Початок шляху

Сонячна погода, осінній вітерець, широка лісова тропа. Широкими кроками ступає Командор Чорних Стражів. Ще трішки, і ось він попаде в серце Маєверу, замок благородного герцога Ахелл.

На вході стоять два сторожі, озброєні, зверху над воротами висить прапор, на фіолетому фоні розмістився терновий віночок, а він сам обмотаний двома великими, покритими кров’ю, ліліями.

Запримітивши незнайому людину, варта напряглась, важко не помітити озброєну особу, яка хоче потрапити у середину.

— Попрошу, Ваше ім’я та титул? – спокійно мовив хлопець.

— Командор Чорних Стражів, Лукас. – прозвучав низький голос.

Молодики почувши відповідь поклонились.

— Вибачте сер, але нам потрібно уточнити за вашу зустріч. Один з них хутко забіг у середину. Другий ж почав з-під лоба розглядати важливу гостю. Високий, смаглявий чоловік з короткуватим чорним волоссям, якщо придивитися, то можна замітити як у скронях пробивається сивина. За спиною містились два мечі різної форми. Від його кроків, мундир зі сталі дзвенів. На ремені було прикріплено кілька сумок, різної ємності, було замітно що наповнені. Стійка струнка та проста.

Мабуть не пройшло і п’ять хвилин, як прибіг молодий хлопець, та запросив воїна за вражаючі стіни фортеці.

— Якщо ви не проти, я проведу вас до залу, де вас очікуватиме герцог Ахелл.

— Був би вдячний за послугу.

Всю дорогу обидва мовчали, страж розглянувся, та неподалік від замку, побачив місце для тренувань. На якому доречі, було досить багато людей, придивившись, розгледів битву між двома лицарями. Відполіровані лати лиш блищали на сонці, супротивники стали у стійку. Один з дворучним мечем, другий з одноручним та щитом. Перший вибіг та замахнувся величезною зброєю. Менший ростом не гаяв часу, та легко ухилився від важкого удару. Неочікувано мечник зробив випад у сторону, щит прийняв удар на себе, та відкинув його у сторону, чим вибив його з рук хлопчини. Як тільки він хотів відскочити, відчув на шиї холодне лезо меча противника. Глядачі дивились мов заворожені.

— Хей, все добре? – і тут сталевий шолом упав на землю.

— Я тебе не поранила? Усе гаразд? – схвильоване лице продовжувало вдивлятися у здивовані очі парубка.

— А? А, так звісно! Все добре!

Почувши позитиву відповідь, вона вирушила у сторону виходу з тренувальні.

— Юначе, скажи но мені, хто це?

— Сер, це – донька герцога, міледі Хелія.

— Вдячний за інформацію, можемо подовжити шлях.

Сам замок виглядав велично та спокійно, неначе ніщо не зможе його потурбувати. Усередині, чисто та свіжо. Як і очікувалося від герцогства. Довгими коридорами йшли два чоловіки. І ось, ті двері.

— Герцог повідомлений про ваше прибуття, можете заходити, з вашого дозволу, я відкланяюсь. – легкий поклін, та молодика наче і не було.

Прислухавшись, можна почути два чоловічі голоси.

Перед Командором відкрили дерев’яні двері, та він ступив на поріг кімнати. Вона була простора, біля стіни, в каміні потріскували дрова, над ним звисала вже знайома символіка.

Власник цього старовинного замку та герцогства стояв прямо через кілька метрів від нього. Та був він не один.

— Цей неочікуваний спалах темних сил, повністю спантеличила майже весь Карелот.

— Але, чомусь не всі сприймають його серйозно, нажаль, тому що наслідки можуть бути фатальні. – грубий голос підтверджував загрозу, через яку й приїхав Лукас.

— Доброго дня, Ваша Світлосте, графе Воленн. Вибачте що перебив вашу розмову. – поклон зі сторони гості, все як завжди просто та з манерами.

— Доброго! Ми зачекалися на тебе! Як тобі у замку? Запримітив собі когось? – легка посмішка на лиці герцога не переставала сіяти.

— Ох, я сподіваюсь у мене ще буде часу, щоб я остаточно прийняв рішення щодо цього? Це дуже важливо для нашого ордену. – усі троє стояли біля палаючого каміну. Граф та Командор дивились у сторону герцога, який був спиною до коминку. На їх лицях бігало сяйво вогню.

— Звісно. Ми планували що ви залишитесь у нас на кілька днів. Вибачте за мої манери, прошу вас до столу. Еззі, заклич усіх до нас на вечерю.

За секунду покоївка зникла з поля зору.

— Отож, про що ми розмовляли? Лукас, як ви думаєте, ця загроза є дійсно небезпечною?

— На превеликий жаль, я в цьому впевнений, з кожним днем створіння пітьми набирають більше сили. А щоб захистити нашу країну, ми повинні згуртуватися та прийняти любу допомогу, яка тільки буде можлива.

— А я думаю що це перебільшення, всі дуже цим переймаються, і скоріше за все даремно. – після таких гучних слів, граф закотив очі та повільно пішов у сторону стола.

— Жаль що ваша думка така. Чорні Стражі, ніколи не помилялися, тому, раджу подумати ще раз над вашими словами, Айзен Воленн. – Сарим Ахелл відчував швидке зростання напруги між двома особами.

— Краще впевнитись у тому, що все спокійно, та потім не мати проблем. Тому ми вирушимо за королем, як тільки надійде приказ.

Тільки но власник маєтку закінчив речення, тут почувся стукіт у двері.

У кімнату зайшли два високих хлопця, дівчина, та скоріше за все їхня мати. По погляді Командора, можна було зрозуміти зацікавленість після побаченого ним бою.

Брати дуже схожі один з одним, коротке темне волосся, очі проблискували карим відтінком. Очевидно вдалися у герцогиню Ізабеллу Ахелл, що не скажеш про їхню сестру. Повна протилежність братів, світле, довге та густе волосся заплетене у косу, зеленим сяють яскраві очі, та мила посмішка грає на обличчі. Копія Сарима Ахелла.

— Просимо вибачення за незручності, ми невчасно?

— О, ні, що ви, ми тільки на вас і чекали.

— Що ж, запрошую вас до столу!

 

— Отже, герцоге, у мене є кілька питань, одне з них, наприклад. Якщо король віддасть приказ, щоб ви були присутні в битві, яку кількість війська ви зможете взяти? – один дивний погляд графа Айзена багато чого показав, і решту всі були уважно налаштовані слухати важливу розмову.

— Звісно, якщо цього потребує сам король. Ми не можемо відмовити просто так. Якщо ситуація дійсно дуже серйозна, ми візьмемо всі війська, які тільки є підвладні Маєверу, ми забов’язані перемогти у цій наступаючій битві з нечистю. Інакше, ця загроза розповсюдиться по усьому Уенкерні. І скоріш за все, зупинити тоді її буде ніхто не взмозі. – об’яснився герцог. Розумно та уміло.

— Але, це може бути і не серйозно, просто дарма скликають армії з усіх земель. Ніхто не знає чи дійсно така велика загроза, як її малюють. – встрів у розмову граф.

— Азен, я думаю якби було не серйозно, Командор не шукав би як найскоріше новобранців, а король не був би власною персоною у фортеці Леінскад. – обурено заперечив Ахелл.

— Герцог Ахелл правий, все нажаль дійсно серйозно. Чим більше війська, тим краще і більше шансів на успіх. – підтвердив Лукас.

З боку Воленна подався тільки звук недовольства.

— Що ж, продовжимо розмову? Отож, герцоге, як ви б відреагували на те, що я захотів би взяти у Чорні Стражі когось з вашої сім’ї? – ось тут і моментально всі погляди перевелися на Сарима. Він такого неочікував, на лиці прямо написано, який він здивований.

— Ох, мені як чоловіку та батьку, важко відповісти на це запитання. Скоріше за все, що погано відреагував би. Як ніяк ми говоримо про мою сім’ю. – голос з м’якого тону перейшов на більш серйозний.

— Ви не правильно мене зрозуміли, я мав на увазі, когось з ваших дітей.

— Це більше усугубляє ситуацію. Мої два старші сини це моя гордість, вони умілі воїни та хороші дипломати. А донька радість та надія, яка у нас одна, ми не можемо її просто так відпустити. – господар замку похмуро та з сумом дивився на власну донечку.

— Але ж батьку, Чорні Стражі це славетні воїни, бути одним із них, це честь! Рідко коли випадає така можливість, побачити самого Командора Чорних Стражів! – захоплено відповіла Хелія.

— Ти у нас одна, ми не можемо так просто віддати тебе, тому давайте продовжимо нашу трапезу?

Два брати переглянулись, та здивовано подивились на сестру. Та продовжила їсти наче і нічого не було.

Ізабелла Ахелл практично весь час мовчала, їй нічого було добавити. Тому що, її чоловік був правий, їх діти, це їх золото та життя. Вона повністю підтримувала його думку.

— Що ж, надіюсь вам усім було смачно! Сер Лукас, служниця відведе вас у ваші покої, якщо щось буде потрібно можете звертатись до неї. Графе Воленн, ви уже знаєте де ваші покої, отож, гарної ночі усім.

Ніхто не покинув свого місця поки першим не встав герцог, як цього вимагає етикет.

За великими дверми скрилася сім’я Ахелл. Сарим, Ізабелла, Дюран, Тейрон та Хелія.

Можливо, хтось і хотів щось добавити, але після тієї розмови, слова не клеїлись одне з одним, тому вирішили тихо та спокійно відправитись у свої кімнати.

Кімната батьків знаходилась прямо попереду, з правого боку дві кімнати братів, та зліва кімната Хелії.

— Сарим, мені щось не подобається це все. У мене погане передчуття. А ти знаєш, мене ніколи воно не підводило.

— Що саме тобі не сподобалось? Те, що було у останньому запитанні? Я сказав те, що думав. Думаю було чітко і ясно.

— З цим я згодна, але, що якщо він дійсно захоче взяти когось із наших дітей? Вони вже дорослі і власні робити самі вибір, але мені не спокійно на серці.

— Кохана моя, все буде добре. Не думаю що він так просто після моїх слів забере когось із них. Тому не хвилюйся.

— Якщо ти дійсно впевнений у цьому, тоді я спокійна.

Добраніч, любий.

—Добраніч, душа моя.

 

Ніч проходила спокійно та тихо, всі спали, окрім однієї особи.

 

— Найт, як думаєш, за ким прийшов Страж? Він ж так просто не завітав?

Ахелл молодша ходила по кімнаті, та все роздумувала над розмовою.

Молодий дракон лиш сумно заглядав за хазяйкою.

— Хей, друже, що з тобою? Чому ти так похмуро дивишся? Щось не так? – стурбовано запитала Хелія.

Дракон неначе розумів що вона говорить і помахав головою в різні боки та скрутився кругом у позу для сну.

— Ну якщо дійсно все у порядку, тоді можна і спати? Хех, цікаво наскільки він у нас буде гостювати.

Молода особа ще трішки була у роздумах і неочікувано для себе, заснула. Ніяких зайвих звуків, лиш сопіння Дрейка.

 

Як на диво, сьогодні видався жаркий день. Не скажеш що наступив початок жовтня.

Сарим Ахелл сидів у своєму кабінеті та розглядав пару документів, на дозвіл торгівлі з герцогством. Неочікувано почувся стукіт у двері.

— Увійдіть.

— Ваша Світлосте, Герцогиня хотіла передати вам про повну готовність сьогоднішнього турніру. – покоївка побачивши що її господар зайнятий, хотіла покинути кімнату, але її зупинив жест рукою.

Не переводячи погляду з документу, пару секунд обдумав, та глянув на служницю.

— Гаразд, можеш іти. – як завжди, ця добра та щира посмішка на обличчі Герцога.

— Хм, цікаво, хто сьогодні виграє у ньому? Цьогоріч Хелі зможе показати свої здібності офіційно, думаю її брати будуть приємно здивовані. – радісні думки не покидали голову, але потрібно було братися за решту актів.

 

 

— Що ж, вітаю усіх на турнірі, в честь сьогоднішнього гістя, Командора Чорних Стражів Лукаса. – величаво роз’яснював Герцог.

— Нагадую наші незмінні правила. Бій триває до першої крові, або поки ваш супротивник не скаже зупинити бій, те ж саме стосується і вас. Тепер, попрошу оголосити наших учасників.

— Слухаюсь Ваша Світлосте. Отож, сьогодні присутні 10 бійців. Думаю, кожен зможе показати свій талант та силу. Переможець отримає можливість поспілкуватися з Командором Чорних та герцогом Ахелл, також шанс вступити легендарний орден. Першими на поле бою вийдуть : Ізабелла Кайлер та Нара Хаден. Бажаю всім удачі, та твердо тримати меч.

За кілька секунд в полі зору появились дві жінки, у однієї два мечі, а у другої меч та щит. Як тільки-но оголосили початок поєдинку, чорноволоса дама зникла з поля зору. Руденька встала в бойову стійку та очікувала нападу, очами шукаючи коливання повітря, так як супротивниця скрилась в тіні. Лише по вітру можна помітити розбійника. З такими противниками доволі важко справитись.

Голубі очі швидко бігали, роздивляюсь все навколо себе. Маленькі хвильки пробігли у повітрі.

— Зловила! – послідував удар, та власниця двох сталевих клинків схрестила їх, ледь стримуючи меч противника.

Оскільки простого напору не хватало, дівчина спритно присіла та вдарила щитом по руках. Чорноока не очікувала такого оберту подій та випустила з рук мечі. З ляскітом вони впали на землю.

— Бій завершено! Першою переможницею стала Нара Хаден! Наступні наші учасники: Дюран Ахелл та Тейрон Ахелл. Попрошу вас вийти на арену.

 

— Батьку, а це не занадто? Поставити два брата, щоб бились між собою? – Хелія схвильовано поглянула на тата.

— Люба моя, ти сама прекрасно знаєш відповідь на своє запитання. Чесно кажучи мені самому не добре від цієї ідеї, але мені потрібно остаточно вибрати наступного герцога.

— Але ж Тейрон ясно дав зрозуміти, що не бажає ним ставати?

— Знаєш, впевнитись ніколи не зашкодить. До речі, ти чого ще тут? Твій поєдинок теж має відбутись незабаром, тому біжи. Удачі тобі, доню моя. – Мила усмішка заграла на лицю Ахелла.

— Дякую тату! Я вас не підведу! – Тепер бойовий дух став ще більше, дівчина усміхнулась та покинула батька.

 

Вона з нетерпінням чекала свою чергу, та з захопленням дивилась на битву старших братів. Вони блискавично рухались по арені, коли два мечі попали один на одного пішли яскраві іскри. Та на їх лицях не було навіть натяку на втому, а навпаки більше азартності. Ніхто не бажав здаватися.

Хелія коли була маленька, дуже хотіла стати такою ж як і старші брати, вони навчали її бойовому мистецтву. Коли Сарим Ахелл побачив свою шестилітню донечку з мечем у руках, у нього серце чуть в п’ятки не впало. Маленька дівчинка тримала досить важку та гостру річ. Від тоді, зелені очі горіли бажанням опанувати бойове мистецтво. Таку ж саму картину можна було побачити і у двох молодих герцогів.

Вже безліч разів удари були вдало відбито, та після цього наступала контратака, яка теж була неуспішною. Герцогиня стурбовано поглядала то на синів, то на свого чоловіка.

— Любий, ти впевнений що це потрібно було робити?

— Я вже говорив Хелії про це, тому скажу і тобі. Я хочу переконатись в своїх надіях, та не хочу їх обділити. Ти сама прекрасно знаєш як це.

— Гаразд, роби як знаєш. – Кожен звук удару зі сторони арени, віддавав біллю у серці. Нікому не побажаєш бачити як два твоїх любих сини борються.

Трибуни просто палали в захваті від таких яскравих рухів.

 

— Знаєш брате, тут щось нечисто. – Дюран та Тейрон зупинилися.

—Що ти маєш на увазі? – Старший щиро не розумів про що йде мова.

— Нас не просто так поставили один проти одного. Тобі так не здається? – Неочікуваний удар з флангу був успішно заблоковано.

— Ти хочеш сказати, нас перевіряють?

— Вірно. І так, як я вже раніше казав, я не маю наміру ставати главою Герцогства.

Дюран наче не почув останніх слів та атакував, проте Тейрон не оборонявся. Маленька царапина на шоці, з якої стала пробиватися кров.

 

— Поєдинок успішно завершено! Переможцем став Дюран Ахелл.

— Я тобі віддаю все, але не забудь, тобі потрібно ще перемогти молодшеньку. – Впевнений вираз обличчя показував гордість.

— Дякую. – Вдячно поклонився Дюран.

 

 

 

 

— Що ж, ця битва була доволі тривалою! Тож наступні наші учасники, Сара Шарол та Йені Норман, попрошу вас вийти на арену!

Дві юні особи повільно йшли на середину поля.

У кожної було по два кинджали.

Хелія лиш і думала над можливістю зіткнутися з братом в поєдинку. Вона вивчила всі рухи, кожен крок та його навички, що він зможе зробити і не тільки. Оскільки вона володіє дворучним мечем так само, як її старший брат, їй буде не легко отримати перемогу над ним.

Хелія нічого не чула, оскільки була в роздумах, її вихованець, дракон лапою штовхав її у сторону виходу.

 

Вона настільки довго була в думках, що не замітила як він пройшов, та настала її черга.

— Повторюю, Хелія Ахелл та Джонна Френч, вийдіть на арену!

Лати Хелії проблискували на сонці, а великий меч був вже на поготові.

Проти неї стояла жінка, по її зброї було зрозуміло що вона майстриня меча та щита.

 

— Що ж, важко не повинно бути. – Відмітила дівчина. Практично у всіх щитовиків одинаковий стиль бою.

— Поєдинок розпочався!

Жовтоока дама рішуче наносила удари, проте всі були заблоковані. Замах з її сторони був відбитий, тепер Ахелл почала атакувати. Сильні та широкі розмахи мечем були такими, що зчинявся вітерець навколо них.

В останню мить молодиця ухилилась від контратаки зі сторони суперниці, та підскочивши вдарила по щиту усією силою яка тільки була. Щит розколовся на дві частини, а сама жінка впала на землю.

Трибуни просто розривалися від побаченого.

— Бій завершено! Переможницею двобою стала Хелія Ахелл! Прошу наступних учасників, Зорана Керол та Герона Фонелл вийти на арену!

Сарим та Ізабелла Ахелл з гордістю дивилися на талановиту доньку.

— На перший бій доволі непогано малеча. – Тейрон тепло привітав з першою перемогою.

— Приєднуюсь до привітань! Ти молодчинка! Правда, сподіваюся ми не будемо сьогодні один проти одного. – Дюран винувато схилив брови, а лице розплилось у усмішці.

— Сподіваюсь все буде добре!

Дракон накинувся на свого господаря, та неначе почав обнімати.

— Тобі теж дякую, Найт!

Насправді, у Хелії коли вона використовує мистецтво бою дворучним мечем, у неї дві сильних сторони, це сила та виносливість. Та є проблеми з захистом. Вона може використовувати два мистецтва, дворучний або щит і меч. Але душа лежить більше до другого варіанту. Сьогодні вона вирішила попрактикуватись в іншому стилі.

Оскільки до її поєдинку було ще далеко, то можна розслабитися.

— Тейрон, слухай, а це правда, що я з Дюраном можу опинитися в поєдинку?

— Ну, це цілком можливо. Так як він використовує два мечі, то у тебе є досить великі шанси на перемогу.

— Ти справді так думаєш? Чи просто мене втішаєш?

— Та не переживай, ти розумна, та знайдеш вихід, тобто переможеш його.

— Не забувайте я все чую! – Обурився Дюран.

На ці слова його молодші лише розсміялися.

— Попрошу учасників: Дюрана Ахелл та Герона Фонелл вийти на арену!

— Побажайте мені удачі! Я пішов.

— Я вірю в тебе! Ти переможеш. – усмішкою проводила старшого брата Хелія.

— Йди, та не зганьби нашого імені. – На що, Тейрон получив злий награний погляд.

 

Пройшло буквально кілька хвилин як у дверях появився силует Дюрана.

— Ну як? Було важко? – Молодша сестра зацікавлено дивилась на нього.

— Ні звичайно. А ти думала як, я залишу комусь шанс на битву з тобою? Навіть не мрій. – Добра посмішка засіяла на його лиці.

— От і славно.

Тріскіт дров у каміні відволік молоду Ахелл. Вона пильно спостерігала за вогнем.

— Попрошу учасників, Хелію Ахелл та Сару Шарол, прибути на арену!

— Я скоро повернуся!

— А ми і не сумніваємось. – Брати тільки проводили поглядом сестру, та теж прийнялися спостерігати за вогнем.

Знову ж таки, пройшло практично пару хвилин, як Хелія повернулась назад.

— Що ж, це було не важко. – Хелія спокійно протерла клинок.

— Залишився фінальний матч. – Єхидна усмішка пробилась на лиці у Тейрона.

— Не заздрю тобі, брате.

— Ой, давай без твоїх цих приколів. – Дюран нахмурився.

— Спокійно, давайте без сварок.

— Отож! Фінальна битва! Маю за честь попросити вас на арену, учасники Дюран Ахелл та Хелія Ахелл війдіть на арену!

— Удачі вам, хай переможе сильніший.

Ми з братом розділилися, він пішов другою стороною, а я тою, що блище. В мені грав страх, я буду боротися проти брата.

Ось ми і на полі, за кілька метрів уперед, стоїть Дюран, вже готовий. Кілька сотень людей дивились на нас. Хоче він цього чи ні, але я повинна перемогти. Я повинна довести батькові та матері, що мої тренування були не марні. Хоч я знаходилась доволі далеко від них, але я відчувала їхній погляд.

— Сестра, попереджую, стримуватись я не буду.

— Гаразд.

— Що ж, ви готові? – Молода жінка, поглядом неначе пробивала наскрізь.

— Так! – Одноголосно ми відповіли.

— Бій почався!

Брат моментально зірвався з місця, та почав наносити швидкі удари, які на його жаль, були відбиті. Кожна атака була неуспішною. Так продовжувалося кілька хвилин.

— Чого ж ти захищаєшся? Нападай.

— Ти впевнений?

— Звичайно.

Після цих слів, Хелія почала агресивно атакувати. Щоразу удар сильнішав. Дюран ледь стримував натиск з її сторони.

Два мечі схрестилися стримуючи велики

й меч. Почали з’являтися яскраві іскри. Тепер брат оборонявся, та не дуже вдало. Сестра ударом ноги вибила з однієї руки меч, та штовхнула його на землю.