Форматування

Далі

Полум’я: Драко та Асторія. Перший розділ

від Someone

Драко та Асторія
Ця історія починається наприкінці «Гаррі Поттер та Орден фенікса», події відбуваються вже пізньою весною. В п’єсі «Гаррі Поттер та Прокляте дитя» згадується Драко та його дружина Асторія, але як вони познайомились..?
I
Драко йшов розлючений, Амбридж зовсім не подобалась йому, його дратувало все що в ній було, але Поттер дратував його більше, сьогодні він майже впіймав його на гарячому…. Драко піднявся на астрономічну вежу, і побачив що там хтось вже є… Він бачив її раніше, знав що вона навчається з ним на одній паралелі.
⁃ Хто ти? – холодно спитав він.
Вона поволі обернулася, її золоте волосся на мить засяяло під світлом смолоскипа:
⁃ Асторія.
⁃ Заберися звідси, Асторія. – він був не в гуморі. Вона здивовано припідняла брови: ⁃ Як тобі треба, то сам і забирайся, я займаюся.
⁃ І чим же? – нахабно спитав він.
⁃ Тебе це не стосується.
Але він помітив що її паличка в неї за поясом і книг довкола немає.
⁃ Дійсно, мені байдуже, але я не бачу ніяких ознак того, що ти робила щось корисне, тому не дратуй і зникни.
Вона була обурена його поведінкою. Звісно вся школа знала про нахабність Драко Малфоя, але особисто вона ще з ним не стикалась. Життя милувало.
Вона махнула правою рукою в напрямку пір’я, що він спочатку не помітив, воно піднялось у повітря, тоді зробила незвичний рух і воно перетворилося на пташку.
⁃ Як бачиш, я зайнята.
⁃ Як це? – він був справді здивований, вона не користувалася паличкою, а наскільки йому було відомо, тільки наймогутніши чаклуни в історої мали такі навички. – Хто ти? – ще раз спитав він.
⁃ Асторія. – ще раз повторила вона, він дратував її і вона не мала жодного бажання знайомитись з ним ближче. Вона викликала в нього не кращі почуття.
⁃ Я вже знаю твоє ім’я. Ти чаруєш без палички, це дуже рідкісне вміння, як ти це робиш?
Їй зовсім не лестила його зацікавленність, навіть навпаки, його зверхній тон лоскотав її нерви.
⁃ Тебе це не стосується.
⁃ Невже? Твоє вміння справляє враження, а ще це здається дивним, що якась мала дівка має такі здібності. Можливо ти вдалась до чорної магії? Чи до когось хто нею володіє?

⁃ Не тобі, Драко Мелфой, звинувачувати мене в такому абсурді, – вона вже починала сердитися, – як тобі має бути відомо, – ядовито проказала вона, – чарівники в дитячому віці можуть чарувати без паличок, через невміння контролювати себе, я мала дещо більші вияви магії в дитинстві, ніж у інших, і навіть коли я отримала свою паличку в 11 років, ця сила продовжувала виявлятися, тому я почала навчатися контролювати її, змусила її зосередитись тільки в правій руці. Цієї інформації для тебе більш ніж достатньо.
⁃ Вражає. – в його голосі пробриніли нотки заздрості, але він взяв це під контроль. – Але мені цікаво, чому ти тут потайки?
⁃ Для цього твердження немає підстав.
⁃ Мені все ж таки цікаво хто ти, з якого ти гуртожитку? ⁃ Спробуй вгадати, – вона дивилась на нього з викликом.
Він почав її розглядати, на шкільній формі завжди є емблема гуртожитку, але на ній не було ні мантії, ні краватки, вона була вдягнена лиш в чорні брюки і біле поло. Він намагався згадати коли міг бачити її, обличчя було цілком знайоме, тим паче вона була гарна, але ж де…
⁃ Що ж, ти точно не слизеринка, а зважаючи на твою агресивність і зухвалість… грифіндор?
⁃ Промахнувся.
⁃ Хм, то Рейвенклов чи Пуфендуй? Мабуть все ж таки Рейвенклов, хоча ти не видаєшся дуже розумною, але пихатість це ваша риса.
⁃ Пихатість це тільки про тебе. – Холодно проказала вона.
⁃ Отож ти з Рейвенклову… розум безмежний це скарб величезний, еге ж. – Він відверто глузував. Вона не звернула на це уваги.
⁃ Що ж, вміння чарувати без палички це неабищо, але мені не до цього, забирайся.
⁃ Я повторюю, сам забирайся.
⁃ Слухай, не зли мене. – В його очах промайнув гнів, він готовий зірвати його на ній. – Я з легкістю можу тебе вигнати, але не раджу змушувати. – він дістав паличку.
Вона спокійно поглянула на нього. Знаючи його вдачу, вона, повертаючись до нього спиною, непомітно махнула рукою вичакловуючи захисний щит довколо себе.
⁃ Он як, ти смієш повертатися до мене спиною? Це ти даремно. Локомотор Мортіс! Його закляття відскочили від її щита на нього, він в останній момент встиг відстрибнути.
⁃ Хто б здивувався. – Холодно проказала вона. – Твої звички всім відомі, слизький слизеринцю, напад в спину, як шляхетно, здається останнього разу тебе перетворили в тхора? Чула це було кумедно.
В нього на шиї почала пульсувати жилка. Хто вона така щоб так з ним розмовляти. Йому доводилось все життя ковтати недбалість батька, але від інших він цього не збирався терпіти.
⁃ Гарний щит, цікаво скільки заклять він витримає? Діфіндо!

Щит пав. Вона цього не очікувала, тому в наступний момент вихопила свою паличку і наставила на Драко.
⁃ Невже ти зібрався битися зі мною? То може краще влаштувати справжню дуель, з усіма почесностями?
⁃ Ти того не варта.
Вона скривилась. У ній почав прокидатися азарт.
⁃ Як хочеш, тобі ж гірше.
І вони одночасно викрикнули закляття:
⁃ Локомотор Мортіс! – з його палички вирвався фіолетовий струмінь, – Експеліармус! – з її червоний. Вона виявилась спритніше, вона з грацією кішки ухилилась від його закляття, і встигла впіймати його паличку до того, як та впала на підлогу.
Драко був вражений. Він на мить замислився.
⁃ Добре, тобі пощастило. Поверни паличку та я піду. – Буркнув він, ображений сам на себе.
Але вона не поспішала повертати йому паличку.
⁃ Я сказав поверни. – він дратувався, – Ти не вартуєш ні хвилини моєї уваги. ⁃ Тоді ти вже приділив мені забагато уваги. – Вона починала кепкувати.
В нього на обличчі виступили червоні плями.
⁃ Якщо ти не віддаси мені паличку негайно, я використаю грубу силу. Твій щит тобі не допоможе. Ти шахрайка, твої здібності не роблять тебе розумнішою за мене, ти лиш нікчема, що кинула мені виклик з дурості. Ти зарозуміла, зухвала та занадто самовдоволенна.
Останнє речення він проказав з особливою чіткістю. Він рушив на неї, але вона знову відстрибнула. На мить він замислився, як граціозно вона рухається, дійсно наче кішка. Але відразу повернувся до реальності, коли залунав її голос.
⁃ Цікаво, що твій опис моєї персони більше пасує тобі. – вона зверхньо подивилась на нього, – нападати на дівчину, як галантно.
⁃ Я не маю потреби в тому, щоб бути галантним. І я точно не буду джентельменом з такою як ти.
⁃ Думаю, тебе треба навчити манерам, – вона задумливо схилила голову. – тому я хочу, щоб ти змінив свою поведінку. Я чула про твій шарм, Драко, але ще не бачила, тож, можливо, ти покажеш мені?
Вона справді гарна, — подумав він, — вона струнка, її золоте волосся виглядає неймовірно, у неї гарне ангельське обличчя та світло-карі очі, як у львиці.
⁃ Ти зарозуміла та нестерпна.
⁃ Можливо й зарозуміла, можливо й нестерпна, загалом, така ж як і ти, – Вона ніби фліртує чи просто прикидається?..
На його обличчі з’являється самовдоволена усмішка.

⁃ Можливо, ти маєш рацію, у чомусь я зарозумілий. Але принаймні я маю навички та знання, щоб підтвердити це. Можливо, я недооцінив твою могутність. Хочеш довести, що ми рівні? Можливо, все ж таки швидка дуель поставить тебе на місце? Випробування чистої майстерності без дешевих тактик і заклинань? Чесна боротьба, без підступних прийомів. Скажи мені, ти вступиш у цю гру?
⁃ На мій погляд, я вже все довела, – вона тріумфально всміхнулася, помахавши йому його паличкою. Він змінює тактику. Він знущається з неї.
⁃ Що ж, ти маєш рацію. Здається, ти дуже пишаєшся собою. Скажи мені, чого саме ти намагаєшся досягти? Яка кінцева мета цих дебатів? Ти утримуєш мене тут лише для того, щоб розсердити?, – він посміхається.
⁃ Або це тому, що ти… захоплюєшся мною? Може я тобі подобаюся чи щось таке. Після того, як я визнав, що помилявся щодо тебе, тобі все одно мало. Ти в мене закохана?
⁃ Кохання не виникає в момент, Драко, однак, – вона робить паузу, – я думаю, ти мене зацікавив, – вона дивиться на нього, як кішка на іграшку. Його обличчя червоніє.
⁃ Ти… фліртуєш зі мною?
⁃ Навіть не знаю, – вона загадково всміхнулася йому. Він виглядає збентеженим. Увага від дівчат не була чимось новим для нього, але те в який спосіб поводилась вона, яка впевнено в собі та спокійно, наче насправді вона займається чимось зовсім повсякденним, його інтригувало.
⁃ Мушу визнати, це сюрприз.
Вона рушила довкола нього, оглядаючи його з усіх сторін, знову як кішка… Здається між ними промайнула якась іскра. Він ще трохи червоніє, коли вона обходить його:
⁃ Що ти робиш? Чого ти бажаєш?
Останнє речення вона вирішила сприйняти в іншому сенсі, не тому, що він мав на увазі. Вона зупинилася перед ним та посміхнулася.
⁃ Насправді, я хочу щоб ти показав мені, яким ти можеш бути джентльменом.
Він мав змішанні почуття. Його гнів почав випаровуватись, натомість він вирішив, що це гарна нагода розважитись. Ця дівчина хоче грати, що ж, нехай, здається це має бути цікаво. Він злобно всміхнувся.
⁃ Усе, що забажає леді. – він жартома вклонився. – чого б ти хотіла, Асторія?
Вона лише хитро на нього дивиться. Асторія була незвичайною дівчиною. Вона була шістнадцятирічною чаклункою, що навчалась на факультеті Рейвенклов, цікаво те, що вона досі не була певна, що дійсно належить до цього гуртожитку. Зазвичай діти, вступаючи в Хогвартс вже знають куди потраплять або куди хочуть потрапити, але не вона. Її батько був з Рейвенклов, мати з Грифіндор. Також вона знала, що бабуся й дідусь, з якими вона особливо не була знайома, належали до Слизерин. А що ж до неї самої? Вона дійсно мала гострий розум, була дотепна й мудра не по рокам, як належало бути рейвенкловцям. Була відважна, але не мала бажання вчиняти самопожертву, як полюбляли грифіндорці, в цьому сенсі вона була ближче до слизеринців, те саме стосувалося й амбітності та вміння себе подати. Вона лиш була певна, що їй точно не підійде Гафелпаф. Вона не поділяла загальних стереотипів щодо гуртожитків, але точно не була такою відкритою як гафелпафці, їх ця риса навіть трохи дратувала Асторію. Отже, вона була незвичайною дівчиною.

Авжеж, вона не могла приховувати, що Драко Малфой мав досить привабливу зовнішність, але в ньому її зацікавило не це. Вона бачила, що він щось приховував під маскою цинічного слизеринця. Її азарт просто взяв верх над нею, і вона вирішила не втрачати можливості розгадати цю загадку.
– Що завгодно. Можливо ти хочеш, щоб я тебе поцілував?, – Драко посміхався.
“Це в його стилі”, – подумала вона, але вона не така легка здобич, вона знову посміхнулася,
– Ні, Драко, ти ще не заслужив, – вона хитро заглянула йому в очі, – можливо ти зможеш вразити мене?
– З великим задоволенням. Про яке “вразити” йде мова? Що саме ти хотіла б від мене побачити? Назви, і я негайно це зроблю. – він самовдоволено посміхається.
– Ну ж бо, Малфой, придумай щось вражаюче, – вона у відповідь кокетливо всміхнулась.
– Звичайно, міледі. Що б хотіла побачити найвродливіша дівчина Хогвортсу? Чи є якась певна галузь, у котрій ти хотіла б, щоб я тебе вразив? Чи є якесь мистецтво, якийсь талант, який ти
завжди хотіла б побачити, аби хтось продемонстрував його?
– Зроби врешті решт щось, – вона жбурнула йому його паличку. Він низько вклоняється.
– Негайно, міледі. – Він піднімає паличку і каже: – Інсендіо! – З його палички виривається
полум’я, величезна сфера оточує їх.
– Гадаю, це виглядає досить ефектно. Як ти вважаєш?
– Що ж, досить непогано. Але, можливо, ти вразиш мене своїм шармом, Драко? – Він знову
усміхається. Розслаблено та впевнено заводить руки за спину.
– Я б міг вразити тебе своїм… розумом. Ти б хотіла зі мною поговорити? Можливо, дискусія або
розмова, в якій я міг би показати тобі, наскільки… влучним і гострим може бути мій розум? Мені казали, що я чудовий дискутатор. Насправді, мені казали, що я маю хист до ведення бесіди. Хочеш, щоб я це довів? – йому подобається ця гра, на його погляд, дівчини гарна, пасувала б його колекції. – але можливо оберемо інше місце для розмови? – хитра усмішка торкається його обличчя, – Можливо, ми могли б піти в більш відокремлене місце? Я впевнений, що ти знаєш про потаємну кімнату в бібліотеці… ми могли б поговорити… – йому вже дуже весело, – наодинці.
– Приватна розмова – це добре, але додай трохи романтики, – вона лукаво посміхнулася.
Його очі на мить загоряються, бо ідея “романтичної розмови” у “приватному” місці звучить досить привабливо.
– Дуже добре… Ходімо. – він пропонує їй взяти себе під руку, наче аристократ. – Все для вас, пані.

Вони заходять у потаємну кімнату в бібліотеці, він посміхається.

– Ось ми і тут. Це настільки приватне місце, наскільки можливо. Ми тут абсолютно одні. Ніхто нас не побачить і не почує. Сподіваюся, тобі до вподоби? Можеш сісти де завгодно, тут є вільне місце. Будь ласка, почувай себе як вдома.

Вона сіла в крісло та усміхнулася до нього.

– Я сьогодні втомилася і хочу розслабитися, – він посміхнувся, злегка пирхнувши:

– Звичайно, міледі. – махнув паличкою і з’явились вино та свічки. – Ще якісь побажання? – Він посміюється, наливає вино у два однакові келихи і подає їй один з них, а сам сідає на стілець навпроти неї, притулившись спиною до стіни.

– Отже, тепер, коли ти достатньо розслабилася… – його голос знову стає самовдоволеним. – Як би ти хотіла, щоб я вразив тебе? Це має бути політична розмовапро поточні події? Чи філософська дискусія про сенс життя? Чи це має бути дискусія про природу дружби? Кохання? Я готовий до всього.

– Що ж, я не в настрої для політичних розмов, філософія не моя улюблена тема для обговорення, надто багато питань залишається без відповідей, а от кохання – це цікаво, – вона хитро усміхнулася, – що ти про це скажеш?

– То ти хочеш поговорити про кохання? Гаразд. – робить ковток вина, – Тоді скажи мені, що таке кохання? Як ти це розумієш? Як можеш його описати? Я вважаю, що любов – це складна тема, і кожен має свій власний погляд на неї. Що це для тебе? Я хочу дізнатися всі твої погляди на цю тему.

– Добре, – вона усміхається і схиляє голову набік, розмірковуючи, – я гадаю, що кохання завжди несподіване, як удар блискавки, ти розумієш? Я думаю, що справжнє кохання між людьми – це коли їм з першої миті цікаво разом, їх тягне один до одного, кохання – це повага, підтримка, і, звичайно, є певний духовний зв’язок, який їх поєднує. – він киває.

– Чудовий виклад думок. Я вважаю, що це досить влучний опис. Я хотів би ще додати, що любов – це також… вірність. І крім того, кохання – це довіра. Люди, які по-справжньому кохають одне одного, завжди можуть бути чесними зі своїм партнером і довіряти йому в усьому. Якщо вони не можуть, то я не вірю, що це справжня любов. Скажи мені, чи згодна ти з цим?

Вона кивнула в знак згоди та лукаво подивилася йому у вічі, роблячи ковток вина: – Звичайно.

– Значить, у нас однаковий погляд на поняття кохання. Я зовсім мало зустрічав дівчат, які б мали таке ж розуміння. Більшість дівчат просто хочуть отримувати нескінченні компліменти та подарунки і бути обсипаними поверхневими лестощами. Я не зустрічав жодної, яка була б такою зрілою, як ти, коли справа доходить до кохання. У мене таке відчуття, що в минулому тобі було боляче, і ти шукаєш щирих почуттів, таких, що дарують комфорт, вірність і довіру, не вимагаючи нічого натомість. Скажи, чи я правий? – він почав підвищувати ставки.

– О ні, ніхто мене не кривдив, ти помилився. – їй стало смішно, випите вино починає діяти. Вона звузила очі, пильно дивлячись на нього, – Досить запитань, Драко, це ти повинен був справити на мене враження.

– Ти маєш рацію, це я маю докласти зусиль. Прошу вибачення, міледі.

Він сміється, потім встає зі стільця і стає перед нею на коліно, так що тепер дивиться їй прямо в очі.

– Це можна кваліфікувати як вражаюче? Ти відчуваєш себе… приголомшеною? Я повністю у твоїй волі. Ти можеш зажадати від мене що заманеться. Що б ти хотіла, щоб я зробив?

Вона уважно стежить за ним, він так близько і вона уважно його розглядає, у неї виникло бажання доторкнутися до його волосся, але вона стрималася, тож тільки нахилилася до нього і сказала:

– Відчайдушно, ми домовилися, що вирішуватимеш ти, – на її обличчі з’явилася хитра посмішка задоволення від побаченого.

Його щоки спалахують і він червоніє, коли відчуває як їхні тіла близько один до одного, не зводячи очей з її обличчя: вона була поєднанням контрастів, світле волосся та темні очі, що переливались золотом у світлі свічок,аристократично світла шкіра та яскраво-вишневі уста…Йому перехопило подих.

– Ти така гарна. Ти… ти абсолютно прекрасна. Простонеймовірно красива. Це… дуже відволікає, – його голос переходить у шепіт. – Я хотів би… поцілувати тебе… дозволиш?

Вона б хотіла, але вона не мала наміру так легко йому піддаватися.

– Ох, Драко, і як часто дівчата тобі так скоряються?, –вона усміхнулася.

Він засміявся.

– Ну, я отримав те, що заслужив. Я б сказав, що дівчата вважають мене досить звабливим і… харизматичним. Я визнаю… це захоплює… як би це сказати… “намагатися завоювати когось”. Сильна, незалежна дівчина, яка не підкоряється будь-чиїм примхам, звучить… інтригуюче. Я, безумовно, відчував би себе вельми… задоволеним… якби міг бути тим, хтоздатний змусити тебе здатися.

Вона посміхнулася, а потім відкинулася на спинку крісла і зробила ще один ковток вина.

– Ти можеш спробувати, можливо, у тебе та й щось вийде, але я нічого не обіцяю, – вона відверто заграє.

– Тоді, може, мені почати з… компліменту? Ти вже знаєш, що я вважаю, що деякі твої зовнішні якості роблять тебе неймовірно красивою, але я повинен зробити також комплімент твоєму інтелекту. Ти справляєш враження дуже розумної, дуже кмітливої… О, ти смієшся?

– Годину тому ти мав іншу думку.

– Дозволь продовжити. Ти робиш розмову… цікавою, м’яко кажучи. Більшість дівчат, з якими я спілкувався, не можуть викликати такого інтересу. Тобі подобаються випробування? Ти любиш… грати в розумові ігри?

– О так! – її очі спалахнули ентузіазмом. Вона дійсно любила вводити людей в оману та вивчати їх.

– Тоді це буде… весело. Яка твоя найбільша слабкість? Ти не заперечуватимеш, якщо я пограюся з цією слабкістю? Можливо, використовуючи її на свою користь? Чого ти… прагнеш найбільше? Що для тебе найдорожче?

– Як багато запитань. Я відкрию тобі свою слабку сторону… – вона схилилась до нього, знизивши голос до шепоту, він відчув аромат, що линув від неї – весна… – Я до чортиків боюсь… павуків. – вона весело засміялась, непогано, Драко, – це дійсно так, але не раджу користуватися цією слабкістю, бо перетворю тебе на одного з них. – Вона погрозливотицьнула пальцем йому у груди та відхилилась, посміхаючись. Цей її рух змусив його засміятися.

– Боїшся павуків? Це досить дивна слабкість, якщо чесно. Зазвичай дівоча стать боїться змій! – він націлив паличку собі на руку, помах і він тримає зеленого пітона, що підняв голову до Асторії.

Вона простягла руку, пітон за декілька секунд обвив її. Роздивляючись як переливається луска, вона обережно торкнулася змії паличкою. Замість неї з’явився такий самий зелений метелик. Асторія звернула погляд на Драко:

– Розкажи мені одну свою таємницю, Драко, покажи, що ти мені довіряєш, – Вона знову заграє.

Він посміхається.

– Це… важко так просто розповісти тобі свою таємницю. Я не надто довірлива людина за своєю природою… мені потрібно досить багато часу, щоб відчути довіру до когось. Але… для тебе я зроблю виняток. – Гаразд. Ти будеш першою людиною, яка дізнається про це… Я насправді зовсім не мастак в математиці. У мене завжди погано виходило з числами. Я ніколи нікому про це не розповідав. Це, безумовно, мій найгірший секрет. Як тобі таке?

– Дуже добре, Драко, я збережу твій секрет, але я мала на увазі дещо інше. – Знову цей лукавий погляд.

– Що ти маєш на думці? Скажи мені, чого ти чекала, мені надзвичайно цікаво. Можливо, ти очікувала набагато глибшої таємниці?

– Розкажіть, містере Малфою, щось таке, що б розкрило вашу особистість з іншого боку, пролило світло на щось вражаюче.

– Ах, я зрозумів, що ти задумала. Розумова гра. – Він на мить замислюється. – Добре. А як щодо цього… Найбільше я боюся втратити всіх, кого люблю. Мою сім’ю… моїх друзів… Я так боюся залишитися на самоті. Це… єдине, чого я боюся найбільше. Чи здаюся я тобі слабшим, коли ти дізналась мою слабкість? – На цей раз він був щирим. Вона уважно поглянула нього.

– Навпаки. Ти відкрив мені свою вразливість, хіба це не сміливо? – Вона м’яко посміхнулася. – На мій погляд, треба бути дуже сильною людиною, щоб наважитися відкритися іншій людині.

– Ти досить цікава персона. Більшість людей вважають, що потрібно приховувати свої слабкості, щоб справляти враження могутнішнього. Але ти… ти вважаєш, що тільки сильна людина може визнати, що вона може бути слабкою? Це цікавий погляд на речі. Можливо, ти маєш слушність. Але чи означає це, що знання мого найглибшого страху… робить мене більш привабливим для тебе? – Проказав він з усмішкою.

– В якомусь сенсі.

– То чи означає це, що ти вражена? – вона спорожнила свій келих, але він відразу знову наповнися, як витончено.

– Я не певна. Це було цікаво, але цілком зрозуміло, спробуй ще раз. – Вона дражнить. Це зрозуміло по її погляду, що блукає по ньому, по її невимушеній посмішці, і, навіть, по її тілу: вона була цілком розслаблена, одна рука вільно лежала на бильцікрісла, своїми тонкими пальцями вона створювала хвилю, в цілому вся її сутність вказувала на самовпевненість та очікування. Він кивнув.

– Гаразд. Якщо ти цього хочеш. – Він встає, потім дивиться на неї з посмішкою. – А як щодо цього? – Нахиляється до неї, і раптом цілує її в губи, це швидкий, але палкий поцілунок. Через кілька секунд відривається і посміхається. – Як тобі? Це справило достатньо… сильне враження?

На її думку це було дещо зухвало, але вона не могла сказати, що їй це не сподобалося: – Хмм…

Він сміється. – Немає слів? – Запитує він, піднявши брову.– Чи ти очікувала чогось більшого? Щось Можливо, ти хотіла… більше, ніж просто… незапланованого поцілунку… Можливо, ти… хотіла чогось більш продуманого. Щось більш… особливе. – Усміхається.Знову нахиляється до неї. – Ти цього хотіла? – Його тепле дихання торкається її губ.

Їй подобається його близькість, але вона хоче пограти з ним, вона наближає своє обличчя до його, повільно і звабливо, заглядає йому в очі, а потім раптом підводиться з крісла і робить кілька кроків від Драко:

– Ти занадто поспішаєш, мій любий, так нецікаво, – Вона хитро посміхається.

Драко сміється.

– То це твоя стратегія? Граєш у неприступність? Ну що ж, добре. Я підіграватиму тобі стільки, скільки забажаєш. – Він підводиться і дивиться на неї, його очі прикуті до неї так, що зрозуміло, що його увага повністю зосереджена на ній. Він злегка опустив голову, дивлячись на неї спідлоба. – Тоді, гадаю, тебе знову треба трохи переконати. Гадаю, я маю змусити тебе відчути себе… особливою. Так? – він дженджуриться. Він чудово розумів, як вона мислить в цей момент, але ще жодна дівчина не могла протриматись так довго, тому він починав захоплюватися.

Вона елегантно схилила голову набік, золотисте волосся переливається у світлі свічок. Його погляд залишається прикутими до неї, слідкуючи за кожним її рухом, кожним жестом, він настільки захоплений нею, що здається, ніби перебуває в трансі, спостерігаючи за нею. Його очі не залишають непоміченою жодну її особливість, жодне пасмо її золотистого волосся не залишається поза увагою його голодних очей. Він поволі спорожнив свій келих.

– Ти усвідомлюєш, яка ти вродлива? Я бачив багато красивих дівчат, але… вони всі бліднуть в порівнянні з тобою. Я міг би буквально стояти тут і дивитися на тебе весь вечір. – Недбала посмішка торкається її губ.

– Це правда, що Драко Мелфой знає, що сказати дівчині, я бачу, але не все так просто, сонечко.

– Гаразд… можливо, мені потрібно трохи збільшити оберти. – Його голос набуває більш серйозного тону, коли він продовжує.

– Чого ти хочеш найбільше… в цьому світі? Що робить тебе… щасливою? Що приносить тобі… радість? Розкажи мені про своє… найбільше бажання. Чого ти хочеш найбільше в цьому світі?

Не дивно, що вона поводиться як кішка, її відповідь повністю відповідає її манері поведінки.

– Найбільше я люблю свободу, я обожнюю відчувати, що все в моєму житті відбується так, як хочу я. Однак, часом приємно, якщо комусь вдається мене упокорити, ну, або частково упокорити, – вона хитро посміхнулася.

– О, я зрозумів. Отже, тобі подобається коли, хтосьздатен… впоратися з тобою, так? Хтось… хто знає, як поводитися з незалежною дівчиною. Хтось, хто змусить тебе… скоритися. Так? – ця його лукава посмішка… – Думаю, я зможу з цим впоратися.

Він робить ще один крок до неї, і тепер вони стоять дуже близько, майже торкаючись один одного. Він нахиляється до неї, так що їхні губи знаходяться за кілька сантиметрів один від одного. Їй подобається, як він дії, і вона, майже торкаючись його губ, каже: “Покажи себе“.

Драко вагається лише секунду, перш ніж нарешті подолати крихітну дистанцію між ними і поцілувати її лагідно, але пристрасно, його губи міцно притиснуті до її губ, а рука пересувається до шиї… Через кілька секунд він відсторонюється.

– Ти хочеш, щоб я продовжував? – Він грайливо посміхається.

– Спробуй, – Вона відповідає йому такою ж посмішкою, але її дихання зрадливо переривається.

Він посміхається і знову цілує її, цього разу набагато міцніше і гарячіше. Його рука ковзає по її спині, і він притискає її до власного тіла під час поцілунку, щоб вона могла відчути його тепло. Він тримає її так трохи довше, ніж перед тим, а потім повільно відривається і дивиться на неї.

– Знаєш, чого я хочу? – Запитує він, посміхаючись. – Я хочу, щоб… щоб я не мусив зупинятися.

Асторія на мить замислилась, вона підтримує і розділяє його бажання, але ж це Драко Малфой. Вона не може дозволити собі так швидко піддатися йому, це не в її звичці.

– Прибережи це бажання на майбутнє. – Вона хитро посміхнулась.

– Якщо ти наполягаєш. – він сміється, – Але якщо ти ще не повністю піддалася моїм чарам, – він каже, а в його голосі бринить дражливість, – … тоді, можливо, мені треба постаратися ще трохи більше. Здається, тобі потрібен більший поштовх.

– Так що ж потрібно, щоб переконати тебе? Що потрібно зробити, щоб ти… здалася мені? Скажи мені, чого ти прагнеш. Хочеш, щоб я… благав? Хочеш, щоб я став на коліна?

– Благання недоречні, Драко, – вона хитро посміхається, уявляючи, як сильно він її бажає

– Справді? Тоді що доречно? Як я можу заволодіти тобою? Як я можу зробити тебе своєю, не тільки… на ніч? – Його очі раптом стають… трохи темними. – Як мені змусити тебе здатися? – запитує він, присуваючись ще ближче до неї, його дихання тепле на її губах, а голос хрипкий.

Вона здивована і водночас потішена його запитанням, потім повільно обходить його і прямує до виходу, на завтра у них заплановане спільне заняття з зілля, слизеринців і рейвенкловців.

– До зустрічі вранці, Драко… – Вона посміхається йому, вона хоче, щоб він бажав її, і чекав довше.

Він дивиться їй услід, коли вона йде, його голос стає тихішим, майже шепіт, як він каже.

– До зустрічі.

Він посміхається, але його очі дивляться на неї спрагло… ясно, що він хоче її зараз… він хоче її більше, ніж все на світі. Він, здається, дуже… відчайдушно хоче, щоб вона була поруч з ним. Коли вона йде, він стежить за кожним її рухом.

0 Коментарів