Вишневі

– Глянь, Оріон з’явився, – вона тикнула пальцем кудись у небо, а я блукала поглядом туди-сюди, щоб знайти сузір’я.

– Кажуть, якщо не знайшов на нічному небі Оріона, то варто перевірити зір в окуліста, – я насправді не вмію жартувати. Взагалі. – Його постійно видно.

– Ай, – вона махнула на мене рукою з саркастичним “тц”.

Хвилинка в тиші. Вона поклала свою голову мені на плече. Ми, хоча і сидимо на вологій після дощу лавці, все одно насолоджуємось прохолодним повітрям.

Вона стала шурхотіти курткою, дістаючи щось з кишені.

– Відколи ти куриш? – Я спитала, піднімаючи брову в здивуванні. І збентежені також. І нервуванні, здається.

У неї в руці пачка “Марвел” вишневих. Я знаю, бо це мої улюблені. Білі. В іншій руці запальничка з наліпкою. Динозаврик? Або щось типу того.

– Від минулого тижня, – каже, запалюючи цигарку. – Будеш?

– Давай, – Здається, ми обидві ще рік тому казали, як ненавидимо запах диму. Обіцяли собі й одна одній, що ніколи в житті навіть не спробуємо.

Я спробувала першу місяці два тому. Це був гарний вечір у гарній компанії, мені тоді запропонували, а я й погодилась. Не знаю, чи це так для всіх, але моя перша стала моєю улюбленою. Вишневий посмак, хаос думок, бажання блювати, і руки, які не переставали трястись. У мене немає залежності, я легко можу витримати тиждень-два, але мені таки подобається.

Тож я взяла з її пачки одну й позичила запальничку також.

– Як ти почала? – Питаю. Це завжди цікаво, бо історії бувають різні. А ще, у неї ті ж самі вишневі.

– Ми з хлопцем посварились, дійшло до того, що вирішили розійтись. А ти ж знаєш, як він мені подобався. Я дуже довго не могла відійти. Годину сиділа плакала. Вирішила піти в той парк біля дому, розвіятись трохи, подихати. Я, звісно, виглядала так, ніби по мені щось проїхалось, але потрібно було якось заспокоїтись. Сиділа на лавці, музику слухала. Підсіла якась жінка трохи старша й питає: “З вами все добре?”. А я взяла та й вилила їй всю свою душу. То вона витягла цигарки і й сказала, що він не вартий моїх нервів.

– Справді не вартий, – Затягуюсь, та раптом у мене виникає питання, – Чому ти мені не казала? Не подзвонила, та й взагалі не згадувала про це…

– Ай. Це таке, не важливо. Не хотіла, щоб ще й ти переживала.

Завжди ставить потреби інших вище за свої..

– Ти знаєш, я після цього дещо зрозуміла. Він був токсичною тварюкою. І я навіть не знаю, чи взагалі любила його. Любов – така складна штука. Як взагалі зрозуміти, коли ти закохана, а коли це просто дружні почуття або взагалі естетична насолода там..

– Так, це дуже важко. Навіть і не знаю, чи можу допомогти тобі з цим. Хоча… Маю один спосіб.

Вона затихла на деякий час, напевно, задумалась.

– Розказуй.

– Уяви щось, що тобі приносить естетичне задоволення. Не знаю, будь-що..Море, гори, хмари, ті ж зірки, що хочеш.

– Окей. Я уявила зелені гори. Що тепер?

– Ти хочеш з ними їбатися?

– Що? – Вона примружила очі й подивилась на мене, як на ненормальну, – Звісно, ні.

– Тобто ти відчуваєш до них лише естетичне задоволення. Тепер уяви свого друга. Будь-кого, можна того, що вже не спілкуєшся, але обов’язково саме друга. Ну чи подругу, якщо хочеш.

– І що? Спитаєш мене, чи хочу я їбатися з ними?

– Майже. Коли уявляєш їх, відчуваєш те саме, що і до гір? Чи це інше почуття?

– Гори й люди – різні речі.

– А я типу не знаю, – кажу саркастично, – просто дай відповідь. Ну або скажи, чи хочеш з ними їбатися.

Вона затягнулась перед тим як відповідати й уважно подивилась на мене.

– З деким би поїбалась. До інших відчуваю приблизно те ж саме, що і до гір, але глибші почуття, звісно.

– Ну от до чого я і веду. Ти хочеш з ним поїбатись, то, мені здається, ти закохана в нього трохи більше, ніж у звичайного друга.

– В цьому немає сенсу. Сексуальний і романтичний потяг – це різні речі.

– Та знаю я, господи. Це все інтернет.

– Буває… – Вона знизила плечима й ми одночасно затягнулись.

– З ким їбатись хочеш? – Питаю зацікавлено.

– Секрет.

– Та ну, я ж не скажу нікому. Ми подруги все-таки, – Справді ж цікаво.

– Тим більше секрет, – посміхнулась вона. Я тільки закотила очі у відповідь.

– Та йди ти.

– Цигарок більше не дам.

– Маніпуляторка, – ми обидві тихо посміялись і затягнулись востаннє, затушивши цигарки.

– Хочеш поцілуватись?

Я на секунду просто скам’яніли. Мені причулось, чи вона справді запитала це.. В мене зараз серце просто вистрибне з грудей.

– Що? – Питаю з переляку. Можливо, справді краще, щоб вона повторила. Я не впевнена в тому, що зараз відбувається.

– Кажу, чи хочеш поцілуватись?

Ні, я все-таки правильно почула. Але якого біса взагалі відбувається.

– Чому..? – Господи, це, певно, найтупіше питання, яке можна поставити в такій ситуації.

Не знаю, краще просто сказати «Так» або «Ні», та й все. Просто..Мені здається, що від її відповіді на це питання, буде залежати моя відповідь на її питання. Складно.

– Ай справді, чому б я пропонувала поцілуватись? – Що ж, причини можуть бути різні, тому я зараз просто не розумію її сарказму, – Бо ти мені, бляха, подобаєшся.

Оу. Я не очікувала такого. Вона могла сказати будь-що: «Просто так», «По фану», чи щось інше. Але вона щойно зізналась мені в коханні.

Бляха. Я, здається, зараз виглядаю, як наляканий котик. Я тільки зараз зрозуміла, що просто не дихаю. Треба дихати. І треба щось відповісти.

– Хочу.. – Що? Я справді це сказала. Та ні. Ні, не сказала.

…

Сказала. І вона поцілувала мене. І я відповіла. Моє серце б’ється так, ніби я пробігла марафон. Я не знаю, чи була у моїй голові колись така… Пустота. Здавалось би, емоцій багато, але думок просто нема, жодної. І ми справді щойно поцілувались. А потім знову.

Її губи зі смаком вишні…и…вались. А потім знову.

Її губи зі смаком вишні…и…