатальної спроби самогубства, однак зараз мене вже не могло нічого зупинити, бо а для чого жити, який в тому сенс, в голові вже був влаштований план, наковтатись таблеток, втопитись, просто порізати вени чи полетіти з даху, вибір був незліченним, я поглядала у вікно, яке стало для мене різко чужим, у мене була поза відчаю, я не знала як мені все скласти до купи, бо було відчуття ніби я стала маленькою дитиною, яка чує крики рідних вдома, втім була одна ідея, переїхати на деякий час до сестри, бо в цій квартирі все нагадувало про нього, там було багато гарних моментів для мене, однак це була лише моя власна ілюзія, наче ж не дурна, але серце підказувало, що це точно кохання, а виходить, що я була сліпою та ще і дурепою, набираючи у телефоні знайомий номер, я чула довгі гудки і десь через 2 хвилини почувся твердий голос сестри: 

    — Суддя Свинчук, слухаю вас.

    — Привіт, Діан..

    — Які люди, сама Єлизавета Суббота подзвонила до мене. 

    — Може обійдешся без свого дурного сарказму?

    — Гаразд, щось хотіла, сестричко?

    — Мені потрібно переїхати до тебе, будь ласка, тільки нічого не питай, я тобі потім все поясню.

    — Добре, ключі у тебе є, у мене ще сьогодні три судові справи і я приїду, але якщо мене не буде раніше 11 вечора, можеш засинати тоді, вибач, але мені вже потрібно вимикатись. Бувай, сестричко. — Ліза дякувала, що та хоч нічого не питала, бо вона ще та міс допитливість, та і навіщо їй мої проблеми, нехай ось краще допомагає садити недоброчесних людей, а я переживу це, якось ж пережила вбивство матері, те що мене звинувачували у її вбивстві та своє викрадення, тому нічого було показувати свою слабкість і я почала збирати свої речі, аби скоріше забути про те, як Спартак зробив мені боляче..

                                   POV Янович:

    Настала чверть за п’яту вечора, я з нетерпінням чекав на Спартака, так як він написав мені, що обов’язково прийде і все пояснить, хоча я сумнівався у цьому, проте ця зустріч буде як камінь з душі, однак мені дуже боляче, що близька мені людина обманювала мене близько півтора року, образа є на нього, це правда, але ми дорослі люди і я зараз не маю право показувати свою слабкість, я взяв до рук цигарку і повільно курив, втягував дим і насолоджувався цим, аби тільки не повертатись у сумну реальність, через п’ять хвилин я вже побачив знайому чорняву голову, він тихо підійшов до мене і незважаючи на довгу паузу, той почав говорити:

    — Жень я знаю, що ти б хотів отримати від мене пояснення. І про СБУ, про моє справжнє ім’я, про співпрацю з ОПЗЖ і про домагання з клієнтками, це все правда. Пробач, що я втягнув тебе у все це. Я довбойоб і я це визнаю, тому сподіваюсь, що ти не тримаєш на мене зла. — у чоловіка стояв болісний комок у горлі, Янович намагався стримувати свої емоції, хоч це було дуже складно, тому я взяв ще одну цигарку і викурив її при ньому, колега не дуже любив захоплення свого друга курити цигарки, але той давно змирився з тим, по його обличчю було видно, як йому боляче це чути від найкращого друга, проте як то кажуть, то таке життя, нарешті після трьох викурених цигарок, хлопець промовив до вже колишнього друга:

    — Але для чого, це все було тобі? Я б прийняв тебе таким яким ти є..

    — Це вже відносно неважливо, тому я вважаю, що буде краще, якщо ми розірвемо всі зв’язки з тобою.

    — Я згоден з цим, тому я востаннє подякую тобі, що ти був у моєму житті, хоч все скінчилось ось так, все ж це був непоганий досвід для мене.

    — Я тобі теж дякую, Жень. Ти був найкращим другом у моєму житті.. — хлопці тепло обійнялись одне з одним і мирно розійшлись, знаючи, що вони не тримають зла на один одного

                               POV Ліза:

    Дівчина зі своєю великою валізою, приїхала до квартири сестри, відтепер по суті починалось її нове життя, без Спартака, та подкасту, можливо мені зробити фідбек і повернутись до своєї поліцейської професії, непогана ідея, але це буде потім, порившись трохи у сумці, дівчина знайшла ключа до квартири і відкрила тяжкі та броньовані двері:

    — Ну привіт, сестричко — та промовила до порожнечі, це був зараз їх стан, втім Ліза мала триматись, заради кого, вона не розуміла і сама, можливо заради Жені, який наврядчи її пробачить після того що сталось:

                            Два роки тому:

    Я обережно постукала до номеру Жені, де я колись перевдягала свій купальник, аби приревнувати Спартака, тоді для мене це було пріоритетом, втім це не важливо, так от, хлопець обережно відкрив двері і я побачила на його обличчі байдужість до мене, тоді я зрозуміла, що той вже все знає, тому після того, як ми ненадовго помовчали, врешті-решт я почала цю розмову:

    — Жень, ти турботливий та гарний хлопець і якби не Спартак, я була би з тобою разом, це правда. Але я кохаю Спартака, а тебе я використала аби приревнувати його. Пробач будь ласка, і не тримай на мене зла.. Якщо можна, ми можемо залишитись просто друзями..

    — Ні, я почув вже достатньо. Мені не подобається, коли люди маніпулюють наді мною, тому ми краще ніким будемо один одному, аніж будемо собі робити боляче. Однак я все-таки радий за тебе, сподіваюсь, ти будеш щасливою без мене.. — вони розійшлись зі своєю особистою біллю, але ті намагались не показувати цього, не показувати цих наївних почуттів, які розбили їх обох..

                           Теперішній час:

    Ліза не помітила, як за цими роздумами вона заснула до самого вечора, допоки не почувся звук ключів у дверях, це була Діана, а та різко прокинулась, вважаючи, що це сон, бо чого б вона заснула, тільки що ж день був, а тут вже глибокий вечір, однак це було неважливо:

    — Привіт, моя люба сестричко. Тепер розповідай, чому ж ти вирішила переїхати до мене. Бо судячи з твого чемодану, ти конкретно посварилась з Спартаком, я вгадала?

    — Ні, у нас ремонт в квартирі. Тому я поки тимчасово поживу у тебе, ти ж не проти?

    — Все гаразд, скільки треба, стільки і живи тут, я не проти.

    — Дякую тобі, Діан. Обіцяю, як тільки скінчиться ремонт, я відразу ж виїду з твоєї квартири.

    — Немає за що, звісно. Але досить мені брехати в очі, ти ж не вмієш брехати, однак все одно це робиш.

    — Я не брешу! Що ти взагалі вигадуєш?!

    — Ооо, точно брешеш, для чого тобі це потрібно?

    — А для чого мені розповідати тобі це?

    — Я вважала, що у тебе є довіра до мене, як до сестри.. Ну не хочеш, як хочеш..

    — Гаразд, ми більше не разом зі Спартаком.

    — Тю, ви ж все одно зійдетесь через деякий час

    — Ні, це не так. Ми розлучаємось з ним остаточно.

    — Ти це безліч разів вже казала, Ліза. Може нарешті розійдетесь і все.

    — Це так і є, ми більше не разом.

    — Стоп, ти не жартуєш? 

    — Ні, він надто багато брехав, а я це побачила лише сьогодні.. Якби не те розслідування, можливо я б і далі вірила йому.. Як він міг мене обманювати, за що, чорт візьми! — вибухнула дівчина, а сестра намагалась заспокоїти її обіймами, та голосно плакала, бо надто довго ховала свої емоції, Ліза в цей момент, почала думати про Женю, а якби не Спартак, може б зараз вона не плакала через те, що її почуттями скористались, якби не було боляче, потрібно бути сильною, заради себе хоча б, а якщо я буду в самотності до кінця своїх днів, то нехай тому і бути, допоки не почувся дзвінок у двері і там був доволі неочікуваний гість:

    — Кохана, я там дещо забув у тебе.. — це був Женя, я хотіла зараз лише одного, провалитись під землю і не бачити його тут, було відчуття ніби у маленької дитини з’явився інший батько, так це дивне відчуття, втім я дивилась на них і у їхніх очах, я почувала себе покинутою дівчинкою, тепер я розумію чому вона посварилась зі мною, мені хотілось зараз вибухнути слізьми, але я мала бути сильною і триматись, хоча б заради себе, бо на жаль більше у мене близьких людей немає, тож як то кажуть, кожен сам за себе

     

    0 Коментарів