Перший контакт

Ліс помірних широт. Що може бути більш прозаїчно? Що може бути більш буденіше? Особливо, простота помірного лісу проявляється, якщо порівнювати його із чарівною та небезпечною екзотикою тропічних джунглів. Так собі роздумував я, проходячись по теренах Полісся, що на півночі України. Чому мене – корінного киянина – занесло в такі глухі краї? Прихильні до мене люди називали мене аутсайдером, тоді як неприхильні – просто невдахою. Тому одного разу, зібравшись з духом, вирішив кардинально змінити своє життя. Продавши свою скромну батьківську квартиру зі всіма її нутрощами, я намагався забутися у постійному поневірянні. Спочатку я втікав від інших, але, в решті-решт, почав втікати від самого себе.

Та історія моя невміла не про мої блукання, а про надзвичайну зустріч. Таку зустріч, яка перевернула мої уявлення про світ. Як наслідок мого надактивного життя, я мусив часто спілкуватися із безліччю людей. Такі розмови допомагали мені, як виговоритися, так і подивитися на світ із зовсім іншої сторони. Давно помічено, що розмова із незнайомцем, якого більше ніколи не побачиш, може бути набагато щирішою, аніж зі старим знайомим. В свою чергу люди ділилися зі мною своїми історіями, як життєво-побутовими, так і такими, що виходять далеко за наше розуміння дійсності.  Будучи невіруючим мало не до самого кісткового мозку, я ледь стримував усмішку, коли чув про містичні небилиці. Одначе, ніколи не зарікайся, і одна із таких подій заставила мене злякатися мало не до смерті.

Одного прекрасного квітневого дня сталася зовсім не прекрасна пригода. Маючи необережність поринути у власні безкінечні роздуми, я одночасно починав поринати у болоті. Не в переносному, а самому, що не є прямому значенні, мене конкретно засмоктувало. Кричати не було сенсу, так як я був досить далеко від людських поселень. І тільки раз за разом з моїх вуст вилітали непристойні слова. На щастя, мої університетські знання, на решті, стали мені в пригоді. Лігши на спину, я намагався максимально не крутитися. І якимось чудом, сам не пам’ятаю як, зумів вирватися із болотної пащі. Пригода, звісно ж, не обійшлася для мене без відчутних наслідків: я з ніг до голови змок. Намагаючись себе заспокоїти, включив позитивне мислення. А саме шукав плюс, хоч і надуманий, навіть іронічний, але таки плюс. Річ в тому, що кляте болото вкрало не тільки мою сухість, а й і мій людський запах. А поліський ліс таки не багатий, але й і не бідний на дикого звіра. Необхідно було негайно переодягнутися в сухий одяг, так як захворіти в безлюдному місці не входило в мої плани, і тому я пошкандибав до найближчих розлогих кущів з навітряної сторони.

Там я і присів, що би перевести дух. Згадалися дихальні практики, тому і набрав повні груди повітря. Одначе, я передчасно видихнув від несподіваного шелесту. Хто це може бути? І звірина – це не найгірше, адже є ще страшніший ворог – лихі люди. Так, як і мій ранець змок, годі було надіятися на мою електрошокову зброю. Тому мені залишилося лише перечекати незваного гостя у кущах. Ще й на зло мій мисливський обріз був на ремонті. Як раз я тримав курс до зброярного справ майстра.

Згодом, обережно проглядаючи через густе листя куща, побачив одночасно і абсурдне, і приємне видовище. Погода стояла, як і описував вище, квітнева, а по лісу розгулювала дівчина у костюмі… Єви. І вона продовжувала рухатися в мою сторону з підвітряної сторони. Древні, як світ, інстинкти заставляли мої чоловічі очі не відводити свій допитливий погляд. Але, водночас мій здоровий глузд починав, як і завжди, видавити цілу гору запитань. Це нудистка? Божевільна? Сектантка? Чи просто вона із кимось займалася любов’ю?

Коли вона підійшла ближче, я зміг детальніше її побачити. Дівчина в тілесному плані була пречудова: мармурова шкіра, в міру широкі стегна, високі ноги та пружні груди. В руках вона тримала якусь квітку, яку з великою цікавістю розглядала, нюхала та, що дивно, пробувала пелюстки на смак. Здалеку здавалося, що в неї дивний головний убір, але при ближчому розгляді це виявилися… звірячі вушка. На колір вони були яскраво-руді, як і волосся незнайомки. Значить косплей на лисичку. Ах, ці анімешні збоченці? І я очікував, що згодом вийде її партнер чи, навіть, партнерка по розвагах, що би було ще приємніше для мене. Одначе час вже йшов, а вона почала кружляти навколо себе. Додатково виявилися ще дивніша особливість, бо в неї виявився… хвіст вогняно-рудого кольору. Я ледь стримував сміх, адже уявив завдяки чому цей «хвіст» тримається на дівчині. Фетишні безумці!

Раптом моя цікавість стала притуплятися, і моє тіло нагадало про те, що я, все-таки, змок. Почалося легке тремтіння по тілу. Згодом дівчина різко поглянула в мою сторону і мені стало не по-собі. Після цього всього я втратив рівновагу та випав із своєї зеленої схованки. Будучи вже на вогкій землі, почув виття. І, як на зло, джерелом лиховісного звуку були вовки. Вони все наближалися і наближалися до мене. На той час вже і думати перестав про божевільну дівчину. Я все проклинав себе за свою безпечність із зброєю.

Коли вовки були за лічені кроки біля мене, то мій розгублений погляд шукав, хоч якесь дерево, що мало слугувати тимчасовим сховком. Одначе, хижаки повільно пройшли повз мене, і лише найкрупніший із них, оголив ікла та коротко проричав в мою сторону. Відійшовши від такої несподіванки, я ще не усвідомлював свого становища. Інтерес представляла не моя персона, а дивна дівчина. Мене, як варіант, залишили на закуску.

Я почав розриватися складним моральним вибором: не хотілося покидати дівчину на вірну смерть, але ще більше не хотілося підписувати собі фатальний вирок. Та подальші події буквально розбивали мій здоровий глузд по частинках. Дівчина вкрай дивно стала поглядувати на мене, але потім була змушена переключитися на вовків. Ще не зрозумілішою була її поведінка: замість того, що би повільно відступати спиною назад та шукати, хоч дерев’яного тилу чи гіляку, вона тупцяла на місці. Як результат – вовча зграя повільно оточувала її. Я очікував, принаймні, почути типу: «Допоможи!», але із дівочих вуст прозвучало різке шипіння. Моя рука якось найшла випадкову палицю і, не поспішаючи, направився до бідолашної.

Один із вовків відволікся на мене, але решта трьох і на далі оточували дівчину. В божевіллі останньої я остаточно пересвідчився, так як на її лиці не було а ні тіні страху, а лише настороженість. І було щось в цій напруженості щось нелюдське. «Мій» вовк обережно наближався, а я все у такт йому відступав. Та попри це, краєм ока бачив, як один із трійки хижаків приготувався до стрибка. Не було і сумніву, що далі відбудеться катастрофа.

Але сталося якесь чудо. Стрибун був із легкістю відкинутий в сторону, а сама дівчина навіть не похитнулася. Повторюся, але її оголена фігура була ніжною, і аж ніяк не була тілом накачаної важкоатлетики. Вовки, як і я, не повірили своїм очам, та все-таки продовжили напад. Другий стрибун відлетів ще далі. Я перевів погляд на свого вовка, але виразно почув жалісливе скавчання подалі. Тепер мені хотілося втекти від істоти, що вміло замаскувалася під молоде жіноче тіло.

Одначе, не зважаючи на неймовірні поразки зграї, мій нападник пригнувся, а я просто-таки намертво закляк на місці. За мить мене до землі притискало волохате тіло, а я відчайдушно намагався відвернути від себе смертоносну та смердючу пащеку звіра. Сили у вовка відчувалося на повну міру, тоді як мої невблаганно згасали. Прийшло ясне розуміння своєї приреченості.

Та сталося диво. Щось надприродне. Вовк піднявся у повітря та за секунду безрезультатно виривався із обіймів… дівчини. Це все було надто для мого розуміння і перед моїми очима все почало пливти. Одночасно прекрасна, але від того не менш небезпечна, жінкоподібна істота піднімала моє знесилене тіло та притиснула до себе. Моя свідомість відключилася. Останнє, що запам’яталося: гаряче тіло та неприродньо гладенька шкіра.