Розділ 6

Примітка: Мені так ліньки щось робити… Мені дуже дуже шкода, що я так довго нічого не виставляла, але я просто трішки вигоріла. Я постараюсь бути трішки швидшою, але цей фанфік досить великий і я просто втрачаю надію дійти до кінця.

Привіт.

Останнім часом я нічого не писав, бо Джисон складав мені компанію вночі. Не думаю, що можу довірити йому все, проте все ж непогано мати когось, з ким можна поговорити з таку пізню годину. Але справа не в цьому.

Справа в тому, що мене мучає проблема, про яку я не може говорити з Джисоном, саме тому я зараз це пишу. Його день народження всього через кілька днів, а я зовсім не знаю, що подарувати йому. Я вже запитав Чана, що він планує дарувати і він сказав що подарує щось для комп’ютера, а Чанбін купить йому нові навушники. І те і те досить дороге, тож я не можу подарувати йому щось дешеве, так?

Що ще гірше, Чан сказав, що Джисон дуже матеріалістична людина, і він людина, яка не зможе чекати і одразу розгорне всі подарунки. Ні, гірше те, що день народження Фелікса 15 вересня, що буквально на наступний день після дня народження Джисона, що передбачає більше робити для мене. Насправді, це доволі мило, що вони народились майже в один день.

Я вже знайшов подарунок для Фелікса. Я подарую йому відео гру, яку купив вчора в магазині, оскільки він залежний від них, тож це йому сподобається. Також я пообіцяв йому (і Хьонджину), що візьму їх з собою до танцювальної студії і проведу їм екскурсію бо вони продовжували благати мене потанцювати з ними протягом тижнів.

У всякому разі, в мене все ще залишилось декілька днів, гадаю цього часу буде достатньо, аби придумати щось Солодке на день народження Джисона. Не знаю чому я так хвилююсь, можливо я просто хочу виглядати як хороший друг?

Тепер я піду спати, мені потрібно рано прокинутись завтра. Бувай, майбутній Мінхо.

___________________________________

Наступного ранку, Мінхо рано прокинувся. Хьонджин і Фелікс прийшли й постукали в двері ще до того, як він зміг привести себе до ладу. Його волосся було в безладі, він все ще був у піжамі, єдине, що він встиг зробити, це почистити зуби і поснідати з сусідами.

Він відчинив двері для друзів, все ще будучи сонним.

– Привіт! – крикнули хлопці в унісон і Мінхо одразу помітив зайву людину разом із ними.

– Джисон? – збентежено схилив голову Мінхо.

– Сюрприз! – одразу крикнув молодший.

Мінхо глянув на двох інших хлопців, очікуючи на пояснення.

Хьонджин посміхнувся, обхватуючи рукою Джисона за плече.

– Цей хлопець з’явився в нас вдома і сказав що піде з нами.

– Чувак, ти міг би сказати хоча б трішки більше деталей? – скиглив Джисон. – Гаразд, давай я розповім. Тож, ви хлопці говорили про танці разом дуже багато останнім часом і я тут подумав, що ніколи не бачив як ви танцюєте, тож подумав, що буде цікаво побачити це. Тим більше, я не має нічого кращого, щоб робити. – пояснив він.

– Звісно ти маєш дещо краще, Джисон, зараз сьома ранку, ти міг ще спати.

– Нуу, так, – кивнув Джисон погоджуючись, – але я також можу підтримати своїх друзів. – посміхнувся він.

Мінхо зітхнув. Якщо чесно, він не був проти того, щоб Джисон приєднався до них. Було б чудово поділитися своїм танцювальним талантом з якомога більшою кількістю друзів. Чим більше, тим веселіше, вірно?

– Без різниці, заходьте. – він відійшов в бік, щоб запросити друзів всередину. – Лише дайте мені десять хвилин, щоб зібратись, добре?

Хлопці кивнули і пройшли до вітальні, щоб посидіти з Чаном і Чанбіном, доки Мінхо збирається.

___________________________________

Через кілька хвилин, вони вже прямували до танцювальної студії, з Хьонджином за кермом. Коли вони підійшли до будівлі, Мінхо розписався біля входу, а потім повів всіх до зали, у якій він завжди тренувався.

Він відчинив двері та ввімкнув світло.

– Ну ось. – сказав він хлопцям, коли вони всі ввійшли до зали.

– Вау. – роззявив рота Фелікс, оглядаючись навколо. – Вона більше, ніж та, яку використовуємо ми з Хьонджином.

– Тут нещодавно був ремонт, чи щось таке? – захоплено запитав Хьонджин.

Мінхо кивнув.

– Так, минулого року.

– Якщо подумати, – пробурмотів молодший, – все виглядає достатньо….новим. – хіхікнув він.

– Гаразд, – почав Мінхо пояснення, – торговий автомат прямо на вулиці, якщо вам щось знадобиться, динамік ось там, – сказав він, вказуючи на лівий куток кімнати, – і Джисон, ти можеш сісти тут на дивані.

– Чудово. – посміхнувся молодший.

– Ти завжди можеш приєднатись до нас, ти ж знаєш? – запропонував Мінхо, – Я з задоволенням навчу тебе деяких рухів.

Джисон засміявся з старшого.

– До твого відома, я вмію танцювати.

– Дійсно? – здивовано запитав Мінхо.

– Так. – кивнув Джисон, – типу, очевидно, я не настільки хороший в цьому як вий, але я брав заняття з танців три роки, тож основи знаю.

– Ти ніколи не розповідав мені цього. – надувся Мінхо.

– Ну тепер ти знаєш. – ухмильнувся на нього синє волосий. – Ви можете вже починати танцювати або що, ваша аудиторія втрачає терпіння.

– Ти щасливчик, що можеш дивитись на нас безкоштовно. – відповів Хьонджин, збираючи волосся в пучок.

Спочатку, було трішки незручно, оскільки хлопці ніколи не танцювали разом до цього і вони зовсім не знали з чого почати, після розігріву.

Вони вирішили просто плисти за течією і трохи імпровізувати. Було поставлено якісь популярні пісні, які всі знали і танцювати по своєму, щоб побачити стиль кожного. Зрештою вони вирішили танцювати під кілька пісень, до яких вони всі знали хореографії, а в кінці вирішили спробувати разом придумати щось нове.

Мінхо був у захваті від них, було круто нарешті станцювати з кимось, окрім Момо, дітей з якими він проводить заняття, або іншими учнями його класу.

Йому також подобалось, що у всіх них був різний стиль танцю. Фелікс був чудовий у фрістайлі, його потік і техніка було дуже хорошими. Також він був дуже енергійним увесь час, а Мінхо не міг розуміти, чому той ще не стомився. Хьонджин також був дивовижним танцюристом, кожен його рух виглядав таким легким і акуратним, але в той же час сильним. І з якоїсь причини, всі троє вони танцювали разом чудово, вони доповнювали одне одного.

Було вирішено взяти невелику перерву і попити трішки води. Мінхо повернувся і побачив Джисона, котрий витріщався на нього з благоговінням. Це було досить чарівно. Він підійшов до молодшого і кинув себе на диван поруч з ним, попиваючи з своєї пляшки.

– Думки?

Джисон витріщався на нього широко розплющеними очима.

– Ти дивовижний танцюрист. – відповів він.

Мінхо посміхнувся, продовжуючи пити з пляшки воду.

– Дякую. – спромігся вимовити він, усе ще важко дихаючи.

– Ні, типу, ти реально хороший. Маю на увазі, я знав, що ти талановитий, типу, ти навіть ходив як танцюрист, дідько-

– Я ходжу як танцюрист? – зацікавлено запитав Мінхо.

– Припини перебивати мене, – попередив його Джисон, – типу того, було не важко сказати, що ти танцюрист і я точно не очікував, що ти настільки хороший. Було цікаво спостерігати за тобою. За вами.

Мінхо відчув, що червоніє. Непросто визнавати, але він таємно любив отримувати компліменти або просто підтримуючі слова. Йому подобалось, що його праця дійсно окупається і люди помічають його талант.

– Дякую. – посміхнувся він до молодшого.

– Гаразд, – сказав Фелікс, сідаючи біля Хьонджина, – план такий.

– Що за план? – запитав Мінхо.

– Для нашого дня народження, – відповів Джисон, – так? – глянув він на Фелікса, очікуючи на підтвердження.

Фелікс кивнув.

– Буде невеличка вечірка у мене вдома. І вам краще залитись як мінімум до півночі, щоб відсвяткувати і мій день народження. – попередив він Мінхо і Хьонджина.

– Ми вирішили святкувати у Фелікса, бо моя квартира занадто мала для цього. – додав Джисона.

– Зачекайте, – усвідомив Мінхо, – як багато буде людей? – запитав він.

– Не багато, – відповів Джисон, – наша компанія, трохи моїх друзів і трохи Фелікса.

Фелікс кивнув.

– Так. Крім цього, здається, більше нікого. Можеш з’явитись коли хочеш, але обов’язково прийди. – засміявся він.

– Звичайно. – заспокійливо відповів Мінхо. – Гадаю, досить мило, що ви народились майже в один день.

– Правда?! – захоплено крикнув Фелікс, – Це ніби мати близнюка. – він підвівся, щоб сісти поруч з Джисоном і обійняв його, змушуючи синєволосого хлопця посміхатись.

– А де мої обійми? – скиглив Хьонджин.

– Ша, це не про тебе! – скиглив Джисон у відповідь, обіймаючи Фелікса.

– Ну і добре, – підвівся Хьонджин, – тоді я обійму Мінхо.

Очі Мінхо розширились, він не звик до обіймів, але він знав, що Хьонджин не мав поганих намірів. Він був схожим на Фелікса, вони обоє були справді милими людьми, тож він дозволив Хьонджину обійняти себе. Проте одразу пошкодував про це.

– Іу, – крикнув Мінхо, – ти весь спітнілий, не чіпай мене.

Джисон і Фелікс засміялись, змушуючи Хьонджина надутись.

– Добре. – відпустив він Мінхо, – Але щоб ти знав, ти теж весь спітнілий і смердиш.

Мінхо грайливо закотив очі.

Йому це подобалось. Ще місяць тому, він не міг очікувати, що його життя стане таким. Він переїхав, став більш самостійним і знайшов не лише одного, а багатьох нових друзів. Не фальшивих, він дійсно любив їх всіх.

Просто почути запрошення на день народження від Фелікса було дуже приємно, він ніби знову в середній школі. Мабуть, в цьому немає нічого особливого для інших, але для нього, це означало дуже багато. Його нікуди не запрошували, коли він був молодшим, він почав кудись ходити тільки наприкінці старшої школи разом із Момо.

Мінсу був тим, хто зробив його менш сором’язливим, оскільки був набагато більш екстравертним, ніж він, він змушував його зустрічати інших людей. Проте все пішло вниз після їхнього розриву, ці “друзі” відвернулись від нього і він знову залишився наодинці, маючи лише Момо.

І зараз, рік потому, він нарешті знайшов свій шматочок щастя. Він зрозумів, чому Инджі пишалася ним, він також пишався собою. Він почувався самотньо все своє життя, все ще почувається, якщо чесно, але тепер це інше. Тепер у нього є люди, з якими можна поговорити, навіть якщо він не довіряє їм настільки, щоб ділитися усім, принаймні він може зависати з ними і хтось міг скласти йому компанію.

Він посміхнувся про себе, не слідкуючи за розмовою Джисона, Фелікса і Хьонджина. Тоді він відчув удар по своєму плечу.

– Земля до Мінхо!

Він повернувся з своїх думок, почувши голос Хьонджина.

– Хм? – запитав він.

– Я запитав, чи не хочеш ти ще трішки потанцювати, перед тим як ми підемо. – пояснив молодший.

– Ох! – підвівся Мінхо, – Так, давайте.

___________________________________

– Ви хлопці обоє йдете на вечірку Джисона і Фелікса, так? – запитав Мінхо у сусідів, коли вони зависали у вітальні, переглядаючи фільм.

– Очевидно, ми всі йдемо разом. – відповів Чанбін.

Мінхо полегшено зітхнув.

– Чудово, бо я хотів попросити підвезти мене, бо я не маю жодної ідеї про те, де живе Фелікс.

– Ми живемо разом, Мінхо, ти мав би знати, що ми підемо разом. – промовив Чан.

Мінхо посміхнувся на його слова.

– Чудово чути.

– Вже вирішив, що подаруєш Джисону на день народження? – запитав старший.

Мінхо застогнав, затуляючи лице руками.

– Ні, – пробурмотів він, – В моїй голові абсолютно пусто, не знаю що робити.

Чан всміхнувся йому.

– Не розумію, чому ти так хвилюєшся щодо цього. Ти ж знаєш, що можеш просто зайти в випадковий магазин, взяти якийсь дезодорант або шкарпетки, або що. Або шапочку якусь, ти ж знаєш, що цей хлопець любить їх.

– Дійсно! – крикнув Мінхо.

– Шшш! Я намагаюсь дивитись фільм. – Чанбін пригрозив.

Мінхо вирішив знизити свою гучність.

– Я куплю йому нову шапку, це гарна ідея. – шепнув він Чану, – Але мені потрібно ще щось, щось значуще, я не знаю.

– Типу чого? – шепнув Чан у відповідь.

– Не знаю, ти і Чанбін обидвоє витратили стільки грошей, я не можу просто купити йому щось дешеве. Крім того, ти казав, що він матеріалістична людина. – відповів Мінхо.

Чан стиха засміявся.

– Мінхо, ти розумієш, що можеш купити йому плитку шоколаду і все буде гаразд? Ми з Чанбіном купили йому дещо для робити з його музикою, оскільки коледж знову розпочнеться через декілька тижнів. Я певний, він зрозуміє, що оскільки ти на знайомий з виробництвом музики ти не зможеш подарувати йому щось пов’язане з цим. – намагався заспокоїти він молодшого.

Мінхо почав гратися з подолом футболки.

– Я просто не хочу дарувати йому нічого простого, розумієш, я подарую Феліксу відео гру, і я не хочу, щоб Джисон подумав, що йому я взяв перше, що побачив в магазині.

– Ти занадто багато про це думаєш. – похлопав його по спині Чан. – Все буде гаразд. Знаєш, – глянув він на Мінхо, – я ніколи не розповідав тобі, як одного разу подарував жахливий подарунок одному з моїх старих друзів.

Мінхо також подивився на нього, в очікуванні історії.

– В нього була дівчина і я подумав, що було б непогано подарувати їм безкоштовний похід в спа, в них була спеціальна програма для пар. Я не був насправді близьким до нього, типу, ми були друзями, але не розмовляли одне з одним кожного дня і я не знав, що вони розійшлись за декілька днів до його дня народження. Тож так, можеш уявити його реакцію, коли він побачив мій подарунок. – зніяковіло відповів Чан.

Чанбін на це засміявся.

– Я це пам’ятаю! Це був Со Юн, так?

Чан кивнув, всміхаючись своїм спогадам.

– Бачиш, тепер розуміє, що без різниці, що ти подаруєш Джисону, ти не зможеш настільки проїбатись як я. – сказав він Мінхо, чим змусив молодшого засміятись.

– Вірно, добре, що він ні з ким не зустрічається зараз. – полегшено відповів Мінхо.

– Так, він лише спить з усіма, хто знаходиться поруч з ним. – засміявся Чанбін.

– Точно не зі мною. – відповів Чан.

– І не зі мною. – додав Мінхо.

– Те ж саме.

Хлопці знову зосередились на перегляді фільму, хоча не дуже звертали на нього уваги.

Він не знав як, але раптом ідея спалахнула в голові Мінхо, змусивши його підскочити з дивана.

– Зачекайте! – подивився він на своїх дуже спантеличених сусідів, – Ви знаєте, куди Джисона ходить, щоб робити тату?

___________________________________

Було 14 вересня, якщо бути точним, восьма вечора, і Мінхо збирався в своїй кімнаті. Він вирішив надягнути чорну сорочку на гудзиках, залишаючи незастібнутими два з них. Також він трішки закотив рукава і одягнув пару скінні джинсів. Йому подобалося носити прикраси, тож він додав сережки і кільці. Він любив кільця.

Щодо мейкапу, він не хотів перебільшувати з ним, тож наніс лише трішки тіней і потім додав також підводку, згадавши, що Джисон сказав, зо він виглядає з нею як кіт. Його губи швидко потріскались, тож він наніс трохи бальзаму для губ.

Коли він вийшов з кімнати, побачив Чана і Чанбіна, котрі також закінчили збори і помітив, що вони вже були в прихожій, отже він останній, хто зібрався.

– Ти настільки добре виглядаєш, що аж бісиш. – сказав Чанбін, коли його побачив.

Мінхо сором’язливо всміхнувся.

– Дякую, ви також чудово виглядаєте.

– Ми можемо йти? Джисон наярював мені останніх 15 хвилин, щоб ми поквапились. – запропонував Чан, перевіряючи час.

– Так, лише спочатку погодую котів перед тим, як підемо. – сказав Мінхо, поспішаючи на кухню за кормом.

___________________________________

Вони прибули до будинку Фелікса через годину. На вулиці вже було багато припаркованих машин, отже вони приїхали останніми. Музика гучно грала і коли вони почали наближатись до будинку, Мінхо почав помічати людей, котрих до цього ніколи не бачив. На мить, він злякався, проте стряхнув головою, щоб відігнати негативні думки. В нього має бути чудовий час.

– Ви прийшли!

Мінхо здивовано підстрибнув і побачив Джисона, котрий біжав до них з величезною посмішкою на обличчі.

– Ось і наш іменинник! – крикнув Чан на молодшого.

– Ми маємо для тебе подарунки! – додав Чан, що змусило Джисона підстрибнути він від хвилювання. Він був або занадто захопленим, або вже занадто напідпитку. Точно все разом.

– Ах, зачекайте, давайте їх мені, я покладу їх в свою машину і відкрию їх пізніше. – сказав Джисон, приймаючи всі подарунки від них і виходячи з будинку.

Чан засміявся з молодшого.

– Я йду всередину. – сказав він іншим двом.

– Я також. – відповів Чанбін, слідуючи за тим.

– Гадаю, я також. – знизав плечима Мінхо, насправді не сильно маючи іншого вибору.

Насправді, він не міг точно описати будинок Фелікса, бо навколо було темно і тільки вечірні неонові вогні були ввімкненими. Всього через декілька секунд він помітив інших своїх друзів в будинку, вони разом сміялись з чогось. Синмін обернув голову вліво і помітив Мінхо, Чана і Чанбіна, котрі наближались до них.

– Ось ви де! – сказав він щасливо, звертаючи увагу Хьонджина, Фелікса і Чоніна на них.

Мінхо помахав їм і посміхнувся.

– Як вечірка? – запитав він.

– Чудово. – відповів Хьонджин.

– Мінхо, ти вже зустрічав когось з моїх друзів? – запитав Фелікс.

Мінхо помахав головою.

– Я познайомлю тебе з ними. Вони класні.

Мінхо замислився над цим. Чому ні, знизав він плечима. Це буде просте знайомство, він не зобов’язаний розмовляти з ними годинами.

– Звісно, – відповів він.

Фелікс посміхнувся, хапаючи Мінхо за руку.

– Хей, Уйон! – крикнув він чоловіку, котрий сидів на дивані.

– Хей, як ти? – сказав хлопець підвівшись і зацікавлено дивлячись на пару.

– Мінхо, це мій друг Уйон. Уйон, це мій друг Мінхо. – відповів Фелікс.

Уйон дружньо посміхнувся.

– Приємно познайомитись. – пожав він руку Мінхо.

– Мені також. – посміхнувся Мінхо у відповідь.

– Бачиш хлопця на дивані поруч з Уйоном? – вказав Фелікс на хлопця. – Це Сонхва.

– Привіт! – помахав той з дивана.

– Привіт. – помахав Мінхо у відповідь.

– Звідки ти знаєш Фелікса? – зацікавлено запитав Уйон.

– Ох, хм, я переїхав до його друзів, Чана і Чанбіна, гадаю ти знаєш їх, – Уйон кивнув, і Фелікс проходив майже кожного дня, тож ми зблизились. – пояснив Мінхо. – А ви? – наважився він запитати.

– Сонхва і я знаємо його з коледжу. – відповів Уйон.

– Ох, точно, – пригадав Фелікс, – Мінхо також танцює!

– Дійсно?! – схвильовано крикнули Сонхва і Уйон.

Мінхо сором’язливо кивнув.

– Так.

– Ось ти де! – Мінхо відчув, як хтось доторкнувся до його плеча. Він повернувся і побачив Джисона, прямо позаду нього. – Хочеш чогось випити? – запитав він.

– Звісно. – відповів Мінхо, – Ох, було дійсно приємно з вами познайомитись! – сказав він хлопцям, перед тим як піти з Джисоном.

– Нам також! – почув він у відповідь.

Він слідував за Джисоном на кухню, де були всі напої.

– Гаразд, тут є все, тож можеш вибрати будь що. – сказав молодший.

– Стоп. – відповів Мінхо, від чого Джисон підвів брови у збентеженні. – Я ж ще не привітав тебе з днем народження.

Джисон зиркнув на нього.

– Точно, я отримав тільки одне повідомлення опівночі від тебе. – роздратовано відповів він.

Мінхо хіхікнув.

– Гаразд, слухай я не часто таке роблю, але…

Він притягнув Джисона ближче і міцно обійняв, змушуючи Джисона засміятись.

– Обійми від Лі Мінхо, хто б міг подумати?

Молодший обійняв його у відповідь, це відчувалося… тепло. Це не було некомфортно, насправді Мінхо відпустив його лише тому, що не хотів, щоб їм було незручно.

– Так, завжди будь ласка. – відповів він.

– Тож, – відійшов він, – як почувається наш 21-річний? – дражливо запитав він.

Джисон зітхнув, дивлячись на нього ти серйозно? Поглядом.

– Почуваюся старим. Скоро буду дідусем, прямо як ти.

– Хей! – Мінхо легко вдарив його по плечу. – Мені трохи за 20, я навіть не близько до становлення дідусем! – захищався він.

– Так, подивимось на тебе, коли я буду навідуватись до тебе з будинок пристарілих наступного року. – Джисон хіхікнув, після чого знову отримав удар від Мінхо.

– Ні, серйозно, бажаю тобі найкращого року і всіх подальших. Я щасливий, що можу святкувати з тобою сьогодні твій день народження. – чесно сказав Мінхо.

Він не міг ясно бачити обличчя Джисона через темноту, але він був впевнений, що хлопець посміхався, а його очі сповнені щастя.

– Дякую, Мін.

Мін.

Він не називав його так раніше. Тільки Инджі називала його так, але навіть вона перестала, коли він виріс. В цьому не було нічого особливого, люди завжди дають прізвиська одне одному, він навіть називає Чанбіна Бінні доволі часто. І все ж це застало його зненацька, і він не зміг утриматися від здивованого кліпання очима.

Здається, Джисон помітив, що саме він сказав, коли побачив лице Мінхо. Він виглядав, ніби хоче щось сказати, але з його роту так нічого і не вийшло. Йому було майже соромно.

– Мін? – запитав старший,схиливши голову в бік.

– Я-я, – заїкнувся Джисон, – чувак, я не знаю, воно якось само вийшло, пробач.

-Ні, ні, – перебив його Мінхо, – Мені подобається. – сказав він. – Від тепер, називай мене Мін.

Джисон закотив очі.

-Звісно.

Мінхо передразнив його, висунувши язик.

– Нудно.

Раптово ідея стукнула в голову Джисона. Принаймні це показувало його обличчя, яке раптово засвітилось, ніби тільки що він придумав щось неперевершене.

– До речі про нудно, – сказав він, – хочеш зайнятись чимось менш нудним? – грайливо повів він бровами.

– Наприклад? – запитав Мінхо в очікуванні відповіді Джисона.

– Хочеш піти в мою машину і розпакувати зі мною мої подарунки? – по дитячому грайливо запитав Джисон.

Мінхо майже засміявся з цієї пропозиції.

– Чому б ні? – відповів він.

– Чудово! – молодший прихопив пляшку горілки, а потім схопивши Мінхо за руку побіг з ним до машини.

Вони пробігли повз величезну кількість людей, враховуючи їх друзів, які беззвучно запитували “Куди ви йдете?” , але Мінхо не встиг їм відповісти, тож відповів їм простим кивком.

Музика стала трішки тихішою, коли вони покинули будинок та й людей тут було не дуже багато. Джисон витягнув ключі від машини і відчинив машину.

– Заднє сидіння. – сказав він до Мінхо, коли старший хотів відчинити передні двері. – На задньому сидінні більше місця. – пояснив він.

Мінхо кивнув і сів на заднє сидіння, як і сказав йому Джисон, а сам синєволосий приєднався до нього за мить.

– Тримай. – запропонував йому Джисон горілку, яку раніше взяв з кухні. – Ти ще нічого не випив.

Мінхо вдячно погодився випити.

– Роблячи висновки з твого перегару, ти випив вже достатньо на сьогодні.

Він зробив глоток і одразу на його обличчі з’явилась повна огида, не найкраще рішення.

– Господи, це жахливо.

– Так це ж коштувало типу п’ять доларів, думаю це говорить достатньо про його якість. – засміявся Джисон.

Мінхо засміявся разом з ним, відкладаючи пляшку, для нього достатньо випивки.

– Гаразд, але ми тут для того щоб пити, чи щоб оглядати твої подарунки?

– Ти правий, – пустотливо посміхнувся Джисон, т- гаразд, який відкриємо першим? – оглянув він машину, де залишив всі запаковані подарунки.

Мінхо оглянув пакунки, щоб допомогти другові та помітив маленький фіолетовий пакетик під сидінням водія.

– Чому б не цей? – вказав він на пакунок, – непогано було б почати з маленьких і закінчити великими. Знаєш, щоб було більш захопливо.

Джисон усміхнувся.

– Мені подобається хід твоїх думок.

Він підхопив пакунок та швидко розпакував його, ніби той зараз зникне. Проте посмішка на його обличчі різко зникла, коли він побачив, що було у пакунку.

– Гроші і шоколадка. Гаразд. – розчаровано промовив він.

Він помітив, що Мінхо дивився на нього з непорозумінням, тож одразу ж повернув посмішку на своє обличчя.

– Не те, що я не вдячний, просто… де креативність, розумієш?

Якщо чесно, це мало сенс. Це було дуже схоже на Джисона, тож Мінхо не здивувався.

Він майже нічого не говорив наступних декілька хвилин, концентруючись на Джисоні. Було справді мило, дививтись як Джисон розпаковує свої подарунки, ніби дитина. Хвилювання, трепет від чогось такого простого. Лице Джисона також виказувало дуже багато емоцій, тож спостерігати за ним було неймовірно захопливо. Мінхо подобалось, як рухались його брови, як він кусав свої губи, намагаючись сконцентруватися, його величезна посмішка, його сміх, те як він здивовано відкривав рот, … це було мило.

І не важливо, що Мінхо просто сидів і нічого не робив, спостерігати за Джисоном було достатньо для нього. Машина все більше заповнялась сміттям, вся обгортка і пакетики валялись навколо Джисона, оскільки він просто не хотів його прибирати.

Раптом, він взяв зелений пакунок, що змусило Мінхо нервувати.

– Ц-це подарунок від мене. – сказав він молодшому.

Доки він спостерігав за Джисоном, повністю забув, що його подарунок також лежить в машині і Джисон точно його розпакує. Враховуючи реакції Джисона на минулі подарунки, він взагалі не знав, чого можна очікувати від молодшого.

Джисон одразу посміхнувся після того, як Мінхо це сказав і розпакував подарунок.

– Не може бути! – захоплено крикнув він, достаючи шапочку, яку Мінхо купив після поради Чана.

в цьому насправді не було нічого особливого, звичайно чорна шапка, проте Мінхо подумав, що Джисону сподобається, враховуючи кількість чорного одягу на ньому.

– Це так мило, ти жартуєш?! – Джисон швидко натягнув її на голову. – Як я виглядаю? Чудово, справді?!

Мінхо не мін не засміятись з нього.

– Зазвичай, я б сказав, що ти виглядаєш чудово, оскілки зазвичай одягаєш тільки ці дурні шапки, але я не впевнений, наскільки вона личить до твого сьогоднішнього образу. – оглянув він його занадто формальні для шапочки речі.

Джисон пхиркнув, знімаючи шапочку з себе.

– Ти просто гейтер.-

 – Там ще дещо в пакеті. – кашлянув Мінхо.

– Ох, дійсно! – молодший знову відкрив пакет і побачив конверт. Його посмішка знову зникла, а на обличчі був скептичний погляд.

– Це не гроші, обіцяю. – засміявся Мінхо.

Джисон відчинив конверт і тихо видихнув.

– Мінхо, як ти-

– Я спитав Чанбіна про те, хто робить тобі тату і він розповів мені про Еріка. – обірвав його Мінхо. – І тоді я зателефонував йому і сказав, що хочу заплатити за твоє наступне тату. Тож так, твоє наступне тату буде безкоштовним для тебе, завдяки мені. – нервово пояснив він.

Він глянув на Джисона, який дивився на нього, ніби Мінхо зробив дещо дивовижне. Його очі сяяли і посмішка була неймовірно великою. І Мінхо це подобалось. Він хотів, щоб Джисон завжди дивився на нього цим поглядом, він хотів, щоб він завжди був таким щасливим. Принаймні Мінхо думав, що молодший був щасливим.

– Дякую, Мін.

Знову це. Мін.

Мінхо не знав, коли саме це трапилось, проте він знав, що Джисон не просто звичайний друг, він знав, що цей хлопець став одним з його найкращих друзів так природньо. Він не знав, коли так полюбив його, але їхня дружба означала для нього все.

– Гаразд, перестань так сильно посміхатися, це навіть не настільки хороший подарунок. – засміявся Мінхо.

– Що ти маєш на увазі?! – зойкнув Мінхо. – Ти точно витратив на це купу грошей і ти дійсно слухаєш те, що я говорю і ти шукав щось, що мені сподобається. Також, факт того, що ти, ляклива дупа, зателефонував Еріку, до біса вражаючий. – дражливо сміявся він.

– Я просто хотів подарувати тобі щось незвичне, оскільки я вперше святкую твій день народження з тобою. – пробурмотів Мінхо.

– Ну, я певний, що принаймні що 50 днів народжень попереду, тож не хвилюйся про це.

– Звучить непогано. – відповів Мінхо. – Проте також страшно.

Одибвоє засміялись.

– Гаразд, який подарунок відкриєш наступним? – запитав Мінхо, оглядаючи машину.

– Ні, ні, – Джисон похитав головою, – більше ніяких подарунків. Я хочу просто поговорити з тобою.

Це було дивно. Проте мило. З Джисоном було чудово спілкуватись і факт того, що той хоче провести останню годину свого дня народження за розмовами з Мінхо в машині, було чарівно.

– Тоді гаразд, – відкинувся Мінхо назад на сидіння, – як пройшов тівй день?

– Оох, – зітхнув Джисон, – звідки ж мені почати? – сказав він більше для себе, ніж для Мінхо.

– Я б сказав з самого початку, але не хочу звучати як душніла. – засміявся старший.

– Непогано. – відповів Джисон. – Ну тоді, почнемо з самого початку.

– Опівночі, я отримав купу повідомлень від своїх друзів, враховуючи тебе, також мої батьки увірвались в мою кімнату з привітаннями. Тоді я послухав трішки музики і пішов спати. Прокинувся я близько десятої і пішов до вітальні просто подивитись телевізор до того, як буде готовий обід.

– Ти не снідав? – запитав Мінхо.

– Ні, я прокинувся занадто пізно. Без різниці, тоді я погодував Антуанетту і потім написав Феліксу про вечірку і ми разом пішли до магазину, щоб купити все що сьогодні знадобиться, потім просто провів декілька годин з Феліксом. Потім ми почали підготовку і вже через годину почали приходити люди і тепер я тут з тобою – посміхнувся він до Мінхо.

– Вау, життя сповнене пригод. – відповів старший.

– Розкажи мені про це.

І знову вони тут. Вони знову повернулись до своїх щоденних розмов. Це було звичайна нічна поїздка для них, виключаючи частину з поїздкою. Мінхо це подобається. Йому подобається, наскільки приємно йому з Джисоном, подобалось що вони могли говорити на будь які теми.

Йому не потрібно перейматись про те, що він може сказати щось дурне, тому що він знав, що Джисон зробить те ж саме. Йому подобалось, що молодший його слухав, навіть коли він говорить про якісь прості речі як от погода або його остання їжа, Джисон просто слухав його, нічи читав йому якусь історію перед сном.

З ним було те ж саме, йому завжди було цікаво, що говорить Джисон. Він мав таку манеру речі, що все що він говорить звучить надзвичайно цікаво.

Також він знаходив захоплюючим, що вони завжди забували про час, коли було разом. П’ять хвилин, тридцять, пів годни? Вони не знають.

Раптово звук відбрації телефона Джисона перервав їх на мить і молодший перевірив його. Його обличчя засяяло від отриманого повідомлення.

– Синмін тільки що написав, що вони нарешті налаштували ту штуку для караоке, хочеш спробувати? – запитав він у мінхо.

Караоке. Мінхо ніколи цього не робив. Звісно він багато співав, йому подобалось робити це випадково посеред дня, але він ніколи насправді не пробував караоке. Зазвичай саме алкоголь давав йому силу для подібних речей, проте цього разу, він цього не потребував. Він просто хотів це зробити.

– Так. – схвильовано відповів він, дивуючи Джисона його раптовим рішенням.

– Ти вмієш співати?

– А ти? – запитав Мінхо у відповідь.

– Гадаю, залишається лише чекати, щоб побачити на власні очі. – грайливо відповів Джисон.

Вони швидко покинули машину і попрямували до вітальні, де знаходилась машина для караоке. Коли вони туди дістались, Синмін вже був на чомусь, подібному до сцени, в центрі вітальні, доки інші хлопці слухали його на дивані.

Мінхо вперше чув як співає Мінхо і хай йому грець він був дійсно чудовим. було в цьому щось таке чарівливе, хлопець дійсно звучав наче янгол. Мінхо міг слухати його вічно, його прекрасний, сильний голос. Він не знав так багато про те, як працює караоке, проте в телевізійних шоу і фільмах люди скоріше робили це для забави, ніж сприймали це серйозно. Проте у випадку Синміна, він співав так, ніби від цього залежить його життя і здається, нікого це не хвилювало.

Після того, як пісня закінчилась, Синмін отримав великі овації та сором’язливо всім подякував.

– Гаразд, хто наступний? – запитав він.

Джисон схопив Мінхо за руку і побіг до Синміна.

– Ми! – крикнув він з захопленням, швидко вихопивши мікрофон від Синміна, ніби хтось його зараз відбере.

– Зачекай, – усвідомив Мінхо, – яку пісню ми будемо співати? – панічно шепнув він.

– Не знаю, будь що захочеш. Просто вибери щось. – знизав молодший плечима.

– Знаючи мене, ти думаєш, що я якимось бісовим образом зможу щось обрати? – крикнув Мінхо.

Джисон зітхнув.

– Постав тоді Feel special.

Мінхо видихнув, майже заспокоївшись. Він шукав пісню, про яку сказав Джисон і мить зачекав, щоб вона загрузилася.

На мить, він підвів погляд. На дивані було близько шести людей, більша частина яких була його друзями і декілька інших людей в кутку, випиваючи. Гаразд, він зможе це зробити, аудиторія не є такою страшною.

Пісня почала грати і Джисон ротом сказав “Я почну” до нього. Мінхо кивнув, проте його голова невдовзі перестала рухатися після того, як він почув голос, який линув з вуст Джисона.

Блять.

Хлопець вмів співати. Що було логічно, оскільки він все ж вивчає музику, проте Мінхо все ще здивувався. Джисон глянув на нього і помітив його здивований погляд. Він ухмильнувся до Мінхо і продовжив співати.

Одразу перед приспівом, Джисон жестом вказав Мінхо, що той йде наступний, після чого старший підніс мікрофон ближче до себе і почав співати.

Він глянув на Джисона, який, здається, був не менш здивованим за Мінхо раніше. У нього відвисла щелепа, ймовірно, він не знав про навички Мінхо у співах.

Це змусило Мінхо усміхнутись, що призвело до того, що інший хлопець посміхнувся у відповідь і вони просто залишались ось так до кінця пісні. Вони просто стояли один навпроти одного, усміхаючись дивлячись в одне одному в очі.

Мінхо навіть не зрозумів, наскільки швидко пройшла пісня, він зрозумів це лише тоді, коли всі в кімнаті почали хлопати їм.

Джисон почав сміятись.

– Наступного разу не забудь нагадати мені наскільки ти талановитий. – шепнув він до Мінхо.

– До тебе таке ж прохання. – відповів той.

– Хлопці! – раптово крикнув Уйон, котрий стояв поблизу дивану. – Залишилась тільки одна хвилина до півночі!

Всі почали кричати і розшукувати Джисона і Фелікса, щоб затягнути їх на кухню.

– Зачекайте на торт! – почув Мінхо, як хтось здалеку крикнув.

До того, як він це зрозумів, Джисон і Фелікс обидвоє стояли перед столом, доки інші стояли навколо них і вже через мить, з’явився Уйон з тортом в руках.

Хтось почав співати happy birthday і за ним всі одразу підхопили ритм. Звучало це звісно жахливо, оскільки всі були трішки не в стані, проте вони змогли доспівати пісню до кінця.

-Загадуйте бажання, хлопці! – щасливо крикнув Хьонджин і Джисон і Фелікс посміхаючись одне одному закрили очі та задмухали свічки. Гості почали вболівати та аплодувати їм.

Вечірка повернулась до норми вже через п’ять хвилин. Дехто вирішив скуштувати торта, хтось продовжував випивати, хтось вирубився на дивані, а хтось вирішив поспівати.

Звичайно, Мінхо не дуже спілкувався з іншими, він лише зустрівся з Уйоном і Сонхва, проте все ж отримав більше задоволення, ніж очікував спочатку. Наступні декілька годин він провів разом із Феліксом і Джисоном. Вони вирішили ще трохи випити, хоча зрештою Джисона відділили від випивки, сказавши, що з нього досить.

Хьонджин, Синмін, Чонін, Чан і Чанбін незабаром доєднались до них. Більша частина ночі, була розмита для Мінхо, проте він пам’ятає, як сміявся з ними, як був повністю захоплений цим.

Він не впевнений, що на нього найшло і як він закінчив з даною думкою, але він сів біля Джисона в якийсь момент, наклонився ближче до його вуха, щоб молодший краще його чув.

– Гей, як ти думаєш, коли наступного тижня будеш йти робити тату, я зможу піти з тобою і теж собі одну зробити?