Звідки беруться діти

Сутінки повільно спускались за вікном. Чоловік поклав пензлик і поглянув на готову картину, звідки на нього дивилися такі ж як і в нього зелені очі на маленькому фарфоровому личку. На щоках виднілись милі ямочки, а припухлі губки розтягнулись у невинній посмішці. Маленькі ручки обіймали улюблену іграшку-павучка. Ідеал втілений у реальність. А тепер ще й відображений на картині.

Колись він навіть уявити собі не міг, що таке можливе. Їхня з Венздей мініатюрна копія, яка втілила все найкраще, що в них є. Зовні, в основному, схожа на свою матір, включаючи чорне волосся й тендітну статуру. А ось характер більш відкритий, як і в батька, включаючи легке почуття гумору. Так, готика й похмурість родини Аддамс у ній теж відчувалась, але не настільки як у матері.

Дві його улюблені дівчинки. І якби в нього поцікавились, кого він любить більше, то Ксав’є не задумуючись відповів би, що обох однаково сильно. Для нього не було когось із них важливіше. Вони обоє були для нього всім, без кожної з них він більше не уявляв себе. Невже існував світ, де вони з Венздей не були разом, в них не народилась донька? Ні, чоловік не міг в це повірити.

А колись це все здавалось просто нереальним. Особливо, з початку, коли вони тільки-но зустрілись в Неверморі. Аддамс була такою прекрасною й такою недосяжною. Кохання та сім’я були чимось з нею несумісним. Епізод з Тайлером був як збій в системі, вплив клятих гормонів. Ні, тільки не Венздей. Це не про неї.

І все ж подібне трапилось. Що це було насправді: ще один уже кінцевий збій, вплив моменту чи гормонів, магія, практично неможливе співпадіння, лиховісний рок чи сходження планет… Торпу вдалося не лише розбудити почуття у коханої, а й стати спочатку її хлопцем, згодом чоловіком й батьком їхньої доньки.

Тепер ця дівчинка дивилась на нього з намальованого ним же портрета. Оригінал солодко спав на дивані, все ще обіймаючи плюшевого темно-фіолетового павука зі смішною мордочкою. Подарував його Ксав’є, іграшка так нагадала йому доньку, що він відразу ж її купив. Венздей тоді пробурмотіла щось про ідіотський смак, як у Енід, але Еві він сподобався й став її улюбленцем.

Чоловік поглянув на годинник. На щастя, вечерю вони не пропустили. Він так занурився в роботу, що не помітив як промайнув час. Добре, що його дружина ще не прийшла, інакше Торп отримав би на горіхи за те, що донька пропустила заняття по музиці. Все одно, на відміну від матері, Ева не любила грати на музичних інструментах, хоч і мала хороший музикальний слух. Їй більше подобалося малювати.

До речі, про малювання. Біля її сонного тіла лежали олівці й альбом з готовим малюнком. Це ще не такі впевнені штрихи, як у нього, однак талант уже відчувається. Венздей це дратувало, потій їй хотілося, щоб донька успадкувала більше від неї, але згадуючи свої стосунки з матір’ю стримувалась. Зрештою, у Еви свій шлях.

Дівчинка відчувши, присутність батька поворухнулась і прокинулась, розплющивши свої великі зелені очі. В ці моменти вона була схожа на маленьке чорне кошеня, яке так і хотілось обійняти й погладити. Тим більше, що Ева була більш тактильна, ніж її мати й з більшою радістю приймала ці знаки любові.

– Я заснула? – вона сонно позіхнула, а Ксав’є автоматично посміхнувся від цього милого видовища. – Тато, ти вже закінчив?

– Щойно.

– Непогано. – дівчинка поглянула йому через плече. – Тільки тут я занадто щаслива, мамі може не сподобатись.

– Мамі сподобається будь-яке зображення з тобою, павучок. Вона любить тебе, ти ж її знаєш, просто їй важко це показувати й висловлювати.

– Я це знаю.

– Ходімо, готувати вечерю, а то незабаром прийде мама й буде незадоволена тим, що ми з тобою тут «марно гаємо час». – перекривив він кохану. Ева розсміялась.

– Тато, скажи, а ви з мамою раді, що я у вас є? – раптом вона стала серйозною.

– Про що це ти? – нахмурився Торп.

– Я чула, що мама ніколи не хотіла мати дітей. – дівчинка виглядала зосередженою. На щастя, не сумною, просто вона хотіла дістатися до суті. – Вони з бабусею це обговорювали і я підслухала… Отже, я небажана дитина…

– Звісно, що ти бажана. – він взяв її ручки в свої. – Так, твоїй матері було нелегко звикнути до думки, що у неї буде дитина, так як колись вона прийняла рішення, що залишиться самотньою й не заведе сім’ю… Знаєш… – чоловік довірливо поглянув їй у вічі. – Саме я був у неї незапланований. – Ксав’є хихикнув. – І до мене їй було найважче звикнути.

– Правда? – здивовано розширились очі у Еви.

– Саме так і було. Знала б ти яких зусиль мені це коштувало… – він важко зітхнув, згадавши щось своє, та згодом повеселів. – Як бачиш, я досяг свого і ти з’явилась на світ.

– Тоді як щодо ще однієї дитини? – вираз обличчя у неї став хитрим.

– Що?!.

– Якщо ви змирилися з народженням однієї дитини, то не будете проти ще одної… Я хочу братика… Ну, і проти сестрички не буду…

– Навіщо? – чоловік був шокований.

– Звісно, щоб мучити його, як мама дядю Пагслі. – у батька ледве не відвисла щелепа. Хоча, це було в дусі родини Аддамс.

– Тільки через це? – підняв він брову.

– Не тільки. – надулась вона. – Мене… не розуміють… І не бажають допомагати…

– …в твоїх витівках? А як же Річ? – про «подвиги» їхньої доньки вже ходили легенди в дитячому садку.

То щелепу прабабусі Аддамс підсуне в суп (яка чудесним образом з’їла всю каструлю, при чому буквально погризла метал), то засуне в шафу до виховательки скелет, який налякав її мало не до смерті, попередньо станцювавши з нею танго, то підкине в рюкзак до малолітніх хуліганів павуків. І це ще не весь список. В більшості випадків забави дівчинки були не такі жорстокі й мали менше шкоди, ніж у її матері. Не дивлячись на це, Венздей пишалася своєю донькою.

– Він перший мене й здасть мамі.

– Мама покарає тебе лише тоді, коли ти попадешся. – фиркнув Торп. – А так вона дасть тобі підказки як зробити краще… І все ж я зрозумів тебе. Нам потрібно з мамою обговорити цю ситуацію.

– Вона точно буде проти. – надулась Ева. – А ти не можеш зробити так, щоб мама завагітніла без цього обговорення?

– Тільки не говори, що ти знаєш звідки беруться діти? -розгублено закліпав він очима. – Тобі мама розповіла? Якось зарано.

– Ні, вона нічого не казала. Але ж я не ідіотка. Особливо в наші часи, коли є стільки передач по телевізору й доступно по Інтернету. Люди, як павучки спаровуються, тільки потім вони не відкладають яйця, а носять дитину в животику, звідки з’являється дитина. – показала свою ерудицію дівчинка.

– А тобі не говорили, що… – із загадковим блиском знизив голос до шепотіння Ксав’є. – …після спаровування самка людини з’їдає свого партнера, яка павучиха… І якщо я спаруюсь з твоєю мамою, то ризикую бути з’їдений.

– Але ж у вас народилася я, а ти живий. – нахмурилась Ева.

– Так у мене ж ноги довгі, та й це було вперше і вона не очікувала від мене, що я втечу. Ну, і я не маленький, їй важко мене відразу ж проковтнути.

– А наступного разу втекти не вийде?.. – дивлячись на її вираз обличчя він розсміявся. – Так і знала, що ти знущаєшся…

– Вибач, але ти така мила… І так схожа на матір… – чоловік на мить обійняв її. – Не міг втриматись. А помучити ти можеш і мене.

– Тебе уже мама мучить, не хочу їй заважати. Я чула стогін із спальні, а ще знайшла у вас наручники, батіг і нашийник.

– Потрібно їх переховати. Добре, що хоч дещо більше не відшукала й не почула, а краще не побачила. – пробурмотів він під ніс. – Добре, я зроблю все, що зможу. – пообіцяв Торп доньці вголос.

– Добре. – розпливлась вона в милій посмішці й взявши його за руку попрямувала до кухні.

Можливо, справа не в цьому, а в самотності. Ева мало спілкується із ізгоями, та й вони не завжди розуміють філософію родини Аддамс. Адже доньку вони виховували саме в дусі роду матері. Ксав’є дуже швидко перейняв їхні цінності та світогляд, хоч і не повністю. Саме з ними він по-справжньому зумів стати частиною сім’ї.

Потрібно все ж поговорити про це з Венздей. Не лише про ще одну дитину, хоч він і був би не проти. Але тільки якщо вона цього захоче. А ось із відчуття самотності Еви потрібно щось робити. Навіть у нібито самотньої Венздей був брат, а згодом і друзі. Звісно, пізніше, однак й Ева не копія своєї матері. У неї свій шлях, як і у них. Настане час, коли вона віднайде себе.

Коли Венздей прийшла додому, то побачила не тільки готову вечерю, а й розгромлену кухню. Задоволені чоловік й донька були брудні, але посміхалися так щиро, що не змогли не викликати посмішку у неї, нехай це й було майже непомітно. Та згодом вона знову натягнула сурову маску й змусила їх спочатку прибрати за собою, а згодом послала відмиватися. Можливо, в цьому й є своє щастя, нехай і не так, як жінка планувала.