Зустріч

Сказала Олеся і почала заходити у темну хащу. Як на зло вона не взяла собою лампу тому прийшлося орієнтуватися по місячному світлу. Її серце билося як скажене, а всій тій каші страху ще і додавали гілки які постійно своїми облізлами пальцями чиплялись за її волосся і сорочку.

Здається Олеся ходить тут вічність і за цей час вона вже почала думати що сходить з розуму і ходить по колу.

–Ну й навіщо я пішла сюди?Могла б залишитися там й продовжити святкувати з іншими, але ні я ж не така як усі, мені треба було сюди піти

Повторювала як мантру Олеся, вона намагалася повернутися назад, але зрозуміла що заблукала і що скоріше за все вона вже й дійсно не вийде с цього лісу, не зустріне друзів, не обійме родичів і не почує цей такий рідний бабусин голос.

Вона зрозуміла що вона в пастці і що скоріше за все її ніхто шукати не буде.
Від безвиході вона просто сіла на найближчий пеньок і почала плакати, поклавши руки та лоб на коліна.

–Чого ти ревеш?

Почувся грубий, жіночий голос десь за деревами.

–Я заблукала

Сказала Олеся занепокоєним голосом піднімаючи погляд та витираючи сльози з обличчя.

І справді, за деревом в метрі від неї стояла висока жінка з чорним волоссям заплетеним у косу та темними очима, а вдягнута вона була у чорну вишиванку, червону спідницю поверх якої була запаска, на ногах такого ж кольору чобітки, на шиї буси, а на голові красувався акуратний віночок. У її погляді та голосі явно читалося роздратування.

–Ти з Кривої річки?(це вигадане село)

–Так

Жінка протяжно зітхнула і виходивши із-за дерева сказала:

–Добре, ідем, відведу тебе додому.

І у цей момент в Олесі очі на лоб полізли від страху, перед нею стояла статна жінка із чорною плямою на правому оці.
В неї знову почали йти сльози, вона почала відповзати назад ледь не впавши з пенька.

–Благаю не вбивайте, я зроблю все що завгодно і віддам все що захочете тільки будь ласка не вбивайте!!

Відьма на її благання тільки невдоволено цокнула, взяла дівчину за руку і повела її у невідомому напрямку.

Через хвилин п’ятнадцять стало чутно чиїсь голоси та світло від вогнища.

–Ну все, йди.

Сказала Віра і швидко пішла назад ховаючись в темряві хащі, Олеся аж не встигла їй подякувати.Дівчина вийшла із лісу і її зразу же зустріли схвильовані подруги.

Вдома вона сказала що загубилася і знайшла дорогу назад за допомогою своїх слідів, але вона ніколи не зізнається що допомогло їй вийти з лісу насправді.