Хвороба

–Ну як ж ти захворіла? На дворі літо!
–Та звідки я знаю!
Прирікала Олеся своєму братові Святославу, наостанку чихнувши вже у п’ятнадцятий раз
–Будь здорова, може то алергія яка?
–Ну і на що?
Сперечалися мама і бабця дівчини поки сама вона шмигала носом попиваючи трав’яний чай.
–Та на будь що! Мам ти ж знаєш як багато зараз цієї живності розводиться.
–А може то прокляв її хто?
Олеся чуть чаєм не подавилася від цих слів.
–Бабусь ну що ти таке кажеш? Навіщо комусь проклинати мене?
Від розуміння що вони можуть щось здогадатися її серце знову почалося битися як скажене, їй і справді було соромно приховувати якійсь таємниці від сім’ї, але інакше її виженуть з дому, а в найгіршому випадку можуть і вбити. Якщо дізнаються.
–Та будь хто! Ти ж в нас он яка красуня може хтось вирішив що треба прибрати суперницю.
–Може
–Чекай Олеся…Ти ж нещодавно на Івана Купала ходила у ліс що навпроти нашої хати, так?
І тільки Олеся трохи заспокоїла свої нерви як питання мами знову відбило усі сподівання на те що вони не здогадаються.
–Ну так, а що?
–А тобі не розказували про відьму що живе в тому лісі?
–Єєє..Ні
Після цього її мама почала розказувати те що вона вже чула від Марічки у той самий вечір. І наостанку спитала:
–Ти ж сподіваюся її не зустрічала?
Дівчина помотала головою і усі з полегшенням видихнули. В кінці дня усі повечеряли, бабця помолилася за онучку і сім’я лягла спати, вночі Олесі почав снитися дуже дивний сон у якому Віра, простягаючи руку, звала до себе у ліс.
У той момент вона прокинулася із потом на лобі, і в неї виникло бажання знову піти у ліс.
Олеся тихенько як миша, вділася, відкрила двері і вийшовши, пішла в сторону хащі.
Йшовши по вже трохи знайомим місцям, вона кликала ім’я тої самої.
–Усе ж таки прийшла.
Почувся голос позаду, обернувшись, Олеся побачила ту саму котру стільки шукала, захотілося просто підбігти до неї і обійняти ніби вона останнє що є в Олесі, вона остання її надія. Але вона боялася злякати її, боялася більше ніколи не побачити її.
–Ідем за мною.
Олеся покірно пішла за Вірою, кашляючи і чихавши кожні дві хвилини. І нарешті вони прийшли до якоїсь невеличкої хатини що стояла біля такого ж невеликого озера, розглядіти у такій темряві щось практично неможливо, але в принципі хата виглядала не погано. Зайшовши Віра сказала сідати на ліжко, а сама підійшла до столу, взяла Ступу і почала перемолювати різні трави, розбавляючи їх водою. Через 10 хвилин вона перелила цю суміш у не глибоку тарілку і сказала Олесі випити це, що вона і зробила, на смак вона була гірка, але випити прийшлося. Зібравшись, Віра знову відвела Олесю до дому щоб вона знову не загубилася. Дівчина тихенько зайшла до хати, перевділася і лягла спати. І на ранок їй насправді стало легше! Бабуся казала що не даремно вона помолилася ввечорі, а може це і не із-за молитви?)