Щасливий повелитель – щасливі розвідники

Розвідники з усіх сил намагалися випендретися перед кланом Макнармерів. Але з Ештоном та його гоп-компанією, печаттю вагою в пів тони, а також запасними кристалами-акумуляторами, що мали зберігатися, наче вибухівка – суперакуратно… Словом, не змогли Розвідники втюхати Ештону шикову машину, як той же РенжРовер, зате Ештон отримав ексклюзивний туристичний трейлер кольору мокрого асфальту з лев”ячим серцем замість мотору, величезним закритим багажником на даху з окремим входом, та виїзним накриттям для кемпінгу. Ну, окей, може і вдалося повипендрюватись, але так – Ештон не проти! Зовсім не проти! Ештон сходу закохався, тільки з амфібії вибрався на побережжя, побачив його – і закохався. Побіг знайомитись, чуючи вслід коментар Рікона:

– Це на довго. Давайте самі розбиратися.- Як же чудово, що в нього є Рікон.

Трейлер був неймовірний – досить просторий. Позаду ліжко для спання покотом – ціла окрема спальня з двома односпальними ліжками в другий ярус, на випадок, якщо буде мало місця на першому “поверсі”. Кухня, туалет з душем, шафи, купа місць для сидіння – всього було вдосталь. А також баки з промисловою та питною водою в багажнику на даху, що підключалися до кухні, душу й туалету. Й величезний паливний бак. Провізії стільки – що вистачить об”їздити всю Європу! Як, жаль, що з Шотландії не можна доїхати до Єгипту сушею… І до США теж… І для чого йому тут трейлер цей? Може перевезуть йому на паромі в Європу? Хех… Аж засмутився, що цей трейлер з ним не на довго.

***

Ештон задоволено керував трейлером, а малі рубалися в карти, читали, зависали в телефонах, спілкувалися і дуркували.

Картер не поїхав, відмазався, що слідкуватиме за Академією поки їх не буде. Ештон не заперечував – присутність Картера в цій подорожі не була обов’язковою. Він і Рікона залишив би, аби той підстрахував його і приглянув за всім, але той вперся рогом – хотів їхати з Ештоном і все тут.

Хех… Всю Шотланію за пів дня можна проїхати… А їм їхати всього години чотири… І це ще не на найближче побережжя їх висадили. Схоже, розвідники просто Ештона потішити трохи вирішили цим трейлером…

– Ти чому засмутився?- Здивувався Рікон.

– Хех… Та тут їхати години чотири… Що ж тут їхати для такого трейлера… Таким трейлером подорожувати тижнями можна… Ще й припасів – ніби до апокаліпсису готові.- Пожурився Ештон.

– Тобто ти хандриш через те, що мало їхати, все ще сидячи в трейлері?- Уточнив Кір скептично.

– Ну, можемо тут ночувати, а не в маєтку.- Запропонував вирішення проблеми Рікон, ніби татко догоджає капризній дитині – ночувати в якомусь шалаші, а не в ліжку. Це Ештона насмішило.

– Я ночуватиму в кімнаті!- Спокійно, але з високомірними нотками заявила Шона.

– Ахахах, ну, побачимо.- Не зводячи очей з дороги, кинув Ештон, з-за керма.

– А ти де ночуватимеш?- Звернулася Шона до Акелара.

– Там, де й зграя.- Стенув він плечима.

– Пф. А своєї думки не маєш?- І Ештон точно знав – підборіддя Шони смикнулось вгору. Насправді Ештон трохи переживав за неї. Вона нервується. Вона надто добре приховує свої емоції, показує лише те, що хоче… Та Ештон знав – вона боїться. Не так, ніби небезпечно, а так… Ніби її можуть принизити, ніби їй доведеться зіткнутися з неприємним, тим що викликає озноб, мандраж… Її видає не лише те, що вона приєдналася до гри в карти, а й те, що вона шукає контакту з іншими з компанії, шукає діалогу.

– Це і є моя думка. Моя зграя – мій дім.- Ештон відчув специфічні біохвилі Акелара, якими він поділився з Шоною, пояснюючи їй, що тепер його місце – поруч з його новою сім”єю, що тут йому добре і затишно, що тут його місце, тут його комфорт.

– Що ж твій світогляд має право на існування, прийму до уваги. Але він кардинально не співпадає з моїм.- Шона кинула якусь карту і Кір розчаровано застогнав, забираючи пів колоди. Шона злорадно хмикнула, а Кір в свою чергу видав ображені біохвилі.

– Ми зупинимось на один день в парку для кемпінгу.- Повідомив Ештон.

– Навіщо? Нам їхати кілька годин! Це Ваші слова!- Обурилась Шона, від перспективи спати з усіма в одній кімнаті, мабуть. Ахах.

– Нам по дорозі. І Не використати цю можливість – гріх.- Заусміхався Ештон.

– Ми попереджали клан про іншу дату…- Засумнівався Рікон.

– Мерін запізнюється до них на цілі століття. Почекають один день. Нічого їм не зробиться. Нехай понервуються. Їм корисно.- Кепкував з калну Макнармерів Ештон.

– Ніби дама на побачення.- Проконстатував Кір.

– Ахах. У мене з ними особисті рахунки.- Видав Ештон.

– Це ж котрі?- Здивувалася Шона.

– По-перше, вони ображали мого майбутнього князя.- Вирішив Ештон подразнити Шону.

– Це ще не вирішене питання!- Обурилась вона незадоволено. Ештон веселився.

– Так-так, зичайно.- Сказав він провокаційним тоном.

– Ештон!- Обурилась Шона уже по-справжньому.

– Шона, я просто тебе дразню.- Пояснив про всяк випадок Ештон.- Все гаразд, я не примушую.- І Шона заспокоїлась. Але її репліки не послідувало. Тож Ештон продовжив:- А по-друге, колишній Мерін з цього клану.

– Це було п”ять тисяч років тому!- Знову обурилась Шона вже із здивованими нотками.- Вам слід вміти відпускати ситуацію!

– Хто б казав, Шона. Вже придумала куди печать вліпиш?- Ооо! Підйоб вдався, Шона розгубилася.

– Придумала!- З викликом заявила вона вже за мить.

– От молодчинка!- Похвалив Ештон, кепкуючи.

Решті зграї перепалка подобалась. Всі задоволено усміхалися і підсміювались.

– Вельми вдячна за похвалу!- Хмикнула Шона, віддаючи пас.

*

На кемпінгу було чудово: все як має бути, всі потрібні підключки – електрика, вода, каналізація, тобто можливість поповнити запаси ресурсів трейлера. Ештон не став підключатися до всього, тільки електрику підімкнув – зайві заморочки, воно їм не потрібно. Окрім вього, тут продавали вуличну їжу, і всяке куховарство з казанків на відкритому вогні, були місця для багаття, й гамаки. І ще всяке різне, але вони не стали сидіти цілий день біля трейлера, а замкнули його і пішли гуляти в стилізований парк, навіть Шона пішла. Окрім того, що було трохи слизько, в парку Ештону подобалось: зелено, повітря свіже, а далекі гори радували душу. Мряку і вологість Ештон навіть в розрахунок не брав, вважаючи це романтикою Шотладії, тим більше час від часу виглядало яскраве сонце з-за хмар. Найбільше всьому дивувався Акелар, котрий в Зовнішньому Світі вперше. І це він ще не бачив шотландського заходу сонця. Ех, краса. Шона раптом підслизнулася, Ештон намірився її ловити, але його випередив Кір, притримавши за лікоть.

– Куди ви всі так поспішаєте?- Роздратувалася вона.- Я не піхотинець!- Вона зупинилася і схопилася за бік.

– Вибач, будемо повільніше.- Примирливо усміхнулася Сірін. Вона виглядала чудесно. Довгі чоботи на каблучку, вишите квітами пальто по коліно, такого крою, ніби плаття з широкою спідницею, і розпущене довжелезне волосся давно вже нижче попи. Його маленький діамантик. Ештон так пишався нею, ніби й справді – дочкою. Він, принаймі, певен що так і почувався б, якби вона була йому рідною дитиною. Його дівчинка. Його скарб. Аж замилувався.

Як би там не було, а Акелар все одно поскакав вперед, розглядаючи все, включно з порослими мохом каменюками. Хіба що не обнюхував все, як пес. Та й решта потягнулися інстинктивно слідом за ним. Шона таки відстала, а разом з нею і Кір – склав компанію.

Рікон, очевидно, постарався виглядати під стать Сірін – вирядився в модняче пальто темно-зеленого кольору, штани якісь (мабуть брендові), і високі чоботи (якраз на болото). Ще й цей його хвіст. Він виглядав і сучасно, і … ніби з іншої епохи – одночасно. Ештон йшов трохи позаду, милуючись їхньою парою. Й мимо волі задумувався, як би зараз одяглася Мерін. Хех. Вже скоро.

*

А ночували, як завжди – дружньою купою. Кір обмотався ковдрою, наче тут мінус двадцять і лежав скраю – його місце. Завжди там спить. І завжди з правого боку. Ештон накинув на нього ауру.

– Дякую.- І завжди відповідає однаково, навіть інтонацій не змінює.

Лари з задоволенням обліпили Ештона: Акелар зправа, а Рікон притиснув Сірін до Ештона зліва. І всі задоволено вляглися на не такому широкому ліжку, як в їх домашній спальні, але ширшому, ніж двоспальне, так точно – на всю ширину трейлера- залізти на нього можна було тільки зі сторони проходу.

А от Шона, незадоволено бурмочучи, полізла на верхню полицю – спати максимально окремо. Лізти їй явно заважала довжелезна нічна сорочка, вона намагалася притримати її, аби вона не відхилялася, поки вона лізе, що ще більше ускладнювало задачу. Не спортивна дівчина.

– Ештон!- Зійшла вона на ліжко ногами зі сходинки, з виглядом придворної дами. Склала руки під грудьми і вимогливо подивилася на нього.

– Що?- Що вона від нього хоче? Ештон і справді зацікавився.

– Посадіть мене на ось це ліжко.- Вказала вона на верхню полицю розгорнутою долонею, ніби якби вказала пальцем, могла б образити почуття спальної полиці.

– Ахах. Гаразд.- Ештон огорнув Шону акуратно бар”єром та підняв на полицю, навіть опори ніякої не потрібно – Шона не важка.

– Вельми вдячна, дякую.- Обдарувала Шона Ештона величною подякою з верхньої полиці.

– Прошу.- Усміхнувся він їй.

*

А зранечку Ештон прокинувся в тісному оточенні – лари, очевидно, намагалися з нього душу вичавити. Він спробував вибратись, але не збудити їх і вибратись – задачка не проста. Та терпіти несила! Ештон зробив ще кілька спроб. А потім змушений був приречено визнати – він безвилазно застряг. Хеех…

Та чекати довго не довелось – Акелар прокинувся, відчувши що біохвилі Ештона уже бадьорі і він не спить. От цікаво у них… Якщо хочеш дати їм поспати – єдиний вихід тихесенько вибратись з ліжка. Надто сильно потривожиш – збудиш, полежиш трошечки довше поруч – збудиш біохвилями. Хех… Шкода малого. Хай би ще поспав…

Але тепер Ештон зміг вибратись – пішов на вулицю готувати сніданок з туристичних наборів. Це, звичайно, не самому готувати – просто кип”яток позаливати в готові пакети, але теж не погано. Акелар крутився поруч і задоволено допомагав. Хлопець він мовчазний, майже не усміхається. Але компанію любить. І любить працювати разом. І взагалі, все що стосується якихось спільних… штук – він тут як тут, що в Шазарії, що тут. Компанійський. Або ж просто надолужує роки самотності…

Коли всі сонно повибиралися з трейлера, сніданок вже був готовий. Навіть каву зготували.

– Доброго дня. Не бажаєте кранахан?- Підійшов до їхньої компанії підліток оглянув всіх і невпевнено додав:- Англійський?

Пхах. На лобі, мабуть написано, що іноземці:

– А що це?- З усмішкою поцікавився Ештон.

Малий зрадів, що можна на рідній мові, не надто задумуючись, звідки іноземці знають гельтську. Принаймі, Ештон методом виключення вирішив, що їхня мова для нього звучить саме гельтською. Ну, методом виключення: раз він говорить англійською, як альтернативною, значить гельтська – рідна. Шкода, що ментальний перекладач не дає змоги зрозуміти якою мовою це звучить для співрозмовника…

– О, це наш національний десерт. Ми готуємо з справжнім сиром, а не замінниками! Спробуйте, не пошкодуєте! Всього сім доларів. Хоча б дівчат порадуйте. А якщо на всіх візьмете, буде по шість!- Маркетолог від Бога. Ахахах.

– Можете мене пригостити.- Кивнула поважно Шона. Хоча Ештончітко виділив радісний блиск її очей, наче в дівчинки маленької. Скучила за цим десертиком, мабуть.

– Гаразд. Давай на всіх.- Кивнув Ештон і встав, витягаючи з кишені гаманець з готівкою. Малий просяяв, що вдалося втюхати аж шість десертів за раз.

Смачно було! Ще й з алкоголем. Та не просто з алкоголем! Справжній шотландський віскі! Мммм… Смакота. А до кави – краса. Аааах!!! Задоволено потягувався Ештон, наївшись відпуза.

Та й якось ліниво – зовсім не поспішаючи, виїхали в дорогу.

– Ештон! Дай покермувати.- Попросив Рікон.

– Ні за що!- Вчепився Ештон в кермо.

– Ну, дай! Навіщо я вчився водити транспорт Зовнішнього Світу!- Клянчив він. Дуже хотілося, зазвичай всі лари після першої відмови відстають.

– Добре… Останню годину дам.- Наче від серця відірвав.

– Дякую!- Рікон поклонився. Ештон фиркнув і закотив на це очі. Не може він витруїти цей поклон з Рікона. “Дякую” завжди ним супроводжується. От з “вибач” якось вдалося, а з “дякую” – ніяк.

*

До маєтку клану Макнармерів доїхали без жодних пригод і затримок, на розчарування Ештона.

Вибрались з трейлера і попрямували до Маєтку. Ештон пішов першим. А решта – за ним.

– Для нас велика честь вітати Серце Шазарії у скромній обителі клану Макнармерів.- З поклоном привітав їх дворецький.

– Його зграю і свиту.- Доповнив Ештон з усмішкою. От не відпало у нього бажання познущатися з них. Дворецький не повністю випрямився, і з виглядом найглибшого покаяння виправився:

– Зграю та свиту Серця Шазарії ми з найвищою пошаною приймати у нашому родовому маєтку клану Макнармерів – вважатимемо за честь. – Ну, у нього і звороти мови. Язик зламати можна.

Ештон, намагаючись скопіювати Шону, вагомо кивнув йому з усмішкою, мовляв, доброго дня дворецький, я такий величний повелитель (у туристичній куртці й кросівках), надаю тобі честь провести нас всередину.

– Я можу поговорити з Вілліамом Макнармером?- Вже у вітальні виявив Ештон бажання перейти до справи.

– Так, звичайно. Він чекає на Вас у вітальні.- З поклоном, тоном, що говорив про найвищу міру підлизування, вказав дворецький на вхід до вітальні.

Вони всією компанією пройшли всередину. Рікон і Сірін невідступно слідували за Ештоном на крок позаду за його плечами, всім своїм виглядом гордо демонструючи своє положення поруч з ним. Решта – йшли слідом.

Вілліам Макнармер оглянув їх і зупинив погляд на Шоні. Він запанікував, запереживав, явно думаючи про купу надуманих проблем, які йому тепер потрібно розгребсти. Тим не більше на лиці це не відобразилося:

– Для нас, і для мене особисто, честь вітати в нашому домі Серце Шазарії та його супроводжуючих.- Вклонився він.

– Здрастуйте.- Усміхнувся йому Ештон з легким кивком. І його туристична екіпіровка не завадила виглядати велично – Ештон був певен. Прочитав це по виразу обличчя і біохвилях Макнармера. Він трохи все ж взяв уроки в Мерін “царського поводження” після того весілля. Не хотів більше її соромити. Визнав, що усілякі ситуації бувають, й інколи повипендрюватись теж потрібно.

– З якого приводу маємо честь вітати Вас в нашій обителі?- Поцікавився глава клану. Тоді знову сковзнув поглядом по Шоні:- Нашої жертви не достатньо? Чи… Потрібна заміна?

Ештон обурився. Але стримався. Усміхнувся йому досить холодно:

– Хочете Шону назад? Доведеться заплатити достойну ціну. За сорок членів клану, котрих прийме кинжал я, можливо, віддам її.- Ештон спеціально загнув вимоги, яких їм не виконати. Хотів поглянути на його вираз обличчя. І добився свого – Макнармер розгублено поглянув в холодний погляд Ештона. І Ештон і далі вів би цю гру, познущався б ще, але відчув потилицею ображений погляд Шони – обернувся. Вона стояла з складеними під грудьми руками. І неприкритою образою поглянула Ештону в очі. Ештон знову обернувся до Макнармера:- Сто членів клану за неї.- Виправився Ештон з серйозним виразом обличчя. Макнармер розгублено, здивовано, нерозуміюче вирячився. Ештон знову обернувся на Шону – тепер ще й нахмурилась. Ештон знову обернувся до Макнармера:- Якщо весь світ до моїх ніг покладете, тоді МОЖЛИВО, я віддам Вам Шону.- І знову обернувся на Шону.

Вона затримала на примирливому погляді Ештона довгий погляд і змінила гнів на милість:

– Ну, гаразд, думаю, ця ціна прийнятна.- Гордо відвернулася вона. Ештон широко усміхнувся.

І з все ще широкою посмішкою звернувся до охрінівшого від цієї сценки глави:

– Насправді я вважаю, що не доплатив за Шону. Вона надзвичайно талановита, розумна, сильна… Та й узагалі надзвичайна. Я приїхав для того, аби доплатити, аби обмін був хоча б наближено справедливим. Ми привезли печать-оберіг для Ваших земель. Я розробив його на базі методів, що винайшла Шона.- А тоді підморгнув і додав:- А якщо вона погодиться стати моїм князем, то ще щось подарую.

– Не тисніть на мене!- Знову обурилася Шона.- Окрім того, подарунки моєму колишньому клану не вплинуть на моє рішення!

– Звичайно, я розумію.- Усміхнувся він їй.- Просто ставлю до відома главу клану Макнармерів який скарб вони мені припіднесли.

Шона голосно і театрально зітхнула.

– Шона, ти вже перевірила все? Де твоє обладнання?- Нагадав Ештон.- Вибери місце для печаті.

– Я в своєму виборі впевнена.- Гордо підняла вона підборіддя.- Але, якщо наполягаєте, я, звісно ж, все перевірю.- Тоді обернулася до Акелара:- Ходімо, допоможеш мені все принести, обладнання важче, аніж я здатна підняти.

– Гаразд.- Зовсім не пручався він.

– Я теж допоможу.- Пішов з ними Кір.

Ештон перевів погляд на Макнармера, даючи зрозуміти, що його черга говорити. Але той трохи підвис, йому знадобилося кілька секунд для вибору репліки, аж мозок вскипів:

– Для нас честь, що Ви так високо оцінили припіднесену нами жертву.- Вклонився він. Явно мужик намагався переварити все. Плюс дисонанс між очікуванням і реальністю: Ештон якийсь дивний “Повелитель”, Шона – чудовий кадр, її хвалять, замість проблем – приїхали ще щось дати… Можливо ще якісь думки. Ештон був задоволеним.

– А ще я хочу оглянути амулет, якщо потрібно підправлю його, або заберу для подальшої заміни. І хочу подивитися на того, кого прийняв кинжал.- Розписав Ештон свої плани.

– Так, звісно, Едуарде, прошу надати Серцю Шазарії усе необхідне.- Звернувся він до дворецького.

– Все буде зроблено, містере Макнармер.- З легким поклоном запевнив дворецький.

Якраз повернулася Шона. І разом з хлопцями почала розкладати обладнання прямо у вітальні, поруч з каміном. Ештон здивовано підняв брови і підійшов ближче. Макнармер теж підійшов, шоковано спостерігаючи за дійством.

– Шона, ти тут вирішила встановлювати печать?- Уточнив Ештон.

– Так.- Встала Шона, гордо випрямившись. Вона була значно нижча за Ештона, але те що вона дивилася на нього з-під низу, ніяк не заважало їй виглядати гордо і достойно, навіть навпаки – важко було зрозуміти її підборіддя просто вимушено припідняте через кут погляду, чи це частина її гордої постави, а її чорний напівспортивний одяг, що вибивався з аури маєтку, але ніби підкреслював, що вона з Ештоном – ще дужче посилював враження.- Ця стіна несуча. Її товщині позаздрять деякі мури середньовічних палаців. Це центральне положення в маєтку, і звідси радіус дії рівномірно розподілиться. За рахунок того, що стіна знаходиться перед комином, енергія буде мати доступ не лише до всього маєтку, а й мати полегшене сполучення з зовнішнім седеровищем. Окрім усього, стіна має нахил. Це додасть надійності до сполучення кристалів з підгрунтям за рахунок сили тяжіння.- Шона продемонструвала Ештону жестами, як кристали косо лягатимуть в свої лунки і надійно там кріпитимуться, адже мають кут. Чудова ідея, насправді.- Окрім усього. Ця печать – витвір мистецтва, а я вже мовчу про собівартість. Нехай же весь клан Макнармерів пишається можливістю встановити її на чільне місце в своєму маєтку.

Ештон ледь стримав капосну посмішку. Хоче зняти портрет якогось діда з каміна у вітальні. Відсміявшись всередині, ретельно роблячи вигляд, що роздумує, Ештон поважно кивнув, підігруючи Шоні:

– Гаразд. Перевір усе. Ти впевнена, що захисний купол добре почуватиметься у вертикальному положенні?- Все ж уточнив Ештон.

Шона на нього поглянула скоса, мовляв дурницю питаєш:

– Звичайно, Серце. Ми з Архітектором все ще раз перевірили в Науковому Центрі, коли все було готово. Печать може функціонувати у будь-якому положенні. Хоч боком, хоч з підскоком.- Підняла вона одну брову. Ештон не витримав і підсміявся. У Шони прекрасний настрій.- Також вона буде неподільною, доки Ви не вирішите це виправити. Після встановлення і закріплення всіх зв”язків, ясна річ. До тих пір все дуже делікатне!- Шикнула вона на Кіра, який випадково грюкнув якимось футляром.- Прошу пробачення!- Урвала вона розмову з Ештоном і кинулась перевіряти вміст футляра.

Ештон задоволено спостерігав за роботою дітлахів. Вілліам Макнармер шоковано стояв поруч. Вся його увага була зосереджена на Шоні, що явно займала чільне місце в проекті. Ештон думав, що доведеться натиснути на нього, аби він зробив, як Шона хоче. Та він і не думав перечити. Тож Ештон розслабився повністю.

*

Поки Шона з хлопцями перетворювали вітальню на мінне поле, Ештон з Сірін та Ріконом пішли в секретний підвал. Ештон медитував з амулетом – лари стерегли.

Амулет привітався. І вже це здивувало Ештона. Якщо порівнювати цей амулет, то він був подібніший на Кіготь і Шепіт, аніж на Ліам, чи будь що інше, просто тому, що намагався з Ештоном “поговорити” і тому що мав такий же зачаток свідомості. Але… Цей амулет не був схожий ні на що. Друге, що зробив амулет – “представився”. Він показав Ештону спогад, де Вілліам Макнармер в розмові з кимось згадує про нього: “Амулет, дарований Повелителями Шазарії для захисту клану Макнамерів та їхніх підданих”. А опісля “розповів” Ештону свою історію, використовуючи нарізку спогадів, звідки він виривав фрази, або уривки фраз членів клану, ніби формуючи лист про викрадення з вирізаних букв з журналів. Сприймалося дивно, але все було зрозуміло: “вони попереджали”, “якщо це буде так, як описано в наших архівах, нам потрібно бути готовими”, “минулого разу ми змушені були покинути свої землі, цього разу, ми повинні захистити свій дім і своїх людей. Шазарія не евакуйовуватиме всіх жителів наших земель, лише членів клану.”, “амулет нікого не приймає”, “ми спробуємо знайти підходящого з віддалених гілок клану, хоч якісь гени повинні же повторюватись…”. Тоді кинжал показав, як вони привели талановитого хлопця, з якоїсь напівзабутої гілки клану, сім”я якого, тим не більше поколіннями жила на цих землях. І кинжал показав Ештону, що збіг по генам зразків, які вніс Ештон – були мінімальними. Але… хлопець ВВАЖАВ себе членом клану і дійсно самовіддано БАЖАВ захистити свій дім. І кинжал визнав його достойним, тому що “а раптом це станеться невдовзі? Серце Шазарії казав, що потрібен час на тренування. Ми не можемо собі дозволити просто чекати, поки народиться хтось підходящий!”. “Інколи слід йти на компроміс, не будь таким впертим!”, “Це для блага клану, вважай за честь, що він приніс себе в жертву!”.

А потім кинжал показав Ештону, як обраний ним хлопець, до сьомого поту тренується в цьому ж підвалі. Старається. І Ештон одобрив вибір кинжала. Той “подякував” Ештону. А тоді показав нову нарізку: представив Ештону ледь чи не весь клан, розповів Ештону про них з гордістю. І Ештон слухав. Вникав. Амулет показував Ештону скільки праці вони вкладають для благополуччя не лише свого клану, а й людей навкруги, дбають за робочі місця і своїх працівників, землі, екологію, і тих хто на цих землях живе – і все це з спогадів, які встиг прочитати кинжал під час відбору кандидатів, адже кожен член клану відкривав для нього свою свідомість. Кинжал показував йому з яким трепетом клан ставиться до своєї історії, історичних джерел, літописів і реліквій, що зберігаються в секретних місцях в маєтку і по всьому світу. А також – до нього самого, до Амулету, дарованого Повелителями Шазарії для захисту клану Макнармерів та їхніх підданих.

Ештон уважно вислухав амулет, хоч це й зайняло цілу прірву часу. А тоді так же прискіпливо обстежив його… І дійшов висновку – він нічого не змінюватиме. Клан Макнармерів чудово впорався з вихованням цього амулету. Те, що він не створений для одноосібного користування, зіграло велику роль в формуванні його…особистості. І зараз свідомість цього амулету нагадує більше Храм Місяця. Але одне Ештон все ж виправить. Ештон вибрав місце і помістив ще один зв”язок, так, аби не руйнувати інші – між ними. Ештон дав амулету ім”я – Сила Вартового . Ештон поцікавився, чи амулет хоче, аби клан знав його ім”я – амулет відповів гордою згодою.

Ештон попрощався. І амулет теж попрощався з шаною.

Коли Ештон вийшов з медитації був уже вечір. Але він не шкодував витраченого часу. Те, яким став цей амулет – гріло душу. Він не хотів більше знищувати його. І радів, що в клану є такий захсник. Але… Питання створення нових амулетів стало для Ештона ще більш болючим.

Ештон відкрив очі. Встав і бережливо поклав кинжал на місце в секретній церемоніальній залі, виділене спеціально для нього.