Скована

Кассандра стискала руки. Цей рух ніби нагадував: тіло при ній. Вони можуть замкнути її, зв’язати, але не позбавлять самосвідомості. Люди – лихі, скалічені, вони не знають, як підкорити розум вампіра. А вбивати її не збирались, адже перекрили сонячне світло з вікон зім’ятими шторами. І срібло із розп’яттями було при них — вона відчувала його по кишенях та на шиях під одягом, але чому не діставали, не прикладали до її шкіри?

Минали дні, мережива чорної сукні Кассандри подерлися об каміння на підлозі, ноги ніби вросли в чоботи, волосся скрутилося вихором. Раз на добу до неї заходили люди в білих халатах, ніби заявляючи таким одягом – ми вище, ми несемо світло! Майже всі були в окулярах та з важкими повіками. Ретельно оглядали Кассандру, як річ, не розмовляли ні з нею, ні між собою. У їхніх руках були блокноти, вони щось записували. Щоразу все менше, все більш неохоче. Кассандра вірила, що одного разу це «менше» скоротиться до речення, а наступного дня вони зовсім не зайдуть її провідати. Дуже вже кров’ю пахли, а вона так давно не пила! Шкіра починала висихати, волосся випадало, під тканиною сукні виступали ребра. Люди скували їй шию, руки, ноги, тонким ланцюжком перетягли талію. Немов гусінь у коконі з ланцюгів. Кассандра намагалася вибитися з них щодня: все вірила, все сподівалася, що метал не такий міцний і з часом трісне. Чому вони її не напували, якщо вона така важлива знахідка? Хіба вони не знають, що вампірам потрібна кров? Кассандра нагадувала їм. Просила хоч собачої, хоч щурячої крові. Одного разу мимо пробігала миша, і вона примудрилася дотягнутися, прихлопнути її ступнею. Але це було найгірше рішення у її житті. Кров’ю від трупа пахло так спокусливо, Кассандра гарчала від задоволення-болю і самоіронічно ридала… адже не могла дістати до ласощів.

Із вампірськими силами до неї не прийшли додаткові здібності. Як воно зазвичай буває: управління людей, телепатія, перетворення на кажана. О ні, ні! Вона не запозичила жодного з дарів своїх побратимів. Як не тренувалася, чого тільки не пробувала, але все, що відрізняло її від людей – інше харчування та безсмертя, про красу якого ходять суперечки від самого початку існування вампірів.

Ніколи брак додаткової сили не був для неї згубним. Чарівність і привабливість часто грали на руку навіть краще, ніж надздібності. Іноді вона думала, що це і є її вампірська сила. Але відразу згадувала, що ті нещасні двадцять п’ять років, які вона прожила людиною (як фурункул на тлі чотириста тридцяти), вона теж чіпляла оточуючих цими тривіальними характеристиками. Вони добре працювали при заманюванні жертви. Але, на жаль, ніяк не допомагали їй зараз. Перетворися Кассандра на кажана або зміни хід думки вчених – давно була би вдома. Але все, що їй залишається – сидіти біля кам’яної стіни, вона тепер відчувала її частиною тіла. І спостерігати, чекати, як висохне тіло та розсиплеться пилом. Добре, що вчені хоча б прибрали той мишачий труп — їй не хотілося так потворно вмирати, за сантиметр від можливого харчування.

По кімнаті, крім мишей, повзало багато комах. Крізь щілини пробивалися мурахи, таргани. Кассандра не завжди могла від них ухилитися, а тому, коли на її обличчя заповзла величезна сороконіжка, просто терпіла, відчуваючи, як її тіло огортає німий крик. Комаха проповзла біля губ, перебігла через ніс, наче через міст, і зупинилася біля вуха. Вампірша не хотіла думати, що сороконіжка може заплутатися в її волоссі, як у павутинні, але й не сподівалася, що та така розумна, аби спуститися по шиї і повернутися на стіну. Ця година тривала для неї довше, ніж усі дні, проведені тут. І тільки сороконіжка таки перегнула підборіддя, оббігла складки сукні і зникла в щілині на підлозі, Кассандра заплакала. Вона ще жодного разу не відчувала себе в ув’язненні настільки слабкою, навіть історія з мишею не так зачіпала гордість.

А ще навколо неї часто літали мухи та комарі. Цих комах хоч відлякати було легше. Мухам було досить обережного, легкого руху. Комарі відлітали самі по собі, коли розуміли, що кров’ю пахне із сусідніх кімнат, а тут їм нема чого шукати. Але одного дня Кассандра помітила на коліні нерухомого комара. Він сидів, піднявши крихітну голову в її бік. Зору Кассандри не вистачало, щоб розгледіти його очі, але вона була впевнена: дивиться комаха прямо на її обличчя. Вампірша несвідомо махнула вказівним пальцем, мовляв, підлети ближче. І комар підлетів, хай і не міг бачити цього сигналу — рука була внизу, скута і прикрита спідницею.

І Кассандра побачила себе збоку, його очима. Жалюгідне видовище. Висохле, нудне обличчя, помутнілі очі, одяг — як мішок поверх її кісток. Вона відвела погляд, і комар теж відвернувся. У бік дверей. Там була кров, багато крові, багато якісної крові! Напевно, її новий друг був самкою, адже тільки вони прагнуть напитися цієї терпкої рідини. Кассандра боялася прогаяти такий дивний, незрозумілий зв’язок, й зволікати було не можна. Вона уявила, як комар огинає поріг і впивається хоботом в першу жертву. Ці комахи зазвичай ретельно їх підбирали, адже йдеться про ресурси для майбутнього потомства. Але Кассандрі не було справи до комариних дитинчат. Її підлеглій все одно залишалося жити недовго.

Як тільки комариха опинилася в коридорі, Кассандра перестала бачити її зором. Але вампірша відчувала об’єкти навколо підлеглої, рухи інших комах, щурів, і таке тепле, величезне, апетитне людське тіло. Його відкриті зап’ястя випромінювали жар. Запах можна було порівняти з оргазмом: він буквально покривав весь організм, змушував підтискати кінцівки та тонути у повітрі. Кассандра ледь не піддалася судомі, але ланцюги її вчасно зупинили. Вона злякалася, що збила зв’язок із комарихою, але раптом відчула себе знову в повітрі. Вже з напоєним, величезним черевом. Підлегла стрімко летіла до неї.

Комариха вмостилася на її губах. Вампірша задумалася: якби та хоч на частку могла усвідомлювати свою долю, чи зуміла б врятуватися? Вона висунула ікла і вперла один у нижню губу, проколовши тіло комахи. І відразу ж облизнула губи, підборіддя, боялася, що втратить хоч краплю ласощів… Не дивлячись на те, що всі ласощі й так були однією крихітною краплею. Комариха була жахлива на смак, але кров перебивала все. Кров, кров, кров! Так точно, так правильно текла її горлом. Кассандра буквально відчувала, як шкіра свіжішає, як м’язи знову набувають форми. Вона покличе сюди зграю комарів, і всі вони її напуватимуть.

Минали роки. Вчені змінювалися, не витримуючи нудьги експерименту. Нові робітники не вірили, ніби колись вампірша і справді висохла, схудла і була на межі смерті. Вони стали цілодобово стежити за нею, навіть не вели записів, адже їм стало видно, що вампіра голодом не зморити. Кассандра завжди залишалася прекрасною: витончена постать, блискучі очі, заводна посмішка — ніби не під замком сидить, а прийшла на бал. Навіщо тоді вампіри харчуються людською кров’ю — було не зрозуміло, адже Кассандра на всі запитання мовчала, а вбити б її не наважилися: ледве відловили, найцінніший екземпляр. Ніхто з учених не пов’язував покусані комарами тіла зі своєю роботою. Наслідки перебування у невідремонтованій будівлі з поганими стінами та вікнами, від цього нікуди не подінешся. Виловити момент, щоб запустити комара собі в рот, було важко, зате зазвичай до того часу на її спідниці сиділа ціла зграя, і крові в роті виявлялося стільки, що Кассандра втрачала свідомість від щастя.

Щодня вона чекала, коли до зграї приєднається малярійний комар. І вже тоді вона відіграється.