Уламки Місяцю

В гущавині Ейтірового лісу, поміж старих дерев, що стояли тут ще за часу першонароджених, відважних героїв та Богів, які спускалися в світ смертних заради спокус, яких самі ж їх навчили, – жили від самого свого народження уламки Місяцю.

П’ятеро тих, кого не повинно було б бути.

Окрім першої зірки – Ашґас – у Айре та Рунґерда було ще четверо дітей. П’ятеро зірок, для кожної частини світу.

Ашґас – Зірка Півночі

Рудерік – Зірка Півдня

Ґеліос – Зірка Заходу

Томіріс – Зірка Сходу

І Лайор – Зірка Перехресних Шляхів

Вони всі кров від божественної крові, від крові героїв, від крові створення та руйнації.

Та чи мають вони право створити власний світ?

Власний світ у світі чужих, у світі людей.

******

Дим з вогнища повільно піднімався все вище і вище, поки не розчинявся у безодні десь поміж верхівок дерев. Скільки себе пам’ятала Томіріс, – вона завжди була оточена деревами. Поміж їхніх могутніх стовбурів часто бачила диких кабанів, вовків, лисиць і оленів…Оленів досить важко вполювати. Вона час від часу намагалася це зробити, але…завжди щось йшло не так, як їй би того хотілося. Довелося повертатися до інших  ні з чим. Навіть зайці не хотіли робити їй таку милість і просто впасти десь замертво, щоб вона їх знайшла.

Томіріс не вважала полюванням тим, на що їй слід витрачати час. Так, завдяки цьому вони не голодують…Але який сенс їй тех полювати, якщо вона не здатна до цього? На відміну від Ашґас та Ґеліоса.

Ашґас була занадто грубою у очах Томіріс. В цьому вона пішла в їхнього батька. Рунґерд не відрізнявся витонченістю. Не зважаючи на те, що він був байстрюком Лорда Північних Земель, Лахору, – його не виховували як сина Лорда. Йому лише дали зброю в руки, щоб він загинув за свого батька Хальварда, як і всі інші байстрюки, яких він породив. Хтось може сказати, що це все через палкий вогонь в тілі правителя, який дістався через молоко матері – Люцерії, єдикровної сестри Ліберіса. Ліберіс – нащадок божественної крові Сонця. Верховий Правитель Лахору, Мейносу і Каури.
У Томіріс були сумніви, щодо того, чи залишилась у Люцерії хоча б крапля божественної крові.
Сонце – вище втілення вогню. А вогонь…вогонь знищує таких, як Томіріс.

Батько часто розповідав, що, коли на нього та його людей нападали духи Ночі, то тільки полум’я повертало їх в інший світ, світ з якого вони і потрапили до людей. Світ Матері.
Вони, його діти, вони теж належать Ночі, належать Матері.

Томіріс думала так не тому, що  не любила батька. Вона бачила, бачила і відчувала, що вони всі не схожі на нього. Їм не сняться сни, як Рунґерду. Їжа, яку він їсть, не може задовольнити їх. Вони – лід, а він – полум’я.

Та, все ж таки, деякі риси вони успадкували від нього. Сама Томіріс і Ґеліос такі ж білі, як і перший сніг, як і Рунґерд. У них однакові волошкові очі.

Чи всі північні люди були біловолосими? Томіріс зустрічала з них тільки батька, але, за його словами, він не бачив когось з півночі, у кого б не було білого волосся. Сам Рунґерд часто казав, що так навіть краще. Біловолосим простіше сховатися у снігу.

Рудеріку від батька, здається, не дісталося нічого. Його темне волосся і очі, як свіжа кров – буди такими ж, як у Матері. Навіть його посмішка така ж, як у неї.
З усіх них, він – єдиний, хто зміг залишити собі так багато з її недосяжного образу.

Вони з Ашґас – близнюки. Так само як і Томіріс і Ґеліоз. Лише Лайор народився самотнім. І приніс іншим самотність разом зі своїм народженням.

Зараз Лайору два роки.

Не так давно він почав робити свої перші самостійні кроки. Без допомоги Йорі чи Воруса.

Але, ці двоє все ще завжди поруч з ним.

Перебираючи зібрані в лісі дикі ягоди, Томіріс спостерігала за тим, як вони розмовляють біля колиски Лайора. Шепочуться, щебечуть, неначе ті пташки, коли слід відкладати яйця.

Тихесенько, щоб не розбудити наймолодшого господаря.

Томіріс не знала, чи можна вважати її, сестру та братів чиїмось господарями. Батько розповідав, що на його Батьківщині у господарів є великі будинки в місті, прикраси, багато слуг та худоби.

Чи є щось з цього у них?

Ні. Ні прикрас, ні великого будинку, ні худоби. Лише шестеро слуг, яких для них створила Мати.

Підвівшись, Томіріс взяла плетену корзинку з вже відібраними ягодами та пішла до невеличкого котла, що висів над вже майже згазшим полум’ям. Там варилась качка, яку приніс Ґеліос. Правда, це все, що він приніс сьогодні, та й зник кудись. Томіріс здогадувалась, куди ходе її близнюк. Вони з ним не такі, як Рудерік, чи Ашґас. У них більші шанси прикинутися людьми. До того ж, окрім гарної зовнішності, більш м’якої, ніж у Рунґерда, навіть жіночної, Ґеліос отримав також вміння від Матері гарно говорити. Томіріс була впевнена, що її в біса любий брат зараз вдає з себе хлопчика з Півночі, який загубився, щоб надурити тих, хто живе за лісом.

Тепла пора швидко закінчується і вже треба готуватися до холодів.

Томіріс подобалась зима. Тоді вона не почувається так, неначе тут їй не місце. Все навколо такеж біле, як і вона сама.

Томіріс зняла кришку з казанку. Вода майе випарувалась. Можна додати ягоди і ще трошки долити води. Якби Йорі це побачила, то сказала б, що “Молода Володарка знову грається з їжею”. Тому потрібно вкинути ягоди швидко, і помішати, поки Йорі зайняти Ворусом, замість того, щоб дивитися за її молодшим братом.

Але сталося трошки не так, як того б хотіла Томіріс.

З полювання повернулася Ашґас. Без нічого.

Звук того, що хтось наближається, налякав Томіріс настільки, що вона лише те і встигла, що швидко закинути ягоди і закрити всі сліди такого “злочину” кришкою, поки ніхто не бачить.

– Чому ти підкрадаєшся ?!

Томіріс не відповіли. Ашґас просто подавились спочатку на сестру, а потім і на котел позаду неї.

Здогадалась? Чи ні?

Вся в Рунґерда. Той теж такий. Слова треба вибивати.

– Де здобич? Ти казала, що сьогодні хочеш вполювати вовка.

– Обмін.

– Що?

– Олень. Завтра.

Завтра? Чому завтра? Ашґас ніколи не полювала на оленів. Вона вважала, що вбивати їх буде нечестно. Краще вже дикого кабана, лисицю, чи вовка…

Ашґас нічого не сказала, і, схоже, що не збиралася. Вона пішла до Лайора. Малюк все ще спав, не зважаючи на всі ті пісні природи, які лунали навколо нього. Кроки старшої сестри теж не розбудили його.

Томіріс довго дивилась на Ашґас. Сестра ніколи не казала, що любить Лайора…але, вона багато робить, щоб цей малий виродок почувався у безпеці і не хворів, навіть узимку.

Чи згорала Томіріс від ревнощів? Так. Чи могла вона загасити це полум’я? Ні.

Завтра. Завтра був день, коли на світ з’явився Лайор.