Під мелодію ерху

Холодний осінній вітер неприємно пробирався під одяг, поспіхом накинутий на вологе тіло. Тільки-но прибувши Бінхе, поспішав з купальні, світло у вікнах бамбукової хатини ще горіло, отже спати там ще ніхто не лягав. Хотілося застати вчителя поки не стемніло остаточно, спеціально для цього він закінчив завдання в поселенні раніше, відбувшись парою подряпин. Йому не терпиться побачити вчителя, похвалитися виконаною роботою і почути настанови. Можливо навіть отримати схвалення та м’яку руку в неслухняному волоссі. Від однієї такої думки Лво Бінхе пожвавішав і прискорив крок, прямуючи проти вітру стежкою. Вже підносячи руку до дверей щоб постукати, Бінхе зупинився.

Крутливі звуки, приглушені стінами, виходили з хатини, це була ерху. Бінхе не раз бачив цей інструмент у ніжних руках вчителя, якось він навіть удостоївся честі на ній зіграти. Але через тремтячі руки і відчуття ще теплого дерева Бінхе так рознервувався що тільки порізав пальці об струни. Ті явно відрізнялися від найпростіших учнівських.

Ця ерху одна з безлічі подарунків від глави клану. Майстерно зроблена з темного і світлого дерева, інкрустована шкірою пітона, коштувала вона цілий стан. Владика Юе доволі розщедрився на такий подарунок. Думка про цього старого який намагається задобрити його вчителя, Бінхе не сподобалася, і він струснув головою. У цей момент звуки за стіною змінили свою тональність, то піднімаючись угору, то в низ. Зазвичай вчитель грав увечері перед відходом до сну, щось меланхолійне і спокійне, підлаштовуючись під вітер і шум бамбукових лозин. У такі моменти весь пік завмирав, прислухаючись до заколисуючої мелодії. Зараз вона тремтіла вочевидь незмазаними каніфоллю струнами, ніби вони ось-ось обірвуться. Бінхе насупився: «Може, щось уже сталося…». Поки Бінхе згадував останні події перед від’їздом, перебираючи, що могло стати причиною поганого настрою вчителя, смичок обірвав останню ноту і різко затих.

– Досить там стояти стовпом, нікчемо.

Обличчя Лво Бінхе миттєво потемніло, і він мимоволі оскалив зуби, це був не його вчитель. Точніше його, але не той з яким він хотів якнайшвидше побачитися. Головою піку Цін Дзін вважався Шень Цінц’ю, молодший із близнюків Шеней. І він також був учителем Лво Бінхе, як і Шень Юань. Практично другий Лорд піку Цін Дзін, але себе таким він не вважав.

– Заходь, раз прийшов.

Бінхе акуратно відчинив двері, намагаючись зайвий раз не шуміти і чемно вклонився.

– Цей учень просить вибачення у вчителя за те, що вас потурбував.

– Ти потривожив цього вчителя ще кілька років тому, немає сенсу вибачатися. Але я радий, що Шень Юань навчив тебе ввічливості.

На це Бінхе міг тільки стиснути зуби і шанобливо мовчати, поки гострий погляд подумки його четвертував. Цінц’ю відставив ерху на місце, він був уже в нічному вбранні, отже, готувався до сну, але Шень Юаня в будинку не спостерігалося.

– Він буде пізно, можеш його не шукати. Якщо ти повернувся раніше, значить впорався, у мене немає настрою вислуховувати тебе. Можеш повертатися до своєї кімнати.

Бінхе знову вклонився і вирушив до виходу.

– Стояти.

Стоячи спиною до Шень Цінц’ю, Бінхе закотив очі і подумки заволав – «В біса, що знову.». Прискіпуватися до будь-якої дурості ще одна з величезного списку ненависна риса Цінц’ю. За словами Шень Юаня, він просто затятий перфекціоніст і злих намірів ніколи не ніс у своїх докорах, просто він таким чином виправляє помилки учнів. А в сумі зі строгим обличчям і зневажуючим голосом, можна подумати неправильно. Бінхе звичайно хотілося б вірити словам свого вчителя, але для Цінц’ю він, мабуть, був винятком. Ззаду почулося зітхання з огидою.

– Що зі спиною.

– Цей нікчемний учень трохи поранився, нічого серйозного лише подряпина.

Шень Цінц’ю тільки скривився.

– Це не скасовує того, що ти погано забинтував рану і споганив одяг своєю кров’ю. Роздягайся і сідай сюди

– Не треба я…

– Змовкни і сядь. Ніхто тебе зараз на Цянь Цао не прийме, – Цінц’ю граціозно піднявся з подушок, Бінхе нічого не залишалося, як підкоритися. Тримаючи в руках воду з вологою ганчіркою, Шень Цінц’ю продовжував бурчати. Це вже спільна риса обох братів. Але якщо Шень Юаня це виглядало мило, то Цінц’ю явно його проклинав чимось страшним. Бінхе вже встиг зняти верхній одяг і покірно сидів, чекаючи своєї долі.

– Тц, Шень Юань мене живцем зжре якщо дізнається, що я нічого не зробив, була б моя воля викинув би тебе ще дрібним цуценям, – за спиною не припиняючи бурчати сів Шень Цінц’ю, одяг зашурхотів поки він всідався. Він акуратно знімав брудні бинти, відверто наспіх криво затягнуті на спині. Пальці напрочуд були теплими, на відміну від постійно прохолодних Шень Юаня. Не те щоб Бінхе часто торкався рук учителя, але такі моменті особливо яскраво запам’ятовувалися йому. Це відчувалося дивно, але не менш приємно.

Думка про те, що вчитель хвилюватиметься за Бінхе його втішила і він не зміг приховати легку усмішку. Цінц’ю, мабуть, за запахом у повітрі зрозумів, що його почули, скривився і вологою ганчіркою, натиснув прямо на рану. З Бінхе одразу злетіла посмішка і він здавлено зашипів.

Шень Цінц’ю лише посміхнувся, але більше такого не повторював.

На хвилину заколисаний теплими дотиками та приємним запахом цілющої мазі, уявив, що замість ненависного Цінц’ю за його спиною сидить Шень Юань, зараз він повернеться побачить м’яку усмішку та очі повні ніжності, а у волоссі його долоня.

Яке було його здивування, коли через пару секунд, він і справді відчув руку у волоссі. Грубо і незграбно погладжуючи його кучері, так зазвичай гладять собак, точно не людей. Бінхе розплющив очі і ледве стримав судомне зітхання, розуміючи за спиною явно не його вчитель Юань, а чортів Шень Цінц’ю!

– Одягайся та провалюй.

Точно Шень Цінц’ю.

Бінхе поспіхом накинув свій одяг, не підводячи голови, вклонився і вибіг з хатини в свою прибудову. Встигнувши засвітити лише червоними вухами.

Шень Цінц’ю незрозуміло схилив голову і зітхнув. Ну, він як принаймні намагався. Брат часто його дорікав, щоб той поводився ласкавіше з Лво Бінхе. На його думку, він здійснив акт небаченої турботи, що навіть явно переходить за межу педагогічної любості. Шень Юань буде ним пишатися.

– Тц, ну що за день такий, усіх так і манити постояти біля наших дверей.

– Ха-ха, та гаразд тобі братику, що у вас уже сталося? – Шень Юань вальяжно плюхнувся поруч і простяг свої довгі ноги закинувши їх на чужі стегна, Цінц’ю відразу ж почав акуратно знімати з них чоботи, – Я бачив А-Лво, з якимсь нездоровим рум’янцем, навіть мене не помітив. Може в нього гарячка?

– Та все нормально з твоїм звірятком, не зміг до ладу зализати свої рани і прийшов сюди, смердячи на всю околицю кров’ю. – Шень Цінц’ю м’яко огладив холодні ноги, поки Юань знімав прикрасу з волосся, розпускаючи важкі пасма.

– Тож ти вирішив допомогти їх йому зализати?

– Що за безсоромне формулювання, тобі час менше спілкуватися з цим Шан Цінхва, він мені ніколи не подобався. До речі, чому так довго? Ноги крижані, – Шень Юань усміхнувся, простяг руки зчепивши їх за шиєю і Цінц’ю обережно підняв його з подушок перекидаючи на ліжко, – вже не літо, адже ти знав, що вночі холодно, ну як маленька дитина. Нічим не краще А-Лво

Шень Цінц’ю бурчав, роздягаючи брата, поки той не залишився в одному натільному одязі і не загорнув його в ковдру.

– Цінхва знайомий з одним молодим виданням і забронював мені кілька книг на майбутнє, – він зручніше влаштувався, витягнувши руки з кокона щоб обвити ними талію брата, – ох, ти все-таки назвав його А-Лво, як мило, невже я так багато пропустив?

На це Цінц’ю складно скривився в огиді, опустивши погляд він побачив брата, що відверто веселився тим, що відбувається. М’який вигин очей та довгі вії, Юань був його особистим божеством.

– Ха-ха, ну все не криви своє прекрасне обличчя, – м’які губи пройшлися по щоках і надбрівних зморшках, – але все ж таки не варто заперечувати що А-Лво тобі подобається.

Я бачив, як ти йому допомагаєш, і навіть даєш підвищеної складності літературу. Мін Фень, наприклад, не здобув такої честі.

Прохолодні пальці ще раз огладили лоба, поки не переплелися з чужою гарячою рукою.

– Хм, я просто хочу заробити грошенят на Зборах союзу безсмертних і втерти носа цьому огидному старому з Хуаньхуа.

– Так-так, але знай, що я радий, що ви починаєте ладнати, – на це Шень Цінц’ю лише дивно почервонів і відвернувся, за що в покарання отримав укус у шию, – не відвертайся. Я все одно бачу твої червоні вуха.

Цінц’ю буркнув щось про себе і насупився.

– Кохаю тебе, А-Дз’ю.

Шень Юань не дивлячись на мовчазний протест брата видерся на Цінц’ю, закинувши всі кінцівки на нього, втиснувшись у тепле тіло ближче. Притиснувши холодні ступні до стегон, а руки влаштував під одягом. Шень Цінц’ю залишалося лише укласти його в обійми, ближче обхопивши за м’які боки. Ткнувшись носом у маківку пробурчав…

– Кохаю.