На смерть Антарктиди
від mockingbird– Чули? Сьогодні ховають одну!
– Котру?
– Та стару,
яку вже не доберу.
Кажуть, біла ходила як молоко.
– І давно тут жила?
– Та, кажуть, давно.
– А коли ховають?
– В обід.
Стара переставилась в инчий світ:
зараз їй панотець сяк-так відспіва панахиду,
стара була вже самотня, мабуть, ніхто не
приїде.
І тягнуть п’яниці своєї
біля крамниці цієї.
– А як же звали ту?
– Антарктида, мабуть.
Зараз і не скажу.
Лікар швидкої,
що виїхав до старої,
сказав, що пульс уповільнився ще уночі.
Антарктида сконала на власній печі.
Казали не прийде ніхто – ба ні!-
Люди несли її у труні!
Прийшов туди ледь не увесь люд:
Не кождий-бо день Антарктиду несуть.
Діти, не знаючи, що й почім,
просили тоненько подать дукачів.
Хтось поридав, хтось покивав головою,
далі процесія розійшлася додому.
І всі поприносили бабі вінки:
пластикові буздушні в’юнки.
0 Коментарів