Якось Чжун Лі…

Радісні вигуки дітей, які зазивали кому б продати товар.Все це було неважливо, поки що для Архонта, він навіть вважав забавним, що люди вічно поспішають, боятися впустити щось і не бачать навіть у малому щастя.

***

На жаль тільки він розумів справжню ціну часу або йому так здавалося, навіть зараз чоловік отримував задоволення від чаю, приємний аромат огортав і пробирався у волосся, роблячи його одним єдиним.

***

– Пелюстки чайної троянди … по істині добре поєднуються з барбарисом – зробивши ще один ковток Чжун Лі подивився в бік ритуального бюро «Ваншен»

***

Життя простої людини не таке легке, гроші не вічні, а харчування в дорогих ресторанах, одяг від дорогих кравців і навіть маленькі дрібнички швидко вичерпують мору.

Його надією було, що у похоронному бюро ще була вільна вакансія, втім… чому саме ритуальні послуги? Адже він знає дуже багато і міг влаштуватися куди захотів, але тільки колишній архонт розумів всю цінність «правильного ритуалу» по відношенню до адептів.

***

Легкий вітер восени обдував чоловіка, повільного йдучого до бюро, неквапливої ​​ходи, загадковим поглядом Чжун Лі насолоджувався видами природи і пейзажем.

Дійшовши досить швидко він зупинився біля дверей виконаних у стародавньому стилі з прямокутними візерунками у центрі яких був витягнутий-кристальної фори, виріз.

***

Постукавши кілька разів, двері відчинилися, за ними була дівчина.

— Здрастуйте пане, чи могли я бути вам чимось корисним?

— Доброго дня, я хотів би дізнатися чи є вільні вакансії?

– Я зрозуміла, я вам точно сказати не можу, прошу зачекайте поки я поговорю з головою – відчинивши двері повністю вона запросила чоловіка зайти – Прошу, почекайте в холі, дякую – не залишивши і сліду свого перебування дівчина швидко піднялася сходами і сховалась за поворотом залишаючи Чжун Лі одного.

***

Обстановка в ритуальному бюро добре характеризує сутність господині. Там стояли міцні, але досить важкі меблі. Це надавало їй подібність із незграбністю господині. На стінах бюро можна було побачити картини із зображенням минулих поколінь та досить цікаві картини з погляду психології, запах олій та ладану. Досить мало освітлене приміщення, через вітражі на вікнах, світло було багряним, надаючи тим більше загадковості та моторошності. Драматично-меланхолійна мелодія грала в грамофоні, іноді збиваючись від чого було ще дивніше. Камін, крісла та диван були поставлені біля каміна, вази з «мертвими» квітами.

– Цікаво….

За спиною чоловіка ніби “з землі” з’явилася дівчина.

— Пане, на вас чекає пані Ху, останні двері з лівого боку,— посміхаючись вона показуючи рукою у бік сходів.

Поправивши краватку і пальто, чоловік коротко кивнув на знак подяки, попрямувавши до дубових сходів з таким же багряним килимом як вітражі, коротко видихнув, заплющивши очі на мить він збирався з думками, піднімаючись досить скрипучими сходами.

 

Глухий стукіт від підборів луною пролунав довгим коридором, наприкінці якого було вікно з такими ж багряними вітражами, від якого падало світло на дерев’яну підлогу, створюючи відчуття чогось гнітючого.

— Куди не глянь скрізь атмосфера, що давить…— ідучи коридором чоловік помічав картини, які були вивішені в певному порядку, від самого засновника до нинішнього господаря «Ваншен».

Дійшовши до «останніх дверей зліва» чоловік перевірив як сидить костюм, привівши себе в порядок він постукав.

***

— Увійдіть — юний, ніжний, добрий і напівсміливий голос пролунав.

Двері відкрилися.

Ніяк не можна було сказати, щоб у цій кімнаті жила жива істота, якби не сповіщав його перебування старий, поношений ковпак, що лежав на столі.

На одному столі стояв навіть зламаний стілець, і поруч з ним годинник з маятником, що зупинився, до якого павук уже приладнав павутину. Тут же стояла пристелена боком до стіни шафа зі старовинним сріблом, графинчиками та китайською порцеляною.

На бюрі лежало безліч усякої всячини. «Очевидно, що бюро — це справжнє сховище старих і непотрібних речей. Похмуре приміщення сімейства Ху є прямим відображенням його похмурої та неживої душі, що не можна було сказати про главу сьогоднішнього бюро.

Вона не дивилася на чоловіка, її погляд був спрямований на приведення яке вона тримала за хвостик грайливо сміючись, сама ж перебуваючи на краю столу грайливо телепаючи схрещеними ногами.

– Кхм. Пані Ху Тао? – Чоловік вирішив перервати безтактне «НЕ» звернення на нього уваги.

-А? Ахахаххаа так! — схопившись із краю, вона відпустила нещасне створіння і мило посміхнулася. — Вибачте, пан?

— Моє ім’я Чжун Лі, можемо обійтися без формальностей.

– Приголомшливо, вибач, часто літаю в хмарах ханаха, я чула ти питав, чи є у нас вільна вакансія Чжун Лі? — обличчя дівчини помітно змінилося з її милої посмішки стала хитрою, а очі примружилися.

– Так.

– Хехехе «консультант ритуального бюро» тиждень, випробувальний термін.

***

Чжун Лі йшов вулицею, не звертаючи уваги ні на кого і ні на що, в його голові була «вона»

Єдине про що він думав це «вона»

Навіть не міг забути, то його дурманили.

Невисока дівчина з блідою шкірою і довгим каштановим волоссям, що плавно переходить в червоний колір і зібране в два низькі хвости. Яскраво-червоні очі мають зіниці у вигляді квітів.

— Давно такого не було, навіть кумедно. Все, що відбувається, навіює деякий сум, адже тихе “вмирання” природи чомусь завжди нагадує про те, що людське життя теж кінцеве.

 

 

***

 

 

Хвилина за хвилину.

Година за годиною.

День за днем.

Тиждень тиждень.

Місяць за місяцем.

Чоловік не тільки робив успіхи в роботі, але так само й проводив час із тією, яку так любив, але чи любила вона у відповідь? Чоловік не міг дати точної відповіді. Її характер і «дитяча» наївність, зовсім не такі, на людях … можливо, але коли вони вдвох проводять час за сніданком або обідом, вона зовсім не така як з усіма. Як дівчина характеризує, а точніше називає це:

— За тебе тобі чомусь комфортно і не хочеться одягати маску дитини.

Чоловікові тільки лестить, часто він відповідає на таке «Зрозуміло» або «Це добре» але не більше, щоб не зламати цю тендітну грань і не дай Боже перейти її і зіпсувати стосунки.

 

Не встигнеш схаменутися як уже якесь свято.

— Чжун Лійііііііі — дівчина кричала з другого поверху шукаючи свого помічника. — Благаю, швидше сюди!

– Що там знову? — Ху Тао явно не могла його почути з такої відстані, адже чоловік ніколи не кричав.

Швидко піднявшись на другий поверх, він забіг до неї.

– Що трапилося?

– Сьогодні свято! Ось що!

— А… Справді, як я міг забути.

– Хехехе, для цього в тебе я! Так ось, ти можеш піти сьогодні раніше і навіть зараз якщо є людина з якою хочеш її провести – чомусь дівчина зробила акцент на “з яким хочеш провести” який не втратив чоловік.

— Дякую, а як щодо вас?

 

Повисло мовчання, було так соромно визнавати, що ні з ким… а якщо і є з ким… то чи захоче «він»?

— Ну… я, швидше за все, одна, піду в «Народний Вибір»

— Сьогодні о 18:00 я чекаю на вас біля «Народного Вибору» — чоловік збирався піти, як його зупинив запитальний вигук.

– ЩО!?

— Чи маєш щось проти? — погляд з-за спини, як вважала дівчина, був трохи злим.

— Н-ніє, але…може я заважаю твоїм планам і піті-пі-піті-па….

– Ні. О 18:00 я повторюю ще раз, до вечора … пані – легка усмішка осяяла обличчя Чжун Лі, але тут же зникла як і він сам, залишаючи віч-на-віч з думками.

— Про семеро…

Весь час Ху Тао провела в підготовці, і паніці, що їй нічого одягти вона не звикла до такої уваги, по правді кажучи навіть хлопця не було у свої 19 років, а тут таке …

Але все ж таки, одну чорну сукню вона знайшла, досить коротку з подовженням ззаду, потовщеною лямкою на одному плечі, на другому ж зовсім була відсутня. Золотий пояс з багряним камінням.

– І …. щось не так ….. – Одним спритним рухом вона стягнула гумки з хвостиків, звільняючи локони, заправивши одну частину за вухо вона надягла шпильку у вигляді квіток, дуже схожими ті, що на капелюсі – Так я виглядаю краще? Або … ТА БЛИН, звідки така паніка? – впавши на підлогу, дівчина лежала в позі зірки дивлячись на стелю в суміщах – Чжун Лі …. ти завжди такий … мовчазний і загадковий … Млин! — заплющивши очі, вона почала кататися по підлозі червоніше з кожною хвилиною.

 

 

Чжун Лі чекав на дівчину як і домовлялися в ресторані, попиваючи улюблений чай він був десь явно не тут, хоча всі дивилися тільки на нього. Розпатлане волосся, сорочка з жилеткою, краватка ніби як завжди, але все було чорно-багряного кольору, пальто було не як звичайно на ньому, а на плечах, ланцюжок зі срібла і багряного каміння, чорні штани і туфлі, навіть шпилька з багряним каменем.

Помітивши, що чоловік не помічає її, вона вирішила зробити сюрприз, підкравшись ззаду, вона заплющила очі долонями.

 

– Вгадай хто?

Чжун Лі дізнався б про цей голос і зараз не було винятком.

– Пані Ху Тао – усміхнувся той.

– Гей, п-просто Ху Тао… хоча б сьогодні.

– Як скаже … скажеш, сідай, я вже зачекався – торкнувшись своєю рукою її він опустив руки з очей, продовжуючи тримати її руку зі своєю, погладжуючи великим пальцем кісточки.

– А..д-да, вибач – вивільнивши руку з таким солодких пут, вона сіла навпроти Чжу Лі – Ух ти! Ти сьогодні … не такий …

– Не подобається?

— Що ти таке кажеш?! Звичайно ж ні!

— Значить, подобається? — з усмішкою спитав той.

— Д-да… ти сьогодні дуже гарний… — червонішим голосом вимовила та.

— Ти сьогодні теж дуже гарна, тобі йде розпущене волосся, до речі цей букет червоних троянд, тобі — усміхнувся той.

— З-дякую…

Цілий вечір вони провели тільки вдвох, насолоджуючись один одним.

— То… скільки тобі?

– М?

– Вік Чжун Лі.

– …35

– Ого.

– Щось не так?

— Виглядаєш молодше, але от розумом ти ніби не перше століття живеш, хахаха вибач.

— Ось як — усміхнувся той. — До речі, вид на феєрверки буде кращим з балкона, я орендував нам одне місце, думаю нам краще йти вже туди, чи не проти? – Простягнувши руку дівчині він фірмово усміхнувся.

– Тільки за! Цілком довіряю тобі! — вклавши свою руку, вони побігли, як малі діти вулицею, не боячись, що про них подумають або засудять, вони бачили тільки один одного, сміялися і кричали, дивилися одне одному в очі і червоніли.

 

– Ну як? – Провівши на балкон у водному з елітних закладів він зачинив двері за ними.

– Ого … н-но як?!

— Отак — усміхнувся той.

Це був балкон, залишений хоч і скромно, але досить естетично-красивим навіть для критиків: чорний диван, біля якого по обидва боки два столики, перед ним кавовий столик з вином і тарілкою з кожним сячиною. А на самому балконі і зверху обвивалася лоза з троянд, маленький світильник і все, але так само неймовірно мальовничий вид на місто і небо.

— Влаштовуйся, не соромся, вино?

– М? Так! Я б не відмовилася.

 

Дзвін бокалів і сміх, пара сиділа на дивані, дівчина сперлася на руку чоловіка, намагаючись бути хоч якось ближче, червоно-солодка рідина обдала горло, залишаючи приємний післясмак.

— Чжун Лі, я маю віддати належне…

– Так? Я слухаю.

— Це найкраще свято за все життя…

— Я радий, що зможу догодити вам, моя пані — ковток вина. — На жаль, я не так часто п’ю може я й не знавець у винах, але це мені доставив друг із Монштада.

– Ммм, що ти все чудово, і вино і вечеря, прогулянка і…

– І?

– І ти – вона намагалася не дивитися на нього, не видаючи розпалені щоки, може це з-за вина її мова така довга.

– Ху Тао, салют!

– А? Що? Де? — повернувши голову в бік чоловіка, їхні губи зіткнулися.

Поцілунок.

 

Її руки притискали його за шию до себе, насолоджуючись миттю, його мова була в її роті, обволікаючи все своєю слиною і торкаючись її мови.

Салют, вигуки дітей і дорослих, ліхтарі почали плисти нема вгору.

— Зі святом, Ху Тао — чоловік ще раз цмокнув у губи дівчину і допив вино.

– І-і тебе. Чжун Лі.

За келихом, келих

За пляшкою, пляшка.

 

Ху Тао осушила чотири, тоді як чоловік тільки одну.

— Ху Тао, думаю, тобі на сьогодні вистачить — забираючи з рук черговий келих, він допив його і поставив на столик.

– Нууууу, Чжун Ліііііі

— Жодних «Ну» пішли, я відведу тебе додому.

– Ні!

– Що ні?

– Ми йдемо до тебе! Я в тебе ніколи не була, до мене далеко, а до тебе ближче – вставши з дивана, її ноги підкосилися і вона мало не впала, тільки її встиг підхопити чоловік.

– Добре…

 

Чоловік ніс, сплячу дівчину на спині, одягнувши на неї пальто, до його будинку справді було ближче, вони дійшли за п’ять-десять хвилин.

Втомлений і трохи п’яний чоловік доніс Ху Тао до ліжка і поклав, покривши ковдрою, він вимкнув світло і попрямував до вітальні.

Сам будинок чоловіка був одноповерховим, відмінно характеризуючи його.

Коричнево-охрові тони, також іноді оранжеві, жовті, червоні кольори в декорі. У будинку була спальня, одна ванна кімната, кухня, їдальня, велика вітальня та кабінет. Обставлені зі смаком і мінімалістично, при цьому чистота підтримувалась у всьому будинку, від віконниць і до пилу на книгах.

 

Розмістившись на дивані, чоловік прокручував у голові події за день, і все ніяк не міг заснути, думаючи про неї.

Секунди. Хвилина. Годину.

Вже починаючи потихеньку відходити у світ морфея, чоловік почув шарудіння, трохи прислухавшись, він зрозумів що це «гостя» і він не помилився, ніби читаючи думки вона прискорила крок і була вже дуже близько, звуки затихли.

Відчуття тяжкості та важкого дихання.

Вона сіла на його стегна, повільно спускаючись до лиця.

– Я знаю ти не спиш Ч-ж-у-н Л-і – вона заманила його в поцілунок, такий ніжний, але переростаючий у більш вимогливий.

– Тише-тише, ти п’яна, а чоловік, пам’ятай це.

– 35 Кажеш? А мені 19

— Якщо я не стримусь, ти жалітимешся, прошу Ху Тао.

– Н-е-т – її стегна почали плавно рухатися вгору і вниз, тряс про його пах, відчуваючи як з кожною секундою його орган стає все твердіше – Давай, ну ж, чи ти незайман? Хахахах

Його руки обвили її стегна підхоплюючи, він приємно сидить позу залишаючи їхні обличчя на одному рівні.

– Я? Повторюся, не дражни мене.

Знову поцілунок, від бажання називати поцілунок вона посмоктує його мову, даючи обом віддихатися.

– Я не шкодуватиму, обіцяю.

Він повалив її на ліжко, жадібно цілуючи, не даючи домінувати. Нахилившись ближче до її вуха, його тепле дихання віддало лоскоту.

Облизнувши раковину її вуха, він перемістився до шиї, присмоктавшись до ніжної шкіри, він залишив середній слід.

Її ноги обхоплювали його стегна, благаючи не зупинятися.

— Благаю, не зупиняйся — її голос тремтів, а самі слова сходили на стогін.

Його пальці опустилися на статеві складки з яких рясно текло мастило.

– Я в тебе перший чоловік?

– Д-да, у всіх сенсах, навіть у поцілунку, все твоє.

– Добре – накривши її губи своїми він почав вводити палець, трохи пізніше другий, мокрі звуки, стогін привалися з губ дівчини, її губи відчайдушно потребували його і ні на мить не опускала його. Тао.

– Ч-Чжун Лі…

– Так?

– Увійди в мене, я хочу відчути не тільки пальці – її мова пройшла від щелепи до вилиці, вона була схожа на цуценя, що випрошує їжу.

— Так, думаю, ти досить готова.

 

 

– Готова?

– У-угу …

— Боляче буде — ніжно накривши її губи він увійшов одним сильним поштовхом.

— ГхаАЙ, вкусивши за губу чоловіка, вона вчепилася в його плечі, з довгих вій скотилася сльоза.

– Тихіше тихіше…

Ніжний поцілунок, ніжні торкання, розмазаний блиск дівчини, виблискував на губах та щоках чоловіка.

— Ти гарний, Чжун Лі… гарний, як Місяць.

 

 

Він глибоко всередині, трахкаючи її на ліжка, їхні очі закриті,серця, і душі,тіла єдині. Її мастило повністю обволокло його член,

— Кончай у мене. Кончай у мене. Кончай у мене — її ноги притискали його до себе, не даючи й секунди слабини.

Сліпучий приголомшливий непереборний вибух білизни.

— Я кінчаю — вони обоє стогнуть, очі, серця, душі, тіла єдині. Єдині. -О Боже. Закінчую. Закінчую. Закінчую. Чоловік заплющив очі, видихаючи, Чжун Лі притулився до неї, обидва дихали важко, він все ще всередині неї, виливався.

— Хехе — посмішка з’явилася на личку дівчини, що прилипли пасма волосся від поту, повністю розмазаний блиск, вся шия в засосах.

– Що?

– Ммм, нічого, я просто рада – обвивши руками шию чоловіка вона подарувала ніжний поцілунок на кінчик носа. – Це було найкраще свято Чжун Лі.

— Я люблю тебе Ху Тао, люблю, дуже сильно, не забудь про це, будь ласка.ніть писати…