1

Переклад власної роботи з англійської мови. Можете завітати на мій Tumblr (lisa-is-writing) або AO3 (lisa_gerani) щоб почитати більше, поки чекаєте нові роботи тут (Там я пишу більше про романтичні відносини між цими двома). Приємного читання! хх

АВ, де Тоні Старк – біологічний батько Пітера Паркера. І Месники дізнаються про це.

Тоні ні в якому разі не претендував на звання “батько року”. Чорт забирай, він став батьком якихось два роки тому – замість новонародженого пупса він отримав п’ятнадцятирічного підлітка-мутанта з павучими суперздібностями та гіпертрофованим відчуттям справедливості. І якимось дивом йому вдавалось приховувати той факт, що Пітер – його біологічний син.

Побачивши його вперше, Тоні відразу помітив ідентичний колір очей та ту ж саму форму губ. Щось у сором’язливому хлопчині було невловимо знайомим, що наштовхнуло чоловіка на думку, проте розвивати її часу не було – йому потрібна була чисельна перевага над Кепом, і він приперся у Квінс саме заради цього. Пітер то вився навколо нього як радісне цуценя, то показував свій незламний характер. Такі емоційні гойдалки зводили його з розуму, проте були зрозумілі. І з кожним днем, кожним новим голосовим повідомленням та безглуздим фото з чуро в роті, росла як прив’язаність, так і тривожність. Кінець-кінцем Тоні не витримав та зробив тест ДНК – зняв з костюма волосину, яка так вдало зачепилась за тканину, коли Пітер приніс йому його на діагностику. Позитивний результат був очікуваним, проте все одно заскочив мільярдера зненацька.

Навіть якби він намагався з усіх сил, то не зміг би згадати де, коли та з ким… зачав Пітера. Він лиш знав, що його батьки загинули, але не міг знайти в собі сили знайти їхнє досьє. Думка про те, що жінка, з якою він провів ніч, та яку навіть не запам’ятав, виносила та народила його сина, і померла, коли хлопчині було п’ять. Чи знала вона про те, що це дитина Тоні? Чи знав про це її чоловік? Чи хто-небудь взагалі знав про цю історію окрім Тоні та матері Пітера? Стільки запитань, відповіді на які він міг отримати лиш в одному місці.

На наступний раз Мей зустріла його не так привітно. Вона тяжко зітхнула, запросила досередини та налила їм по келиху непоганого коньяку. Розмова була важка. Звісно, Мей та Бен знали про те, що сталося, включно з батьком Пітера, який згодився прийняти хлопчика як свого сина. Вони ростили його в любові та теплі, не дозволяючи навіть засумніватись у тому, що Річард йому нерідний батько. І вони забрали цю таємницю з собою в могилу. Мей пообіцяла, що розповість Пітеру сама, полишивши Тоні в сліпому очікуванні на декілька днів. І коли хлопчина залетів до нього в майстерню, скуйовджений, з шаленими очима та мілким тремором, серце Тоні зробило кульбіт. Лиш в той момент він зумів повністю зрозуміти той факт, що це – його дитина, його кров, і що він уже любить його до нестями. Він навіть не уявляв, що здатен на таку щиру безумовну любов. 

Вони знатно посварились тоді. Пітер кричав, плакав та безконтрольно стріляв павутиною, підсвідомо намагаючись захиститись. Тоні намагався бути спокійним та врівноваженим, дозволити хлопцю пройти усі стадії: від заперечення до прийняття. Він сам нещодавно боровся з цим усім і прекрасно розумів через що Пітеру доводиться проходити. У той день вони ні до чого так і не прийшли, конфлікт залишився висіти в повітрі, і вони витратили доволі багато часу, щоб прийняти свої нові ролі та притертися один до одного. Місяцями вони примудрялись тримати все в таємниці навіть від найближчих людей: Пеппер, Роуді, Геппі, не кажучи вже про Месників, з якими у Тоні були натягнуті стосунки, та громадськість. Та це було лиш питанням часу, коли усі нарешті дізнаються.

Це сталося через два роки після того, як Пітер та Тоні дізнались правду. Пітеру от-от повинно було виповнитись сімнадцять, і Тоні, з його єдиним способом виражати прив’язаність крізь за допомогою фінансових витрат, планував для нього грандіозну вечірку. Ніяких стриптизерок та алкоголю (не для Пітера, принаймні), ніякої преси та незнайомців, лише старі-добрі Месники, декілька друзів не з команди та усі, кого Пітеру захочеться запросити – від його гарячої тітоньки до тієї дивної дівчини з невичерпним запасом іронії, про яку Пітер не припиняв говорити уже понад рік. Але його син не був би його сином, якби не почав арканитись. 

– Тату, я вже казав тобі, що не хочу цієї помпезності! – Пітер почав називати його татом лише декілька місяців тому, і щоразу, коли Тоні чув це звернення, йому в душі тепліло. Навіть тоді, коли воно було сказане таким тоном: обурено, грубо, навіть трішки істерично. – Просто купи мені торт, та й по тому!

– Ти заслуговуєш цю вечірку, хлопче. Я хочу, щоб ти запам’ятав своє сімнадцятиріччя на все життя.

– Може я віддаю перевагу забути свою юність, як страшний сон?

– Якщо ти підсядеш на наркотики або почнеш пити – я запхну тебе в школу-інтернат десь в Міссурі.

– Ти не посмієш.

– Що, скажеш, що не маю права? Я твій батько!

– У тебе немає батьківських прав!

– Мей зі мною погодиться, можу тебе запевнити.

– Це просто вечірка! Вона нічого не означає! Мені однаково, чи буде вона чи ні!

– Тоді чому ти так упираєшся?

– Бо я просто хочу провести свято зі своїм татом хоча б один раз!

Запала тиша. Тоні дивився на злючого Пітера широко розкритими від здивування очима. Той, своєю чергою, уникав його погляду, перетоптувався з місця на місце та кусав губи. Шкодує про сказані слова. Йому соромно. Тоні підійшов до хлопця ближче та притягнув його у свої обійми, зариваючись носом у гладку шию. Той завмер кам’яною статуєю, а потім нерішуче поклав долоні на спину батька. Обійми доволі рідкісне явище у їхніх стосунках, навіть після такої кількості часу разом. Хто сказав, що відносини батьків та дітей – річ простіша за теорему Піфагора?

Збоку пролунав ввічливий кашель. За секунду Тоні кинуло в піт, а потім в холод, він плавно розірвав обійми та глянув на непроханих гостей. І от треба було зупинитись та сваритись саме у вітальні… Стів стояв непорушно, бігаючи поглядом по стінах та намагаючись не дивитись ні на кого. Наташа зі схрещеними на грудях руками зацікавлено поглядала то на Тоні, то на Пітера. Бакі очевидно почував себе некомфортно, на манер Стіва уникаючи чужих поглядів. Сем виглядав напруженим, проте не настільки, щоб виглядало так, ніби він готовий до бійки. Ванда схилила голову набік – їй не вистачало лише відра з попкорном, і вона була б точно глядачка в кінотеатрі. І звідки тільки вони усі взялись?

– Звідки ви усі взялись? – Тоні озвучив своє запитання та виступив вперед, ховаючи Пітера за своєю спиною. Ну точно тато-ведмідь. – Вам тут що, цирк?

– Отже, Пітер – твій син, – слова Наташі не були запитанням.

– Скільки ви почули?

– Приблизно від погрози про школу-інтернат, – Ванда знизала плечима та криво усміхнулась. – Ти справді такий жорстокий, Старк?

– Я ставила на те, що Пітер – його солоденький хлопчик, – посмішка Наташі виглядала так, ніби вона збиралась їх з’їсти, при цьому навіть не вдавившись. 

– Я, звісно, не проти стосунків з молодшими, проте я не збочинець, щоб у мене стояв на неповнолітніх.

– Святий Боже, – пробурмотів Пітер десь за спиною у Тоні. Чоловік міг поклястись, що хлопець опустив голову, ховаючи червоні щоки, та прикрив очі долонею.

– Тож він і справді твій син, – озвався Стів, чи це просто батьківський інстинкт?

– Батьківський інстинкт? – Сем скептично вигнув брову та вказав на Тоні пальцем. – У нього?

– Перепрошую, – Тоні зробив ще один крок вперед, тикаючи пальцем у відповідь Сему в груди, – якщо когось щось тут бентежить, я більш ніж радий вивести вас усіх звідси до дідька. Тим паче якого чорта ви тут усі забули?

– Прийшли фільм подивитись, – відповіла Ванда. – Якраз збирались кликати вас. Проте ви уже тут, і це набагато краще, ніж кіно.

– Слідкуй за язиком, – різко обсмикнула її Наташа. Дівчина підняла руки в захисному жесті та похитала головою.

– Ми вже йдемо, – Пітер виступив вперед, натягнуто посміхнувшись, та схопив Тоні за руку. – Насолоджуйтесь переглядом.

– То що, ніякого офіційного представлення не буде? – награно здивувалась Наташа та приклала долоню до грудей. – Як же так?

Тоні закотив очі та обхопив Пітера за напружені плечі, тісно притиснувши до себе. Той лиш зітхнув та закотив очі, схрещуючи руки на грудях. Мільярдер подумав, що має на хлопця поганий вплив – занадто багато він перейняв за цей час.

– Месники, – вигукнув він, велично повівши вільною рукою в повітрі, – представляю вам свого біологічного сина: Пітер Бенджамін Паркер. Образите його – нацькую весь Залізний Легіон.

– Ти хоча б пам’ятаєш той день його зачаття? – без грубості Стіва не обійшлось, хоч при цьому він виглядав так, ніби читає проповідь. – Чи ти був занадто п’яний, щоб запам’ятати обличчя його матері?

– Гей, припни язика! – вигукнув Пітер та наїжачився. – Ти говориш про мою сім’ю, тож краще думай перед тим, як щось сказати.

Наташа зміряла Стіва несхвальним поглядом, Сем похитав головою, а Бакі здивовано скинув догори патлату голову. Стосунки Тоні зі Стівом були неймовірно хиткі з самого початку, постійно балансуючи між неприязню та приятельством. Одного разу навіть майже зірвались в ворожбу, проте з того часу пройшло ось уже декілька років, і конфлікт вичерпав сам себе. Проте деяка прохолода залишилась, хоч Тоні й віддавав перевагу ігноруванню цього факту. Він ігнорував і самого Стіва, поки не було необхідності співпраці, що і вилазило їм боком – майже ніякого командного духу. Проте про що може йти мова, якщо його і за людину не вважають?

– Вибач, – промовив Стів винувато. – Щиро. Іноді я не слідкую за мовою.

– Ми раді, що тепер між нами одним секретом менше, – радісно промовила Ванда в намаганні розрядити обстановку. Відповіддю їй стали тяжкі погляди членів команди. – Що? Я оптимістка.

– Пітере, – мовила Наташа, – у Тоні поки що лиш один спосіб виявлення любові – витрачати дуже-дуже багато грошей. Тож дозволь йому це.

– Я взагалі-то поруч стою.

– А мій спосіб виявлення любові – змушувати дорогих мені людей витрачати якомога менше грошей на мене.

– Ти відхопив собі чистої води діамант із купи лайна, Старк. Не профукай своє щастя.

Наташа підморгнула Пітеру та сіла на диван, за нею рушили інші. Кожен із команди, навіть Бакі, тепло всміхнулися їм та тактовно перемикнули увагу на телевізор, ніби нічого й не сталося. Ніби у стосунках Тоні з Пітером щойно щось не зрушило з мертвої точки. Вони ошелешено дивились один на одного, поки хлопець буквально не засяяв сонячною посмішкою на все обличчя, заразивши своїм настроєм і Тоні. Він стиснув плече сина та посміхнувся йому у відповідь, майже відчуваючи, як сяють його очі.

– Що ж, пропоную не заважати нашим нахлібникам та переміститись у майстерню. Нам є що обговорити.

– Звісно, па.

Вони мовчки вийшли з вітальні, полишивши Месників наодинці з телевізором, навіть не підозрюючи, що цього дня вони побачили Тоні Старка та Пітера Паркера під зовсім іншим кутом. У найкращому з сенсів.