Ритуальне вбивство

Ксав’є завершив роботу. Цього разу це був не новий портрет його коханої, а зображення двох воронів, чорного й білого, яких він бачив уві сні. Вони останнім часом часто йому снились. Разом з Венздей і маленькою дівчинкою, яка обіймала їх обох. Цікаво, що Аддамс зізналася, що їй сняться схожі сни. Як пізніше виявилось, деякі з їхніх сновидінь були спільними.

Здається, Венздей поволі почала контролювати свої видіння. Не повністю, однак вона все рідше виключалась без причини й все частіше могла викликати їх за бажанням. Дівчина потроху практикувалась, опираючись на відомості з книг й розповідей інших провидців. Але об’єднувати свої сили, вони все ще не намагались. Та й не було потреби.

Поставивши картину, юнак вирішив вийти прогулятися, одягнувшись тепліше. Надворі все ще було холодно, попри настання весни. Хотілось повернутись назад до тепла, та щось не дозволяло йому це зробити. Тривожне передчуття не покидало Торпа. Ніби щось мало трапитись лихе або вже трапилось.

Прислухавшись, він зрозумів, що поблизу відчувається темна гнітюча енергія, схожа на ту, що була в склепі Крекстоуна. Хлопець стрімголов вирушив у напрямку, звідки відчувалась ця магія. Вочевидь, хтось скористався забороненим ритуалом. Хто ж це міг бути і з якою метою? Судячи по енергії це було жертвоприношення.

На поляні неподалік його майстерні лежало тіло дівчини. Пригледівшись, він впізнав ту дівчину, яка фліртувала з ним. Клара, здається… Нещодавно Ксав’є знайшов її голою у своєму ліжку в гуртожитку. Вона відкрито намагалася його звабити таким шляхом. Він плюнув на неї й пішов спати в майстерню. А наступного дня Аддамс ледве не зняла з неї скальп. Здається, його здав тоді Річ. Добре, що хоч сказав правду, бо тоді б письменниця не залишила його в живих.

У сирени було перерізано горло, руки були зв’язані, а на тілі намальовано кілька символів. Судячи по всьому, він був правий і це ритуальне убивство. Оглянувши символи, юнак похолов. Не всі він зрозумів, та, те що було ним розшифровано, вказувало на ритуал, який забирав життя й сили, передаючи іншому. Це одна із найгірших форм магії.

Його ледве не знудило від усвідомлення. Подібне руйнує душу, тіло, магічні канали, призводить до божевілля. За допомогою цього ритуалу навіть нормак може отримати магію й чужі сили. Крекстоун був тому підтвердженням. Він ловив й убивав ізгоїв не просто так, як вони згодом довідалися із Венсдей, пошукавши інформацію в бібліотеці Аддамсів. Пілігрим та його послідовники проводили криваві ритуали, забираючи чужу силу собі.

Так, ритуал діяв, нормаки отримували здібності вбитих ізгоїв. Однак, вони божеволіли, гнили заживо, а ще украдена сила довго не діяла. Їм доводилось вбивати все більше, щоб поповнити запаси. А було все мало. Ізгої, на чолі з Гуді Аддамс тоді зупинили їх. Та, схоже, що з’явилися послідовники. Тим більше, що книга «Тіней» Гуді зникла після ритуалу воскресіння, як і перстень Крекстоуна. В книзі був описаний подібний ритуал зі всіма застереженнями.

Хто ж забрав книгу, а головне, навіщо це робити попри всі застереження. Заради примарної можливості отримати шматочок чужої сили? Чесно кажучи, Ксав’є мріяв жити звичайним життям без магії. Він планував стати художником і бути із коханою. Йому не потрібна була магія, хоч вона й дозволила їм відкритися одне одному.

Потрібно привести когось, допоки не запідозрили його й не отримали офіційного приводу, щоб перевірити. А Морроу і Ковен можуть настояти на процедурі перевірки аури, крові й здібностей. Варто тільки допустити їх й вся правда про нього буде в їхніх руках. Його магії, розмір сили, зв’язок із Венздей… Все це стане відомо Ковену, який не зможе відмовитися від такого ласого шматка.

Художник побіг до школи, щоб знайти когось, бажано із персоналу. Він біг так швидко, що попри ранкові пробіжки у нього закололо в боку, коли юнак забіг на шкільне подвір’я. Там були студенти, які здивовано дивились на нього й вчитель літератури, який щось обговорював з однією із студенток. До них він і підбіг.

– Містере Брайден, там труп!.. – на одному диханні вимовив Ксав’є.

– Хто?.. Що?.. – закліпав той очима.

– Я вийшов зі своєї майстерні прогулятися і натрапив на труп у лісі. – пояснив хлопець. – Здається, це сирена Клара Райс.

– Гаразд, проведіть мене туди, містере Торп. – отямився вчитель. – Міс Хоук, будь ласка, ідіть до директора й проінформуйте його, заодно нехай містер Морроу подзвонить у поліцію.

Торп уже перевів дихання і йдучи вже звичайним кроком відвів Брайдена до місця злочину. Огрядний чоловік рушив за ним, як і кілька зацікавлених студентів. Художник по дорозі написав коханій СМС, де коротко розповів про злочин. Він знав, що та уб’є його, якщо їй не розповісти про це. Вочевидь, найближчим часом Венздей буде занята розслідуванням. Вчасно, так як навіть попри завантаженість й переміни в особистому житті дівчина вже почала сумувати.

Пристрасть все же не стихала, хоч і сповільнився темп. Вгамувалося божевілля перших днів й непереборна тяга одне до одного. Вони знову стали самі собою, могли більше присвячувати вільний час улюбленим заняттям. Також побачення не перетворювались у суцільний секс. Підлітки могли спокійно поговорити або зробити щось разом.

В їхній стосунках навіть з’явилося щось схоже на романтику, хоча Аддамс і не хотіла цього визнавати. Ксав’є робив усе можливе, щоб дівчина не зациклилася на цьому, непомітно пом’якшував її. І все ж Венсдей залишалася сама собою, навіть з цими змінами. На день закоханих вона навіть подарувала йому опудало ворона із пензликом у дзьобі й палітрою під лапами.

Юнак оцінив подарунок, особливо, зважаючи на те, що це був подарунок на таке банальне свято, яке письменниця зазвичай ігнорувала. Зовсім не в її стилі робити такі жести. Він же подарував їй зачарований срібний браслет у вигляді змії. Браслет повинен був захищати її. Дівчина стримано подякувала, та браслет носила, навіть Енід помітила й закидала запитанням, більшість з яких Венздей проігнорувала. Сказала лише, що це браслет із захисною функцією.

Коли вони дійшли, то вчитель ледве не зомлів, побачивши труп. Так, для більшості людей видовище неприємне, за винятком Аддамсів. Венсдей точно оцінить і труп й сліди навколо. Торп витягнув мобільний та обережно сфотографував місце злочину для своєї дівчини й відправив фото. Та відповіла, що незабаром прийде. Студенти, які пішли слідом тихо перемовлялись, ніхто з них не став підходити ближче.

Венздей, звісно, прибула раніше ніж поліція й директор. Вона обережно провела огляд тіла й місця злочину, відмічаючи щось про себе. Річ був поруч з нею, час від часу жестикулюючи. Як хлопець і передбачав вона була рада новому розслідуванню. Він замилувався коханою за роботою, навіть намагався запам’ятати все досконало, щоб намалювати її.

Саме після закінчення огляду дівчиною прибули директор і поліція, на чолі з Галпіним, якого не тільки не звільнили, а й не понизили у званні. Побачивши Аддамс він нахмурився. Здається, чоловік уже розраховував поквитатись із нею й звинуватити у вбивстві. Дарма. Якби це зробила вона, то тіла не знайшли б, а якби й знайшли, то ніколи б не довели її причетність. І це все без магії.

– Що ти тут робиш, Аддамс? – відразу ж накинувся на неї шериф.

– Вашу роботу. – незворушно пояснила Венздей. – У мене під носом убивство, як я могла таке пропустити.

– Це я їй повідомив. – втрутився Торп. – Я був у майстерні, вийшов, вирішив прогулятися й натрапив на труп. Відразу ж побіг й повідомив містеру Брайдену, потім привів його сюди, а паралельно написав Венздей про те, що тут відбулось.

– Навіщо?

– Якби я цього не зробив, то вона б мене прибила. – почувши ці слова самопроголошений детектив злегка посміхнулась, тільки ніхто цього не помітив. – Ви ж знаєте любов Венздей до розслідування. Вона нізащо б не змогла це пропустити.

– Нехай. – буркнув той. – А що ви робили до цього і чи чули щось?

– Я малював картину в своїй майстерні. Можу показати. Нічого не чув. У мене музика грала. Я часто включаю музику, коли малюю.

– А чому ти не говориш, що Клара фліртувала з тобою, навіть була в твої кімнаті без одягу? – втрутився Джек із єхидною посмішкою.

– Що? – здивувався Донован.

– Саме так. Я одного разу прийшов до нашої кімнати, ми сусіди, й побачив Клару, яка лежала в його ліжку без одягу. – продовжив Джек.

– Тільки мене там не було. – огризнувся Ксав’є. Його бісила ця ситуація. – Клара мене переслідувала, попри те, що я уже не раз їй говорив, що вона мене не цікавить. Коли я побачив її у своєму ліжку голою, то пішов ночувати в майстерню.

– А чому нічого не зробили?

– Що я мав зробити? Здати її коменданту, вчителям чи директору? Викинути голою із кімнати? Скомпрометувати нас обох? З часом їй би це набридло і Клара залишила б мене в спокої. У мене не було приводу її вбивати.

– Ми все перевіримо. – пробурмотів Галпін, анітрохи не повіривши йому.

– Це ми вже проходили. – нагадав художник. – Спочатку вам потрібно довести мою причетність.

– Це ритуальне убивство. – втрутилась Аддамс. – Погляньте на символи на трупові. Їх вирізали уже після смерті, так як мало крові з ран. Її спочатку знерухоміли, погляньте на рану в районі потилиці, потім зв’язали й акуратно перерізали горло. Навіть набрали трохи крові. Містере Морроу, ви маг, тож маєте знати значення цих символів. Що ви скажете?

– Так, це схоже на жертвоприношення. – погодився директор. – Я зв’яжуся з Ковеном, щоб вони прислали спеціаліста, так як я з багатьма символами не знайомий.

– Але спочатку ми оглянемо майстерню містера Торпа. – наголосив шериф.

– Лише в моїй присутності. – наголосив художник.

Забороняти не було сенсу, так як це була не приватна власність. Венздей це не подобалось, так як там стояла її друкарська машинка й були деякі особисті речі. Добре, що не інтимного характеру, однак диван й засіб обігріву міг наштовхнути відвідувачів на небажані думки. Більшість речей, пов’язаних з магією були заховані, залишились лише ті, якими міг скористатися будь який ізгой.

Ксав’є відвів шерифа і директора в свою майстерню. Решта поліцейських взялися оглядати місце злочину й розбиратися з трупом. Донован відразу ж кинувся все ретельно оглядати, навіть намальовані картини. Джеймс зображав незацікавленість, але теж непомітно дивився довкола. Галпін ледве не перевертав усе довкола, юнак стримував його й час від часу зупиняв, щоб той щось не розбив чи не розлив.

– А що тут робить друкарська машинка? – поцікавився Морроу.

– Це моя. – відповіла йому Аддамс, яка увійшла слідом. – Моя сусідка буває гамірною, а мені потрібна тиша. Ми з Ксав’є домовились, що я буду приходити сюди й писати. Коли я приходила, він вимикав музику і я могла зосередитись на своїй роботі.

– Як би не так, міс Аддамс. – єхидно посміхнувся шериф, оглядаючи диван. – Тут постільна білизна зі слідами інтимної близькості.

– Гаразд, ми зустрічаємось. – гнівно визнала вона не давши хлопцеві пояснити. – І що тут такого? Якщо вас хвилюють наслідки, то ми остерігаємось і не виставляємо це на показ.

– Венз… – хлопець не знав що й говорити.

– Це проти правил. – спробував заперечити директор. – Я змушений…

– Повідомити нашим батькам? – вигнула брову дівчина. – Мої уже знають, а батькові Ксав’є наплювати… Заберете у нас майстерню? Виженете з Невермору? Тоді вся школа довідається, що ваш син робить у спальні при відсутності Ксав’є. Не те, щоб не знали, але у нас є фотографії, на яких таке зображено, що наше сексуальне життя просто дитяча забавка. Ви ж не хочете, щоб всі це побачили?

– Міс Аддамс це переходить всякі межі! – вибухнув Джеймс.

– Я лише констатую факти, директор. І так, ви вже все роздивились, шериф? Чи ви ще щось будете дивиться?

– Швидко ж ти змінюєш хлопців, Аддамс. – скривився Донован. Йому було неприємно знати, що його сина проміняли, нехай він сам в усьому винен.

– А ви що думали, що я буду все життя побиватися за вашим ненормальним сином? – це вже походило на якусь дешеву мелодраму. – У нас із Тайлером то майже нічого не було… Але не будемо вдаватися в подробиці. Коли ви пішли, я доторкнулась до трупа й у мене було видіння. Це більше ніж одна людина, якась група. Це вбивство не останнє. У них книга «Тіней» мого предка Гуді Аддамс, звідти вони отримали свої знання. Більше я нічого не побачила. На них були чорні плащі.

– І ви думаєте, що ми повіримо якомусь сумнівному видінню? – розлютився шериф.

– Це ваша справа. – Венсдей була незворушна. – Я буду вести розслідування в цьому напрямку.

– Нічого ви не будете робити… Ви, міс Аддамс, можете створювати тільки проблеми. Поліція знає, що робить. – відрізав Галпін. – А ви вже помилялись. – він пильно поглянув на Торпа.

– І ви тоді підтримали її, щоб захистити свого монстра. – втрутився художник. – Зате видіння Венздей були правдивими. Тож раджу прислухатись до неї. Тим більше, що її здібності покращуються.

– Побачимо. – прошипів Донован і вийшов.

Слідом за ними пішов і директор. Здається, він був незадоволений фактом стосунків між Аддамс і Торпом. Як вони й думали, у чоловіка для них були свої плани. Потрібно було готуватися до нових дій з його боку. Юнак непомітно підійшов до неї й злегка обійняв. Вона стояла незворушно, насолоджуючись його теплом.

Їм не потрібні навіть слова. Вони кілька хвилин стоять так, а потім Ксав’є починає прибирати в майстерні, а Венздей повертається до гуртожитку, де на неї очікує Енід, яка відразу ж починає її розпитувати про сьогоднішню подію. Аддамс за допомогою Речі розповідає вовчиці практично усе, скоротивши, правда, розповідь про майстерню. Поки що їй не хотілось говорити про стосунки із Торпом, хоча та вже щось підозрювала. Морроу і Галпін будуть мовчати. Не в їхніх правилах пліткувати.

Наступні дні минають у розслідуванні. Більше видіння не приходять, як би вона не намагалась їх викликати. Ксав’є не зміг більш детальніше розслідувати магічний слід, так як він не був спеціалістом по цій частині. Юнак лише підтвердив їхні здогадки. Але пообіцяв задіяти магічне відчуття, щоб вирахувати учасників ритуалу.

Подібна магія, та й будь яка, залишала сліди. Вмілець міг це замаскувати, наприклад, Торп на своєму тілі мав знак який допомагав приховувати його ауру й магічні потоки. Але разом з тим злегка притупляв магічне чуття, тому для цієї справи доведеться зменшити дію символу, а це загрожує викриттям, якщо він зустріне мага.

І все ж художник вирішив ризикнути, так як його кохана буквально загорілась ідеєю викрити злочинця. Він допомагав їй у розслідуванні, тому їхнє спілкування не зменшилось, більше того, у нього з’явився законний привід ходити до її кімнати в гуртожитку. Раніше він ходив туди частіше при відсутності Сінклер, щоб та нічого не запідозрила. А ще міг ночувати коли був повний місяць і вовчиця цілу ніч гуляла з іншими вовкулаками. Щоправда, прокидатися доводилось рано й тікати до того як вона поверталась. Зате це додавало ще більшого адреналіну.

Енід з Аяксом теж взялися допомагати, хоча їхня допомога була мінімальною. Солодка парочка не знала весь масштаб подій, вони могли хіба що шукати інформацію в бібліотеці Беладони (письменниця підозрювала, що більшість часу вовчиця й горгона проводили за поцілунками й чимось більшим). Декілька туманних здогадок в книгах все ж було знайдено, та цього недостатньо.

Венздей довелося зв’язатися з батьками, щоб ті пошукали у себе необхідну інформацію. Торп навіть роздумував відпроситися у директора й відправитись до будинку свого дідуся, але подумав, що це буде підозріло та його можуть вирахувати. Тож довелося відкласти цей план і зайнятися нагальними планами.

Донован намагався довести, що Аддамс і Торп, якщо не винні у смерті сирени, то мінімум причетні. Мотивом називав ревнощі й набридливість Клари. Він часто їх викликав у відділення поліції, допитував, дійшло навіть до того, що хлопець ледве не втратив контроль над магією, а дівчина не дочекалася кінця допиту й пішла геть. Їх супроводжував директор, який, поки що, мовчав.

Підозри якщо не зникли, то зменшились, коли біля кав’ярні знайшли ще один труп, цього разу горгони. В цей час їх знову допитували у відділку. Цього разу приїхав майстер ритуальної магії, який великої ясності не приніс. Виявив тільки, що це був ритуал для забору сил і що проводив його аматор по інструкціям, точно не вроджений та навчений маг. Навіть не професійний убивця.

Серед ізгоїв почалася паніка. Учням заборонили виходити за межі Невермору й не ходити самостійно. Ходили різні чутки, деякі навіть підозрювали членів Ковену в незаконній магії й з підозрою дивилися на нового директора та його сина. Як не дивно багато надій було на Венздей і її розслідування. Вперше дівчині рвалося допомагати так багато людей, що її сильно дратувало й відволікало від мети.

Річ постійно слідкував біля майстерні, обстежуючи територію. Ксав’є трохи був незадоволений, так як останнім часом їхнє із Венздей інтимне життя стало коротшим. Дівчина буквально поринала у дослідження, навіть забуваючи зробити уроки, за що отримувала попередження від учителів, не кажучи вже про все інше. Енід та Ксав’є по черзі витягували її з розслідування та намагалися зайняти чимось іншим.

При огляді нового місця злочину вона нічого нового теж не побачила, висновки у неї були такі ж як і у приїжджого мага. А ось видіння дало їй нову інформацію. Облич провидиця все ще не побачила, тільки почула як вони обговорювали, що їм потрібні жертви різних видів, горгона та сирени у них вже є, залишилося ще мінімум вовкулака, вампір і ще когось, можливо, провидця, безликого, метаморфа або мага.

Венздей вирішила попередити Енід, заодно обдумати як ненав’язливо повідомити іншим категоріям, щоб були обережні, не створюючи паніку й не інформуючи вбивць своєю обізнаністю. Доведеться попросити про допомогу у беладонців, в крайньому випадку директора, це у його ж інтересах. Шерифові дівчина не довіряла, він не лише й досі її підозрював, а й ігнорував будь-які аргументи.

Сінклер почувши про те, що вона знаходиться в зоні ризику ледве не розплакалась. Їй було страшно, вовчиця бурмотіла, що взагалі нікуди не буде виходити. Аддамс не знала як заспокоїти подругу й переконати, що крайні міри не потрібно, варто тільки бути обережною. За справу взявся Аякс, тож дівчині довелося покинути кімнату й залишити парочку наодинці. Можливо, ночувати потрібно буде проситися у свого хлопця.

Той саме змішував фарби для своєї чергової картини. Побачивши Венздей він чомусь нахмурився й продовжив малювати ніяк не прокоментувавши її прихід. Речі з нею не було, він залишився в Джерико шпигувати за Галпіним. Дівчина відчула, що юнак був не в хорошому настрої. Зазвичай він реагував набагато тепліше й емоційніше на її прихід. Що ж змінилось?

– У мене було нове видіння.

– Радий за тебе. – пробурмотів Ксав’є не відриваючись від картини. – Щось нове?

– Їм потрібні ізгої різних видів: горгони, сирени, вовкулаки, вампіри й ще якийсь інший вид, який вони не вирішили. Це все.

– Зрозуміло.

– Що з тобою, ти, чомусь, не радий? – вона здивувалася його злегка прохолодному тону й відсутністю зацікавленості.

– А ти не здогадуєшся? – він нарешті відірвався від малювання й пильно поглянув на неї. Від його погляду в Аддамс шкіра покрилась мурашками. Торп водночас злився й хотів її. Вона навіть уявила як він силою зірве з неї одяг, кине на диван й вони займуться грубим сексом. – Я не проти твого розслідування, тільки за, адже тобі було нудно останнім часом. Але ти навіть забула про нас з тобою.

– Про що це ти? – здивувалась вона. – Ми ж постійно разом.

– Ми тільки й займаємося твоїм розслідуванням. Я був би радий подібній близькості, та ми з тобою займаємось тільки цим. Я хочу хоч на хвилину забути про нього й розслабитись… Навіть наш секс…

– А що з ним не так? – самопроголошений детектив все ще не могла зрозуміти в чому проблема.

– Раніше ти була пристрасною й оригінальною, віддавала всю себе. А останнім часом у нас це відбувається так, ніби ти швидко хочеш мене позбутися й продовжити свої справи… Я сумую за тобою… Я жадаю тебе… Саме тебе повністю, а не скорочену версію. Хоча б на короткий час. Щоб ти була лише моєю й не думала ні про кого й ні про що крім мене.

Ксав’є поволі підійшов до неї близько, схопив її й почав пристрасно цілувати, потроху роздягаючи їх обох. Дівчина не стала опиратися, вона вже давно була мокрою. Він залишав на ній свої мітки, потім схопив її за руки, зв’язавши їх мотузкою, яку приманив магією. Аддамс прийняла його правила, навіть не спробувавши розв’язатись.

Художник поклав її на живіт на диван, сів поруч. Однією рукою він провів лагідно по її спині, а потім різко схопив за коси, намотавши на руку. В інші руці був пасок від його штанів. Торп замахнувся і вдарив ним по її білосніжним сідницям, на яких відразу ж з’явилася червона смуга. Вона злегка застогнала. Він наносив удари знову й знову, змушуючи її закусити губу до крові.

Дівчина текла від бажання. Біль давав їй насолоду й бажання відчути його член всередині себе. Але просити й принижуватись Венздей, поки що, не хотілось. Або Ксав’є нехай сам здогадається, або нехай доведе її до подібної кондиції, коли вона буде його благати. Він це уміє.

Юнак відклав пасок й почав ніжно гладити кохану по почервонілим сідницям. Дівчина ледве не зашипіла. Потім він почав по черзі бити рукою, а потім знову гладити. Вона уже стогнала вголос від нетерпіння. Через деякий час художник розв’язав, перевернув її і знову почав цілувати. Та у відповідь не тільки її цілувала, але й кусала та дряпала його.

Він без попередження розвів її ноги й різко вставив свій член в її мокру й вузьку кіску й почав рвучко рухатись, шумно вдихаючи повітря зі стогонами. Венздей швидко підлаштувалась під його темп. Кімнату наповнили стогони та крики задоволення. Обоє практично відразу досягли оргазму. Вони помінялися місцями і тепер уже письменниця лежала зверху, а хлопець обіймав її.

– Ти цього хотів? – поцікавилася вона.

– Саме так. Я хотів, щоб ти думала лише про мене, видихала моє ім’я. – він із ніжністю дивився на неї. Когось іншого вона убила б, але йому багато чого дозволялось.

– Звучить відразливо. Мене знудило б від цієї ванілі, якби ти не подарував мені до цього класний секс. – фиркнула дівчина.

– Я говорю те, що думаю. – знизив юнак плечима.

– А думаєш ти про секс.

– Про, як ти сказала, класний секс… Венз, я закоханий підліток, який постійно хоче тебе. І не нашвидку, а розтягуючи задоволення. Ми ж з тобою не друзі по сексу й між нами не мимовільний роман. Для мене це досить серйозно.

– Не називай мене так… Звісно, для мене це теж серйозно… Тільки не потрібно тут пафосу й планувати одруження, дітей…

– Як я уже говорив твоєму братові, нам про це ще зарано думати. Венздей, нам же лише шістнадцять. Можливо, колись пізніше, коли ми отримаємо освіту і розпочнемо займатися улюбленою справою. У мене є спадок дідуся, як мінімум на наше життя вистачить.

– Ти не думаєш продовжити його справу?

– Доведеться. Але малювання я не покину. Спробую якось поєднувати.

– Мій батько тоді допоможе. У нього талант буквально робити гроші з повітря. Дехто думає, що це його магічний дар.

– А ти чим будеш займатися після школи? Станеш письменницею?

– Не тільки. Я хочу стати детективом. Розслідувати й розплутувати нові цікаві справи. Або шукачем пригод, як дядько Фестер.

– Тільки ще криміналу не вистачало. – удавано перелякався він. – І взагалі, якщо ти будеш мало приділяти мені уваги, я прив’яжу тебе до ліжка магічними путами й буду займатися з тобою сексом до тих пір, допоки ти не будеш пам’ятати лише про мене.

– Ти занадто самовпевнений. – закусила вона губу, ідея їй сподобалась, хоч провидиця й не хотіла зізнаватись.

– Таким ти мене й любиш. Знаєш, раніше я думав, що в мене не буде дітей. Дідусь розповідав, що від сильних магів-чоловіків більшості жінкам важко виносити і народити дитину. Зазвичай наші діти успадковують магію, яку їхні матері не витримують. Але наш зв’язок повинен тобі дозволити це зробити.

– А я ніколи не планувала закохуватись і створювати родину. Як бачиш, ми обоє помилились. Але тільки одну дитину.

– Ти говорила, що бачила її.

– Саме так. Маленьку дівчинку із зеленими очима й чорним волоссям. Думаю, що це вона перенесла мене сюди й дозволила нам розпочати все заново. Не сумніваюсь, що попри всі обережності вона знайшла якусь лазійку, щоб вплинути на цю версію реальності й народитись. Я б на її місці так і зробила б.

– Так, наша донька точно буде схожа на тебе… Дві Венсдей Аддамс, сподіваюсь, я зможу пережити цей апокаліпсис. – розсміявся Торп.

– Ти спробуй ще дожити до цього моменту.

– Зроблю все можливе. Скажи, а коли ми оголосимо про свої стосунки? Не те, щоб я дуже прагнув виставляти своє життя на показ, але багато хто вже щось підозрює. Хоча б близьким друзям. А то якось погано виходить, вони про себе нам розповідають, а ми…

– Я люблю все погане.

– Ти просто боїшся, що всі дізнаються, що ти не така вже й льодяна королева.

– Неправда, мені наплювати.

– Тоді не будемо приховувати свої стосунки. Не хвилюйся, твоя репутація не постраждає.