Зів’яла квітка

снігом замело вже майже всю мене,
але я продовжую чекати, поки хтось руку простягне.
й працюватимуть легені без перерв.
чи дочекається цього останній серця нерв?

замерзло вщерть моє нутро
чи дочекаюсь я його –
того земного, щирого кохання?
отримаю від когось я зізнання?

спочинуть глибоко під снігом мої мрії?
у серці перестане вогником надії
ця крихітна мене частинонька жевріти?
чи буде мене хтось в жорстокім світі цім леліти?..

кінцівка тут безжалісна й сумна:
те серце не відчую та уста,
замерзну, зсохну, увів’яну
й ніколи більш живою я не стану.