НІЧ, КОЛИ МОЖНА ГОВОРИТИ, ЧАСТИНА 2

За вікнами шелестить вітер, і зірки сяють, немов темне небо вишите діамантами. В кімнаті ж темно, так темно, що неможливо розгледіти навіть оповідача. Може, воно й на краще.. 

КАЗКА ОРФЕЯ

Чи подобається вам, якщо хтось за вами повторює?… А якщо це ехо в просторому приміщені або печері? Ваш чи чужий голос, що відлунює, іноді, може здатися, зовсім без причини? Погодьтесь, є в цьому глибокому звуці щось чаруюче, дивне, наче вас приворожила відьма, змушуючи говорити і слухати… слухати… слухати так, наче це зовсім не ваш голос. А може він і не ваш? Може це маленький гоблін, якому немає з ким поговорити? Або могутнє божество, що так забавляється? Або створіння, пов’язане лише зі звуком… Ехо, співом, ритмом… Не чули про такого? А він живе в горах. Мандрує всюди і одночасно, але гори – це його місце. Любить сніг і свою флейту. Якщо ви образивший його мандрівник, то вас скриє лавина, а якщо ви ввічлива русалка, то він допоможе вам заманити когось у воду, надаючи вашим хриплим від води голосам чаруючого шарму. Як це створіння називають, нікому не відомо. А ті, кому пощастило його побачити серед відлунь печер – не сходяться навіть у статі… Та що стать, дехто запевняє, що це тварина. З лапатими вухами, коротесенькими ногами і хвостом, а хтось стверджує, що це чоловік з довгим срібним волоссям за гострими вухами, інші кричать у все горло, що створіння виглядає не інакше як короткострижена білявка з сяючими очима. Не зійшовшись в думці, люди вирішили, шо воно приймає вигляд кожного разу інший, щоб хтось запам’ятав чорні кучері і накачане тіло, а хтось довгі ноги і карі очі… Воно й не дивно, голоси ж бувають різні. Затиснуті і глибокі, високі і низькі, голосні та ледь чутні… а він – це все одразу. Вона літає з вітром, живе в найвіддаленіших закутках, де немає людей, та танцює під шансон в кафе. Воно в озері, на дорозі, в травах, росах, сході, заході, дощу, струмку, птахах, баснях, відлунні, біля кострища, на святах, поминках, карнавалах, в криках, в шепотінні… всюди… Він покровитель вашого життя. Багатоокий, різноманітний, справедливий та зовсім не злий… Він любить коли йому співають, коли з ним танцюють… і коли про нього пам’ятають. Іноді, захотівши зійти з гір, він обертається справжнісінькою людиною, зовсім не на довго, саме тоді коли у вас дзвенить у вухах, тоді він приймає вашу подобу, але йому цього мало. Вона любить теревені і веселощі, тому раз на життя когось глушить, приймаючи повністю його подобу… Зустрічали колись двух людей, як дві краплі води? А щоб один глухий, а другий чуючий?… Може вам довелось побачити її?