Свято

Морена бачить, як зникають їх силуети. Вона й сама не знає, як довго тут стоїть, підставляючи своє лице теплому вітру. Врешті решт, під‘їжджає знайоме авто. Арес заносить хлопця до хати, а Морена питально дивиться на Агнес.

— Що? Краще допоможи.

Відьма підходить до неї та з жахом помічає, що Меланія без свідомості.

— Що трапилось?

— Я звідки знаю? Я ж не демон.

Вони обидві підіймають білявку і теж несуть її до хатини. Арес залишає хлопця, у їхній такій собі вітальні-кухні-столовій і підхоплює Меланію на руки. Він заносить демонессу у її кімнату і бережно кладе на ліжко, знімаючи мантію.

Агнес і Морена метушаться біля хлопця. Морена вже готує якісь травки, а Агнеса намагається визначити, що з ним. Коли Арес виходить з кімнати обидві перелякано дивляться на нього.

Меланія була сильною і всі це знали. За ці роки, що вони живуть разом, вона ніколи ось так ні з того ні з сього не втрачала свідомості. 

Арес кидає втомлений погляд на хлопця. В нього руде волосся, але зовсім не таке, як в Морени, у неї воно яскраве, а в парубка темне, ближче до багряного. 

— Можеш його до мене в кімнату занести. Буде не дуже, якщо хтось зайде, а в нас тут цей лежить.

Арес киває і слідує її пораді, коли він видаляється і звільняє місце з дивану, Морена підсідає до Агнес.

— Сашко твій приходив.

Вампірка почувши ім‘я одразу роздратовано закочує очі. Він був по вуха закоханий у неї та пару раз у них щось було. Та вона нечисть, а він хранитель. Між ними неможливі стосунки.

— Мені начхати.

— Питав про тебе. Мабуть, буде чекати ввечері на святі.

Морена не чекаючи відповіді встає і знову йде до своїх трав. Саме в цей час входить Арес. Вони старались не торкатись теми хранителів при ньому. Він був їх ярим ненависником.

— Я не розумію, що з нею. Зазвичай при контракті демони не втрачають свідомості. 

— Все ж таки, не варто забувати, що вона демон-вигнанець, — тихо каже Морена.

— Нам потрібно більше інформації, — відповідає Арес і займає місце біля Агнеси.

Агнес відкидає голову назад і втомлено зітхає. Більше інформації про це вони могли дізнатись лише у хранителів. Або в старій, закинутій бібліотеці при церкві.

— Агнес, можливо, ти сходиш ввечері на свято до річки та поговориш з Сашком? — пропонує відьма.

Арес хмуриться, Агнес теж. 

— Краще, якщо ми підемо вдвох. Не хочу залишати тебе саму з хранителями, — каже Арес, а потім переводить погляд на Морену, — Ви ж з Меланією впораєтесь самі?

Морена хмикає. 

— Звісно, що впораємось. Я наймогутніша відьма.

Руда закінчує з травами та прямує в кімнату до Меланії. 

Білявка досі без свідомості. Виглядає, так, як і зазвичай, коли спить. Але Морені чомусь не спокійно. Вона гладить демонессу по лобі, перевіряючи температуру тіла. Легенько б‘є її по щоках, перевіряючи, як міцно та спить.

Нарешті вона вирішує дати їй цілющого чаю. Обережно садить її та коли вливає трохи чаю, Меланія отямлюється. Важко дихає і закашлюється, відштовхує руку з чаєм.

— Що це за пойло? — гнівно запитує Меланія.

Морена ображено надуває губи та встає з краю ліжка, забираючи свій чай.

— Ось так роби людям добро. 

— Де хлопець?

Відьма байдуже знизує плечима.

— Дай мені оглянути свій символ.

Меланія хмуриться і намагається удати, що не розуміє про що йде мова. Та відьму не так просто провести. 

Не те щоб вона приховувала символ, який означає укладання контракту, але для демонів це завжди вважалось чимось особистим.

— Не роби таке лице. Я просто подивлюсь.

Меланія теж підіймається і встає напроти Морени. Скидає одяг, залишаючись в одній білизні.

Морена нахмурюється і проводить пальцем по невеличкій косі під серцем. Символ білий, майже зливається з блідою шкірою Меланії. Але він підозріло світиться.

— Не подобається мені це, — каже відьма, а потім відходить, даючи білявці можливість вдягтись.

— Мені теж. Дивно, що через стільки років мене хтось викликав, ба більше уклав контракт.

Вечір підкрався непомітно. Більше лісових жительок лякало, що столичний хлопчина досі не отямився. Морена наполягала на тому, щоб дати йому своїх травок, та Меланія виявилась категоричною. 

Агнес збиралася на свято, а Арес просто гортав всі книги, що були в них у хатинці, щоб зрозуміти більше про зв‘язок.

— Я думаю хранителям не потрібно розказувати про це, — каже Морена.

Агнес зняла одне намисто і вдягла друге, приміряючи чи підійде воно до сьогоднішнього образу.

— Я не дурна, Морено.

— В особливості Сашку, — додає Меланія, підходячи ближче до Агнес і хапаючи одне з намист, — Це більше підійде.

— Дякую, — Агнес вдягає намисто, а потім декілька разів кружляє перед дзеркалом, — З Сашком все кінчено. Він хранитель.

— До того ж хамло з вродженим кретинізмом, — каже Морена, викликаючи до себе запитальні погляди.

— Ого, ти й такі слова знаєш! — здивовано викрикує Меланія.

— Все. Я готова.

Агнес ставить руки в боки та трохи усміхається. 

Вони з Аресом тут же виходять з хатинки і йдуть до річки. Там купа людей. На невеличкій сцені виступають всі бажаючи. Та сама ведуча святкування, діти зі школи, п‘яні молодики, які вважають себе талановитими.

Одразу можна відрізнити хранителів від звичайних людей. Вони так не веселяться і не спішать пити. Агнес знаходить поглядом невелику купку хлопців і дівчат – хранителів. Серед них знайомий їй Олександр і його сестра Олександра.

Хранителька, схоже помітила гостей і привітно помахала їм рукою, закликаючи підійти. 

Арес вигинає брову.

— Це вони до нас?

— Очевидно, що так. Маленька Сашуня сходить з розуму від тебе.

Агнеса хапає його за руку і веде до компанії хранителів. Дівчата-хранительки намагаються привернути до себе увагу Ареса і затягують його у різні розмови. 

Агнес хапає пластиковий стакан з алкоголем, що стояв на столі неподалік. Вона вже поглядом сканує присутніх людей. Їй терміново треба випити чиєїсь крові. Коли вона помічає свою потенційну ціль до неї підходить Роман. Один з хранителів і близьких друзів Сашка.

Він всміхається до вампірки та протягує їй шматочок солодкої вати.

— Як життя?

— Так, як і останні сто років. А твоє як?

Роман тихо сміється. Дівчина йому однозначно симпатизувала і приваблювала його, якщо не зважати на її вік. Хранителі теж довго жили, але не були безсмертними. Романові було близько 50 років, хоча виглядав він значно молодше.

— Нормально, думав, ти не прийдеш сьогодні.

Агнес відриває ще один шматочок солодкої вати, яка в руках хлопця.

— Мені терміново потрібна кров, а ти мене своїми солодощами підкормлюєш.

— Ти розбиваєш моє серце, Агнесо, — каже Роман і притворно хапається за серце.

— Ох, ти не перший, Ромчику, і точно не останній, кому я розбила серце.

Агнес допиває до кінця те, що було в стаканчику і викидає його в один з найближчих смітників. Легенько плескає Романа по плечу і вже йде в бік якогось парубка, та Роман хапає її за руку.

— Ходімо, щось покажу.

Агнес зацікавлено дивиться на нього і готова впевнено заявити, що він її заінтригував. Вона слідує за ним, а він все ще не відпускає руки вампірки. 

Вони пішли якомога далі від людей і ближче до річки. Тут їх не видно зі свята, а співи чути дуже приглушено. 

Хранитель сідає на траву біля річки та тягне дівчину за собою. Коли вона опиняється поряд, той кладе руку їй на коліно.

— Можливо ти б хотіла спробувати моєї крові?

Агнес нервово облизує губи. Хотіла б. Дуже хотіла б. Вона ніколи не пробувала крові хранителів, хоча їй завжди було цікаво спробувати та ось зараз у неї є така можливість.

Вона швидко опиняється сидячою на хлопці.

— Назад шляху не буде, Ромчику.

Він робить перший крок, обіймає її за талію і затягує в поцілунок, вона відповідає. Різко, пристрасно. Розриває його сорочку і валить на землю, опиняючись зверху. Врешті решт відривається від губ і нахиляється до шиї.

Перший укус завжди болючий і щоб скрасити цей біль, перед укусом вампірка залишає декілька поцілунків на шиї. Роман заривається рукою в її коричневе волосся і притуляє її ближче до шиї, закликаючи до укусу. І вона робить цей укус. 

Коли кров потрапляє в її рот дівчина починає різко кашляти та шипіти. Вся романтична атмосфера тут же зникає. Агнес хапається за своє горло відчуваючи задуху. 

Роман лежачий під нею наляканий і зовсім не розуміє ситуації, протягує до неї руки, але вона їх відштовхує.

— Що тут відбувається? — чується грізний голос з-за кущів.

На поляні з‘являється Арес. Він підхоплює Агнесу на руки, знімаючи її з Романа. 

Обережно вмиває її у річці та дає їй напитись. Він не перестає кидати хмурих і вбивчих поглядів на хранителя.

Роман схоже помаленьку приходить до тями й кидається до Агнес. Намагається заспокійливо погладити її по плечу.

— Вибач, я не знав… Сашко попросив перевірити… Я не думав…

Він бормоче тихо і не розбірливо, хоче обійняти дівчину, але Арес хапає його за руку і підіймає на ноги. 

Агнеса теж перестає задихатись і майже змила кров зі свого лиця, вона перелякано дивиться на хлопців.

Їх різниця у рості занадто помітна. Хранителі звісно буди сильні, але демон з ними не зрівняється. Арес був вищий за Романа, в нього були ширші плечі й виглядав він могутніше.

Події відбуваються занадто швидко і Роман не встигає відреагувати коли Арес сильно б‘є його в щелепу. Хранитель знову опиняється на землі та Арес грубо нависає над ним. Ставить свою ногу йому на груди. Роман починає пручатись, та все марно.

Агнес теж підходить до Ареса, намагаючись схопити його за руку і відтягнути від бідного хлопця.

— Залиш його, Арес, ходімо додому, — вона не виглядає розсіяною, а її голос знову звичний і рівний.

Арес тисне сильніше своїм масивним черевиком.

— А тепер голосно і чітко, що ти намагався зробити.

Роман важко дихає і розуміє, що не зможе вирватись з-під Ареса.

— Олександр сказав, щоб я спробував це зробити! Він хотів перевірити чи зможе Агнес пити кров хранителів. 

Агнес ойкає і виглядає шокованою. Вона відходить від них і перелякано закриває рот рукою. Арес дає встати Романові, а потім знову б‘є його.

— Йди геть і не смій більше наближатись до Агнеси.

Той спіткається, але не наважується зупинитись і втікає з поляни. 

Агнеса знову сідає біля річки, на цей раз біля неї сідає та Арес, а не Роман.

Вона обережно кладе голову на його плече.

— Що це було?

— Ми нечисті, а хранителі навпаки. Їх кров священна, не дивно, що в тебе була така реакція.

Вампірка обіймає свої коліна руками й зітхає.

— Чому я виявилась такою дурною?

Арес обіймає її за плечі, притуляючи ближче до себе. Йому стає ніяково. Він ніколи не зустрічався з дівчатами та ось так сидіти з кимось і втішати було зовсім не в його стилі. Його рухи невпевнені, а сам він нервує, аби не зробити щось не так. Він знав Агнес досить довго. Знав і її імпульсивний характер, тож, якщо зараз зробить щось не так вона може вскочити й втікти.

— Ти зовсім не дурна, Агнес, ти не могла цього знати.

Арес ніжно гладить великим пальцем плече дівчини. Вона безшумно зітхає і ховає своє лице в долонях. 

— Навіть не дізнались ніякої інформації.

Агнес не чекає відповіді демона і підіймається з землі. Поправляє одяг, але схоже, що прийдеться його викинути. 

— Ходімо додому.

Арес підіймається слідом за дівчиною і вони в повній тиші йдуть додому.