Скелі твоєї висоти

Відкривши очі він ледь не задихнувся через надмірну кількість повітря, яке заполонило легені, так, ніби це був перший подих після довготривалого перебування у наглухо закритому льосі. Але як тільки  дихання перестало бути нестерпним і перед очима прояснилося, він зміг оглядітися і зрозуміти, що перебуває посеред густого бамбукового лісу, який обіймав молочно-вогкий туман.

Через ліс йшла вузька кам’яна стежка, на якій стояв він сам. Не сильно роздумуючи він дозволив тій вивести себе бодай-куди.

Здавалося, що ця стежка веде в нікуди чи є частиною якогось природного лабіринту.

Але, на щастя, він помилився. Та вивела його геть з пастки бамбукових дерев і привела до відкритої галявини, де більшу частину простору займало велике видовжене озеро. Посеред якого стояла кам’яна альтанка. Це було дивно, поблизу не було жодного плаваючого засобу чи невеличкої гавані. Нічого, ніби маєш іти пішки до альтанки, прямо по воді.

– Тільки не кажи мені, що ти тут шукаєш зустрічі з духом озера. – Холодний та насмішкуватий голос роздався позаду. Серце пропустило удар. Він різко обернувся, поклавши руку на рукоятку меча та на декілька сантиметрів оголив лезо.

Перед ним стояв невимовно красивий чоловік, який схрестив непримиримо руки на грудях, холоднішим за його голос був лише погляд. Він скептично повів бровою, навіть не поворухнувшись, щоб торкнутися свого меча.

– Що ти забув на моєму піку, шиді? – Його слова просякнуті чистою, настояною отрутою, кинуті грубо, щоб зачепити і тримати на відстані. Тим не менше він сховав лезо в ножнах та прибрав руку від зброї.

Глава піку Байчжань  уважно спостерігав за кожним жестом свого шисюна. Хоча від тону того у Лю Цінге кров вже пульсувала у скронях, лише на силі волі він змусив себе не вестися на провокацію.

– Де твоє віяло? – Замість відповіді запитав Лю Цінге. Шень Цінцю відчув все наростаючий гнів.

Колись він врятував життя свого побратима від дії фатального викривлення ци у печерах Лінсі. Й вже встигнув проклясти той день не один десяток разів.

Бог війни дивився прямо, очікуючи відповіді.

– Ну? – Наполягав Лю Цінге.

– Зламалося. Задоволений? Тепер ти, варваре, лишиш мене в спокої? – Насправді він сам зламав улюблений віяр, коли Ло Бінхе повернувся живим і неушкодженим з Безмежної безодні, де мав покласти голову на потіху своєму учителю, але про це знати шиді не варто.

– Ти зламав свій улюблений віяр і загубився на власному піку, враховуючи наскільки шаленіє твоя ци, то ти ще й на межі її викривлення. Цінцю, може наступиш хоч раз на горло своїй божевільній гордості й даси мені надати тобі допомогу?  Інакше понесу тебе на руках до Му Цінфана і повір мені, жодна обіцянка кривавої смерті мене не зупинить. – Лю Цінге навіть не пропонував Шень Цінцю поділитися тим, що його так вивело з себе. Легше було забрати у Вей Цінвея вино чи відправити Ша Цінхуа у відпустку. Він міг лише здогадуватися про причини.

Шень Цінцю дивився на нього не зводячи погляд. Сумішшю підозрілості, злості, роздратування і явного відторгнення.

– Ти стежив за мною? – Зневага в цьому питанні вдарила у самісіньке сонячне сплетіння Лю Цінге. Вони обоє смертельно горді. Але це вже занадто.

–  Нестерпний. – Кинув Цінге відчуваючи, що вся його витримка вже полетіла шкереберть.

– Бісове створіння. – Прошипів Лорд Байчжань.

– Ти можеш померти. Стати калікою. – Бог війни вже підвищив тон, а на шиї помітно проступили вени.

– Позбав мене своєї жалості й забирайся геть. – В свою чергу відповів йому Шень Цінцю. Це було останньою крапкою. Лю Цінге опинився поруч з Шень Цінцю, взявши його міцно, але не грубо за обидві руки. Те, що він зміг це зробити вже свідчило про критичний стан Цінцю.

– Хто дозволив тобі мене торкатися? – Як істинна змія прошипів Цінцю, спробувавши видертися.

– Помовчи хоч трохи, Цінцю. – Десь на грані між погрозою і проханням.

– Хто ти такий щоб затикати мені рота? –

– Той, кому ти не байдужий! – Гаркнув Лю Цінге, на його подив Цінцю бурмочучи одними губами не одне прокляття в цілому таки змирився з положенням справ й відступив. Це дозволило Лю Цінге спокійно оглянути його меридіани і потягти шисюна за руку до Му Цінфана, як і обіцяв.

До цього Шень Цінцю здавалось, що страх, безпорадність, недовіра, власні гріхи вже вчепилися у його одяг і тягнуть до землі. Але обурливе втручання Лю Цінге і його присутність поруч змусили його осособистих демонів лишити його в спокої. Хоча б на деякий час.

Коли Шень Цінцю після довгих мудрувань над ним Му Цінфана таки нарешті дістався Веселкового мосту, то на його подив там його чекав Лю Цінге.

–  Скажи, тобі настільки важко мені довіритися? Я зробив недостатньо? Скажи мені, що мені зробити. Ми побратими по зброї… –  Його перебив Шень Цінцю.

– Твоя проблема в тому, що ти надто ідеальний. – І не пояснивши, що мав на увазі пройшов мимо  Лю Цінге, який здивовано застиг. І тільки й міг, що дивитися у спину того, кого одночасно сильно хотілося придушити і… І що ще? Лю Цінге не міг зізнатися самому собі.

А Шень Цінцю не хотів підпускати до себе того, хто вже став дорогим.  Не варто ні Ци-ге, ні цьому варвару спускатися разом з ним у пекло.