Чітка крапка у розмові

Всі уже попрокидались, а Сірін з Ріконом навіть вполювали зайця й товстезну пташку (хто кого). Кір з Шоною теж пішли прогулятися лісом – Шона пообіцяла знайти якісь тутешні гриби до м”яса. А Ештон лишився з Акеларом, що спав, втиснувшись в нього. Ештон лише відсунувся, щоб не збудити біохвилями. Воно й не дивно: заснув уже під ранок, мабуть.
Коли всі зібралися назад було уже близько десятої години, а Акелар все спав мертвим сном. Тож Ештону це набридло, він акуратно помістив його собі на спину (на барана малого взяв) з допомогою енергії і всі дружньо потопали в маєток.
– Ештон?- Майже одразу прокинувся Акелар і шоковано вирячився на Ештона, перегнувшись через плече.
– Спробуй ще подрімати.- Усміхнувся малому Ештон. Зграя теж Акелару привітно посміхалась. А малий не знав що казати і як реагувати.
– Не турбуйся, спи. Ти заслужив на відпочинок – всю ніч з наядою гасав.- Підбадьорливо і добродушно запевнив Ештон.
Акелару, очевидно, ідея їхати на спині у вожака сподобалась – не хотілось відмовлятись, але разом з тим було соромно.
– Та спи вже, Акелар, раз вожак так каже.- З добродушною насмішкою сказав Рікон. Акелар ще більше засоромився і намірився злізати з спини.
– Якщо Акелар відмовиться, до маєтку на Ештонові їхатиму я!- Раптом радісно задзвеніла Сірін, сяючи посмішкою.
– Ну, гаразд. На цей раз поступлюся тобі місцем.- Погодився Рікон.
– Пхахах! Я вам що їздовий пес?- Пахахахах. Та Ештон розумів, що вони так Акелара вмовляють відпочити ще.
– А я в бар”єрі не проти подорожувати.- Раптом підтримала веселощі Шона. І з виглядом лісової цариці – не менше, вона абсолютно серйозно зробила наступну аргументовану заяву:- Там завжди стабільна температура, всередині безпечно. Ештон неймовірно делікатний, тому жодної турбуленції. А ще моя енергія знаходиться під контролем і я можу про це не думати.
– Хм… Навіть не знаю що вибрати спину чи бар”єр.- Задумався Кір.
– Пхахах!- Ештон вже мало не плакав зі сміху. Але Шона підняла важливе питання…- Шона, а що там у тебе з глушителем?
– Я перевірила його перед сном з допомогою медитації. Схоже він не витримав об”ємів моєї енергії.- Шона зробила паузу.- Це моя вина. Приношу вибачення за незручності.- І тяжке зітхання застрягло в її грудях.
Ештон покосився на неї. Знав він звідки ноги ростуть: Шона важко сприймає власні помилки чи проколи… Він акуратно підхопив її в бар”єр і наповнив його теплою енергією з підтримкою і гордістю за Шону, аби у неї навіть шансу не було засмучуватись.
– Ні, це не твоя вина. Ти мені і Місяцеві допомогла тримати раду. І, зрештою, що це за глушник такий якщо не може витримати напору князя? Дамо завдання в Науковий Центр: нехай щось надійніше придумають. А ще краще… Рікон ти цим займись.- Думав вголос Ештон, з насолодою спостерігаючи як Шона зайняла горду позицію в позі лотоса з неймовірно самозадоволеним виглядом.
– Створити печать?- Оживився Рікон.- Я можу створити печать, що акумулювала б енергію Шони. Хоча, і звичайну її кількість витримати важко, а якщо вона випускатиме акумульовану енегію в великих об”ємах – від самої присутності можна буде відключитися. Страшний князь росте.- І Рікон не міг визначитися з почуттями – його і гордість за зграю розпирала, і моторошно від Шони було, і радісно за її успіхи, але мороз по шкірі все ж гуляв, як він думав про великі скупчення енергії Шони.
– Все вірно. Зроби для Шони тимчасовий резервуар, поки договору немає. Функціонал узгодьте між собою. Розкажете потім.- Гордо, задоволено і спокійно усміхався Ештон. А Акелар і справді почав придрімувати, судячи з його величезної кількості гарячущої густої енергії, що неміреними кількостями хлюпала в Ештона, навіть печать не могла все поглинути.- Але удоскональ пропускну здатність печаті. Та, що в мене не поглинає великі кількості енергії одночасно. А Шона дівчина емоційна, так що подбай про це.
– Гаразд.- Почав таки лускатись від гордості Рікон.
– Ех, не покататись мені на Ештонові.- З любов”ю поглянула Сірін на Акелара.
– Сідай мені на спину.- Підставив Рікон спину для стрибка Сірін. Її двічі запрошувати не треба – радісно стрибнула на спину Рікону.
– Лише я без веселухи.- Смішно надувся Кір. Ештон не витримав і засміявся, намагаючись контролювати гучність, аби не збудити Акелара. Тоді взяв і Кіра в бар”єр. Той пробував сховати дитячу радість, але зрозумівши, що не виходить – просто широко усміхнувся і зручно розвалився в енергетичній кулі Ештона та насолоджувався його енергією, яку Ештон спеціально для Кіра наповнив теплом, затишком, любов”ю і турботою.
– Дійсно круто. Як… Не знаю. Класно…- Пробурмотів Кір.
– Ти що теж спати зібрався?- Здивувався Ештон. Ніби ж спав уночі.
– Та ні. На небо подивлюсь.- Усміхнувся Кір і справді почав роздивлятися хмарки.
Шона скептично спостерігала за розвагами, в яких, між іншим, теж брала участь.
– Я хотіла б обговорити свій договір.- Звернулась вона до Ештона.
– Так, слухаю. Якщо ти готова обговорювати це зараз.- Майже серйозно відповів Ештон.
– Не бачу сенсу відкладати на потім. Зараз Ви у вільному доступі. Вдома ж Вас доведеться практично силою тримати, аби чогось добитися.- Гордо і безапеляційно смикнула Шона підборіддям вгору, а якщо врахувати, що вона їхала в бар”єрі десь на рівні плечей, то дивитись звисока їй вдавалося і зовсім без труднощів.
– Гаразд.- Широко усміхнувся Ештон.- Що ти хочеш обговорити?
– Кір розповів мені, про нюанси зі смертю. Я хочу аби Ви вбили мене своїми руками. З допомогою енергії. Коли прийде час.- Заявила вона. Садистка. Ештон поділився з нею, що йому таке вбивство далося найтяжче.
– Гаразд.- Розуміюче усміхнувся їй Ештон.- Я погашу твою свідомість. Вийде щось схоже на наркоз. А тоді загашу всі життєвонеобхідні процеси. По ідеї, має бути безболісно.
– Так, мене влаштовує такий варіант.- Погодилась Шона.- Коли ми укладемо договір?
– Коли твоє тіло дозріє. Раніше не рекомендував би. Та й ти неповнолітня. Я не хотів би укладати договір з дитиною. Це якось аморально.- Спохмурнів Ештон, обдумуючи ситуацію.
– Не все залежить від Ваших бажань. Що якщо не буде змоги чекати? Який критичний термін?- З осудом, ще більш високомірно (а Ештон гадав раніше, що це неможливо) відрізала Шона.
– Дай подумати… Коли тіло буде біологічно зрілим? Десь в двадцять?- Ештон сумнівався але щось в пам”яті блимало, що жінки дозрівають пізніше аніж чоловіки…
– Десь мінімум три з половиною роки.- Заключила Шона. І тяжко замислилась.- Як гадаєте, зміни у світ прийдуть пізніше?
Ештон перевів на неї погляд. Не знав Ештон, що там з тілом, але її свідомість явно не підлітку належить. Це стовідсотково через медитації. Плюс неординарний життєвий досвід… Обов”язки, навчання, робота. Кошмар. Що він з нею зробив? Можливо… Дітям не варто дозволяти вчитися медитаціям?
– Ештон! Про що Ви там думаєте з таким виразом обличчя?- Нахмурилась Шона. Ештон видихнув. Пізніше про це подумає. Тяжко ковтнув і спробував перевести думки в інше русло.
– Не знаю, Шона, коли це станеться…- Ештон тяжко задумався. Він не думав про це раніше, але, очевидно Шона думала: вона хоче приймати участь в битві? Вона приймає участь в тренуваннях, він дав їй зрозуміти, що хоче бачити її в ролі князя, в своїй зграї. Він її до цього готував, виходить… Але… Він не хоче, аби Шона бруднила руки. Вона не для фронту. Ештон стис губи і поглянув на свою сильну, але таку ніжну дівчинку. Чорт. Їй не місце на війні.- Я не хотів би, щоб ти приймала участь в бою.
– Я знаю.- Усміхнулась Шона з таким всезнаючим виглядом, але й з незрозумілим Ештону зимовим теплом – загадковим і закритим, але рідним і бажаним, хоч і затишним його не назвеш. Жінка. Тільки ці відьми так вміють. А тоді з таким же виглядом заявила:- Я боронитиму дім, поки Ви будете в битві. Більше немає кому. Кір, Віліам, Рікон підуть в битву за Вами. Сірін займе середній фронт або спеціальні завдання. А поки що інших князів у Вас немає. Я готуватиму амуніцію, провізію та відповідатиму за роботу тилу. А також оборону.- Вона повільно обернулася від Ештона, на мить затримала на ньому погляд “скоса”, а потім поглянула вперед.- Я не з тих людей, що битиметься і вбиватиме за ідею, чи без очевидної необхідності. Проте я з тих людей, що вб”є захищаючись. На свій рахунок я не сумніваюсь. Ви показали мені достатньо, аби я могла вирішити подібне й сформувати власний кодекс честі. Якщо я побачу, що хтось підійняв руку на беззахисну ланку моєї сім”ї і мого дому – я зможу дати відсіч.- Шона закрила очі і ніби прислухалась. Її енергія раптово вирвалась, сконтактувала з енергією Ештона і невпинно стала перетворювати її у енергію Шони – вона поглинула всю енергію в бар”єрі, знищила бар”єр і почала падати. Ештон злякався від несподіванки і хотів її упіймати. Але Шона була готова і згрупувалася, тому Ештон дозволив їй приземлитися на ноги. Вона встала посеред трави і гордо випрямилась. Зграя зупинилася, дивлячись на Шону. І тепер легеньки лісовий вітерець тріпав її волосся. У Ештона серце тьохнуло. Вона прекрасна у своїй крижаній величі, і стільки сили в ній було… Вона обернулася на Ештона:- Місяць дав мені силу. Я її відчуваю всередині. От тільки не знаю що мені з цим робити.
Ештон округлив очі. Він дав Шоні свою енергію, таку ж як Ештону? Хах… Він усміхнувся їй як достойній.
– Я навчу тебе. Під час наступної повні, коли ми будемо вдома, я ввійду з тобою в глибоку медитацію.- Якщо Місяць визнав її, то яке право має Ештон смикатись? Він з певним захопленням дивився на неї. І… Він не думав, що особливий, та тепер точно знає, що не єдиний власник ХієдХайн, чи вірніше такої сили.- Ти сама вирішила боронити дім, чи Місяць сказав тобі?- Уточнив Ештон.
– Сама вирішила. Я вірю, що маю вдосталь сили для цього.- Спокійно відповіла вона.
Ештон нахмурився і плавно перемістив Акелара з-за спини в затишний бар”єр:
– Підійди.- Досить безкомпромісно покликав він Шону. Вона без жодної перестороги підійшла і зупинилась за пів кроку від Ештона, очікуюче дивлячись йому в очі. Ештон простягнув руку й акуратно поклав її Шоні на голову, ступив ще трішечки ближче і нахилився, аби їхні очі були на одному рівні, а тоді сказав:- Ти не маєш вдосталь сили, аби боронити що б там не було.- Суворо. Стискаючи губи після кожної фрази проговорив Ештон. Його серце ледь помітно стискалося від переживання за Шону:- Якою б сильною ти не була. Ніколи не роби все сама. Ніколи. Ти повинна бути в оточені надійних союзників і друзів. Ти розумієш про що я?
– Так, я розумію Вас.- Усміхнулась Шона.- Я не мала на увазі, що битимусь сама, чи жертвуватиму собою. Ось у мене вже й підлеглий є.- Іронічно вона кивнула під рукою в Ештона на сплячого Акелара в бар”єрі.- Хоч ще й князем не стала.
Ештон якось заспокоївся від таких слів. Але ще на кілька митей затримав погляд на блакитних очах Шони.
– До того ж мені більше підходить роль якоря. Я намагалася використовувати інших з цієї метою, проте це не зовсім моє – ділитися з кимось емоціями і переживаннями. І хоч це нестандартно для князя, та впевнена у своєму виборі.- Повідомила вона Ештона про ще одну деталь, ніби між іншим. Ештон не стримався і весело усміхнувся.
– Спробуй бути якорем одразу для декількох осіб.- Порадив він і відпустив її, обігнув і пішов далі. Шона і Рікон рушили за ним.- Я впевнений, що у тебе вийде, якщо ти будеш в напівмедитативному стані. Та й від природи ти спокійна і виважена. Контролювати збудження свідомості декількох осіб одночасно проблематично, але мені чомусь здається, що в твоєму випадку це може спрацювати. В ближній бій підуть інші, а ти підтримаєш їх своєю енергією й тим, що дав Місяць. Ті, хто битиметься на дальніх відстанях, опиратимуться на тебе як на якір. А ти контролюватимеш бій і здійснюватимеш підтримку. Плюс захист цивільних. Бар”єри в тебе теж не погано виходять, але ти можеш використовувати для цього печаті й акумульовану енергію у них.
– Звучить, як вдала стратегія. Я зроблю все можливе, аби втілити її у життя.- Вагомо відгукнулася Шона.
– А я сподіваюсь, що використовувати її тобі не доведеться.- Усміхнувся Ештон задиристо Шоні через плече і знову підхопив її у бар”єр. Вона зойкнула від несподіванки, але вже за секунду знову набула поважного вигляду зимової крижини, що вилискує на сонці.
– Тобі сонце не заважає, до речі?- Затурбувався Ештон.
– Трохи заважає.- Бровою не повівши, відповіла Шона.
– Що ж ти мовчиш?- Обурився Ештон і виставив для неї ще один сонцезахисний бар”єр.- А, іще одне.- Ештон в такому ж обуреному тоні, хоча це уже було трохи награно:- Більше не звертайся до мене на ви.- І вже задоволеніше додав:- Ми тепер сім”я.
– У колі сім”ї звертатимусь на ти.- Постановила вона чітку крапку у розмові.
*
Можливо трохи дивно виглядало як вони пересувались: троє людей пливуть прямо у повітрі (один прямо так дрихне), а ще одна дівиця їде верхи. Але і Ештону, і решті зграї було начхати що там подумають Макнармери. Тому вони ні про що не турбуючись поверталися в маєток кудою прийшли – через сад. Ештон весело перемовлявся з Ріконом і Сірін. Кір інколи вставляв свої дотепні фразочки, від яких хоч стій, хоч падай. А Шона слухала усе це з таким виглядом, ніби вона не з ними, хоч Ештон відчував (вона ж в його енергії купалася, як кіт в маслі), що Шона слухає і спостерігає, їй по-своєму весело.
– Серце Шазарії, та його шановна зграя і свита!- Кинувся їм на зустріч дворецький з поклоном.
– Доброго дня. Просто зграя. Шона увійшла в мою зграю сьогодні вночі.- Повідомив Ештон нову інформацію дворецькому, майже намірено збиваючи його з думки.
– … Ми непокоїлися значною мірою. Містер Алестер повідомив, що Ви з супроводом пішли в ліс вночі.- Намагався зібратися в купу дворецький і вибрати хоч якусь лінію поведінки.
– Так, нас покликав Місяць.- Усміхнувся Ештон, відновивши рух, вся компанія попливла слідом: хто пішки, а хто в бар”єрах.- І ми не діти, за нами нагляд не потрібен.- Насмішкувато усміхнувся Ештон.
– Так… Ми просто не знали що нам робити, розвідники з Шазарії дзвонили і запитували за Ваш від”їзд…- Ааа… То он в чому переполох. Не знали що говорити Шазарії на те що їх Повелитель пішов вночі в ліс і не повернувся.
– І що сказали?- Вже веселився по повній Ештон.
Дворецький заткнувся, не знаючи що тепер говорити Ештону, і з явним страхом наговорити зайвого, і острахом, що він уже наляпав, що не слід було. Пхахах. Він, схоже не знає, що як на відкритій долоні перед Ештоном і рештою.
– Та не переживайте. Скажіть, що знайшовся. Ахаха.- Вже відкрито ржав Ештон.
– Кхим-кхим.- Спробував набундючитись дворецький:- Дозвольте уточнити щодо Вашого від”їзду. І щодо обіду.
– Так, зараз поїмо, діти завершать з захисним куполом, та й поїдемо.- Кивнув Ештон.
– Я повинна здійснити вранішній туалет!- Обурилася Шона.- Я вже мовчу, що зараз обід! У такому вигляді я за стіл не сяду!
– А без Шони ми купол не встановимо. Залишився завершальний етап.- Додав Кір.
– Так. Там потрібно відкалібрувати зв”язки відносно фундаменту…- Погодився Рікон.
– Я все зробив точно!- Обурився від наїзду Ештон.
– Так-так… Це в Науковому Центрі похибка вийшла під час створення захисного купола.- Заспокоїв Рікон.
– Пф… Вони ж з допомогою технологій зв”язки встановлювали у склі.- Фиркнув здивовано і трохи розчаровано Ештон.
– Так, але ніщо не порівняється з ручною роботою. Це ж механічний розрахунок.- Стенув плечима Рікон.
– Нам теж вмитися не завадить.- Раптом подала муркітливий голос Сірін з-за спини Рікона.- І Вам теж, Серце.
– Ну, гаразд. Тоді йдіть приводьте себе в порядок, я піду вкладу спати Акелара і теж прийму душ. А Ви мене не чекайте, якщо я затримаюсь, їжте і завершуйте печать. А Ви, дворецький, як Вас звуть?- Перепитав Ештон.
– Дозвольте представити: Едуард Макнармер.- Відрекомендувала Шона. Ештон здивувався – теж Макнармер? Мабуть, з бічної гілки клану.
– Едуарде, знайдіть мені Віліама Макнармера. Мене цікавить чи поїде Грейсон з нами, чи під”їде в Шазарію сам.- Швидко повернув себе до справ Ештон.- І одразу, як печать буде завершена, виїжаємо.
– Дозвольте зауважити, що зараз уже друга година дня. І виїжати надвечір не логічно.- Спробував дворецький виконувати свою роль належним чином.
– Я знаю, та й ми не поспішаємо – квитки на літак на завтра. Але нам цікаво буде ще ніч провести десь на кемпінгу або в дорозі.- Усміхнувся дворецькому Ештон.
– Так… Звісно.- Він не міг зрозуміти що відбувається.
– Вас щось цікавить?- Запитав прямо Ештон. Він хотів би ще розважитись за рахунок дворцького. Він розгубився і не знав як реагувати на таку заявочку.
– Так, на обід подавати грибний суп чи на основі бобів?- Викрутився він. Ештон в голос засміявся, розкусивши, що це їхні аристократичні ігри.
– О, ні!- Викрикнула Сірін і блискавично зіскочила з спини Рікона, підбігла до дворецького і всучила йому мертву пташку й зайця.- Приготуйте нам нашу здобич, будь ласка! Шона, де гриби?
– У мене.- Вирив з кишень Кір жменю грибів, добре що в туристичному одязі зручні кишені, а то був би капець грибам. Ештон випустив Кіра і Шону з бар”єрів. І Кір відсипав дворецькому ще й грибів у вільну руку. Пхахах!!! Тепер це високомірне чудо, завалене дарами лісу, виглядало ще розгубленіше.
***
Далі за планом вони мали їхати в Абердин. Розвідники, ніби бажаючи вгодити Ештону, вибрали саме цей аеропорт, тому що логічніше було б їхати до протилежного побережжя, що ближче до берегів США, але до Абердину їхати машиною годин з чотири, ще й мимо величезного національного парку Кернгормсу. Ну, щасливий повелитель – щасливі розвідники, так що Ештон їх розумів. І насолоджувався подорожжю по максимуму, відверто розтягуючи поїздку. Їх навіть пікапи обганяли.
Грейсон з ними не поїхав, чому неймовірно зрадів Акелар, як виявилось у нього нюх гостріший, аніж у більшості ларів. Так що дітвора бавилась в сімейній компанії всередині трейлеру: рубались в карти, переважно, інколи ще щось вигадували. Шона сиділа окремо в бар”єрі й жадібно писала якусь картину. І так тривало аж поки Ештон не з”їхав з траси за найпершої зручної можливості й не припаркував трейлер десь біля річки, з”їхавши з дороги в грязюку.
– Ну, ти безстрашний.- Прокоментував Кір, оглядаючи місце ночівлі через вікно: доволі моторошний річковий берег.
– Ну, хочеш, бар”єр виставлю.- Здивувався Ештон.
– Мм… Та ні, насправді, я розумію, що тут навряд щось трапиться. Просто якесь місце не для відпочинку, якщо ти, звісно, не любитель хорорів.
– Вранці ти здивуєшся.- Підійшла до них Шона.- Це дуже гарне місце.
– Гаразд, раз ти так кажеш.- Усміхнувся їй Кір і щиро спробував розгледіти в моторошних голих гілках над водою те саме “гарне”.
Ештон встав і потягнувся. Вони таки заїхали в супермаркет, так що Ештон радо поскакав на кухню і без особливих вступів став робити якусь незамислувату овочеву страву, забувши про все на світі.
– Нарешті отримав свою кухню.- З посмішкою прокоментував Кір, відчиняючи двері і вікна, аби загнати свіже повітря в трейлер.
– Угу. Я ще матиму шанс. Мені гадюку ще готувати. Треба буде в Абердині спеції придбати.
– Дасиш спробувати?- Поглянув жадібно Кір.
– Що? Гадюку?- Здивувася з ентузіазму Ештон, а ще з того, що Кір навіть на секунду не припустив, що це жарт.- Ну, якщо все вийде, дам.
– Я теж хочу!- Зазирнув всередину Рікон, він якраз настроював виїзний дах, Акелар лаштував багаття на переносній підставці, аби не палити траву (вони ж в національному парку, все таки). Сірін займалася м”ясом. А Шона перестеляла постіль, тому що “менше ковдри по дахам потрібно тягати”.
– Офіційно заявляю: якщо нам з Мерін вдасться вполювати гадюку, а в мене її зготувати, і вона погодиться поділитись, дам скуштувати всім охочим.
– Скільки уточнень.- Фиркнула Шона.
– Це тому, що він вже Повелительці наобіцяв гори.- Засміялась Сірін, ретельно вирізаючи з м”яса всяке неподобство.
– Я думав, змій ніхто не їсть.- Пробубнів Акелар, намагаючись видобути з шафки з повізією щось для розпалу.
– Люди достатньо всеїдні.- Виймав з шафи Рікон розкладні стільці.- Є племена в Африці, що їдять багнюку зі спеціями і жиром, тому що більше немає що. А я вже мовчу за борошно з цвіркунів, що набуває популярності в Зовнішньому Світі, чи якоїсь зовсім вже бридоти – смажених павуків в Тайвані…
– Не знаю. Я все ніяк не можу забути, як ти говорив за канібалізм. По-моєму, бридкіше вже немає куди.- Скривила ніс Сірін.
– Тут справа не в огидності їжі, а в моральних принципах.- Заперечив Рікон. – М’ясо може і не таке погане, але от усвідомлення, що ти їсиш когось конкретного – кошмар на яву.
– Згоден.- Кивнув Ештон. І йому стрілила цікава думка:- Це ж можна сказати, якщо людина їстиме лара, чи навпаки. Ніби уже і не канібалізм, але по психіці проїдеться не менше.- Підняв брову Ештон. Ось, власне. Про це і мова. Людина, лар, алубі… Так є відмінності, але всі три раси чітко відмежовують їх представників від решти живих істот на Землі.- До речі, Рікон, ти уже подумав про те що я казав? Якось узагальнити: люди, алубі, лари, ще може хтось, наяди…
– Ти мені тільки вчора про це сказав! Я тобі не Характерниця! Навіть вона зазвичай кілька днів на обробку інформації бере!- Обурився з несправедливості Рікон і одночасно майже проскавулів, просячи пощади.
– Та я ж не вимагаю! Просто тема цікава.- Став виправдовуватись Ештон.
– Я на деяких інтернет-ресурсах, ще як жила в маєтку, зустрічала щось на зразок “розумні” в деяких фантастичних творах.- Поділилася Шона.
– Гуманоїди.- Запропонував Кір. Він більше любив Зоряні Війни, мабуть.
– Пхах, я тобі скажу, не все що з’являлось на Землі, мало щось схоже з нашим виглядом.- Згадав Ештон про гулів, чи навіть тих самих рашазів після поглинання енергії смерті. А чому вони поглинали цю енергію? Ештон завмер над сковорідкою. Вони впринципі все підряд поглинали. Тому, мабуть, дивуватись не слід. Цікавіше, чому звірам ларів так потрібна ця енергія… Дивно, підсвідомість ларів ніби заспокоюється, стабілізовується після її поглинання. При чому, судячи зі спостережень Ештона, не всім ларам вона потрібна. А тим кому потрібна, потрібна в різній кількості.
– Ештон? Все гаразд?- Підійшов Рікон занепокоєно.
Ештон виринув із роздумів і поглянув на Рікона вже з посмішкою:
– Так. Просто задумався. Мабуть, на наступне полювання в повні я теж піду. Підеш зі мною? Я хочу поспостерігати за всім в медитації.
– Так. Звісно піду. Я буду якорем?- Уточнив Рікон.
– Мабуть.- Кивнув задумано Ештон і повернувся до сковорідки. Ідея не погана. Треба спробувати розширити межі своєї свідомості, хоча б для спостереження. Це і в майбутньому знадобиться, і можливо, Ештон зрозуміє що з цим приколом у ларів з енергією смерті. Ні, вони хижаки, це зрозуміло…
Кір різко зірвався з місця, швидко підскочив до Ештона і негайно став клацати пальцями перед очима:
– Припини негайно! Ти у відпустці. Про неприємне будеш думати якось потім. І ми допоможемо з усім. А зараз смаж… Що ти там робиш? Овочі якісь? Рагу? Що це таке?
– Просто суміш до рису, припечу у рукаві з яблуками і тваринним жиром. Буде смакота.- Якось ошалів Ештон з напору.
– От і магіч свою кухню. Не думай про роботу.- Суворо насупився Кір.
– Гаразд.- Усміхнувся йому Ештон. І на душі так потепліло… Чорт. Як же добре, що він тут. І посмішка Ештона стала трішки сумнішою. Потрібно подбати про питання Кіра.
Ештон відвернувся до овочів, зосереджуючись на кухні уже цілком.
*
За сімейною вечерею час спати настав непомітно швидко. І всі по-черзі стали відвідувати душ, а потім – у спальню.
І всі уже звично розмістилися на ліжку. Кір сидів, спершись об задню стінку ліжка на своєму місці – лівий край (і ні з ким ним не ділився. Одного разу навіть з Картером посварився, що той влігся на його місце), й повністю занурився у смартфон. Ештону аж цікаво стало, що він так посилено вивчає.
Акелар зазвичай швидко вмощувався десь тут і в звірячій нетерплячці чекав, коли вже можна буде приватизувати Ештонову руку. Ештон пробував якось це змінити. Але… Ну, спробуй лару розкажи, що йому не зручно чи ще там щось! Все фігня – подавай руку вожака, а інакше він мав такий вигляд, ніби його палками побили!!! Рррр… Зрештою довелося змиритися.
Ештон на своє місце ще не сів. Чомусь він полюбив сидіти на кутку ліжка. Намертво причепилося. Але Ештон не збирався це змінювати – йому так всю зграю видно. Тому він і зараз сидів на ліжку, спираючись об стіну. А прямо у нього над головою була друга полиця, на якій минулий раз спала Шона.
Далі на черзі Сірін і Рікон. Ці двоє тихо собі обговорювали щось перед сном, вивчали книги, грали в щось, ребуси вирішували, обіймалися і насолоджувались один одним. Хоча Ештон жодного разу не бачив навіть як вони цілуються. Суто платонічні стосунки на публіці. Йому аж цікаво, чи всі лари настільки консервативні.
А далі розвалювався Картер, якого зараз немає. Він любив спати з ковдрою в обнімочку, часом підпирав Рікона у сні, або вивалював на нього ногу. А Рікон при тому не пручався, тільки стійко захищав Сірін від безпардонної поведінки Картера у сні. Та одного разу все ж не витримав і скинув Картера на підлогу. Як виявилось Картер надто голосно хропів йому на вухо і збивав біохвилі. Взагалі-то Кат не часто до них приєднувався. Але регулярно. В нього якийсь власний графік.
Ештон раптом відволікся від своїх спостережень за зграєю і вирішив списатися з розвідниками. Хотів дати їм завдання з приводу Кіра. Ну, вони на ходу, судячи з усього, шукали інформацію. Тому переписка трохи затягнулася. Але вже за хвилин десять вони таки прийняли завдання. Ештон стомлено потер очі і відкинувся головою на стіну, втупивши погляд у стелю. Він так і не вирішив остаточно що робити. Не знає, як правильно. Якби Ештон був на місці Кіра, щоб він зробив? Чи було б йому достатньо знати, що той гад гниє у в”язниці? Може морду набив би? Але яке задоволення, якщо той боягузливе падло, як каже Кір? Ну… Мабуть, Ештон не став би заморочуватись, аби зламати йому життя чи щось подібне. Хе….
І тут з царським виглядом у спальню ввійшла Шона. Урочисто зняла і повісила хлат на гачок для одягу. З висоти пташиного польоту оглянула їхнє лежбище і поставила всіх до відома:
– Я спатиму біля Кіра.
Тоді під загальні погляди попрямувала, високо піднявши підборіддя, до найлівішого краю і, з максимально гордим і однозначним поглядом, стала напроти Кіра.
Він завмер від шоку. Не одразу взагалі зрозумів, що від нього хочуть. А як тільки доперло, блискавично відсунувся, втиснувшись в Акелара і звільняючи місце для Шони.
Вона умудрилася зберегти вигляд цариці забираючись на ліжко навкарачках (адже місця на бічний підхід до ліжка тут не було, воно було на ширину всього трейлера). Тоді невимушено відібрала у Кіра ковдру і подушку, загорнулася, одночасно відвертаючись до стіни. А Кір залишився сидіти без постелі, впритул до Акелара з вкрай ошелешеним виглядом. Він ще якийсь час просто сидів і дивився на спину Шони. А тоді, судячи з характеру біохвиль його мозкового комп”ютера, дійшов якихось висновків. І заговорив, злегка прокашлявшись і явно сформулювавши думки:
– Шона… А ти… Розумієш, що твій вчинок виглядає двозначно?- О-о-о-о! Щось цікаве зараз буде. Всі аж принишкли, спостерігаючи за сценою. І видно було, що Кір і сам завмер, наче лис перед левицею – навіть смартфон так і залишився в руках непорушним з непогаслим екраном.
– Я змушую тебе думати двозначно?- Не полізла за відповіддю у кишеню Шона, навіть не обернувшись.
– Так, думаю, що так.- Закивав Кір.
– Що ж… У такому разі – думай.- Не зраджуючи манерам видала вона. Кір огорошено заткнувся. Мабуть, усвідомлював відповідь. Його біохвилі завмерли. Він сам весь застиг. Ніби лис чи то перед здобиччю, чи то перед більшим хижаком.
Кір акуратно, не дихаючи, поклав руку Шоні на плече, повільно її обернув до себе обличчям, а смартфон відкинув в невідомому напрямку. І їхні погляди неминуче зустрілися:
– Шона…- Тихо, майже пошепки звернувся він:- Я тебе правильно зрозумів, ти хочеш бути зі мною парою?- І серце в нього так загупало, що, мабуть, і без всякого сприйняття біохвиль помітно було б за кілька метрів.
– Так, думаю, що так.- Погодилась абсолютно спокійно Шона. Очі Кіра округлились.
Але в стані здивування він був рівно секунду. Тоді різко обернувся, перехилився через Акелара, спершись об руку і нахилився у бік Ештона:
– Ештон!- Закричав він в голосину:- Твій дозвіл!- При чому вигляд він мав такий, що (не дай Боже!) якщо Ештон йому відмовить, він просто кинеться і вигризе свій дозвіл з горлянки.
– Щастя вам і благополуччя у спільному житті!- Відсахнувся Ештон, при тому його брови злетіли угору, як і руки долонями вперед.
Кір отримавши своє, відвернувся назад до Шони, міняючись з оскаженілого чорнющого лиса в притишклого звіра в режимі вичікування і терпіння, просто в польоті оберту з ліва на право:
– Шона, будеш моєю парою?- Затамував подих, всерйоз остерігаючись відмови навіть зараз.
– Так, буду твоєю парою.- Кивнула вона офіційно і Кір миттєво засяяв щастям, широко усміхнувшись.
– Що ж у такому випадку сьогодні ми спимо під однією ковдрою!- Заявив він, все ще фонтануючи позитивними емоціями, як оскаженілий від щастя вулкан.
– Що-о-о? Ні!- Відсахнулась від нього Шона.
– Так, однозначно – так!- Радісно викрикнув Кір, сяючи як новорічна ялинка у центрі Лондона.
– Ні, ні в якому випадку!- Обурилась вона. Та хіба цю щасливу махину зупиниш? Кір блискавично забрався до Шони під ковдру, підкинувши її угору енергією. Поки ковдра падала на них, як листок з дерева, явно під контролем енергії Кіра, він миттєво шугонув до Шони, одним невловимим рухом обернув її за талію до себе спиною, обличчям до стіни, і затис в обіймах. Ковдра впала на них і якісно їх упакувала, приховуючи від цікавих і радісних поглядів зграї. Шона від шоку завмерла, намагаючись розібратися в ситуації. Але заціпеніння не давало їй пручатися. Та й, мабуть, кокон її енергії, що тісно обліпив Кіра надто комфортно почувався навколо його щасливих емоцій. Вона змирилася та й зітхнула приречено в його обіймах. А Кір щасливо зарився в її волосся з таким виглядом, ніби збувається його заповітна мрія.
І Ештон щиро пошкодував, що все це не бачив Картер. Бо їм двом, чорт забирай, є чому у нього повчитися! Ні, ну це ж треба! Ахахах. Нехай живуть щасливо.