Розділ 2

Пройшло дуже багато часу, перш ніж я вкурив звідки він взагалі з’явився тут. Він завалював мене питаннями, але всі мої розпитування успішно ігнорував. Тільки уривками я починав поступово все розуміти. Побачивши гелікоптер (вірніше придивившись до нього – таку хрінь важко не побачити) він спитав у мене, що це за штука.

– Це не штука – відповів я. – Це гелікоптер. Мій гелікоптер. Нууу … майже мій гелікоптер …

Я гордо пояснив, що я дуже гарний собою і багато вмію, зокрема літати.

– То ти впав із неба? – здивувався він. Я кивнув головою. – Ось тобі раз! – Сказав він і голосно розсміявся. Мені навіть прикро стало, бо моя проблема заслуговувала швидше на співчуття, яке я був би не проти почути.

Закінчивши сміятися, він продовжив:

-Отже, ти впав з неба. А з якої планети?

Ось вона, розгадка його тут! Прикиньте як я офігів, га?

– То ти – запитав я впритул – прибув з іншої планети?

Але він не відповів. Він розглядав мою вертушку.

– …Але ти не міг прилетіти на цій штуці здалеку…

Після чого він поринув у свої роздуми. Дістав із кишені мій малюнок кробки і почав розглядати його.

Не треба пояснювати, як я зацікавився, чи не так? Я буквально завалив його питаннями:

– Звідки ти, малій? Де твій будинок? І навіщо тобі мій Гекко?

Він задумався на хвилину та успішно що? Правильно! Успішно заігнорував мої запитання.

– Добре, що ти дав мені коробку, Гекко зможе там спати.

– Так. А відповиш на мої запитання – дам тобі обмежувач дистанції, щоб він був обмежений у відстані свого пересування.

– Обмежений? Хах, навіщо це робити?

– Ну як … – я почухав потилицю своєю сталевою рукою – Якщо не обмежити його, він піде хрін знає куди.

Хлопчик засміявся і посміхнувся до мене.

– Куди ж йому йти?

– Та куди завгодно. Куди камера дивляться – знизав я плечима.

Тоді Райден обізвався серйозно:

– Нісенітниця, у мене там все маленьке.

І сумно додав:

– Якщо йти тільки вперед, недалеко підеш…

***

Ось так я відкрив для себе, що планета мого маленького принца Райдена зовсім маленька – розміром з наш Метал Гір “Рей”

Ні, я не здивувався, особливо на тлі того, що вже почув від цього малюка. Такий офігенно розумний самурай, як я не міг не знати про існування маленьких планет.

Я маю підстави вважати що Райден прибув з планети…

Стоп, а навіщо я це взагалі пояснюю? Адже це не має значення. Дорослі не повірять мені навіть якщо я наводитиму точні цифри та назви, а діти повірять і без них. Дорослі рідкісні ідіоти, діти. Вони мислять цифрами та ілюзією того, що всі знають. У них перед очима рамка. Все, що в ній міститься, вони охоче визнають. Все, що виходить за межі – заперечують.

І не важливо, що конкретно я скажу будь то Райден був справжнім. Він сміявся і хотів Гекко собі на планету” або “Райден жив на карликовій планеті B-612 відкритої в 1993-му японським астрономом-аматором Кадзуро Ватнабе( а не якимось турецьким астрономом у 1909-му)” це один чорт не поміститися в рамку жодного дорослого.

До біса…

Мені й так важко описувати все це…

Райден був моїм другом. Тим, кого я шукав так давно, але зустрівши через чортову долю не міг говорити про те, про що мріяв.

Я давно забув, як він був одягнений. Пам’ятаю лише загальні деталі, біле волосся та його ВЧ клинок. Швидше за все, я упустив дуже багато деталей, вибачте. Він мені нічого пояснював. Мабуть, думав, що я такий же.

Я не був такий. Я не міг бачити Гекко крізь намальовану коробку…