Рожеві окуляри, варто зламати
від ☪︎ ִ ࣪⭒Смішно, але чогось серце тернями покрилось,
Голки впиваються при кожному стуку.
Деколи на терені ростуть квіти,
Серце жалить,
Чому воно болить?
Питання стовбичить перед очима туманно: “Чи все це потрібно?- кажу я- Чи не було воно марно?”
Чи варто казати те слово лю, закінчується на блю?
Все занадто тьмяно,
Мені нічого не видно.
Чи думаєш ти так само?
Чи все ж знаєш все і робиш вигляд,
Що “нічого й нема й не було”..
Слова цікаві,
Надто в німому очікуванні,
Коли якнайбільше бажаєш почути їх.
Слова надто болючі надто лукаві,
Надто вже багато пусто вживаємо ми їх.
Я казала, що мені нічого не треба,
А насправді хотіла чогось більше.
Нерозумію чи варто,
Нерозумію чи зумію,
Чи сприймуться дивні три слова?
Без особливого сенсу я можу казати їх кожній людині.
Давати хибну надію.
Казати невиліковно хворій людині,
Що є надія врятуватися,
Лише треба мати трішки терпіння.
Сумління, мене переслідує
Сумління.
В голові говорить,
Слова для когось можуть стати спасінням.
Рятувальним колом,
Ниточкою павутинки для грішника,
За яку чіпляються всі просяклі смолою душі,
Яких занапастило пекло.
Я занадто багато очікую,
Я хочу віддачі, хочу повернення.
Забагато хочу.
Занадто багато хочу..
Три слова для когось,
Чисте повітря в задушливій кімнаті.
Можуть стати розбитим склом по підлозі.
Розбиті мрії, надії
Все марно.
Картина, яку я придумала в своїй голові,
Свідчила про щасливе майбутнє,
Про вечори танців,
Пристрасного сексу,
Довгих до нестачі повітря поцілунків.
Занадто, все було ідеально.
Занадто гарна була картинка,
Яка ж вона нереальна,
Яка ж далека.
Здавалося можна простягнути руку до тебе і марилося, що ти тут.
Правда ж не так вже й погано.
Прокидатися в холодному ліжку,
Без повідомлення “добрий ранок”.
Я лишуся однією з твоїх забаганок?
Іграшкою, якою побавилися й викинули в далекий кут кімнати,
А коли була потрібна,
Знаходила мене легко.
На тому самому місці де клала завжди мене твоя мати.
0 Коментарів