Восьма емоція

Йокогама. Одинадцята ранку. Ацуши невеликим кроком йшов до станції метро. Навкруги, як завжди було шумно, а в потилицю почало пекти сонце. Хлопець просувався між натовпу на пішоходному переході і повільно поринав у свої думки, розглядаючи обличчя незнайомих людей, які йшли навпроти нього.

Причиною, над якою мислив Ацуши, був ранковий дзвінок від Дазая Осаму, він попросив хлопця прийти до центрального парку, щоб почути від Дазая щось дуже важливе. Ацуши ці слова злегка насторожили. Працюючи в детективному агенстві він ,само собою, заробив ще більше почуття тривоги, ніж раніше. І саме тому, їдучи в трамваї він прокручував все нові і нові неприємні сценарії в голові, зараня обдумуючи свою реакцію на них наперед. Але все ж, мабуть він себе просто накручує.

Вийшовши на трамвайну зупинку Ацуши відійшов трохи в сторону та оглягувся навколо, поправив підтяжки, які злегка зсунулись в низ. Він направився до місця зустрічі, йти до якого потрібно було хвилин п’ятнадцять. Поглянувши на годинник він впевнився, що він встигає, і від цього на душі йому стало трішки легше. Та всеодно він вирішив трохи прискорити крок.

У парку було небагато людей, та, все ж, чим ближче було до обідньої перерви, тим більше надходило народу. Атмосфера була доволі приємною та розслабляючою. Ацуши помітив маленьких діточок, які гралися на майданчику, і від їх безтурботного сміху йому на душі стало ще легше. Здається, його тривога пройшла остаточно. Він зупинився, зробив глибокий вдих і видих, та потягнувся. Посмішка мимоволі виступила на його обличчі, він примружив очі від сонця, закинувши голову назад.

Постоявши так від сили три хвилинки, він вирішив глянути на годинник. Залишилось десять хвилин. Ацуши відкрив переписку з Дадзаєм, щоб ще раз поглянути на координати та переконатися, чи точно він на правильному шляху до місця зустрічі. Все виявилось правильно, і до тієї самої лавочки, де вони мають зустрітися, залишалось кілька десятків метрів. Ацуши прискорився, виглядаючи ту саму лавочку, яка стояла між двома молодими саджанцями. Він помітив їх, і ще як виявилось, між ними вже хтось сидів. На хвильку проскочила думка, що це міг бути Дадзай в своєму довгому плащі, але ці злогадки одразу розвіялись, поскільки Дадзай носив плащ темно-бежевого кольору, а в цієї постаті плащ був чорний і злегка віддавав фіолетовим відтінком на сонці.

Ацуши завмер. Морозні і неприємні мурашки пробіглись по його тілу. Усмішка зникла одразу, а очі закотились до верху.

“Невже це саме той, про кого я думаю” – розчаровано пробубнів нещасний. – “Ну от чому це виродок вирішив присісти саме на цій лавці, і саме в цей час?”. Та після цих слів до хлопця почало доходити. Невже Дадзай знов хоче відправити його з Акутагавою на якусь місію? Іншої причини, чому б Рюноске сидів тут, він не бачив. Це просто не могло бути збігом.

Змирившись з цим фактом, Ацуши помалу направився до тієї самої лавки. Кожен крок ставав ще повільнішим, та все ж хлопець взяв себе в руки, і стиснувши волю в кулак він ледь не підбіг до місця призначення.

Він стояв приблизно за п’ять метрів від лавки, на якій, згорбившись сидів Акутагава. По спині повіяв легкий вітер, і сонце на мить сховалося за хмари. Рюноске, відчувши що в його мокру спину перестало палити жарке сонце, здивовано розігнувся, і розирнувся навколо. Ще більше він здивувався, коли помітив Ацуши, який стояв за кілька метрів від нього, і нервуючи, клацав в телефоні.

– І які чорти принесли тебе саме сюди саме в цей час? – почулося Ацуши. Хлопець вимкнув телефон, і ховаючи його в кишеню, відповів:

– В мене до тебе точно те саме питання. Твоя фізіономія це останнє, що я хотів сьогодні бачити, тим більше в цей момент.

– Взаємно – холодно відповів Акутагава

– Тобі Дадзай теж написав, що має сказати тобі щось дуже важливе? – з награною ноткою байдужості запитав Ацуши. Акутагава здивовано підвів голову і пристально глянув в сторону хлопця.

– Він сказав мені, що дасть мені доручення на важливу місію – протараторив Рюноске, одразу відвівши голову в сторону після сказаного.

– і як давно ти тут сидиш?

– не твоє діло.

– Я спитав це суто заради ввічливості – пробубнив Ацуши, склавши перед собою руки.

– знаєш, куди запихни собі свою ввічливість?! – випалив Акутагава, – ще раз повторюю, не твоє собаче діло, мале дівчисько

– Що ти сказав?! – здивовано крикнув Ацуши – це ще хто тут з нас мале дівчисько?

-а-ну йди сюди, довбаний ти виродок! – голосніше крикнув акутагава засучивши рукава чорного плаща та сорочки.

– І не подумаю, – крикнув Ацуши, показавши противнику середній палець.

– Малий довбень! Ти догрався! Расе…

– ніяких “расемонів” в центрі парку! Ви зараз в людному місці, ви зовсім подуріли чи що? – гаркнув Дадзай, своєюї різкою появою так і не давши акутагаві вимовити “Расемон” до кінця.

– Бачу, всі вже в зборі – єхидно посміхнувся Дадзай, примруживши очі. – Що ж, хлопчики мої, а як ви думаєте, чому я вас тут зібрав? – з розтягнутою інтригою в голосі запитав він.

– ви хочете знов разом відправити нас на якесь чергове завдання? – понуро спитав Ацуши? – але чому саме ми? – засмутився він.

– Чому я маю бути в компанії з цим ідіотом” – обурився Акутагава.

– що ти сказав!?

– що чув.

Зрозуміло, так діла не буде – Дазай невдоволено покачав головою. – Не буду тягнути резину – продовжив він і артистично поставив руки в боки, нагнувши голову в бік. – Владою, наданою мені головою Портової мафії та головою Детективного агенства я, Осаму Дадзай – єхидно та артистично продовжив хлопець, поважно піднісши вказівний палець правої руки вгору – Оголошую тепер ви живете разом.

Хлопці, перебуваючи в шоковому стані переглянулись, а потім разом глянули на Дадзая, який вже тримався за живіт, не в змозі тримати рівновагу від такого заливистого сміху.

Дадзай-сан, ви зараз серйозно?- осуджуюче глянув на нього Ацуши, підвівши брову.

– Абсолютно серйозно – відповів Дадзай, витираючи свої очі, які вже були на мокрому місці. – Для того, щоб ви, новий Подвійний Чорний якомога скоріше почали виконувати свої обов’язки, вам потрібно деякий час пожити разом – вже спокійним голосом мовив Дадзай, повільно розгинаючись. – Координати вашої нової квартири я вам скину по смс, а зараз повертайтесь до дому та збирайте свої речі.

Осаму трохи постояв, почухав потилицю та потім додав:

– Щось мені здається, що в новій квартирі разом не доживете і до кінця цього вечора, тому мені доветься приглядати за вами мінімум тиждень. А ще я сподіваюсь, що Гін буде давати вам обом раду, коли мене буде поряд. Все, ідіть по домівках, інші запитання задаватимете ввечері – завершив розмову Дадзай, помахавши хлопцям своєю забинтованою рукою на прощання, та згодом пропавши з виду.

Хлопці стояли та дивилися йому вслід. Вони ще трохи постояли мовчки, та згодом розійшлись. Розійшлись вони  принципово в різних напрямках, не проронивши ні слова на прощання.