Фанфіки українською мовою

    Небесна:        

    -Ну тобі вже краще?

    Т/і:

    -Так. Повернімося до справи.

       Тільки ти сіла на вільне місце, як до Косач зателефонували.

    Косач:

    -Так, слухаю.

       Її обличчя змінилося на тривогу та переживання. Через декілька хвилин вона завершує розмову та повільно сідає в крісло. По її виразу обличчя, ти починаєш розуміти що розмова була не з приємних. В кімнаті була тиша. Через неї твоє серце билось все частіше та частіше. Закривши очі руками, обпершись ліктями на стіл, вона починає говорити.

    Косач:

    -Яріка… Знайшли мертвого.

       Після озвучення слів, Альбіна та Маша почали плакати. Від такої інформації, в кімнаті була важка атмосфера. Звісно, що всі були не раді таке чути. Деякий час ви сиділи мовчки обдумуючи чи це правда.

    Т/і:

    -…Ні.. Я не вірю в це.

       Ти говориш ці слова настільки тихо, що ніхто не може почути.

    Косач:

    -Лице було повністю спотворене, але при ньому були документи.

    Т/і:

    -Як ти сказала?

       Її слова привернули увагу. Ти скочила зі свого місця і дивишся на Косач. Через твою реакцію всі дивляться на тебе.

    Т/і:

    -Ти сказала що лице спотворене, так?

    Косач:

    -Ну.

    Т/і:

    -Значить це може бути не він.

    Косач:

    -Т/і, при ньому були знайдені та його посвідчення! Як це може бути не він?!

       Промовляючи це, вона різко піднялась зі свого місця. На лицях інших вже не було суму та розчарування. На зміну тих емоцій прийшли збентеження та здивування.

    Т/і:
    -Полковник Косач! Ви повинні розуміти, що документи не доказ! Їх викрадач міг викинути, або сам Ярік впустити коли його викрадали! Повинно бути тіло! Повинні бути якісь ознаки що це він, а ознаки є! І повинна бути перевірка ДНК його!

       Після твоїх слів, Ольга Сергіївна сіла назад на місце не зводячи погляду з тебе. Декілька хвилин ви просто мовчки дивитесь одну на одну.

    Т/і:

    -Поки не буде тіла та не проведені аналіз ДНК, я відмовляюсь вірити що він мертвий.

        Деякий час жінка мовчить.

    Косач:

    -Римар, Шаблій, їдьте на місце де знайшли тіло. Решта займайтесь своєю справою.

       Всі почали розходитись по своїм справам. Тільки ти піднялась, як відчула що хтось тебе легенько хлопа по плечу. Подивившись хто це був, ти бачиш як від тебе відходить Тарас з усмішкою. Вийшовши із кабінету Косач, твій телефон завібрував. Подивившись хто телефонує, ти не дуже була рада тому, хто телефонував.

    Т/і:

    -Що ти хочеш?

    Женя:

    -А ти як завжди не дуже добра до мене, але я не ображаюсь. Я хочу, щоб ти сьогодні пришла в ресторан…

    Т/і:

    -Я не прийду.

       Не давши йому договорити, ти різко та холодно відмовляєш йому.

    Женя:

    -Чому? В тебе побачення?

    Т/і:

    -В мене є справи по важливіше.
       Не давши йому договорити, ти кладеш слухавку нервово потираючи перенісся.

    Т/і:                            

    -Бісить.

      Різко повернувши, ти врізаєшся в Шугаєва.

    Шугаєв:

    -Воу, легше.

    Т/і:

    -Вибач…

        Зіткнувшись з ним, ти потираєш голову. Після розмови з Женею, настрій різко змінився. Якраз ці зміни помітив хлопець.

    Шугаєв:

    -Все добре?

    Т/і:

    -Так, особисте. Ти кудись спішив?

    Шугаєв:

    -Та ні… Слухай, якщо в тебе проблеми з’явились, то сміло можеш розказати комусь із нас.

    Т/і:

    -Добре, але це дрібниця.

    Шугаєв:

    -Ну добре. Але якщо що..

    Т/і:

    -То ти поруч. Я зрозуміла.

       У відповідь він лише усміхнувся. До вас підходить Косач.

    Косач:

    -Ви досі тут?

    Т/і:

    -А де нам бути?

    Косач:

    -Тобі як мінімум треба спати.

    Т/і:

    -Добре, добре. Прийду та відразу ляжу спати.

       Жінка деякий час стоїть мовчки та дивиться то на тебе, то на Шугаєва.

    Косач:

    -Стасік, ти їдеш з Т/і. Просліди, щоб вона лягла спати.

    Т/і:

    -Стоп, я чудово можу сама впоратись. Тим більше до мене брат приїде.

    Косач:

    -Слабо віриться.

    Т/і:

    -Вони збираються за кордон, а дитину будуть залишати мені.

    Косач:

    -Дивно. Зазвичай і дітей беруть, хоч з документами приходиться возитись. Ти не питала чому?

    Т/і:

    -Мені ну дуже цікаво, головне що племінника привезуть. Я цьому тільки рада. Нарешті зможу з ним познайомитись.

    Косач:

    -Може, все-таки він буде з тобою?

    Т/і:

    -Не треба. Я все одно буду в себе в кімнаті, так що за мене можеш не переживати.

    Шугаєв:

    -Чекайте. Якби вона погодилась, то моя думка не враховується?

    Т/і:

    -Ну от бачиш, він не хоче. Все? Я можу іти додому?

       У відповідь вона лише мовчить. Кивнувши головою, жінка дає знак, що ти можеш іти. Вийшовши з агенції, направляєшся в сторону автобусної зупинки. На вулиці стояв Женя. Твоя усмішка швидко зникла як тільки побачила хлопця.

    Женя:

    -Так ось чому ти не хочеш іти на побачення зі мною. Звісно, там є багато красенів!

    Т/і:

    -Я не хочу з тобою іти на побачення з простої причини… Я тебе ненавиджу.
       Хоч ти старалась себе в руках і говорити спокійним та холодним, але все-таки були нотки ненависті та роздратування. Більше нічого не сказав йому, ти ідеш в сторону зупинки.

    Римар:

    -Т/і! Давай підвезу.

    Т/і:

    -Ну якщо тобі не важко.

       Ти сідаєш на переднє місце до чоловіка. Пристигнувши пасок, ти з усмішкою дякуєш за його пропозицію.

    Римар:

    -А хто то був?

    Т/і:

    -Не бажана людина з минулого.

    Римар:

    -Якщо він тебе дістає, то давай я з ним поговорю.

       Говорячи ці слова, він був сконцентрованим на дорозі.

    Т/і:

    -Ні, не треба. Якщо потрібна буде потрібно, то відразу попрошу тебе.

       У відповідь Тарас дивиться на тебе з усмішкою, але майже відразу повернув свій погляд до дороги.

    Римар:

    -Ти ніби мої думки читаєш.

    Т/і:

    -Ти не єдиний хто каже таке.

    Римар:

    -А хто ще?

    Т/і:

    -Стасік.

    Римар:

    -Ого. Та він таких неприємностей йому зробить, аж сам синім ходитиме.

       У його голосі був чутний легкий сарказм та насмішка.

    Т/і:

    -Ну хоче хлопець побути рицарем  в блискучих обладунках. Себе згадай в його роки. До речі… Які у нього стосунки із Червоною? Він її френдзонить?

        Перед ти як тобі відповісти, він тяжко зітхає.

    Римар:

    -Скоріше навпаки. Наш хакер добивався уваги нашої прекрасної Катюші, але вона постійно, можна сказати, відшивала його.

    Т/і:

    -Мені сьогодні здалось зовсім інше.

    Римар:

    -Тобто?

    Т/і:

    -Ну, перед тим як я відключилась, зовсім випадково почула їхню розмову. Так ось… Я чула як Катя пропонувала йому сходити на побачення. Ну і він відмовив.

    Римар:

    -Дивно. Я б не повірив в таке… Але я став помічати, що його цікавість до Каті зникла. Що ж він не знайде собі єдину й неповторну?

    Т/і:

    -І це каже людина, в якої кожен день нова дівчина?

       У відповідь він лише сміється.

    Римар:

    -Слухай, в мене таке відчуття ніби ти його кохаєш.

    Т/і:

    -Хм… Ну я не впевнена. Я його насилу 1 день знаю. Виводи зробити не зможу. Ну як друг він приємний.

    Римар:

    -Ну-ну. Через місяць почнете зустрічатись, а потім і заміж.

        Промовляючи ці слова, чоловік сміється. У відповідь ти легенько б’єш його по руці.

    Т/і:

    -Заїдемо в магазин? Хочу малому купити добреників.
    Римар:

    -Зачекай, у тебе діти є?

    Т/і:

    -Ні, поки що не хочу народжувати. Та і того самого немає.

    Римар

    -А скільки тобі років?

    Т/і:

    -22.

       Після твоєї відповіді він різко подивився на тебе зі здивуванням. Повернувшись до слідкування за дорогою, він усміхнувся та почав говорити.

    Римар:

    -Я думав тобі десь 17-18, ну не 22.                                                                                             

    Т/і:

    -Це зараз комплімент був?

       Дівчина з єхидною усмішкою дивиться на чоловіка. Коли машина зупиняється біля торгового центру, Тарас розвертається до Т/і.

    Римар:

    -А чому б і ні? Може після закриття справи десь підемо повечеряємо?

    Т/і:

    -Я думаю ти найдеш іншу дівчину для побачення. І треба ще закрити її.

      Промовляючи ці слова, ти відстібаєш пасок безпеки. Деякий час, ходиш по торговому центрі в пошуку подарунків для племінника. Оплативши придбане, ти хотіла взяти пакети, але тебе випередив Тарас. Він забирає пакети та відносить в багажник машини.

    Римар:

    -Ти видно хочеш сильно побалувати племінника.

    Т/і:

    -Є трохи, а що?

    Римар:

    -Нічого. Кажи адрес, я тебе швидко підвезу.

      Сказавши адресу, ви сіли в машину. Всю дорогу розмовляли та зближались. С кожною хвилиною ви все більше та більше знаходили спільну мову. Доїхав додому ти забираєш пакети та подякував за те, що він підвіз ідеш в будинок. Переступив поріг, стояли лише 2 пари взуття, брата та племінника.

    Т/і:

    -Я вдома.

        Тільки дівчина починає скидає кросівки, як чує швидке тупотіння ніжок.

    Льоша:

    -Тьотю!

       Хлопчик підбігає до тебе та міцно обіймає тебе.

    Т/і:

    -Легше малий. Я тобі дещо купила.

       Відавши йому пакт з подарунками, хлопчик біжить у вітальню та плюхається на диван біля Максима. Побачивши його сплячим та бокалом пива, що стояв на столі, ти зрозуміла що щось не то. Занісши інші пакет з продуктами ти направилась до брата.

    Т/і:

    -Льошенька, візьми подарунки та піди в мою кімнату. Можеш пригати на моєму ліжку.

    Льоша:

    -Ура!

       Зрадівши, хлопчик радісно побіг у твою кімнату. Провівши поглядом малого, дівчина повернулась до брата, який міцно спав.

    Т/і:

    -Макс…

       Тихо промовивши його ім’я, ти трусиш його, щоб він проснувся, але нічого не відбувається.

    Т/і:

    -Макс, прокидайся.

       Але він продовжує спати. Положив його зручніше, ти ідеш в кімнату де зараз знаходиться Льоша. Він щасливий лежав із м’якою іграшкою, яку ти подарувала.

    Т/і:

    -Радий зі мною зустрітися?

    Льоша:

    -Звісно! Тато стільки розказував про тебе. Але мама на нас сильно кричала коли чула про тебе. Я так чекав нашого знайомства.
    Т/і:

    -А де вона? Її взуття не бачила.

    Льоша:

    -А ми пішли від неї. Звісно мама хотіла, щоб я з нею залишився, але я вибрав тата. Він сказав що нарешті зможу тебе побачити. І я без сумніву пішов з ним.

    Т/і:

    -Зрозуміло…

       Деякий час ви мовчки сидите. Дівчина положила руку хлопчику на голову.

    Т/і:

    -Ну добре. Ти їв коли приїхали?

    Льоша:

    -Так. Тато мене нагодував. Він знайшов що можна було розігріти.

    Т/і:

    -Це добре. Правда у мене скоро миша там повіситься.

    Льоша:

    -Ти, напевно, заморилась? Там ще залишилась їжа. Вона ще не охолонула. Піди поїж і лягай спати.

    Т/і:

    -В мене таке відчуття ніби ти мій опікун.

    Льоша:

    -Ти просто пізно приїхала. Я бачив як тебе якийсь дядя привіз.

    Т/і:

    -А ти спостережливий.

       Погладив його по голові, ти ідеш на кухню та вечеряєш. Поївши ти прийнявши душ, ти ідеш у свою кімнату. Хлопчик уже спав на твоєму ліжку. Переодягнувшись, ти лягаєш поруч та обіймаєш племінника та швидко засинаєш.

    Наступний ранок

       Тебе будить телефонний дзвінок. Номер телефону був не підписаним. Глянувши на годинник, неохоче береш слухавку.

    Т/і:

    -Слухаю.
    ???:
    -Добрий ранок соня. Сьогодні треба прийти раніше.
    Т/і:
    -Назвись, людино.
    ???:
    -Шугаєв Станіслав.
    Т/і:
    -Де номер взяв? Чекай, не відповідай. Я догадуюсь.
    Шугаєв:
    -Косач просить приїхати сьогодні раніше.
    Т/і:
    -Стасік… Зможеш мене прикрити? Я ще хочу трішки поспати.
    Т/і:
    -Ну добре. Я попробую щось вигадати. Бувай.
    Т/і:
    -Дякую, постараюсь тобі також допомогти, якщо треба буде. Бувай.
    Поклавши слухавку, ти лягаєш далі спати.
    Льоша:
    -Хто телефонував.
    Т/і:
    -То тимчасовий колега. Спи.
    Льоша:
    -А тобі нічого не буде?
    Т/і:
    -Мене друг прикриє.
    Льоша:
    -Ну добре.
    Ти продовжуєш спати, а малий підсувається ближче та обіймає. Через годину, ти прокидаєшся і збираєшся в офіс ОСА. Провіривши телефон, бачиш повідомлення від Стасіка.

     

    1 Коментар

    1. Jul 20, '24 at 11:39

      Чекаю продовження,
      оч думаю що його не буде, адже стільки часу пройшло. Робота чудова🔥