Білий налив

 Марія знову сиділа сама в кімнаті, поки сусідка пішла на побачення. Що ж робити дев’ятнадцятирічному студенту без грошей? Вчитись, спати і іноді їсти. Проте цей вечір був трохи іншим. Вечір п’ятниці, можна вимкнути всі будильники та спокійно заснути, що дівчина й хотіла зробити, але її спокій перервав дзвінок. “Господи, коли ви всі від мене відчепитесь?” – подумки простогнала хорсівка. Опустивши очі вона побачила ім’я “Лев” і сердечко біля нього.

— Добрий вечір, Лев Костянтинович. Чому дзвоните? Переробити реферат?

— Привіт! Ще раз повторюю: можна просто Лев. Дзвоню я тут… Не хочеш в клуб?

— Я б залюбки, але в мене грошей немає – сказала Марія подумки сварячись до себе: “Що ти кажеш? Дурнееее”.

— Та не проблема, я заплачу.

— Не плачте… Ой, тобто. Мені якось незручно.

— Нічого не знаю, буду під дверима через пів години.

 І тоді він закінчив дзвінок. Що робити, куди бігти? Марія метушилась, немає що вдягнути, помада в Стейсі, грошей 0. Правду кажуть, що час летить. Все-таки її вибір закінчився на червоній сукенці. Ось пролунав стук, Марія відкрила двері та побачила його… в білих костюмних штанах та червоній сорочці. Виглядали наче парочка

— Леве, ви такий сек- гарний!

— Дякую, ти ще гарніше! Пішли?

 Хорсівка промовчала, лише кивнула та пішла. Непомітно її ноги дійшли до клубу “Білий налив”. Дівчина вирішила сьогодні відірватись на повну, не кожен день за тебе повністю платять. Всередині було яскраво, але не дуже людяно. Приблизно людей 15. Музика не дуже, тому обоє попрямували до барної стійки.

— Будеш щось пити? Сьогодні я добрий, тому дозволяю щось алкогольне!

— Охх… Не треба було!!! Бармен, можна мені пів склянки горілки? Цей молодий чоловік заплатить! – дика посмішка на обличчі дівчини лякала.

 Бармен здивовано дав напій та почав дивитись на Лева. Історик здивовано оплатив. Це ще вони ще не бачили головного. За дві секунди Марія випила весь зміст склянки. Тоді у обох чоловіків відпали щелепи. Вона попрямувала до танцполу.

— Поновіть будь ласка! – пролунало через 10 хвилин.

— Може досить, а? – запитав Лев.

— Ну котику, чого ти такий зануда?

— Ооо, вже пішло. Тепер точно не можна.

 Від незвички дівчині одразу ж вдарило в голову. “Ось як бути п’яною! Прикольненько!” – думала вона.

— Знаєш, Леве, а я ніколи не напивалася. Ти створюєш малолітніх алкоголіків!

— Йой, я не думав, що тебе так швидко скосить. Хоча від такого може.

 Марія відчула, що тепер може робити все, що їй заманеться. Отже полізла обіймати Лева. Він, здається і не був проти. Після того хорсівка потягнулась до його губ.

— Зайченя, ось це вже ні. Ти п’яненька, не хочу я бути твоїм першим, щоб ти ще й нічого не пам’ятала.

 Всадивши дівчину в червоне крісло прямо під колір її сукні він замовив собі рому. Потім ще раз. І ще.

— Ех, знав би, що все так буде не взяв би тебе. Але я вже підвипивший, можна також робити дурню.

— Не говори так ніби мене тут немає, я вже трошки протверезіла. Напевно запам’ятаю всю цю дурню й завтра буду вмирати від сорому.

— Досі хочеш мене поцілувати?

— Ага.

— Ну давай.

 І так в кутку якогось бару вони поцілувались. Ні, не пристрасно. Ніжно, спокійно та трохи з присмаком випивки.

— Дякую, Леве.

— І тобі. Пішли додому? Залишишся в мене в кімнаті?

— Пішли. Звісно ж залишуся. Хочу спати з тобою в одному ліжку.

— Як скажеш, зайченя – відповів чоловік цілуючи руку Марії.

~~~

 Марія прокинулась. “Який же дурний сон. Я б ніколи такого не зробила!” – подумала вона, перед тим, як відкрити очі та побачити біля себе Лева, і водночас помітити, що вона не в своїй кімнаті…