Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал
    Мітки: Алкоголь

    Примітка; мітка енци стоїть через мати і косячок. Секасу тут нема, соррі. Але, надіюсь, ви не пожалкуєте, що прочитали. 

    • Та давно пора зібратися! Не бачилася тисячу років, ну, справді! – Іра міряла кроками кімнату притиснувши телефон до вуха. Вона намагалася узгодити з друзями дати для відпочинку за містом. У всіх своє життя, різні графіки. Добре хоч  смаки на дозвілля співпадають.
    • Та які нафіг настолки? – вигукнула в трубку Іра, – Цього разу я хочу геть інакшого проведення часу, ніж зазвичай! Літо закінчується, молодість – теж, треба тряхнути старовиною, щоб запам’яталося на роки! Краще ящик вина, а не ось це ось все!

    Сказано, зроблено. Вже в кінці тижня мчали з Києва у авто Віктор з Ірою, Артем з Юлею і Ваня з мрійливою посмішкою. В багажнику приємно дзвеніли плящинки у ящиках.

    • Ви куди стільки набрали? – здивувалался Юля, як побачила це вєліколєпіє.
    • Ну, Іра казала, що цей відпочинок має бути несхожим на інший.
    • То ви рішили заллятися спиртним, як наглою кров’ю?
    • Та нехай! – гукнула з переднього сидіння Іра, – Нам давно пора стрепенутися. Вийти за рамки нашого інтровертного середовища, набратися нових вражень.
    • Або просто набратися, – муркнув Ваня
    • Ну, стрепенемся! – відсалютував пивом Артем.

    За 3 години вже трохи втомлені дорогою, сонцем і пивом компанія заселилася на базі відпочинку «Дубки».

    • От йо! – сплеснула руками Юля, – Я забула молоко взяти до кави
    • Обійдешся, значить, – розсудив Артем
    • А я думаю, ти знайдеш мені молоко…
    • З чого б це?
    • Бо інакше, Артемку, ти теж обійдешся!
    • Поняв, приняв, – підняв руки вгору чоловік, – Буде тобі молоко.

    За якийсь час в Дубках вже був натягнутий гамак, між двома березами. Накритий стіл із закусками. На мангалі весело шкварчали шашлики. Кружало сонця ліниво рухалося на захід, а біля психоделічно розфарбованого  будиночка не стихали тости та розмови. Іра лежала в гамаку з бокалом вина і говорила:

    • Друзі, я вас так усіх люблю! Давайте вип’ємо за те, щоб на наступну вилазку нас було на одну людину більше.
    • Нє, якщо я завагітнію, то ми не зможемо так гарно алкогольно відпочивати, – захмеліло гикнула Юля.
    • Та тьху на тебе! Я маю на увазі, щоб Ваня собі пару знайшов.
    • А, ну так то да…

    Артем тим часом хитнув Юлі головою в бік будиночку. Не встигли за нею зачинитись двері, як чоловік гаряче прошепотів на вухо:

    • Не знаю, як щодо результату. А ось за процес я всіма стирчащими запчастями! – та потяг вгору її футболку.
    • А куди ми поставили презервативи? – пройшлась язиком по його шиї Юля.
    • Ах, ти ж… А презервативи ми забули, по ходу.
    • Тьху! – роздосадувано видихнула Юля, – Спокусник із вас, Містере, як я не знаю що!
    • Ну, люба, ну може ми якось так…
    • Навіть не думай. Роби, що хочеш. Шукай, де хочеш. І ти мені, між іншим, ще молоко обіцяв!
    • Та буде тобі молоко!..

    Юля грюкнула дверима будиночка. Артем поплентався за нею.

    • Ей! – підморгнув йому Віктор, – Посварилися?
    • Та таке…
    • Клич Ваню, в мене є засіб від поганого настрою.

    Хлопці пішли до альтанки над берегом річки. Там Віктор дістав сірникову коробку і наспівуючи почав скручувати косячок. По якімсь часі Віктор з Артемом вже дико ржали дивлячись одне на одного аж поки Містер не спохватився:

    • Вікторе, – повів він осоловілими очима по навколишньому пейзажу, – А нас же наче було троє…

    Друг захихикав:

    • Ну, да. З нами був Ваааня
    • А де наш Ваааня?
    • А не знаю.
    • Пішли шукати?
    • Пішли.

    Ваню вони знайшли на мосту через Рось. Заплаканий чоловік намагався перелізти через перила. Віктор схопив його за штанину:

    • Ваня, ти куди?
    • Топитись.
    • З якої радості?
    • Із горя, – похмуро проказав друг.
    • Що за горе? – веселилися хлопці. Їм здавалося це дуже кумедним.
    • А ви усі разом, а я сааам, – захлипав Ваня
    • Відставити топитись, – вигукнув Артем, – ти зараз ідеш до дівчат їсти шашлики. А ми тобі знайдемо пару.

    Хлопці попросили дружин приглянути за другом, коротко обмалювавши ситуацію.

    • А ви куди? – насупилась Юля.
    • По молоко до кави тобі і кондоми, кохана, – шепнув їй Артем на вушко.
    • А, ну тоді ладно. Недовго лиш.

    До найближчого села навігатор показував кілька кілометрів.

    • Для скаженої собаки 7 верст не гак, – згадав народну мудрість Віктор і хлопці тримаючись попідручки та підпираючи один другого поплентали попри ліс присвічуючи собі смартфонами.

    *******

    Толік матюкнувся та підтягнув панчохи. Вони неприємно хляпнули до ноги силіконовою смужкою і одразу ж прищемили волоски на ногах.

    • Та щоб тебе! – вилаявся хлопець. І як його угораздило так проспорити? А Лєна ж главне, така піська, подруга дитинства й так підставила – змусила не просто переодягтися у дівчину, а й прийти в такому прикиді в клуб та пробути там весь вечір. Сама ж і лахи підігнала – сукню, туфлі
      (благо, хоч на платформі), ліфак свій і панчохи – будь вони неладні! На голову обруч косою. Губи йому якоюсь липкою фігньою навозюкала… «Красунька», – каже.

    Красунька Толік доштиїуляла до клубу, поправила бюстгальтер.

    • Життя ігра, а ми в ньому актьори! – розправила плечі і походкою від бедра ввійшла в освітлену зону біля східців.

    Зустріли Толіка усі з гумором. Він жеманничав, хихотів, обіймався, навіть потанцював кілька медляків з хлопцями. Всі сприймали його переодягання на ура, розваг бо не так багато, а тут такий цирк. Близько півночі Толя вийшов на вулицю стрільнути у когось цигарку, як із темряви вийшли 2 мужика з коровою.

    *******

    • На ловця і звір біжить, – гикнув Віктор, вказуючи на худющу дівчину з обручем-косою на порозі сільського клубу.
    • Страшненька якась, – з сумнівом протяг Артем.
    • Ну, слухай, Ваня пив пиво. Потім коньяк. Тоді понизив градус вином і ще пихнув. Думаєш роздивиться? На крайняк… може в неї душа красіва!
    • Ну, ок, давай спробуємо, – Артем підійшов ближче, – Дєвушка, а де тут магазин?
    • Магазини вже закриті, – відповів Толя, – Але он там нижче є бар.
    • А ви нас проведете?

    Хлопець почухав ребра, куди впивався лівчик, подумав, ну, тут поруч і всі свої, що вони йому зроблять, зрештою?

    • Ну, ходіть, покажу.

    Мужики з коровою потупцяли за ним.

    Поки Артем скуплявся, Віктор розглядав дівчину. «Ріл, страшненька якась, але зате вже поруч»

    • А тебе як звати, красуне?
    • Т… т… Таааня, – промекав Толік.
    • А років тобі скільки?
    • 19, – чесно відповів Толік.
    • Таня, а Таня. А пішли з нами.
    • Ттта ні, я краще додому…

    В цю мить із бару вигулькнув Артем.

    • Знайшов! – заволав він розмахуючи стрічкою презервативів довжиною у вічність, – Ходіть!

    Артем підхопив Толіка попід одну руку, Віктор під іншу.

    • Ти пойми, – втирали хлопці, волочачи буксуючих корову і Толіка за собою, – В нас друг є – отакий мужик! Плечі – во! Руки – во! Характер – золото. Тільки не щастить йому. А тут ти така… душею красива. Ми зараз йому покажемо, може що й зростеться у вас.

    Толік ледь не зомлів від почутого. Його ведуть  в єбеня, до трьох бухих в сраку мужиків. Вони гандонів купили, як на роту. А от коли той їх Ваня плечистий і ручистий побачить, шо він Толік ше й не дєвочка. Як піть дать голову відірвуть і в лісі прикопають. Від таких перспектив хлопець аж схлипнув.

    • Тттти чого? – спитав той із резинками.
    • В туалет потрібно.
    • Ща ми тебе до кущиків проведемо, ік!

    Кавалери його нарешті відпустили. Толік присів, але замість зняти труси, розстебнув туфлі. Швиденько роззувся і припустив по росі тільки подолом майнув. «Живим добіжу додому, більше закладитися в житті ні на що не буду. Й палити кину. За розум візьмусь…» За ним чувся свист і п’яні вигуки.

    *******

    До вікна будиночка зазирнув ранок. Юля розплющила очі, потягнулась, глянула на хроплячого поруч Артема.

    «Штин, хоч святих винось», – подумала дівчина вибралася з-під ковдри, натягла на себе шорти з майкою, відчинила двері на вулицю і….. її лункий вереск розрізав літню спеку та понісся над Россю, лякаючи поодиноких птахів. Вся компанія очуняла та помчала, хто в трусах, хто в ковдрі дивитися, що трапилося. Прямо на них із дверей дивилася корова. Вона мирно дожовувала забуту вчора кимось пачку цигарок і філософськи дивилася великими вологими очима прямо в душу усім присутнім.

    • Ццце звідки тут? – пробелькотіла Юля.
    • Ну, ти ж вчора хотіла молока до кави, – позіхнув Артем.
    • І де молоко?
    • В корові, вєстімо.
    • Чуєш ти, алкаш –стендапер, ти де її взяв?
    • Треба Віктора спитати, я щось не дуже пам’ятаю, якщо чесно.

    Вітя теж не особо пам’ятав, що було вночі. Але відвоював хлопцям право відвести тварину в село після обіду, як хоч голова перестане боліти. Тому вони поправили келихом здоров’я за сніданком і пішли кататися на човні. Трохи повеселілі дівчата косплеїли на кормі Титаннік, Артем сидів на веслах. Ваня з Віктором дуріли та перекривлялися з дівчат обіймаючи один одного. Та всякі приємності закінчуються, а необхідність відвести корову залишається. Вирушили в село по обіді знову вдвох, Ваня повів дівчат на пляж на сусідній базі.

    • Добре, що ми удвох, Артеме, я поговорити хотів. Ти зі вчорашнього щось пам’ятаєш.
    • Ну, клуб помню. І шо дівчину Вані знайшли. Помню, як йшли втрьох і з коровою. А до цього і після – провал.
    • Я теж десь так пам’ятаю. Оскільки дівчини вранці не було, значить Вані вона не сподобалась, січеш?
    • Натякаєш, що сьогодні зробимо другу спробу знайти йому тьолку?
    • Другу спробу, так. Тьолку – ні.
    • Не поняв.
    • Та схоже, що йому не дівчинку треба, а хлопчика.
    • Йобу дав???
    • Та ти не гарячкуй! Сам розсуди, він давно один, дівчина йому не сподобалась. А сьогоднішні обнімашки на човні наштовхнули мене на думку, що ми не там шукали йому пару.
    • Ти хочеш сказати, шо наш друг задньопривідний???
    • Ну, а навіть якщо так, то що? Він же наша сім’я. Це ж Ваня! Надійний, як скеля, завжди прикриє спину…
    • Де він тобі, блядь, спину прикриє? В Макдональдсі, шоб в тебе піднос з картохою не спиздили?
    • Ну, а навіть так? Ти що хочеш відмовитись від багаторічної дружби через таку дрібницю, як Ваніні уподобання у ліжку?
    • Та нє?
    • Тоді ми маємо йому допомогти. Не вийшло з дівчиною, знайдемо йому хлопця.
    • А як ми будемо його шукати?
    • Та хз. Давай пихнем, може щось проясниться.
    • Давай!

    Хлопці розкурили косячок і потиняли далі. Сонце пекло, село невмолимо наближалось, але трава вже почала діяти, тож їм їх план здавався чітким та надійним, як швейцарський годинник.

    • А що це ви Василишину корову водите? – підозріло стрельнула на друзів очима жінка з граблями на початку села.
    • Василишину? О! А де та Василишина живе? Нам до неї треба.

    Жіночка знавігувала їх на сусідню вулицю. Але Василишина хлопцям не зраділа

    • Грошей не віддам, – заявила вона, щойно відповіла на привітання.
    • То ми її купили??? – охнули хлопці.
    • Аякже! Приперлися вночі по молочко і вмовили продати вам цілу корову.
    • Так в нас же готівки стільки не було.
    • А ви на карточку перечислили.

    Артем з Віктором полізли в кишені за смартфонами перевірити додатки банку.

    • Тваю ж мать! Та це стільки корова нам коштувала?
    • Ні, – гавкнула бабця, – корова пішла по ціні корови. Остальне ви заплатили за мотузку.

    Хлопці застогнали і забили фейспалми. Віктор оговтався першим:

    • Розумієте, – сказав він, – Ми були трохи не в собі. Відпочивали, випили вина…
    • Кіно, вино і доміно. Не вмієш пити – їж гавно! – войовничо виплюнула бабка та схопила вила, – А ну пішли звідси! Разом з коровою! Понаїхали, ходять ночами, грошей вимагають. Людонькиииии!…

    Хлопці дременули вулицею від скаженої пенсіонерки, поки на її ґвалт не збіглося усе село.

    • І що будемо робити? – з сумом спитав Артем. Віктор не встиг відповісти, бо з іншого двору вже виходила ще одна бабуся.
    • Що це ви Василишину корову тут вигулюєте
    • Уже не Василишину, – буркнув Артем, – Купили ми її. Хочете вам продамо?
    • Та мені нащо? Я маю своє хазяйство. А ви її купили, а чи ви в курсі, що її ше доїти треба? Дивіться, он як вим’я роздуло.
    • Та коли ваша ласка, може ви допоможете, та здоїте? А молоко собі заберете.

    Бабуся погодилась.

    • А ви хлопці звідки? – питала вона цвіркаючи тугими цівками у оцинковане відро, – А відпочиваючі? А корова з вами відпочиває? В мене там на сусідній базі невістка працює, то я її попрошу, вона приходитиме доїти, поки ви там будете. А молоко заберете? Не треба стільки? То я вам в слоїка налляю, будете мати до кави.
    • Тітонько, – згадав Віктор про ще одну їх міссію в селі, – А ми хлопця шукаємо. Молодого, красивого такого, худенького.
    • Нащо нам молодий і худий? – пошепки спитав його Артем.
    • Щоб не зміг Вані фейс начистити, на випадок чого, – підморгнув Віктор.
    • Аааа, ну да, тоді да, – і вже вголос, – Худого нам треба!
    • Молодий, худий… То ви Толіка, напевно, шукаєте! Вам треба на сусідню вулицю. Там раптом що спитаєте, де Толя сирота живе, вам розкажуть.
    • А Сирота, це прізвище?
    • Та де! Сирота, бо сам один живе. 19 годочків і нікого в нього не залишилось.

    *******

    Толік сидів за столом під вишнею, обганявся від мух і мастив скибку хліба свіжо купленим маргарином. Він якраз примружився від сонця та в очікування смакового задоволення, коли хвіртка відчинилась і на подвір’я зайшли 2 мужика з коровою на мотузочку. «Шо за грьобане дежав’ю?» – подумав хлопець, – «Як вони мене знайшли?»

    • Чуєш, пацан, – сказав той мужик, що нижчий, – Нас до тебе направили. В нас до тебе діло є. Розумієш, в нас друг є Ваня. Плечі – во! Руки – во! Характер….

    Далі слухати Толя не став і чкуранув у темпі городами.

    • Блядь! Блядь! Блядь! – думав Толік на бігу, зашпортуючись об гарбузиння, – Богинюшка, де я так нагрішив? Жив, нікого не чіпав. А їхній Ваня, шо всєядний? Вчора дєвочку йому, сьодні мальчіка…Чи вони мене впізнали? Йой, шо буде?…

    Толік впав у сусідську копицю сіна і не вилазив звідти до самісінького вечора. Хоча його ніхто не чекав. Віктор з Артемом та коровою повернулися на базу відпочинку й там до ночі заливали невдачу вином і жіночими звіздюлінами.  Про свої невдалі спроби знайти Вані пару вони мовчали.

    *******

    Ранок дня від’їзду зустрічав трохи запухшу компанію друзів тверезою тишею і коровою. Остання відв’язалася, але не пощастило, щоб втекла. Продовжила пастися обдриставши мотузку.

    • Хлопці, з цим рогатим чудовиськом треба щось рішати, – сказала Іра. Вона підійшла і спробувала трохи обтерти жмутком трави мотузок, щоб можна було його тримати в руках.
    • А це і є налигач? – задумливо спитала вона.
    • Налигач – це ми вже 2 дні, – зітхнув Віктор, – А корова на поводку.
    • Може заберемо її до міста і на м’ясо здамо, – почухав потилицю Артем.
    • Як варіант, – підхопив Віктор, – Прив’яжемо за роги до машини і поїдемо потихеньку.
    • Ви дебіли? – звилася Юля, – Грінпісу на вас нема! Відведіть туди, де взяли.
    • Туди ми вчора водили, – хмикнув Артем, – Ледь на вилах не покатались. А що якщо… Якщо продати її тому сироті?
    • Там скоріше віддати. Бачив той двір і халупу?
    • Та, бляха, вже чи віддайте, чи продайте, але нам через 3 години виїжджати і, надіюсь, цього парнокопитного з нами не буде, – взяла руки в боки Іра. Хлопці поїжилися.
    • Та є проблема. Той пацан якийсь перешуганий.
    • Так, всьо! – піднявся з пенька Ваня, – Сьогодні я з вами піду.

    *******

    Толік встав пізно. Натяг труси, попив водички, коли двері його будинку скрипнули. Він метнувся до входу і спинився об мужика. Той стояв у одвірку, як скеля, плечі – во! Руки – во!

    • Добрий день. Мене звати Ваня…

    «Кабзда!» – подумав Толік. Тікати було нікуди. «От і смерть моя прийшла. Анальна. За шо?» Хлопець так поринув у свої думки, що й не одразу зрозумів, про що мужик говорить. Корову? Яку корову?

    • Так ти купиш в нас корову, чи ні?
    • Яку корову? Я дай Бог, шоб гречку сьодні купив.
    • Пацан, забери тоді безплатно, га? Ну, не везти ж нам її в Київ. Забереш?
    • Безплатно заберу, – кивнув Толік, думаючи, що краще зі всім погоджуватись, може буде не так боляче.
    • Ну, слава Богу, – закотив очі Ваня, – Лишайте її тут мужики, пішли скоріше, поки цей чумний не передумав!

    *******

    Іра, Юля, Віктор, Ваня і Артем їхали додому в повній тиші. Кожен осмислював все, що прожили за 2 дні. Артема щось муляло в задній кишені, не витримавши, сягнув в штани рукою і витяг сяючу фольгою стрічку дешевих презервативів. Якусь хвилю втикав на неї, а тоді протяг на Прибалтійський манер:

    • Не пригодиилоооось.

    Всі заржали нервовим сміхом, заговорили навперебій:

    • Оце так вийшли з зони комфорту!
    • Чуть ферму не завели!
    • Вчасно поїхали.
    • А як би ви охарактеризували відпочинок в двох словах? – сказала Іра
    • За що? – озвучив Ваня.
    • Більше ніколи! – сказав Віктор.
    • Кидаю пити, – відповів Артем.
    • Краще настолки, – зітхнула Юля.

    *******

    А в селі понад Россю залишався Толік. Щасливий власник вгодованої тільної корови. Тільки спав ще кілька місяців погано. Зривався на кожен шурхіт, чекав чи не прийде хтось забрати анальні дивіденди за рогатий подарунок. А потім і його відпустило.

     

     

     

     

     

     

    0 Коментарів