Втеча

Грубий топіт скажених ніг, розмитий наляканий погляд.
– “Божевілля”. – єдине слово, що проносилося в голові під час побігу.
Щастям видалося те, як швидко вона відреагувала і зуміла вибратися із того захвату. Авжеж, було шкода охоронця, але це була вимушена дія. Обернувшись побачила чоловіків, які ув’язалися слідом. Серце ушло до п’ят, вона ще більш прискорилася і заскочила до лабіринту з кустів. По її думці це могло трішки затримати їх. Вистрибнувши подалася по прямій до забору, вигравши час на ідеї з лабіринтом, як скажена дерлася, чепляючись за ті кам’яні виступи у паркані. Спригнувши з паркану ледь не підвернула собі ногу і побігла тропою до лісу. На всяк випадок змійкою побігала між деревами, а коли вже зрозуміла що чоловіки зісталися біля маєтку і не мали спроби продовжувати її ловити, нарешті зупинилася.
Емоції настільки переповнювали її, що вона просто впала на землю та розплакалася. Дівчина не могла знайти місця для усвідомлення сьогоднішніх подій. Стежка, картина, втеча. Все навалилося купою на дівчину, що стало точкою неповернення у її свідомості.
– Все ж так гарно починалося. – не могла собі місця знайти, настільки скрутили її почуття, хотілося просто зникнути від сорому. – Ну пішла би доверху, пофантазувала що в тій кімнаті і лягла спати. – проклинала себе за цей вчинок, хотілося повернути час назад і не сувати свій ніс у чужі справи. – Мамо, ну за що? – прикриваючи лице руками, розплакалася ще сильніше.
– Ну що я за дурбецело! – пройшло достатньо часу, щоб вона заспокоїлася. – Я це зварила, то мені самій і розбиратися! – вдаривши кулаком по землі, підхопилася догори. – Час йде, а я займаюся хто зна чим! – привевши себе до почуттів, почала думати що робити далі. Крім того що вона вдіяла в маєтку так ще й добряче пошкодила плече, коли падала. Провевши долонею по ушкодженню, аж сама здивувалася наскільки воно припухло.
Комарі раділи соковитій закусці, поки Глафіра стояла на місці, знаходячись у глибоких думах.
– Та набридло! – зірвавшись з місця, маючи спробу знайти в яку сторону йти до маєтку. – І чому взагалі моя ж ґаздиня мене і малює?! – покрутившись на місці, помітила маленьке мерехтіння світла і пішла на нього. – Я завалююся до її кімнати, вона пише мій портрет! – важко ступаючи по землі, виправдовує себе. – Так що ми неймовірно варті одна одної! – пригнічений настрій, змінюється на рішучість і деяку грубість, до такої степені що Глафіра зачіпає корч та падає. – Чорт би ногу зламав! – витирає обідерті долоні об свою форму. – Вона бідненька де не була вже. А ось це що? – намацала велику дірку на подолі сукні. – Розберемося.
Намагаючись обережніше йти по темряві дісталася до паркану. Ступивши на камінець, подивилася що коється всередині і помітила декількох чоловіків, що до цього часу сторожують територію. Вони обмінялися декількома словами один з одним, а потім розійшлися хто куди. Мало рацію почекати коли вони взагалі звільнять простір для проникнення. Не було нічого цікавого у тому, щоб стояти на місці, тому дівчина просто ходила кругами знімаючи хвилювання. Декілька разів забирала на каміння і от нарешті вони всі зникли, тому оминувши паркан, пішла у сторону бані та купалень.
– Боже, і що то зі мною. – жахається дивлячись у дзеркало. – Спасибі що ніхто не бачив таку красу. – обертаючись кругами, показується вимазане в бруді, підране плаття. – Годі пустих слів. – знімаючи з себе одяг, підходить до діжки з ще терлою водою після купань.
Водою змиваючи з себе все те, помітила слід від рук на нозі.
– Оце так схопився. – пальцем проводячи по рожево-червоному шматку шкірі.
– Люба форма, але ти вже віджила своє. – прийнявши водні процедури, заматуються у рушник. – Вибачайте, але хтось залишиться без своєї одежі. – пішовши по роздягальні у пошуках свого розміру серед речей інших дівчат. – Просто чудово, мій розмір! – зриваючи бірочку з ім’ям надягає на себе форму і йде у напрямку садівничого будиночка.
Увійшовши, на дотик розшукує пічку. Ховає свою форму між дровами та запалює вогонь, щоб точно вже не залишати ніяких слідів.
– Давай останній взмах і я у ліжку.. – втомлено промовляє, йдучі питати свою вдачу у скелелазанні.
Перед нею була вже не така складна задача, та вже із досвідом змогла залісти у віконце першого поверху на сходову клітку. Йдучи темним коридором, дивувалася тій тиші, адже в ній знайшла дещо заспокійливе. Аж коли підіймалася сходами, почула тихій плач з кімнати ґаздині. По тілу пройшли мурахи, дівчині стало не по собі. Обережно відчинила двері загальної кімнати і пройшла повз безліч сплячих дівчат.
Тягнучий біль у плечі не дав виспатися, тому з чотирьох ранку лежала з напів розплющиними, вологими очима. При усьому жаданню не могла заспокоїти свої думки і дочекатися миті, коли вона покине маєток. Секунди йшли цілу вічність, але все ж таки дочекавшись вже стояла напроти дверей у кімнату Таїси.
– Доброго ранку? – постукада, очікуючи реакцію зсередини. – Дивно, думала вона вже встала. Нічого якщо зайду? – відкривши двері, баче трішки дивну для неї саму картину.
” Таїса відпочиває, неймовірно. Ніби вона знаходиться на ногах увесь час, тільки сонце встає, а покоївка вже щось планує. Навіть будити жаль бере, але я не витримаю і хвилини більше тут “.
– Таїса, доброго ранку. – обережно хлопаючи по плечу дівчини, будить її.
– М? Який час? – тяжко видкриваючи очі, спитала вона.
– Вибач що так рано, але хотіла сказати, що я повина поїхати додому на вихидні, я пообіцяла своїх родичам.
– А, так я тобі обіцяла. Просто вчора сталася дуже погана подія і господиня наказала нікого не відпускати. Але я не можу тримати тебе тут, щоб твої родичі переживали. Тому йди, я тут розберуся. Можеш підійти до охороника і попросити його підготовити тобі карету.
Карета прибула досить швидко і о пів на шосту вони виїхали. Віддаляючись від місця дівчина почувала як тревога по-маленьку її відпускає, але плече не давало їй спокою цілу ніч і зі всім бажанням поспати, почуття сходили тільки на болю у цій області. У муках не знаючи як скоротити час, думки привели її до ґаздині. Було дуже цікаво фантазувати на рахунок того як вона так живе. За увесь тиждень Галайко вийшла з кімнати тільки один раз із-за якогось важливої події. Може вона бути геніальним художником? Глафіра побачила одну і могла сказати, що так. Дівчина теж могла багато часу проводити за книжками про садівництво, на відкладені грощі купувати насіння і пробувати вирощувати щось самій. Але щоб запертися і нікого не бачити, то ж божевілля!
В думах вона трішки забулась про біль і стояла вже на вулиці, по якій у минулу неділю бігла щоб не запізниться. Але перед домом її ще чекав прийом у лікаря.
Їй ще повезло що то був простий забій, виписали мазь і відпустили.
Натягнувши посмішку, відкриває двері рідного дому. З порігу її вітає легкий аромат випічки та гучний повсякденний шум. Не вспіла вона і слова вимовити, як до подолу її плаття підбігла молодша сестра.
– Глафіра! – радісно запіщала дівчинка, обіймаючи рудоволосу.
– Ну що, як ти там, сонечко? Нумо за стіл і розповідай. – з кухні ласкаво кричить мати.
На сніданок були улюблені булочки з корицею і чай з м’ятою. Глафіра почала опис маєтку, а закінчила на тому над чим працювала на грунті, опустивши момент з кімнатою та ушибленою рукою, щоб не бентежити сім’ю. Після довгих розповідей, відпросилася на ніч до своєї подружки.
– Глафіра?! – як тільки побачила мене на порозі розсміялася Ганна. – Моя працьовита дівчинка! Я там вже собі таке нафантазувала!
– Зараз усе розповім, не хвилюйся. – і переступивши ганок дому в подробицях почала свою розповідь.
– Це чомусь так романтично виглядає. – відреагувала Ганна на розповідь дівчини про портрет. – Дуже ніжно, якщо честно..
– Ти в своєму розумі?! – від злісті лице Глафіри аж розчервонілося. – Що за дурню кажеш?
– Чому дурня, коли такі світлі почуття у неї до тебе? Думаєш усім вона такі картини малює?
– Навіть слухати не хочу, вона наче маньячка. Після таких слів, я навіть повертатися не хочу.
– Повернешся, куди дінешся? Так а що, вже забула той випадок з нашим місцевим банкіром? Гад той безсоромний..
– Що ліз мені під спідницю, руки його аж тремтіли..
– Очі би йому виколупила і руки повідривала. Добре, що тоді мені зізналася і ми влаштували йому. Грошей аж половину полишив, як зі всіх ніг тікав!
– От ми тоді сміялися!
– Було.. Ти все одно повертайся, гроші зайвимине бувають. Думаю вона ніжна натура, артисти вони такі. Але якщо щось ще дивним буде, то пиши, будь-ласка. А у вас телефон там є?
– Я бачила в кабінеті у правої руки газдині, але не знаю можно буде мені з нього інколи дзвонити.
– Ну вона ж з тобою у нормальних стосунках, думаю зможеш.
Ще трішки вони розвели балачок, посміялися, та й лягли спати.
– Глафіра? – тихо промовляє ім’я подруги та торкається її плеча.
– М?. – сонно відповідає та, не повертаючись до неї.
– Ніколи не думала про таке.. – з нічого Ганна просувається ближче та хапає її за груди, стискаючи у долонях. – із жінками?. – половину фрази договаріючи палкии шепітом.
– Ай, боляче. – розлютувала дівчина, відсуваючи від себе подругу. – Що за хворі фантазії? Я зараз розвернуся і піду додому!
– Ну і куди посеред ночі?
– Та все помовчи. – розлютувалася дівчина, відсунувшись від подруги на самий край ліжка.
– Ніколи навіть уявити не могла романтичні відносини між жінками? – Ганна ніяк не могла закінчити цей діалог, їй взагалі було весело від реакції Глафіри.
– І не уявляла би далі. Закрий свій рот, інакше більше ми з тобой не поговоримо.
– Я лише хотіла тобі показати іншу сторону.
– Спокійної ночі.. – накривши лице ковдрою, показала кінець бесіди.
– “Фу, до такого додуматися ще..” – у думках одразу перед лицем з’явилася Фаїна. Яка ніжно своєю рукою провела по обрисам щелепи дівчини, дивлячись у її очі, а потім на губи. Як одного разу зробив хлопчик, якому подобалась Глафіра. Але вчасно дівчина відійшла від теми, відвернувши голову від поцілунку.