Зачекай мене там. Кохаю

В паніці і безвиході, дівчина шукає в контактах потрібний номер, котрий працює, як «телефон довіри» особисто для Саші — номер Андрія. Того самого, який врятував її в ту ніч, того єдиного, який знає про це. Гудки йдуть занадто довго, але Сашенька чекає, для того, щоб сказати лише 2 слова

— Він приходив — сьози не припиняють литися ні на секунду, тіло і досі тремтить, багато говорити не може і не хоче

Скоро буду —

Багатослівність зараз максимально недоречна, тому хлопець кинув слухавку і відразу ж викликав це сране таксі, що їхало так довго, як тільки можна.

— В..він — Саша не могла зв’язати і двох слів, згадка про тільки но забуте минуле, ще на довго залишає шрам в теперішньому — Він говорив про маму.

— Тихо, сонечко — це прізвисько в списку улюблених дівчиною, хоч і дозволяє вона тепер називати себе так тільки Андрію — Чшшш, не плач, його тут вже нема, ти в повній безпеці, я не піду

Андрій не був її кращим другом, але був єдиною людиною, яка знала про Сашу все, вони знайомі з 4 років, з тих пір, як його сім’я постійно забирала маленьку Сашеньку додому, аби продезинфікувати рани, які подарувала їй мама.

*** 

Дитячий садок — той період життя, коли Санічка навчилась не тільки читати швидше всіх, рахувати до 1000, писати віршики про новий рік навіть влітку, а і ховатися під ліжком, бо туди не дістає мама, готувати найпримітивніші страви і міркувати далеко не на всій вік, щоб батькам було лише чим пишатись. Вона напам’ять знає код від сусіднього під’їзду, куди бігає після кожної сварки, сидить з діточками з молодших груп, а іноді і залишається в дитячому садочку наніч, бо батьки на роботі, а йти самій до божевілля страшно. Її ніколи з відти не забирали. Вихователька дитячого садочку №3 — Тетяна Петрівна, щоразу возить дівчинку в корзинці свого велосипеда до мами на роботу, що закінчується за довго після закриття закладу.

Андрюша дає Сашеньці погратися своїми машинками, виконує всі покарання через погано поведінку замість дівчинки, розмовляє з нею під час тихого часу, за що на них обох потім кричать вихователі, але не тільки тому, що хоче, а й тому, що так сказала мама. Сашуня ж розповідає хлопцеві всі секрети, ділиться плітками за той час, коли він болів, заправляє за нього ліжко і вчить битися.

— Коли я виросту, я обов’язково стану військовою, прям як мій тато — тоді ще дівчинка не розуміла, що хоче бути на нього схожа, просто, щоб йому не було до чого причепитись.

— А я пожежником, буду знімати кошенят з дерев — обидва заливаються сміхом. Сашенька тому, що хлопчик ще не знає, в чому заключається робота пожежника, а Андрійко, просто за компанію

Жодна з мрій, промовлених того вечора, так і не здійснилась: Саша от от піде на перший курс педагогічного, а Андрій вже рік як вчиться на юриста.

*** 

Той вечір, мав змінити життя Саші до невпізнанності, але навпаки — повернув все на круги свої: дівчина знову благає кожного баригу в місті, дати їй хоч одну пігулку будь-яких антидепресантів, не може спокійно жити, через постійні панічні атаки, ходить до психотерапевтки, що за сумісництвом її подруга, заливає алкоголем кожну вільну частину свого організму і не може дивитись на себе в дзеркало, відображення в якому, розриває дівчину на багато дрібних частинок. Вона ж тільки но від цього втекла

Тікати від проблем, Сашенька вміє, і робить це досить часто, у неї навіть виходить, але одна, єдина проблема постійно повертається у вигляді обдовбаного колишнього, який після кожної реанімації, після кожного передозу і лікування в «Рехабі», йде саме до неї додому. Він винить в усьому одну тільки її. Замість того, щоб взятись за голову, Олег продовжує колотись до “сосків” біля паху і на руках, хапати до гниючих кінцівок, нюхати до кристалізації судин в носі, і не припиняти, неначе підліток-бунтар на зло батькам, все просто для того щоб побачити як Саші від цього погано.

Сама Сашенька, не відчуває провини за теперішнє життя Олега, не вона підсадила його на голку, не вона дала йому перший грам, і не вона має нести за це відповідальність. Дівчина і сама веде далеко не здоровий спосіб життя, але навідміну від більшості наркоманів, вона знає міру в усьому, окрім алкоголю, навіть як різатись так, щоб втратити свідомість, але стовідсотково залишитись живою, тому її дуже засмучує така поведінка людини, яка колись була для неї майже всим.

Скільки б болю він їй не причинив, дізнавшись, що Олег знову в “Рехабі“, який був раніше для дівчини домом, вона все ж наважується туди піти. Але не сама.

*** 

Сказати, що Маші не хотілося йти до колишнього Саші – не сказати нічого, але вона розуміє, що та потребує в цьому підтримки, хоч і не знає чому.

– Ти впевнена, що я маю заходити з тобою, можна я коло палати почекаю? – навіть зараз соціофобність Машеньки, дає про себе знати, а хто Саша така, щоб виводити дівчину, яка їй безмежно подобається з зони комфорту?

– Та звісно, чекай, якщо не хочеш – Сашеньку постійно дратувала звичка молодшої просити дозволу на все – я не на довго, сподіваюсь

Зайшовши до палати, дівчині стало не по собі, за кілька дверей від цих, ще рік тому лежала і сама Саша, а зараз навідується до людини, через яку це сталось.

– Чому пришла – хлопець щиро вірить, що зараз та впаде йому в ноги, розплачеться, попросе пробачення, і все буде як раніше, але ні

– Хіба можна лежати тут, з поламаним ребром? – уїдливі фразочки, єдиний спосіб підтримати, який вона знає

– Яка ж ти все ж таки сука, зіронько – якби перед приходом сюди, Саша не випила 2 дози заспокійливих, той пакет, який був в неї в руках, залишив би уйму синців, на тілі Олега

– Лимони – не реагуючи на на прізвисько хлопця, Саша дістала з пакета охапку цитрусів, і обережно поклала на тумбу біля ліжка – допомагають при ломці

– Ти ж знаєш, що я досі тебе – коли хлопець підняв голову, помітив, що та вже пішла – кохаю

Дівчина чудово все почула, але розуміючи свій психологічний стан, Саша закрила двері з того боку, і зітхнула з полегшенням, побачивши зелені і дуже схвильовані станом рудоволосої, очі.

– Кохає – розпливається в саркастичній посмішці, оголюючи зуби