Прощання
від Tymofii KapkanetsЗ моменту як Артем почав тренувати Дмитра пройшов майже місяць. Він навчився влучно стріляти, а розібрати зброю для чистки і зібрати її назад для нього стало просто ніби посуд помити.
– Ну Дімка, напевно мені більше нічого тебе вчить. Думаю ти готовий відправитись в свою подорож.
– Дякую діду, я тоді піду свої речі збирати.
– Тікі диви зайвого не набирай, ідти важко буде.
– Добре діду.
Дмитро збирав по хаті речі які могли знадобитись йому в дорозі, а до очей піходили сльози, адже він не знав чи ще повернеться сюди, чи побачить Артема.
– Ну шо Дімон, щасти тобі, наснаги.
– Дякую – сказав Дмитро сумно.
– О! І ше одне – вигукнув Артем соваючи руку до кишені.
– Шо?
– Тримай – Артем протягнув Дмитру маленький мішечок – Це тобі.
– А шо воно таке? – спитав він з явним нерозумінням на обличчі.
– Тютюн.
– Діду, а ви цейво. Ну. Звідки коротше знаєто то? – сказав Дмитро присоромлено.
– А ти думав я не бачу шо тютюн з городу зникає? – казав Артем з широкою посмішкою на обличчі, поглажуючи вуса – Ят знаю сікі посадив. І от ше шо. Цей тютюн не звичайний, він чарівний.
– Як то чарівний? Шо за маячня? – на обліччі Дмитра виступило здивування, а в очах читалась недовіра.
– Заговорений – продовжував Артем – Нечисту силу відганяє.Ти якшо його закуриш і в обличчя якій почварі диму дмухнеш, то одразу її назад в пекло і відправиш.
– Ну дякую тоді діду – промовиви Дмитро з сумною посмішкою – Дякую Артеме за все – говорив він ледь не плачучи.
– Ну чого ти синку. Не вішай носа – мовив Артем, хоча і сам тоді хотів плакати, він теж знав, що Дмитро цілком може не повернутись – Все буде гараз, ше з тобою покутім разом не раз – він казав намагаючись посміхатись.
– Звісно, звісно покутім. Вернусь із батьком і всі разом відмітимо – по щоці Дмитра потекла сльоза.
– Іди сюди синку – Артем міцно його обійняв – Все буде гаразд, я чекатиму на твоє повернення.
Вони постояли так ще трохи, ще раз попрощались одне з одним, і Дмитро рушив у дорогу. Тільки відійшовши від містечка він скрутив тютюну у тонку сигаретку, закурив її і заридав сівши на узбіччі.
0 Коментарів