Метелик

“Метелик сидів на твоєму лиці, 

а мої губи блукали по твоєму плечі…”

•••

Жінки сиділи біля озера на зеленій, м’якій траві, вода спокійно переливалася під впливом вітру, який зачіпав ще й гілки, котрі кланялись в заданий ним такт.

Єремії подобалось те мовчання, що повивало їх, на її думку, в цьому було щось навіть романтичне або інтимне, бо, по правді, не з усіма можна мовчати й при цьому не ніяковіти, ну, або хоча б не думати про те, що ти маєш щось сказати. Що до Магди, дівчина не знала, та і навіть не думала, що могла хоча б приблизно розуміти, які думки покояться в голові цієї жінки.

Магда була загадкою, і Єремію не могло це не приваблювати. Але тут таки ж вона ще не знала, що відчуває до неї чаклунка, і це трішки її непокоїло.

Дівчину аж ніяк не бентежило, що відьма пробуджує в ній якісь “людські” почуття. Навпаки, вона жадала, щоб Магда пробуджувала все, що тільки б змогла пробудити в ній.

Єремія відвела погляд від панни, яка засіла в її думках, в даль. Ліс жив, зеленів і цвів, дівчина це любила. Хоч їй в життя завжди заповзали тіні, вона любила щось яскраве, незвичайне. Вона не любила небезпеку, ні, вона любила щось незвідане, вона захоплювалася індивідуальністю кожного жителя лісу, хоча, по правді, Вербу вона жадала вбити.

— Тебе знову намагалися втопити русалки? — Ця жінка ніби читає думки, або хоча б відчуває їх. Та й навіщо вона питає, мабуть, і так знає. Але така увага не могла не подобатись.

— Угу, — коротко бурмоче дівчина, — ти ж знаєш, у нас з Вербою не надто дружні відносини.

Магда киває головою і знову ж таки, не повертаючи її говорить:

— Вічно вона ревнує тебе до Юліана, — цей спокійний тон змушував мурашок бігати по тілу Єремії. Та вона старалася не подавати знаку, і на слова відьми лише закотила очі.

— Мов би той водяник мені потрібен, — фиркнула вона.

Магда повернула голову і їхні погляди зустрілися, жінка усміхалася дівчина чекала. Чого? Вона не розуміла, таке було тільки з цією пані, інших і взагалі все інше вона розуміла просто прекрасно. Вона могла зрозуміти, що хоче сказати, зробити кожен, кожна та кожне. Але Магда була для неї таємницею, яка розбуркувала її від голови й до кінчиків пальців на ногах.

Чаклунка відвела погляд, і панянка зробила теж саме. Вони дивилися на метелика, який собі хазяйнував над квіткою.

Раптом, він підлетів близько до пари жінок і сів на обличчя Магди. Та, навіть, не поворухнулась, тільки усміхнулася. Як і Єремія.

— Знаєш, Магдо, в цьому лісі багато хто труситься від страху тільки від спомину про тебе. Деякі, просто, тебе уникають, деякі поважають, — дівчина не змогла стримати свою широку посмішку і, звичайно, від відьми це нікуди не втекло. — Та я готова поставити череп свого ворона, на те, що ніхто і ніколи не бачив тебе такою.

Магда подивилася на дівчину якось по іншому, не так, як завжди. Метелик все ще сидів у неї на носі.

— Бо так і є, це можеш споглядати тільки ти, — навряд створіння могло полетіти від Магди, але все ж таки вона говорила спокійно, щоб його не налякати.

— І це мені найбільше в цьому подобається, — дівчина підсунулася ближче, спустила покривало з плеча чаклунки, розстебнула плаття, яке ховало частину шкіри, і доторкнулася до плеча губами.

— Єремія, — щось схоже на шепіт, та не зовсім він, — Єреміє, що ти робиш…?

— Цілую тебе, відьмо, — це прозвучало аж ніяк не грубо. Поцілунок в шию, — якщо тобі не подобається, я можу зупинитись.

Тиша, дівчина чекає.

— Можеш продовжувати, — здається, Єремія відкрила для себе, зовсім, інший тон голосу цієї жінки.

— Тоді, хай ця істота, — дівчина махнула на метелика, який вже сидів у відьми на голові,— забирається геть, мені здається, він тут лишній.

Магда кивнула головою, підняла палець й крилата комаха слухняно на нього сів. Потів вона немов підкинула його, і він, розправивши свої барвисті крила, полетів геть.

А Єремія продовжила виціловувати тендітну шкіру, жінка почала важко дихати, коли молодша поклала жінку на те саме покривало, яке ховало її плечі та тіло, і майже повністю оголивши її по пояс, почала ласками покривати її груди.

Чаклунка простогнала, і дівчина всміхнулася так широко та хитро, що в неї могли б і луснути губи.

— Ні, Єреміє, мені так не подобається, — пробубніла Магда, і потягнула Єремію за руку на себе, та впала на чуже тіло й опинилась близько до губ, які її так манили. — Так краще… — відьма провела пальцями по голові та лицю, ця сутність що ховалася в людській подобі її приваблювала, і вона не збиралася йти звідси, поки не зробить того, чого їй хочеться.

— А ти не боїшся, — сказала Єремія завмерши над лицем жінки й дивлячись тій в очі, — що хтось може за нами підглядати, ліс живий та допитливий.

Магда усміхнулася.

— Прямо як ти, Єреміє, щодо питання, ні не боюся, хай дивляться, — відьма провела пальцями по шиї, — слухають, — зарилася ними у волосся ззаду. — Мені однаково і, думаю, тобі теж, — вона притягнула дівчину до себе і поцілувала.

Тепер настала черга чаклунки дарувати ласку своїй супутниці. Поки вони цілувалися руки панни лягли на ноги, які були приховані гарним вбранням, вона його стиснула. Вбрання було дане Юліаном, вона це відчувала, і подумала, що треба буде дати цій сутності, в жіночій подобі, якесь нове вбрання. Можливо, Магду навіть задовольнила б нагота, головне, щоб на цій панночці не було вбрання водяника.

Пальці відпустили сукню і ковзнули під неї гладячи ноги дівчини, стискаючи їх.

Поцілунок розірвався, Єремія застогнала коли руки Магди під сукнею переміщалися з міста на місце, пощипуючи шкіру, гладячи, дратуючи.

— Єреміє, я б хотіла попросити, щоб ти зняла цю сукню, бо вона вся тхне сутністю Юліана, — Магда замовчала, дивлячись на запитливий погляд панянки, — мені це не подобається. — А от зараз в очах мелькнуло розуміння і дівчина почала позбавлятися від сукні, яку їй дав водяник.

— Як забажаєте, господарко, — плаття впало кудись на траву біля них.

— Господарко? — Здивовано сказала чаклунка, — не знала, що блуд може мати господаря.

— А тепер знаєш, Магдо, що в мене може бути господарка, і це ти… — вона нахилилася, щоб залишити поцілунок на губах.

— Це для мене велика честь, Єреміє, бути твоєю господаркою.

Далі вони не говорили, Єремія не встигала ловити нові й нові відчуття, від того, як жінка поводилась з її тілом. Руки відьми були, по правді, чарівними, вони не залишили ні одну частинку тіла без уваги. Губи виціловували стільки, скільки могли дістати.Дівчина, своєю чергою, вигиналася, стогнала, іноді кусаючи ніжну шкіру жінки, і тоді, вони стогнали в унісон. Так приємно Єремії ще не було.

Ці почуття були якимись новими, дикими та незабутніми, хотілось ще й ще. І Магда, це “ще” їй давала, торкаючись до самої ерогенної зони. Вона водила по ній пальцями, натискала, проникала, все було прекрасно. Коли Єремія досягнула свого апогею і в останній раз простогнавши, і не останній раз поцілувавши відьму, Магда встала та накинула покривало, яке заміняло їм ліжко, на дівчину.

— Ходімо, в мене ще є робота, і ти мені можеш дуже добре допомогти, — промовила вона укутуючи ту і прибираючи, місцями мокрі від поту, пасма волосся з її очей. Єремія вже стала тягнутися до свого вбрання, але відьма її зупинила, — ні, це плаття надягати не треба, я тобі дам інше, ходімо.

— Як скажеш, ходімо, — дівчина встала, і подивившись на відьму задумливим поглядом додала, — але пообіцяй, що в наступний раз я побачу більше твого тіла.

Магда засміялася.

— Якщо цей наступний раз буде, Єреміє, то побачиш стільки, скільки забажаєш, — широка посмішка розцвіла на обличчі чаклунки.

Єремія промовчала, вони освіжились в озері й пішли в дім відьми.Там Магда дала тій нову сукню і заплела дівчині волосся. Сидівши на підлозі й дивлячись як жінка розкладає якісь трави панянка сказала:

— Наступний раз точно буде, відьмо, навіть не сумнівайся.

Магда на секунду зупинилася, а потім посміхнувшись продовжила мовчки готуватися до ритуалу знаючи, що вони зрозуміли одна одну без слів, як це було і завжди.