Твій головний ворог – це ти сам

Герміона сиділа біля дзеркала з туалетним стликом, наносячи туш на вії. Вона знала, що може начаклувати собі макіяж, але надавала перевагу маґлівському способу – це було як емоційною, так і фізичною підготовкою, а сьогодні їй, як ніколи, потрібно було трохи більше часу.

Але це тривало довше, ніж вона очікувала. Її мозок просто відмовлявся фокусуватися на завданні, адже яскраві спогади про сутичку з Роном чотири дні тому з’являлися у її думках без попередження.

* * *

– Я ненавиджу тебе, Рональде Візлі, – виплюнула Герміона, бессильно намагаючись бути жорстокою.

– Це почуття абсолютно взаємне, – пробурчав він у відповідь.

Ніби в тумані його вуста торкнулися її губ. Вона шоковано пискнула, але вимогливі поцілунки швидко викликали її реакцію, і вона почала гаряче відповідати на них.

Відчувати це було так приємно. Його губи були м’ якими. Але вона хотіла більшого… Більше його… Перехопивши ініціативу, вона поглибила поцілунок – Рон застогнав. Його язик пестив її власний, від чого в голові затуманилося. Мерлін, його поцілунки були такі п ’ янкі…

Коли руки Рона опустилися вздовж її тіла, Герміона відчула енергію, що закручувалася всередині. Його пальці танцювали на її сосках, тож вона не стримала зітхання і затремтіла.

Все завершилося так само стрімко, як і почалося. Вона одразу відчула пустоту. Відкривши очі, Герміона побачила, як Рон знічено переступає з ноги на ногу. Але вона не почула слів, бо його губи просто гіпнотизували її.

Вона кинулась до нього і обхопила його обличчя руками, навіть не замислюючись, що робить, а тоді поцілувала. Він обійняв її однією рукою, а іншу запустив у густе волосся. Вона ніколи в житті не почувалася настільки захопливо одержимою. Його м’ язи і шкіра занурювали її у неймовірну глибину відчуттів.

Кожне важке зітхання, всі безумні пестощі були ніби битвою, щоб стати ближчими. Ближчими одне до одного. Ближчими до фіналу…

 * * *

Герміона похитала головою, відганяючи гарячі спогади того дня, і усвідомила, що неуважно витріщається в дзеркало. Вона розчервонілася і тремтіла, губи поколювали. Як довго вона просиділа в такому стані?

Схопивши олівець для губ дещо вороже, вона пирхнула і нахилилася вперед.

«Я маю повне право злитися на нього».

Змусити її думати, що він з Лавандою, ще й скоро стане батьком, було надто жорстоко. Він чудово знав, що тема Лаванди була для неї неприємною, і все одно цілеспрямовано використав цей прийом. Але, не зважаючи на те, що Герміона все ще сердилася, вона не могла заперечити полегшення, яке відчула, коли у Лаванди почалися перейми і правда розкрилася.

Очевидно, історія з Лавандою вже розповсюдилася між членами родини Візлі, проте ніхто не говорив з Герміоною про це. Все було зрозуміло за зневажливими поглядами, які місіс Візлі і Джині кидали на Рона, доводячи, що він вже отримав прочухана.

Що ж до самої Герміони, то вона вирішила поводитися з ним різко та холодно, несучи свою гордість, як стяг. Зовні вона демонструвала холодну ввічливість, але з кожним днем гнітючої тиші її все більше турбував понурий стан Рона.

Зазвичай він би підколював її чи обурювався. Казав би, що вона теж винна, звинувачував у жорстокості. Коротше кажучи, вона чекала, коли скандал врешті виведе їх із цього болісного глухого кута.

Але нічого не відбувалося.

Замість цього Рон взагалі не дивився на неї. Вони майже не розмовляли, а коли і говорили, то лише за необхідності. Спочатку Герміона запевняла себе, що він ображається. Але швидко зрозуміла, що справа не в цьому. Рон виглядав таким тихим і байдужим, що лякав її.

Одна їхня розмова не полишала її думок. Це сталося тоді, коли вони вперше заговорили після випадку біля комори.

* * *

– Я трохи випередила події і вже зарезервувала «Аптеку» на восьму вечора в суботу на двадцять п’ять осіб. Це більше, ніж ми планували, але важко знати напевне.

– Ага, – буркнув Рон.

Герміона сиділа за кухонним столом, переглядаючи декілька списків. Рон притулився до столу з іншого боку кухні. Обхопивши себе правою рукою, ніби захищаючись, він нервово гриз ніготь великого пальця на лівій.

– Я також внесла наші імені у VIP -список у «Відьмах і чарівниках», щоби ми могли зайти, коли захочемо.

– Хм…

– Також я зв’ язалася зі всіма через камін, щоб вони підтвердили присутність, і пообіцяла, що ми якнайшвидше надішлемо їм сову зі всіма деталями, – Герміона встала і підійшла до Рона. Він моментально напружився та схрестив руки на грудях. – Ось копія записки, яку я планую розсилати, а ось список тих, хто прийде, – вона передавала йому пергаменти, поки говорила.

– Добре, – пробурмотів Рон.

– Поглянь, чи я нічого не пропустила.

Вона опустила ліву руку на стіл, спираючись на нього. Поглянувши на її руку, Рон трохи відсунувся. Швидко переглянувши записку, він сказав:

– Виглядає нормально.

– Ти впевнений? Маю на увазі, може, нам спочатку зустрітися тут і трохи випити? – вона нахилилася до нього, намагаючись поглянути на записку в його руках і не помічаючи, як він заціпенів. – Роне, я ж не бачу пергамент, коли ти так його тримаєш, – обурилася Герміона, поклавши руку йому на передпліччя.

Глибоко вдихнувши, Рон відійшов від неї. Він навіть не обернувся, вирішивши говорити з буфетом:

– Мені все одно, Міоно… Ой, Герміоно… Тобто, – він похитав головою. – Я впевнений, що ти все класно вирішила.

– Роне, – почала було Герміона, здивувашись його тону.

Але він одразу перебив її:

– Послухай, думаю для всіх буде краще, якщо ми з тобою будемо триматися подалі одне від одного до кінця твого перебування тут.

– Як, в ім’ я Мерліна, це зробити? Ми ж на довбаному весіллі.

Герміоні здалося, що вона втрачає здоровий глузд, хоча і не розуміє чому. Рон ризикнув поглянути на неї і одразу пошкодував про це.

– Я не знаю. Але ми впораємося. Мені треба йти… куди-небудь.

На цьому Рон вибіг із кухні, залишивши Герміону здивовано стежити за ним поглядом.

 * * *

З того часу минуло два дні, а вони так і не бачилися.

Герміона нікому не зізналася би, як відчайдушно потребувала Рона, його уваги, його звинувачень і суперечок із ним. Чого завгодно.

Їй згадалася ще одна розмова.

* * *

Роберто важко зітхнув:

– Рон – благородний чоловік, він почувається винним за поцілунок із жінкою, яка належить іншому, нехай навіть раніше у нього і були стосунки з нею.

 Герміона відчула, як червоніє від цих слів, але у відповідь роздратовано видихнула:

– Я не його власність, Роберто.

– А я такого і не казав. Рон просто не може бачити тебе з іншим – він хоче бути твоїм єдиним.

На мить Герміона витріщилася на нього, а тоді рішуче заперечила:

– Ні, Берті. Ми обоє знаємо, що Рон досі ненавидить мене. Він чітко дав це зрозуміти.

– Ох , mamma mia. Ти ніби навмисне нічого не помічаєш. Інколи хочеться привести тебе до тями.

– Я не сліпа, Берті. Він уникає мене вже кілька днів, не бажаючи мати зі мною нічого спільного. Він практично так і сказав.

Зажурено похитавши головою, Роберто повільно мовив:

– Ох, Bella. Ти зовсім не розумієш чоловіків.

* * *

Раптовий стукіт у двері відволік Герміону від її думок.

– Заходьте, – озвалася Герміона, надягаючи сережки.

Роберто жваво увірвався до кімнати і радісно приземлився на ліжко.

«Про вовка промовка», — подумала Герміона.

– Ох, Bella, там внизу зібрались наймужніші, найвеселіші, найпривабливіші чоловіки, яких я коли-небудь бачив у своєму житті. Вони просто роз’явилися там, – хихикнув він, перш ніж продовжити. – Отже, там є один чисто поголений чоловік, один із сексуальним шрамом, один з хвостом і близнюки. О-о-о, обожнюю близнюків! – пробурмотів він.

– Хто? Про що ти говориш?

Роберто спробував заспокоїтися, щоб правильно описати свою захопливу зустріч.

– Вони всі рудоволосі, високі і прекрасні. Всі п’ятеро, – Роберто мало не стрибав від захвату.

– Це брати Рона, і вони всі натурали.

Обличчя Роберто витягнулося:

– Серйозно?

– Так, любий.

– Я у пеклі, чи не так?

Герміона засміялася від такої мелодраматичності.

– Хтось із дівчат там вже є? – запитала вона.

– Дівчата? Я не помітив, – неуважно буркнув Роберто.

Герміона закотила очі і глибоко вдихнула. Похитавши головою, вона подумала: «Всі чоловіки однакові, не залежно від того, геї вони чи натурали».

– Скажи їм, що я спущуся за хвилину, добре?

– Чудово, – промимрив він і пішов до дверей. Вже повертаючи ручку, він завмер: – Ти впевнена? Ні один із них?..

Герміона кивнула і співчутливо посміхнулася:

– Всі натурали.

Він надувся і вийшов з кімнати, опустивши голову.

Герміона знову поглянула на себе в дзеркало – те, що вона побачила, викликало у неї заціпеніння.

Вона виглядала прекрасно, але її очі видавали правду. Вона почувалася повним лайном, і цей стан був помітний. Вона молилася, щоб ця ніч закінчилася якомога швидше. Вона втомилася від удаваних стосунків із Роберто і від того, що Рон ігнорує її вже чотири дні поспіль.

Але ж вона цього і хотіла, чи не так? Чи не це було її головною метою, коли вона приїхала? Тепер вона би віддала все за один його сердитий погляд.

Глибоко вдихнувши, Герміона нанесла блиск на губи і встала. Настав час спустися вниз. Вона схопила сумочку з туалетного столика, дозволяючи ногами вивести її із кімнати.

* * *

Рон тихо стояв у кутку, схрестивши руки на грудях та спираючись на кухонний стіл. Він слухав галасливі розмови своїх братів і Гаррі, коли вниз приперся цей неприємний тип. З кислим виразом обличчя Роберто повідомив, що Герміона зараз спуститься.

Напружившись, Рон опустив погляд вниз. Він не мав сумніву, що Герміона виглядатиме надзвичайно. Вона буде плавно спускатися сходами, і через це у нього в грудях щось боляче стиснеться і скрутить шлунок.

«Ні! Я не буду цього робити! – суворо сказав собі Рон. Глибоко вдихнувши, він заплющив очі. – Тиждень тому я ненавидів її, а тепер мушу боротися з собою за кожен погляд. Якого чорта зі мною не так?»

А тоді він почув виразний звук – стукіт підборів по дерев’яній підлозі. Глянувши, він був приголомшений виглядом струнких засмаглих ніг. Рон закрив очі і стиснув кулаки.

«Чорт забирай! Я ж знав, що це погана ідея».

А тоді почалося. Свист і вигуки.

Голос Фреда звучав голосніше за інші:

– Міс Ґрейнджер! Ви так подорослішали!

«Козел! Козел! Козел!» — мовчки вилався Рон.

Інші брати засміялися.

– Ой, містре Візлі, не змушуйте мене червоніти, – Рон почув її відповідь і сміх.

Наступним був Чарлі:

-Якби я знав, що ти перетворишся на богиню, я би заохочував твою закоханість у мене в тринадцять років і приділяв би тобі більше уваги.

– Чарлі Візлі, ти таке дурко! – хихочучи, Герміона грайливо ляснула його по руці.

«Б’юсь об заклад, що вона почервоніла, — з гіркото подумав Рон. — Вона така красива, коли червоніє».

Врешті Рон відкрив очі та повернув голову у напрямку її голосу, бо більше не міг стримуватися. Їхні погляди зустрілися, і реакція була миттєвою: його погляд затуманився, дихання здавило грудну клітину.

– Обережніше, Чарлі, – вліз у розмову Гаррі, не усвідомлюючи, як наелектризувалася напруга між двома колишніми закоханими. – Роберто може і образитися.

– Але чого йому ображатися? – запитав по справжньому здивований Чарлі.

Гаррі посміхнувся:

– Бо він – хлопець Герміони.

У кімнаті запанувала мертва тиша. Хлопці знали, що можуть жартувати над привабливістю Герміони, проте не замислювалися, з ким вона тут. П’ять пар очей були звернені на Рона, який, почервонівши, дивився вниз.

– Справді? Ну, це… неочікувано, – невпевнено мовив Білл.

– Коли ж ви двоє познайомилися? – уточнив Персі, безуспішно намагаючись відволікти увагу від Рона.

Герміона обняла Роберто за талію і схвильовано відповіла:

– О, два-три роки тому.

-Та невже? Дивовижно! – Чарлі все ніяк не міг повірити у такий перебіг подій.

Роберто дещо ніяково обійняв Герміону за плечі та поцілував у маківку.

Рону потрібно було вийти. Він достатньо надивився на двох закоханих голубків – вистачить на все життя. Це й було основною причиною, чому він так рідко з’являвся тут за останні дні. Він просто не міг зрозуміти, як Герміона могла цілувати і торкатися його так інтимно і пристрастно кілька днів тому, та все ж бути щасливою із цим придурком.

Рон вийшов із кухні, не обертаючись. Це навмисно залишили без уваги всі, крім єдиної дівчини у приміщенні.

* * *

Герміона не звертала уваги на спроби родини Візлі втягнути її у невимушену розмову і сфокусувалася на втечі Рона.

З того часу, як вона спустилася, він лише раз подивився на неї, а тоді опустив погляд. І, хоч це тривало кілька секунд, у неї перехопило подих від виразу його обличчя. У ньому не було хлопчачого захвату чи підліткової хтивості. Натомість були хижі очі і губи, стиснуті у тонку лінію. Її тіло моментально відреагувало на цей сигнал.

Певний час вона дивилася в той бік, а тоді рушила слідом за ним.

– Роне, зачекай! – гукнула Герміона. Рон зупинився у напів темному коридорі, але не повернувся. – Ми можемо поговорити? Будь ласка.

Він повільно обернувся до неї, тримаючи руки в кишенях та все ще відмовляючись дивитися на неї.

Це були чотири довгих дні уникання одне одного. Більш, ніж достатньо для усвідомлення того, що вона хоче сказати. Проте зараз, заволодівши його увагою, Герміона розгубилася. Вона не знала, з чого почати.

Рон розірвав тишу між ними, почуваючись ніяково:

– Говори.

– Що? – прошепотіла Герміона.

– Ти хотіла поговорити, то говори.

– Так… Що ж… Ну… Ти сьогодні гарно виглядаєш.

Рон нарешті подивився на неї, їхні погляди на секунду зустрілися, перш ніж він нервово відвів очі до чогось невидимого на стіні.

– Дякую. Ти теж, – відповів він, знітившись.

І знову запала тиша.

– Послухай, Роне, я хочу поговорити з приводу того, що трапилося біля комори…

Не дочекавшись закінчення фрази, Рон видав:

– Чому б не зробити вигляд, що цього не було?

– Вибач… що? – не такої відповіді вона чекала.

Рон прочистив горло, намагаючись вгамувати емоції. Він знав, що ця мить настане, і був готовий до неї. Він був готовий сказати те, що, на його думку, вона хотіла почути. Він усвідомлював, що таке сказати буде важко, але треба спробувати.

– Очевидно, я не мав нічого на увазі, як і ти, – випалив він.

Збентежена Герміона недовірливо поглянула на нього:

– Ой, ну дійсно. Ти ж ходиш і цілуєш кожну дівчину, яку бачиш?

– Не мели дурниць, Міоно. Я не знаю, як так вийшло. Думаю, я просто розлютився і… Це ж те, що ми робимо, коли бісимося… Чи що ми раніше робили… Але більше робити це ми не можемо, розумієш?

– Ти поцілував мене, Рональде. І не раз, – її голос почав підніматися на небезпечну висоту. – Ти притиснув мене до тієї комори, а тепер хочеш, щоби я вдавала, ніби нічого не трапилося і це нічого не означає?

– Герміоно, говори тихіше, нас можуть почути.

– Мені плювати, хто може почути.

– Ти хочеш, щоб Роберто дізнався?

Герміона стурбовано озирнулася і знову поглянула на Рона пронизливим поглядом. Понизивши голос, вона загарчала:

– Для тебе це може нічого не означати, але чи замислювався ти хоч раз…

Вона замовкла, її очі розширилися, а тоді вона розвернулася і попрямувала коридором назад на кухню.

– Герміоно! – Рон схопив її за руку.

Вона поглянула на його руку і, не дивлячись йому в очі, сказала тихим голосом, що тремтів:

– Відпусти мене, Рональде.

Рон просто остовпів від емоцій на її обличчі, а тоді відпустив її руку, спостерігаючи, як Герміона повертається на кухню. Він був здивований.

«Що це було? Невже вона хоче більшого?»

* * *

П’ятеро братів Візлі, Гаррі та Роберто дружно гиготіли над першим провалом цього вечора, коли до кухні прибігла заплакана Герміона і зникла за вхідними дверима. На хвилину пізніше з’явився Рон, але на його шляху став високий, смаглявий, крупний чоловік.

Рон підняв очі і побачив погляд італійця.

– Е-е… Ти не заперечуєш? – пробурмотів Рон, вказуючи Роберто, щоб забирався з дороги. Але той не звернув уваги на не дуже ввічливе прохання Рона. Натомість Роберто продовжував спопеляти його поглядом.

– А у тебе талант змушувати плакати мою Bella.

Рон знав, що італійці можуть бути грізними і відомі своїм темпераментом, але цей його погляд був насправді страшним.

– Вибачте, джентельмени, але я впевнений, що мене потребують надворі.

Роберто ще раз загрозливо глянув на Рона, а тоді розвернувся і вийшов на вулицю.

– Молодець, Роне. Як у старі добрі часи, – хихикнув Фред, припиняючи небезпечну мовчанку.

– Заткнися, Фреде! – жорстко відрубав Рон.

Він кинувся до сходів і швидко їх подолав, перестрибуючи, а тоді напружену тишу розірвав грюкіт дверей.

Гаррі ніяково озирнувся, пробурмотів вибачення і пішов слідом за другом. Джордж повільно видихнув:

– Дійсно, як у старі добрі часи.

* * *

Роберто вийшов на вулицю, намагаючись розгледіти знайомий силует у темноті.

– Bella? – нерішуче покликав він.

– Я тут, любий.

Він пішов на звук тихого голосу із саду і побачив Герміону, яка розглядала нічне небо, обійнявши себе. Роберто встав поруч, схрестивши руки на грудях, і також поглянув на небо.

– Що трапилося? – врешті тихо запитав він.

– Він хоче вдавати, що нічого не трапилося, – голос Герміони тремтів.

Роберто шоковано подивився на неї. Не через слова Рона, а через її реакцію на ці слова.

– Невже ти можеш його звинувачувати? Адже він думає, що ми разом. Я би вчинив так само на його місці, – він провів долонями по своєму темно-коричневому волоссю і пригнічено загарчав.

– Роберто…

Він повернувся до Герміони, спираючись руками на стегна.

– Ти знаєш, Герміоно… Коли я погодився приїхати сюди з тобою, я був такий злий на цього manga cake за те, як жахливо він вчинив, розбивши тобі серце. Я був готовий змусити його страждати. Але тепер… Я більше не хочу цього. Цей хлопець досі кохає тебе. І ніби цього мало, так він ще і намагається триматися від тебе подалі, бо думає, що так буде краще для тебе. Весь цей спектакль, що ми влаштували для нього, абсолютно неприйнятний.

– А як же ситуація з Лавандою? – запротестувала Герміона.

– Ти маєш визнати, що це було кумедно, – пирхнув Роберто.

– Аж ніяк! – обурилася вона.

– Та було! Бачити вирази ваших облич, коли у Лаванди почалися перейми, було безцінно. Bella, все швидко розкрилося і тривало лише один день. Так, він дійсно хотів зробити тобі боляче, але тільки тому, що ти виставляла мене напоказ. А те, що робимо ми, триває вже тиждень, і це більш, ніж жорстоко. Герміоно, ти маєш сказати йому правду.

– Знаю. Я скажу, – неохоче пробурмотіла вона.

– Сьогодні. Інакше я йому скажу, – попередив Роберто.

– Добре, сьогодні, – тяжко зітхнула Герміона. – Мерлін, інколи ти так бісиш.

Він грайливо посиіхнувся і взяв її за руку:

– Так, але ти все одно мене люиш.

Вона мимоволі засміялася і дозволила йому відвести себе у будинок.

* * *

– Роне? – Гаррі зазирнув до тмяно освітленої кімнати.

Рон сидів на ліжку і похмуро дивився на свої складені руки.

– Я не хочу говорити про це, друже.

– Все погано, так? – Гаррі зайшов до кімнати і притулився до комоду. – Що трапилося? Ти ж казав, що між вами все гаразд.

– Ну, очевидно, ні.

Не почувши відповіді Гаррі, Рон підняв погляд, примружившись. Почуваючись ніяково під пильним очікувальним поглядом Гаррі, він знову подивився на свої руки:

– Ти не відчепишся, чи не так?

– Вірогідно.

Глибоко вдихнувши, Рон потер шию.

– Що ж. Тобі відомо про весь той кошмар із Лавандою?

– Жартуєш? Джині безперестанку говорила про це. Друже, ти вчинив огидно.

– Ситуація погіршилася.

– Як це могло статися?

Рон  незграбно посунувся на ліжку.

– Ми поцілувалися. Ми з Герміоною… Чорт забирай, ми більше, ніж поцілувалися. Якби не з’явився Роберто, я не знаю, що би сталося. Ми зайшли надто далеко. Не думаю, що я зміг би зупинитися.

– Очманіти… – Гаррі сів поруч із Роном. – Що сказв Роберто?

– Справа в тому, що нічого. Він жодного разу не згадав про це, хоча бачив нас. Я навіть не можу сказати, чи розгнівався він…

Гаррі похитав головою:

– З цим чуваком щось не так, але я не можу зрозуміти, що саме.

– Я знаю, про що ти, –  Рон підхопився з ліжка. – Я впевнений, він любить Міону, але він зовсім не ревнує її. Навіть до її колишнього, який бездумно цілується з нею.

– До речі, чи має це щось спільне з тим, що відбулося внизу? – Рон знову глянув на свої руки, почервонівши. – Що ти начудив, Роне?

– Нічого! Я нічого не робив. Я спеціально тримався подалі від неї всі ці дні. Гаррі, це майже вбиває мене, але я стримався. Але коли я сказав їй у коридорі, що ми маємо все забути…

– Стоп! Що ти сказав? – Гаррі не стримав подиву у голосі.

Рон зніяковів:

– Що ми маємо вдвати, ніби нічого не було.

– І що вона на це відповіла? – поцікавився Гаррі.

– Вона… вона засмутилася. Я не розумію цього. Вона з Роберто. Чому, в ім’я Мерліна, вона так образилася на мої слова?

Гаррі закотив очі і поплескав друга по спині.

«Бо вона досі любить тебе, придурку», – подумав він.

– Послухай, друже, нам час спустися вниз та приєднатися до інших. Ще не вистачало, щоб Джині довідалася, ніби ви з Герміоною знову посварилися.

– Маєш рацію.

* * *

Рон і Гаррі спустилися у вітальню і побачили, що всі весело проводять час разом.

Помітивши їх, Джині крикнула:

– А ось і ви. Нарешті дочекалися.

– Вибач, – буркнув Рон, ніяково поглядаючи на Герміону, яка розмовляла з Роберто.

– Та нічого. Просто ми мали зустріти Луну, Невіла, Діна, Парваті і Падму в ресторані десять хвилин тому, – зауважила Джині.

Тілько-но всі почали роз’являтися, Рон випучив очі і застогнав, схопивши Гаррі за рукав:

– Твою наліво!

– Що? Що таке? – стривожився Гаррі.

-Там буде Парваті, – прошепотів нажаханий Рон.

Очі Гаррі розширилися від розуміння, він повільно та знервовано видихнув:

-Твою наліво!