Очі тобі набрихали

ФАНФІК НЕ ПРО НИХ!!!! тут немає Мавки та Лукаша, тому поставила які є.

З лісу вибігає Перелесник.

-Знов ти!- каже Мавка.

-Яка ти уважна- дражнить її лісна істота. То ти не бійся, не до тебе. Хотів я провідати Русалоньку, що в житі, та бачу, вже вона заснула. Шкода..

Мавка недовірливо нахмурила брови та не стала нічого робити, лише продовжила слухати старого знайомого.

-А ти змарніла щось.- побачивши посунуте обличчя дівчини, сказав Перелесник.

-Тобі здається!

-Здається?- з кривою посмішкою каже Перелесник, підходячи ближче до Мавки.-Дай я придивлюся.- Він вже тягне свої руки до її обличчя, та раптом дівчина відхиляється назад.- Та ти чого жахаєшся, я знаю, що ти заручена, не зачеплю.

-Геть! Не глузуй!-ображено викрикнула лісова Господарка.

-Та ти не сердься, що ж, колись я помилився.. Слухай, Мавко, давай лиш побратаємось.

-З тобою?- недовірливо перепитує дівчина.

-А чом же ні? Таж ми з тобою колись були товариші, а потім чи грались, чи кохались- важко вже зважить. Тепер настав братерства час.- продовжуючи настоювати на своєму, казав Перелесник, оманливо ніжним голосом.- Дай мені свою руку.

Мавка трохи нерішуче подає йому руку.

-Дозволь покласти братній поцілунок на личенько твоє бліде. Мавка трохи одхиляється і він все-таки її цілує. Та поки Мавка не схаменулась Перелесник пориває її у танок. Прудко він вирує.

Срібний серпанок на Мавці звився угору, мов блискуча гадючка, чорні коси розмаялись і змішались з вогнистими кучерями Перелесника.

Все відбувається так швидко, Мавка не розуміє своїх почуттів та навіть не думає це зупиняти. Невже вона знов відчуває цю легкість та свободу, поринаючись у світ природи.

Віддана танцю, вона краєм вуха, помічає тріск гілок та шелест трави. Мавка зупиняє їх палкий танок, але не відходить від Перелесника, продовжуючи його міцно тримати. Дівчина обережно озирається та дивиться по сторонах, намагаючись зрозуміти звідки був звук.

Десь в далині із-за густої лісної крони, на секунду показалось довге каштанове волосся.

-Лукаш!- відчайдушно кричить Мавка, та навряд чи він її почув.

“Він щось побачив?” “Навіщо в такий час він прийшов до лісу?” “Що мені тепер робить?!” За хвилину в голові Мавки з’явилася нескінченна кількість питань, на які вона не мала відповідей. За секунду на очах виступили сльози. Одним рухом відштовхнувшись від Перелесника, вона хутко зникає за березами та калинами.

###

Вона бігла, довго, далеко. По лісу, що не знає кінця, було враження, що він ніколи не закінчиться, але Мавка не помічала це, в її голові була лише одна думка: “Що ж мені тепер робити?”

Тривога повністю охопила її мозок та тіло.

“Чому?!”- продовжувала думати вона “Чому він це побачив?” “Навіщо пішов в мій ліс?!” “Навіщо!”- той гарний настрій перетворився на лютий відчай, не було нічого окрім відчуття, що все зруйновано. Що більше нема ніяких “ми”. Думки не давали Мавці спокою, голова вже тріщала, ноги боліли від довгого бігу та вона не зупинялась.

“Я буду бігти скільки потрібно, якнайдалі від цього проклятого лісу, він приносить лише розчарування та нещастя.”- думала вона. Дерева коливались на вітру, вечір починав змінюватися на ніч. Та для Мавки- це не мало значення, єдине, що було важливо- бігти. Не зупинятись, бути якнайдалі від Лукаша та Перелесника.

Єдине чого хотілось втікти від проблем, переживань, від того, що робить боляче.

Та ніяка відстань, що залишилась за спиною не давала бажаного спокою. Переживання лише зростали, було непередавано боляче від думок. “Як я могла так вчинити зі своїм коханим Лукашем?” “Як могла його зрадити піддавшись Перелеснику?!”

Серце розривалось. Душа, якої в неї не було від народження, зараз кровоточила та кричала. Кричала лютим болем від муки. Муки незнання.

“Як він там?” “Як зрозумів побачене?”- міркувала Мавка, продовжуючи свій біг. “Як багато неправильних дій встиг помітити?” “Чи можна ще врятувати наше кохання, чи все зруйновано назавжди та шляху назад немає?”- ноги перестали її нести, тіло зрадило мозок та знесилено впало на землю.  Втомлена Мавка опинилась десь біля берези. Підіймаючи очі до неба, з яких тихо бігли сльози. Самотньо котились по щоках, падаючи на білу сукню.

Поступово стих плач, думки перестали пливти не зупинним потоком, та тіло нарешті могло відпочити.

Але ком в горлі не давав їй повністю розслабитися, чи був він від тої тривоги, що, здавалось, назавжди поселилась в серці, чи від нестерпного плачу наповненого болем, Мавка не могла відповісти на це питання навіть собі. Відкинувшись на холодну травичку, бездумно дивлячись на зорі, що утворювали сузір’я, на хмари які тихесенько повзли по небу, вона відкинула всі переживання. Перед очима була нічна краса, та це єдине, що стало важливим. “Які гарні зорі,”- думала Мавка, починаючи занурюватись у світ Морфея.

###

“Вона точно мене побачила”- Думав Лукаш поспішаючи покинути той ліс.-“Точно помітила мій розчарований погляд.”

Думки були лише про Мавку.

“Як вона могла так вчинити зі мною!”- Гнів підступав все ближче і ближче, та закипав в самому серці.

Бажання бути якнайдалі від цього лісу становилось більше з кожною хвилиною, тому Лукаш прискоривши крок тихо гнівався на дівчину.

Він довго йшов, місяць проглядував скрізь дерева, а вітер поступово ставав неприємно прохолодним. Вже виднівся той краєчок лісу, та раптом в голові виникло питання.

“Може я не так все зрозумів, той танок виглядав невинним, а поцілунок братським.” “Може очі мене обманули?”- питання продовжували з’являтися в голові, а в серці поселилась крихітна надія, що побачене він зрозумів неправильно та це давало йому сили.

З цією надією в серці він йшов аж до самої хати. На вулиці вже стемніло, веселий настрій з яким Лукаш йшов до Мавки давно зник. Було неприємно від того, що його кохана дозволила Перелеснику той танець. -“Навіть якщо він нічого не значив, навіщо було так робити?”- якийсь неприємний осад залишився глибоко в душі, подаючи на рану.

“Ладно”- Думав хлопець “Не буду надумувати собі, краще поговорю з Мавкою коли вдасться”- З цими думками він тихенько зайшов в хату, зачиняючи за собою двері, та пішов спати.

“Хай всі турботи залишаться на потім, бо нічого доброго не вийде якщо я зараз буду себе накручувати та ображатись на Мавку” Лягаючи на ліжко думав про себе Лукаш, поступово падаючи у бажаний сон.

###

Минув тиждень. Сонце було в зеніті, стояла спека, на блакитному небі повільно пливли пухнасті хмаринки, здалеку було чутно чарівний пташиний спів.

Лукаш жав золотисту пшеницю, досі перед очима стояла картина поцілунку Мавки й Перелесника. Не до кінця розуміючи свої почуття, чи то злість, чи то розчарування, єдине що він знав, це те, що попри все кохає Мавку.

Яка втікши з лісу, не покинула його думок.

Закінчивши працювати й зібравшись йти додому, хлопець помічає силует, який не поспішаючи наближається. Лукаш впізнав її одразу. Серце почало битися швидше, всі думки відступили.

-Мавка! – з радісною посмішкою на вустах викрикнув хлопець.

-Лукаш..- викрикнула Мавка, почавши бігти на зустріч коханому.

Вони стояли в метрі один від одного, ніхто не наважувався підійти ближче. -Милий, пробач мене- благала Мавка- Я не розуміла що кою. -Все добре- заспокоював її Лукаш- Я вже давно не ображаюсь на тебе. У той момент мене охопили невимовні почуття у яких навіть немає назви. Підходячи все ближче, і ось, майже в саме обличчя коханої промовив довгоочікувані слова.- Я кохаю тебе.

Серце ледве не зупинилося, і через нескінченно довгу секунду дівчина опинилася в міцних обіймах, таких щирих, наповнених лише любов’ю.

-Я теж кохаю тебе. кудись в плече промовила Мавка.

– Та мені час вертатися до лісу, винуватим голосом сказала Мавка, розриваючи теплі обійми.

-Ти не хочеш піти зі мною до хати?- питає Лукаш, відходячи на крок, щоб залишити невеликий простір між ними. -Дуже хочу, любий, але так буде краще для нас обох.

-Коли ми зможемо зустрітися знов? Я не хочу розлучатися на довго, день без тебе найстрашніша мука для мого серця.

-Приходь на галявину сьогодні ввечері, я буду з нетерпінням на тебе чекати.- голосом, наповненим любов’ю промовила дівчина, на прощання цілуючи хлопця в щоку.

Розвертаючись і йдучи до свого рідного лісу.

###

Мавка радісно йшла по лісу, який приємно переливався палітрою фарб на сонці, передбачаючи приємну зустріч з Лукашем. Її настрій був на висоті від того, що з коханим не було ніяких непорозумінь та сварок, і в їх відносинах знов все як раніше.

Погода була чарівна, та від цього на душі ставало ще краще. Господарка лісу була зачарована навколишньою красою. Ліс ніби-то підлаштовувався під спів її серця.

Йдучи знайомою стежкою Мавка помітила знайомий силует між деревами.

“Чи може здалося?”- запитувала сама в себе Мавка.

Продовжуючи свій шлях до, до болю рідного місця, де вперше зустріла Лукаша, який став найріднішим створінням в її житті. Та раптом десь неподалік тріснули гілки. Мавка швидко почала озиратися.

“Схоже, що не здалося, сподіваюсь то не той клятий Перелесник”

-Голосно думаєш, Мавко. Сказав той самий “клятий” Перелесник, виходячи із-за дерев.

На секунду її навіть пересмикнуло від такої несподіванки.

-Що ти тут робиш?- Запитала в нього дівчина, стоячи на місці й намагаючись вгамувати тремтіння рук.

-Та так, тебе шукав. З усмішкою промовляв Перелесник, підходячи ближче долісової красуні.

-Навіщо?

-Згадав, що давно не казав тобі слова кохання, мила моя Мавка- мовляв, Перелесник, тягнучи свої руки до ніжних пальчиків Мавки.

Її охопили страх та лють одночасно, вона швидко завела свої руки за спину, щоб той не міг їх торкнутися.

-Ти що таке кажеш? Питання було нібито викрикнуте. Не смій мене чіпати! – Що ж ти мнешся, красуню, ще тиждень тому ти залюбки віддавалась в мій палкий танець-по-котячому повільно, та граціозно, Перелесник наближався до Мавки.

В його підступних планах було відвоювати цю красуню собі. Хто він, а хто Лукаш. Лісні мешканці завжди будуть на сходинку вище звичайних людей.

-Я кохаю тебе, правда!- з награною щирістю промовляв Перелесник.- Будь моею, я дам тобі все, що захочеш, як тільки скажеш. В тебе ніколи не буде такого кохання, яке можу запропонувати я.

-Мавко, люба, обіцяю, що зі мною ти будеш найщасливішою у світі вже майже благав погодитись на пропозицію.

-Я подумаю над цим сказала Мавка- вже починаючи втікати від Перелесника.

“Нi”- думала вона. “Ні за що, і ніколи” “Я не піддамся його підступним словам.” та з цими думками вона почала бігти через ліс, бажаючи більше ніколи не зустрічати Перелесника і, якщо для цього буде потрібно жити у світі людей поряд з Лукашем, то вона готова до цього.

###

Потихеньку спекотний день переходив в приемно- прохолодний вечір. Сонце вже сідало, тепле помаранчеве світло пробиралось через гілки дерев. Легкий вітерець гойдав квіти на галявині, із яких Мавка плела неймовірної краси вінок.

-Невже не прийде?- тихим, засмученим голосом промовила Мавка.

З-за спини почулися тихі кроки.

-Мавко! Як я радий, що ти тут! голосом в якому звучала чиста любов сказав Лукаш.

-Я вже подумала, що ти й не прийдеш. трохи розгублено призналась Мавка.

-Я не міг так вчинити. Моя кохана, я б ніколи не посмів так зробити!- тепло посміхаючись промовляв хлопець, ближче підходячи до Мавки, та дістаючи із-за пазухи сопілку.

-Зіграй мені!- радісно викрикнула дівчина, навшпиньках цілуючи хлопця у щоку.

Через хвилину ліс наповнився дивовижними звуками сопілки. Ніжна мелодія, мов пташини спів. Музика ніби то сама лилась з інструменту, а потім заливала ноти в вуха, викликаючи трепет у серці.

Всіх живих істот охопило відчуття спокою, а одного конкретного Перелесника ця гра змусила занепокоїтися.

Він одразу вирішив відшукати джерело цього звуку. Разом з буйними вітрами.

Він почав носитися по лісу зазираючи усюди, аж поки не дійшов до галявини, де Лукаш віртуозно грав на сопілці, а Мавка сиділа поруч та дивилася на нього закоханими очима.

– Що тут відбувається? виходячи із кущів, гаркнув розлючений лісовий дух.

Звуки сопілки миттєво стихли, нічого не розуміючи, Лукаш прибрав сопілку та підняв очі на розлюченого лісного мешканця.

-Тобі чого потрібно? Іди куди шов!

Мавка розгублено дивилась за цим діалогом.

-Тобі не місце поруч з лісною Господаркою, ти звичайна людина, що ти можеш ій дати?- гнівним голосом промовляв Перелесник, як хижак підходить до своєї жертви, так лісний житель підходив до нього.

-Я можу дати їй своє кохання, я готовий віддати свою душу за Мавку, чого ти зробити не можеш! із кип’ячою злістю промовляв Лукаш, наголошуючи на кожному слові.

Перелесник з невгамовною злістю підійшов до хлопця, вже збираючись кинути його на землю, та раптом Мавка підійшла та наказала негайно це припинити.

-Моє серце віддано лише одному. Вибач Перелеснику, це не ти.

Після цих слів Мавка підійшла до Лукаша та ніжно його обійняла рукою, вибачаясь за цю сцену.

Гнів Перелесника начебто став менший, і він вже готовий був йти з тої галявини. Та раптом з-під землі з’являється темне, широке, страшне Марище.

-Віддайте мені моє. Мені потрібна ця дівчина.

Поки хлопці намагались отямитись від шоку, Мавка непритомно впала на землю. Лукаш одразу побіг до її нерухомого тіла. Його серце неймовірно швидко стукало, а руки тремтіли.

– Хто ти такий?- з тінню страху в голосі питас Перелесник.

-Чи ти мене не знаєш? Я “Той, що в скалі сидить.”

Від цих слів Перелесника пересмикнуло, та він якнайшвидше побіг геть з галявини, зникаючи в глибинах лісу.

Марево не звертає на це уваги, а тільки тягну свої руки, щоб забрати Мавку. Та не встиг він цього зробити, як Мавка розплющила очі, налякано дивлячись на Лукаша.

-Мавко, тікаємо!- крикнув він дівчині, але та не могла навіть поворухнутися через звіриний страх перед гибеллю.

Хлопець швидко зрозумів, що Мавка сама не встане, тому спритно узяв її на руки та побіг.

Так швидко як тільки міг. Марише деякий час слідувало за ними, але на самому кінці лісу воно зупинилось, розлючено повертаючись назад.

Лукаш побачивши це побіг з новою силою. І тільки біля самої хати, він поставив її на землю жадібно ковтаючи повітря.

-Любий, ти врятував моє життя!- з щирою подякою у голосі сказала Мавка, килаючись на нього з обіймами.

-Я б не дав тобі згинути, моя люба Господарка лісу, тепло промовив Лукаш трохи відхиляючись назад, щоб за вухо заправити її волосся та ніжно поцілувати в лоб.

-Дякую, коханий!- з тремтінням у голосі сказала дівчина, кладучи свою голову йому на плече.

я не знаю як тут добавляти опис до глави, короче, цей фанфік ми писали з подругою на урок літератури, одразу вибачаюсь за помилки, я копіювала текст з вордовського документу, тому могла десь пропустити, буду рада вашім відгукам💋