Тінь минулого

Вітаю. Ця робота є фантазією автора. Читати чи не читати – ваш вибір. Автор поважає думку кожного, незалежно від того, яка вона. Своєю роботою автор ні до чого не закликає. Дякую за увагу.

 

 

Мені дуже повезло з людьми, які у мене є.

 

Квітневий ранок розпочався рано, коли надворі ще було темно, і тільки слабке світло ліхтаря проникало в кімнату через вікно. Спартак розплющив очі й потягнувся, відчуваючи, як тіло прокидається після нічного відпочинку. Він піднявся з ліжка і почав готуватися до робочого дня.

Після сніданку чоловік збирався на роботу. Він перевірив свій телефон, одягнув пальто і вийшов з дому.

У цей час на вулиці вже стало світло, і день обіцяв бути яскравим і теплим. Спартак насолоджувався прекрасною квітневою погодою, готовий до нового робочого дня.

Три роки пролетіли з дня, коли останній суд заслухав справу Спартака і виніс виправдувальний вирок. Відтоді минуло багато часу, але для Спартака це була справжня життєва віха. Того дня йому вдалося довести свою невинність в очах суспільства, що було для нього величезним випробуванням.

Судовий процес, що тривав багато місяців, був супроводжений численними допитами і звинуваченнями. 

Відтоді, як були висунуті звинувачення в його бік, він зазнав жорстокого булінгу з боку громадськості. Однак він не опустив руки, незважаючи на всі труднощі і несправедливості, які йому довелося пережити.

Спартак, який раніше приховував свій біль і страждання, тепер відчував, що настала нова епоха в його житті.

Протягом усього судового процесу поруч зі Спартаком залишилися лише деякі, але найбільш вірні йому люди. Упродовж довгих місяців ці люди були для чоловіка опорою і підтримкою в скрутну хвилину.

Серед них була його надійна помічниця – залізна леді Іра Марго. Її неухильна відданість і рішучість були неоціненними якостями, які допомогли Спартаку пройти через труднощі. Її зусилля були неоціненні для чоловіка, і він був їй безмежно вдячний за все, що вона зробила для нього.

Також поруч із ним була його дорогоцінна аудиторія, яка залишалася вірною йому у важку хвилину. Вони стежили за процесом, допомагали Спартаку збирати докази і висловлювали свою підтримку та співчуття.

 

Всі, хто підтримали, коли я стану сильним, я вас не забуду. А я стану.

 

Спартак був дуже вдячний цим людям за те, що вони залишилися поруч із ним і допомогли йому пройти через цей важкий період у житті.

Після того, як Спартак відновив свою репутацію, він геть забув про тих людей, які звинувачували його в шахрайстві та брехні. Він не чекав вибачень від них і не хотів згадувати минуле, яке залишило в його душі рани і важкі переживання. Суббота розумів, що ці люди, які стали причиною його лиха, не зможуть виправити свої помилки і повернути йому втрачений час і репутацію. Тому він вирішив залишити їх у минулому і викреслити зі свого життя.

Спартак знову став шанованою та успішною людиною, яка продовжувала займатися своїми справами та досягати нових висот. Він зосередився на тому, що йому було справді важливим – на своїх проєктах, своїх близьких і на своєму житті.

Але той урок, який він виніс зі своїх минулих помилок, залишився з ним назавжди і не дозволив йому зробити тих самих помилок ще раз.

Для Спартака це було найголовніше – мати поруч вірних товаришів і людей, які цінують його і його роботу.

Його аудиторія ставала більшою, але саме ті, хто залишився поруч із ним у найтяжчий момент, стали для нього справжніми коштовностями. Їхня вірність і відданість не мали меж; вони не покинули його навіть тоді, коли все здавалося безнадійним.

Біль, яку його спричинила зрада людини, яка колись стала найближчою до поняття слова “друг”, все ще палила душу Спартака, але з часом вона стала менш гострою. Щоразу, коли він згадував про цю людину, чоловік відчував розчарування. Він не міг зрозуміти, як це могло статися, що змусило його колишнього товариша обернутися проти нього.  

Біль не зникла, але вона притупилась і не перешкоджала йому жити повноцінним життям. Він закрив її на міцний замок. Спартак розумів, що ця людина не варта тієї довіри і вірності, які він їй давав, і вирішив не витрачати більше свій час на неї.

 

– Як ваші теперь стосунки с Женею? Погіршилися? 

– Вони не погіршилися, їх просто немає….їх більше немає…

 

***

За минулі три роки Женя не змінився ні на йоту, і його життя стало схожим на те, яким було до того, як він зустрів Спартака. Наче час зупинився на тому самому проєкті, який він вів із колишнім другом. 

Але в душі його все ще було боляче від того, що він зробив. Він знав, що зміг би змінити свою долю, якби взяв на себе відповідальність за свої вчинки і вибачився перед Спартаком, але він не міг дозволити собі це. Та й було пізно для цього – він уже втратив усе, що було цінним для нього, зокрема й дружбу зі Спартаком.

Янович відчував, що з кожним днем його популярність згасає. Незважаючи на те, що він продовжував з’являтися в шоу і маленьких проєктах, він більше не мав того ж впливу і популярності, що раніше. Його ім’я перестало звучати на вустах людей, а кілька чоловік, які ще підтримували його, швидко розчарувалися в його поведінці і кинули.

Його життя почало нагадувати тихий потік, що тече повз чудові луки та гірські вершини, але не помічає їхньої краси та величі.

Женя, згадуючи про ті часи, коли він і Спартак працювали разом, відчував сильну тугу і ностальгію. Усі ті яскраві моменти, які вони переживали разом, здавалися йому зараз особливо дорогоцінними. Він із нетерпінням чекав кожного нового запису, який публікував Спартак, але водночас і відчував гіркоту розчарування у серці. Усі його спроби зв’язатися з колишнім другом залишалися без відповіді.

Янович відчував гострий біль від усвідомлення своєї помилки, від того, що він покинув свого друга в скрутну хвилину, коли йому була потрібна підтримка. Він розумів, що своїм вчинком він не тільки образив Спартака, а й втратив його довіру і повагу. Женя усвідомлював, що назад шляху немає, що він уже не може змінити минуле, адже своїм вчинком він зробив демонстративну заяву на всю країну.

 

Навіть якщо Спартак виграє суд, моя думка не зміниться.

 

Він замислювався, як би все було, якби він вчинив інакше, підтримав Спартака замість того, щоб перейти на бік обвинувачів.

Його скорботні думки і почуття залишалися тільки у нього в душі. Женя відчував, що він зробив незворотний крок і тепер має нести наслідки свого вчинку.

Іра Марго ретельно стежила за тим, щоб Спартак ніде не перетинався з Яновичем. Вона розуміла, що в такій ситуації будь-яке непорозуміння може стати небезпечним. Спартак, зі свого боку, довіряв їй і цінував її роботу.

Янович хотів помиритися зі Спартаком і спробувати відновити колишні стосунки, але щойно він думав про це, йому ставало не по собі. Адже він знав, що Спартак більше не довіряє йому і, можливо, ніколи не пробачить його зради. Він усвідомлював, що в його житті не вистачає саме того, що він втратив. Його життя стало менш яскравим і насиченим, після того, як він втратив Спартака. Він не знав, що робити, щоб відновити стосунки зі Спартаком, але всередині нього все ще горіла надія на те, що вони колись зустрінуться і все владнають.

***

Спартак сидів за своїм робочим столом, зосереджено занурений у роботу над своєю новою книгою. Він щойно закінчив розділ, коли в його телефоні з’явилося повідомлення від Марго.

– Я отримала повідомлення від власника редакції, який випускає твої книжки. Він запрошує нас на свій день народження.

Спартак почухав потилицю, задумуючись. Він знав, що запрошення на такий захід має як плюси, так і мінуси. З одного боку, це може бути гарною можливістю познайомитися з новими людьми, знайти нових партнерів і розширити своє коло спілкування. З іншого боку, такі заходи завжди були сповнені купою різних людей, а Суббота не любив натовпу і галасливих вечірок.

– І що мені робити? Я не хочу йти.

– Я розумію, але це може бути гарною можливістю познайомитися з новими людьми і привернути увагу до твоїх книжок. Це буде напівофіційний захід.

Спартак дивився на екран свого телефону і розмірковував. Він був невпевнений, але все ж наважився відправити Марго повідомлення, що прийме запрошення, і повернувся до своєї роботи, сподіваючись, що це не призведе до небажаних наслідків.

***

Женя влаштувався на дивані, розкинувши подушки і ковдру. Він занурився у світ фільму, забувши про реальність. Вечір огорнув м’якою тишею, яку розривав тільки шелест пакета з цукерками і звукові ефекти на екрані. Освітлення в кімнаті було приглушене, створюючи атмосферу затишку та комфорту.

Звук повідомлення на телефоні раптово перервав усамітнення Жені. Він узяв телефон і побачив повідомлення від подруги. Вона пропонувала йому піти на захід на честь дня народження власника редакції, де вона працює. Янович задумався, м’яко занурюючись у подушки.

Чоловік не був впевнений, чи хоче він піти, але водночас відчував, що йому потрібно вибратися з дому і трохи відволіктися.

– Коли це буде? – запитав він.

– Цієї суботи, ввечері. Це буде напівофіційний захід. Я буду дуже рада, якщо ти підеш зі мною, – надійшла відповідь від подруги.

– А хто там ще буде?

– У списку запрошених усі працівники редакції. Можливо, ще хтось буде з письменників.

Женя задумався про те, що може очікувати його на цьому заході. Чи буде там багато людей, які теми обговорюватимуть? Можливо, він зустріне нових людей, але водночас можуть бути ті, кого він не хоче бачити. Чоловік не знав, що очікувати від цього вечора, але все ж таки зважився і прийняв запрошення.

***

Янович і його супутниця прибули на захід, занурившись в атмосферу очікування і хвилювання. Вони увійшли в просторий зал, де вже знаходились гості. Женя озирнувся навколо, оцінюючи атмосферу.

Зал був прикрашений квітами і світильниками, створюючи затишну атмосферу. Музика грала тихо на фоні, доповнюючи загальну картину.

Женя був одягнений у напівофіційному стилі: чорні штани і сорочка, яка чудово підкреслювала його фігуру. На ногах у нього були класичні чорні туфлі. Він мав стильний і елегантний вигляд, при цьому не втративши своєї індивідуальності.

Чоловік почувався комфортно, але все ж трохи хвилювався. Він не знав, кого зможе зустріти на цьому заході, і це змушувало його нервувати. Він узяв подругу за руку, щоб підтримати її і себе в цьому незнайомому оточенні.

***

Спартак, одягнений в елегантний костюм, увійшов до зали разом із Марго, яка мала стильний і впевнений вигляд.

Погляди гостей звернулися на них, і багато хто не втримався від того, щоб оцінити їхнє вбрання і зачіски.

Спартак, незважаючи на увагу до нього, залишався спокійним і впевненим у собі, немов звик до такої уваги. Марго ж, навпаки, намагалася не звертати на себе зайвої уваги і сконцентруватися на своїй роботі.

Вони ввічливо привіталися з господарем заходу і почали свій шлях залом, вивчаючи й оцінюючи обстановку та гостей.

***

У залі звучала приємна музика, аромати квітів і парфумів заповнювали простір. Женя і його подруга стояли біля барної стійки, випиваючи шампанське і тихо перемовляючись. Раптово Янович помітив на іншому кінці залу знайомий силует невисокого чоловіка, який ніби магнітом притягував його погляд.

Несподівано чоловік повернувся обличчям до нього і Женя зміг побачити до болю знайоме обличчя. Ці глибокі блакитні очі він ніколи не забуде…

Чоловік стояв на місці, немов скам’янілий, вбираючи в себе кожен рух Спартака.

Блакитноокий був зайнятий спілкуванням зі своєю помічницею, коли раптом його погляд зупинився на тому, хто стояв в іншому кінці залу.

Хоча Янович посміхнувся і кивнув йому, Спартак вирішив проігнорувати його і повернувся до Марго. Женя ж не міг відвести очей від Спартака. Він відчував, як його серце стиснулося від розчарування, але він усе ще продовжував стежити за колишнім другом.

Спартак старанно уникав поглядів Яновича, намагаючись не звертати на нього уваги. Його серце билося швидше, напруга і занепокоєння заполонили його голову.

Він відчував тиск і здивування від такої поведінки з боку колишнього товариша. Спартаку було важко зрозуміти, чому Женя так наполегливо намагається зв’язатися з ним. 

Марго, помітивши увагу Жені до Спартака, злилася на нього і не відходила від блакитноокого, відчуваючи необхідність захищати його від Жені.

А Женя… Женя був сповнений радості й хвилювання, побачивши Спартака. Він не міг відвести від нього очей. Він скучив за своїм другом і нервував, бажаючи поговорити з ним і, можливо, відновити спілкування з ним.

Захід тривав уже кілька годин. Зал був наповнений галасом і гомоном гостей, які весело розмовляли за столами, попиваючи шампанське і насолоджуючись смачною їжею. На сцені виступали різні артисти, влаштовуючи веселі номери та піднімаючи настрій усім присутнім.

Протягом усього заходу Женя не зводив очей зі Спартака, намагаючись зловити момент, щоб поговорити з ним. Спартак намагався тримати спокій і уникав наближення до Жені. У цей час Іра Марго уважно стежила за Яновичем і Спартаком, намагаючись запобігти будь-яким неприємностям. Вона була переконана, що Женя може знову завдати болю Спартаку.

Поступово захід наближався до кінця. Чоловік у діловому костюмі, який виглядав дуже впевненим у собі, підійшов до пари, що стояла осторонь від галасливого натовпу гостей. Він справляв враження зайнятої людини, яка не бажала витрачати свій час на дрібниці. Він підійшов до Іри Марго і Спартака, схилив голову на знак привітання і сказав:

– Вибачте, що турбую вас, але в мене є справа, про яку я маю поговорити з вами.

Марго глянула на Спартака, але він мяко кивнув їй у відповідь, даючи зрозуміти, що вона має поговорити з чоловіком.

Жінка була не в захваті від цієї ситуації, але розуміла, що їй потрібно вирішити цю справу. Вона пішла за чоловіком у порожній зал, де вони могли обговорити деталі.

Спартак дивився їм услід, але потім звернув свій погляд на людей навколо. Він відчував втому від усього цього заходу, але водночас і полегшення, що все скоро закінчиться.

Раптово його погляд упав на невеликий столик, на якому стояли тарілки з апетитними бутербродами. Спартак повільно підійшов до столу і взяв на тарілку кілька бутербродів. Навколо нього продовжували галасувати гості, і Спартак почував себе трохи відчуженим від усього цього. Він насолоджувався моментом, перекушуючи і відпочиваючи від метушні навколо.

Янович раптово помітив, що Іра Марго вийшла із залу, залишивши Спартака одного. Чоловік вирішив, що це ідеальний момент для того, щоб підійти до Спартака і поговорити з ним. Він помітив, що чоловік заглибився у свої думки, насолоджуючись бутербродами, і не звертав ні на кого уваги.

Суббота раптом відчув, що хтось підійшов до нього ззаду, але не звернув на це особливої уваги, зосередившись на своїх улюблених бутербродах. Женя зробив глибокий вдих і голосно кашлянув, щоб привернути увагу Спартака.

– Спартачок.

Голос Яновича змусив Спартака завмерти в подиві. Він не міг повірити своїм вухам: за ним стояла людина, яка заподіяла йому стільки болю і страждання. Незважаючи на це, Спартак швидко взяв себе в руки і повільно обернувся, дивлячись на Женю з непроникним виразом обличчя. Його очі були серйозними і холодними, а губи стиснуті в тонку лінію.

– Уже не Олександр? – єхидно запитав Спартак. – Я Спартак. Спартачок тільки для своїх.

Женя зніяковів від такої реакції Спартака. Він розумів, що його поява викликала у Спартака неприємні спогади, і він не знав, як поводитися. У його голові крутилися думки про те, що він може зробити, щоб виправити свої помилки і відновити стосунки зі Спартаком. Нарешті, він наважився і вимовив:

– Вибач, Спартаку, я не хотів завдати тобі болю. Я розумію, що був неправий і хочу все виправити. Чи можемо ми почати все спочатку?

Спартак, продовжуючи дивитися на нього з непроникним виразом обличчя, не виявляв жодної реакції на його слова. Янович подумав, що це було марною тратою часу, адже Суббота не давав нікому другого шансу. Він почувався ніяково.

– Я розумію, що не маю права просити в тебе вибачення, – продовжив він, не піднімаючи очей. – Але я б хотів, щоб ми могли повернути стару дружбу, або хоча б іноді спілкуватися як знайомі. Я дуже шкодую про те, що було в минулому, і я б хотів виправити свої помилки.

Але Спартак продовжував мовчати, не рухаючись ні на дюйм. Женя зрозумів, що Спартак не приймає його вибачення і це розбивало його серце.

– Я не знаю, що ти очікуєш почути від мене, але я не збираюся давати тобі другого шансу, – нарешті відповів Спартак, підкреслюючи кожне слово. – Я не забув, що ти зробив у минулому, і не можу пробачити тобі. Моє життя прекрасне без тебе, і так і триватиме.

Спартак був категоричний у своєму рішенні і не хотів чути жодних вибачень або прохань про відновлення дружніх стосунків. Чоловік повернувся, збираючись піти і даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

 

– Чи можете ви дати йому другий шанс? 

– Ні, в цьому немає сенсу.

 

Несподівано Спартак відчув як хтось торкнувся його руки. Він обернувся і побачив, що це був Женя, який вперто стояв поруч і не відпускав його.

Спартак відчував, як його тіло напружується, і серце починає битися частіше. Він відкинувся назад, намагаючись звільнити свою руку з хватки Яновича, але той не відпускав. Несподівано для себе, Спартак відчув щось, схоже на страх, перед цим чоловіком, якого він колись називав товаришем. Він зупинився і підняв очі на Жені, кидаючи на нього оцінюючий погляд, немов намагаючись зрозуміти, що відбувається. Женя в цей час дивився на Спартака з надією в очах, наче чекаючи на милість.

Іра Марго з’явилася неочікувано і миттєво стала між Женею і Спартаком, як щит, відокремлюючи їх один від одного. Її очі палали гнівом, а голос звучав різко й наполегливо.

– Не наближайся до нього, Янович. Ти зробив свій вибір, тепер живи з ним.

Женя дивився на Марго зі здивуванням, не очікуючи такої реакції від неї. Він спробував щось сказати, але вона не дала йому можливості.

– Ти не можеш зрозуміти, що він не хоче мати ніяких стосунків з тобою? Залиш його в спокої і забудь про нього, – продовжувала Марго, гнівно дивлячись на Яновича.

Спартак мовчав, стоячи осторонь і дивлячись на те, що відбувається. Він був вдячний Марго за захист. Його вираз обличчя був спокійним, але очі висловлювали втому і розчарування.

Іра Марго впевнено взяла Спартака під руку і попрямувала з ним у бік виходу із залу, залишивши Женю стояти одного. Він дивився їм услід, поки вони не зникли з поля зору.

Янович почувався абсолютно безпорадним і самотнім, забувши про те, що тут ще безліч інших людей. Сталося саме те, чого він і очікував – Спартак ніколи не пробачить йому зраду. Його серце було сповнене гіркоти і жалю, і він не міг повірити, що він так сильно помилився в минулому, щоб втратити дружбу на все життя.

Він бажав повернути час назад і виправити свої помилки, але було вже пізно.

 

Ти вкрав моє серденько.