Парні?

Наскільки я знаю, це перша робота з цими героями. Не майте завишених очікувань, просто миленька замальовочка, написана о 00:00. Приємного читання.

– О, дивись, оці прикольні… – тикає жінка телефон в лице чоловіку, показуючи дві половинки сердечка.

– Фу, Боже, Ір, така банальщина… – скільки він вже встиг це повторити за пів години – Ірина вже не рахувала.

– Ну, так. Це ж не труси Наруто. – жартома закотила очі. Насправді, їй подобався процес вибору. Дуже.

– Дуже смішно. Ти мені тепер це все життя будеш згадувати?

– Ти, до речі, мені так їх ніразу і не показав… – ігноруючи запитання, натякає жінка.

– О Боже… – уже шукав, на що перевести тему, бо ж зараз як почнеться – то не зупинити. – Дивись краще, он нічого так варіантик. Давай це?

– Та ну, Спартак, ти як завжди. Ти хоч знаєш, що воно означає? – не сказати, що Ірина в курсі значень всіх тату, але бити щось просто так вона не хотіла.

– Воно має якесь особливе значення? – вигнув брову. Він наче бачить символ і не вперше, але ніколи про це не задумувався.

– Я придумала! – раптом вигукнула вона із блиском в очах. – Дивись… – зловила зацікавлений погляд. – Можна оце, – знайшла знак безкінечності і повернула екран до чоловіка. – І от сюди, – обвела частину перетину двох кіл нігтем. – Додати трояндочку. Прикольно? Давай зробимо?

– Я подумаю… – не можна сказати, що йому ідея вкрай не сподобалась. Ні. Йому ж нічого не буде коштувати декілька вільних сантиметрів на щиколотці? А для його ж коханої жінки це буде щастям. Насправді, він вже погодився. Одразу. Але йому дуже подобалась її поведінка, коли вона чекає остаточного рішення, тому він вирішив потягнути кота всім відомо, за що.

***

– Мм… – сидячи в кріслі в тату-салоні і іноді стогнучи від невеликого болю, Ірина намагалась бути думками не тут. Просто треба пережити ці ще декілька хвилин. Це було одне з найболючіших тату в її житті. – Спарта-ак, підійди, га.

– М? – встав з лавки для очікування.

– Підійди кажу, а не просто встань.

– Що ти хотіла?

– Нахились. – потягнула за комір сорочки вниз. – Спартак…

– Га?

– Я тебе люблю… – з хитрою посмішкою мовила жінка.

– Ти же знаєш, я тебе теж.

– Та ні, ти не зрозумів. – цокнула. – Я. Тебе. Кохаю. – отримала укус за праве вушко – багатослівна реакція, чи не так? Далі вона мала можливість споглядати хитру, зацікавлену і задоволену усмішку-посмішку.

– Я тебе теж. – промовив самими губами, вже сівши назад на своє місце і втикаючи знов в телефон. Він відчував її погляд на собі. На нижній частині своєї ноги. Там уже красувалась тату-бескінечність-троянда. Таке саме і Марго уже дороблювати