Життя Повелителя

– Ештон… Це вже занадто. Ти скоро в медитаціях проводитимеш більше часу, аніж в реальності!- Намагалася Ванесса привести Ештона в почуття.

– Не маю вибору. Багато роботи, потрібно все встигати.- З апетитом наминав Ештон сніданок. Та що таке? В нього такого апетиту вже давно не було… Мм… Як же смачно. От нічого ж відмінного від звичайного раціону. Ніби ж вже звик до шазарійської кухні…

Ванесса тяжко зітхнула.

– Ну, давай тоді всі зустрічі зранку…

– М-м…- Одразу заперечив Ештон.

– Що знову не так?- Знову зітхнула вона.

– Я тепер проводитиму тренування в групі, що шукає вожаків. Ранки розпиши на це. Вся моя зграя і Хуртелиця теж повинні бути там.- Постановив Ештон. Він уже про це встиг подумати вчора… Потрібно поповнити зграю, аби у князів були свої ланки.

– Там… Там не всі ранки! Там десь від двох до чотирьох ранків на тиждень вийде.- Спробувала Ванесса знайти інформацію у Ключі.

– Угу. От і прекрасно. Інші ранки мені з Ріконом розпиши. Після повні.- Ештон доїв, але хотілось ще. Він з жалем поглянув на тарілку.

– Хех… Гаразд… Далі раз на три дні рада…- Спробувала вона прилаштувати і це в розклад, хмурячись.

– Угу. А інші два дні розпиши на зустрічі.- Пив Ештон каву. Але… Хотілося ЖЕРТИ. Що за хрінь, а?- І обід обов’язково. З мене щось енергію тягне…- А!!! Точно! Ештон влупив себе по лобі. Пірей же. От Ештон лопух. Угу. Треба їсти. З договору підживлюватись не варіант. Потрібно мати запаси енергії.

Ванесса знову зітхнула, спостерігаючи за непутьовим босом, по сумісництву названим братом і другом.

– Гаразд… А вихідні коли? А?- Обурилась вона переходячи на підвищений тон. Потім осіклась і поглянула з опаскою на спальню.

– Там нікого сьогодні немає. Але, взагалі-то так, постав в розклад. Після Наукового Центру щоб спали разом. Будуть мені залишки енергії скидати.- Роздумував Ештон.

– Щось мені це все не подобається! Що ти там робиш в Науковому Центрі? А?- Нахмурилась Ванесса і, уже не стримууючись, кричала.

– Допомагаю…- І з язика ледь не злетіло “другу”. Але Ештон прикусив язик.- Допомагаю декому.

Ванесса якусь злегка болючу паузу вловила і замовчала.

– Після обіду медитації. Раз на три дні медитації з зграєю. Будемо використовувати кімнату для медитацій.- Продовжив Ештон в спокійному тоні.

– Хуртелицю теж туди вписати?- Продовжувала Ванесса заповнювати прогалини в розкладі.

– Звичайно! Ще мені не вистачало знову під її гнів потрапити. Вона, знаєш, дівчина не лагідна…- На повному серйозі запевнив Ештон. І вловив, що Ванесса розгубилася, що їй відчувати. Ніби й смішно, але щось воно ніби не можна сміятися. Ештон вирішив ясність не вносити і посміявся всередині з сум’яття на обличчі Васнесси.

– Гаразд…- Впоралась вона з емоціями, – На другий день медитації по справах, на третій день бібліотека в цьому часовому проміжку?- Запропонувала вона.

– Угу. Бібліотеку став після медитацій, на першу запроси Картера, поглянемо що там у нього… Якщо мені потрібно будуть додаткові медитації, або навпаки їх не потрібно буде – буду в цьому часі собі коригувати. Тренування і медитації зграї в один день не став. І знайди мені гроші Зовнішнього Світу. Паперові і монетки. – Роздумував Ештон.

– Гарааазд…- З сумнівом протягнула Ванесса.

– Що, ніби все? Що у мене зараз?- Ештон був уже на низькому старті. Потрібно встигнути збігати в Елізіум, поки день не почався.

– Перша зустріч о дев”ятій…

– Чудово!- Вскочив на ноги Ештон.- Маю десь тридцять хвилин в запасі. Нехай супровід чекає мене на виході з Елізіуму.- Вже Ештон накидав пальто.

– Зажди…

– Вся організція сьогодні на тобі, немає більше часу,- Вибігав Ештон в двері,- Що важливе – скинь на Ключ!- Уже десь з коридору.

Він і справді швидко добіг до Храму. Забіг всередину, привітався з Храмом і задумався на мить. Як знайти Акелара? Біохвилі поки не відчутні… А де його кімната він не пам’ятав.

Але Ештон довго не думав. Став на одне коліно і торкнувся відкритою долонею до підлоги.

《Допоможи знайти Акелара.》- Попросив Ештон і Храм віргукнувся теплом і згодою. І хвильки легко пробіглися по Храму, розгодячись від одного конкретного місця, таке було враження, що хтось йде. Ніби сам Храм йде, і від його кроків по воді розходяться кола, а разом з ними біохвилі. Ештон зачудовано йшов за Храмом. Йому сподобалось. Щось у цьому є. Але дійшовши до дверей на п’ятому поверсі, Ештон опритомнів. Часу мало!

Ештон постукав у двері. Акелар гостей явно не очікував. Хоча Ештон вчора попереджав. Мабуть, якось не ясно виразився… В кімнаті за дверима щось грюкнуло, тоді до дверей підійшло джерело енергії і застигло там. Ештон здивовано за цим спостерігав. Лари ж взагалі не стукаючи заходять. Чому він так переполошився?

– То може відчиниш?- Невпевнено запитав Ештон.

І малий відчинив. Акелар був розтріпаний. Таке було враження, що щойно з ліжка виповз. Лари зі сходом сонця встають, до договору так точно. Ештон уважно придивився до нього. Малий був мокрим.

– Погано?- Біоритм не був збитим…

– Ні…- Не впевнено протягнув він. Нащо тоді весь ранок на підлозі лежав?

– А що тоді?- Нахмурився Ештон.

– Ну… Просто звикаю. Зараз енергія інакше відчувається в тілі…- Відвів він погляд вбік.

– Точно все гаразд?- Перепитав Ештон.

– Так.- Кивнув Акелар. Щось це Ештону нагадує… Вже один такий герой одного разу себе ледь до смерті не довів.

– Акелар,- Серйозно звернувся до нього Ештон, але не давлячи ніяк. Просто тоном підкреслив, що це важливо.- Якщо тобі погано так і кажи.- Тихо, але впевнено і спокійно говорив Ештон. Малий знітився під його поглядом. Але питання принципове.- Твій стан і все, що з цим пов’язано я повинен знати.

Малий зробив паузу, осмислюючи і дивлячись в очі Ештону. Потім кивнув:

– Просто зазвичай зграя допомагає кілька днів. А оскільки я самітник, мені тяжче. Але нічого такого небезпечного. Просто… Некомфортно.- Пояснив він, відвівши погляд в бік.

– Ясно…- Ештон уважно дивився на Акелара. Він починає розуміти, чим малий жертвував ці роки, заради можливості вступити в його зграю. Не те щоб раніше не розумів… Просто коли зіштовхуєшся з чимось настільки близько…- Давай вирівняю біоритм. Запропонував Ештон. Малий кивнув і пропустив його в кімнату. Звичайна кімната. Легкий кавардак. Нічого особливого. Малому було не комфортно, але він стояв спокійно.

– Я просто руку покладу на спину. Як вчора, гаразд?- Ештон пам’ятав, як малий вчора відреагував, тож на цей раз вирішив озвучити.

Малий кивнув. Ештон підійшов і поклав йому руку на спину. Малий спочатку весь напружився, потім розслабився. Очі закрив, прислухався. Вони вирівнювали біоритм прямо стоячи. Можливо треба сіти хоча б… Хех. Але Акелар, якось в моменті перестав нагадувати загубленого звіра. Склав руки під грудьми, стояв, дослухався до маніпуляцій Ештона з спокійним виразом обличчя і злегка схиленою головою. Якби у нього були б вовчі вуха, то зараз вони, мабуть, характерно ворушилися б, аби впіймати якийсь звук. Ештон затримав долоню на спині в хлопця трохи довше, аніж слід було. Нехай послухає, раз подобається.

– Отже… Я б хотів сьогодні поглянути на твій стан.- Все ж прибрав долоню Ештон.- Але для цього тобі потрібно бути поза Храмом. Ми просто поглянемо, коли у тебе зіб’ється біоритм. Чим довше – тим краще. Це означатиме, що ти маєш запас часу. Але я не врахував, що у тебе етап звикання. Якщо ти не готовий, я просто відішлю до тебе Сірін. Вона допоможе тобі.- Запропонував Ештон.

Малий підняв на нього спокійний впевнений погляд і кивнув.

– Все гаразд. Я все витримаю.

Ештон зітхнув.

– Не потрібно витримувати нічого. Потрібно, щоб ти почувався комфортно, в зграї… Не треба ламати себе, розумієш?- Знову зітхнув він.

Малий дивився на нього. От просто стояв і дивився. Ештон відмітив, що в Акелара карі очі. Але не темні – горіхові швидше. В ларів взагалі колір очей достатньо світлих відтінків. Ештон вдивлявся в цей горіховий погляд, і намагався зрозуміти, що там у нього в голові вариться… Але хоч цей обмін поглядами трішечки затягнувся, не було напруги, температура між ними була достатньо тепла. І тиша здавалась правильною.

– Все гаразд. Це лише один день.- Тихо відгукнувся він. Ештон йому усміхнувся іронічно. В певній мірі, розуміючи, що він хотів цим сказати. Що один день проти шістнадцяти років самотності? А для нього це все його життя.

– Гаразд тоді. Збирайся швидко. Я почекаю внизу. А завтра до тебе прийде хтось з зграї. Я скажу Сірін.- Поклав Ештон йому руку на плече і вийшов з кімнати.

Він спустився вниз, перевірив Ключ. Нічого аж такого особливого. Рада. Хех… Може помедитувати під час ради? Закриється в палатці Мерін… Хех… О! Характерниця сьогодні. Супер.

Ештон так і провошкався з Ключем, поки не спустився Акелар. Він церемонитись зі сходами не став – просто спустився по балконах стрибками. Ештон звик уже, що лари люблять так переміщатися. Рікон, коли щось дуже термінове може посеред лекціїї вистрибнути у вікно, наприклад. Тож і бровою не повів, коли поруч приземлився Акелар без бризг. Просто розвернувся до дверей. Вже десь на півдорозі з Елізіуму, Ештон завершив вивчати що у нього сьогодні, і вони поспішили на вихід.

День був і справді марудненьким. На раді Ештон таки забився в палатку і спробував вмоститися на своєму троні. Але вирішив, що задоволення не для нього… Акелар в той час відверто нудьгував поруч на напольній подушці для наложників (садити будь кого на місце Мерін Ештон не ризикнув би навіть під дулом пістолета).

І ось, нарешті, дочекався: зараз зустріч з Характерницею буде. Його зграя теж прийде. Як віддушина сьогодні. Ще й бібліотеку вчора прибрали. Буде де розсістися.

Коли Ештон зайшов, то в бібліотеці вже були Рікон з Кіром. Кожен за своїм столом – працювали. А біля одного з його столів напівколом були розставлені стільці.

– Привіт. Як воно?- Привітався він з хлопцями.

– Чудово. Я готуюсь до наших тренувань. Як виявилось є дуже багато інформації про функцію якоря.- Відрапортував Рікон.

– Чудово. Я ще хочу, аби ти мені допоміг з кличем вожака.- Зайшов Ештон за свій стіл.- Акелар, постав ще для себе стільчик.

– Угу.- Відгукнувся він.

– Цьому неможливо навчити.- Відірвався Рікон від свого сувою.- Це або є, або нема. У тебе є. Тобі просто потрібно захотіти. От і все.

Ештон поглянув на Рікона і тяжко зітхнув. Хоч би якусь пораду дав…

– У мене заминка.- Пробубнів з-за столу Кір.

– Яка?- Зацікавився Ештон.

– Душа князя.- Не відриваючись від Ключа.

– О, це просто.- Усміхнувся Ештон.- Це просто душа, що здатна чути і слухати, і з розумінням ставитись до чужих потреб.

Кір завмер лише на мить. Тоді повільно відвів погляд від Ключа, закрив його десь на ходу і перевів очі на Ештона.

– І Ви думаєте, що в мене душа князя?- З величезним сумнівом поглянув Кір в очі Ештону, ставлячи свою компетентність під сумнів.

Ештон підійшов до нього і поклав руку йому на голову:

– Я впевнений.

Правда. Кір зможе. Ештон відчуває це в ньому.

Він затримав на Ештонові погляд а потім кивнув. Ештон повернувся на місце.

І вже за хвильку впурхнула Сірін:

– Привіт!- Вона з розгону шугонула до Ештона. І він уже згрупувався, щоб ловити її (щось швидкість завелика для лестощів), але Сірін граційно оминула стіл, тим самим скинувши швидкість, і втерлася Ештону в обійми:

– Чула за тренування з зграєю.- Завуркала вона. У Ештона посмішка полізла на обличчя. Знову вона за своє.

– Ага. Давно пора.- Поглянув Ештон над головою Сірін в очі Рікону. Той усміхнувся з трішки глибшим поглядом, аніж зазвичай, і повернувся до сувоїв.

Майже одразу прийшов Картер і Характерниця.

– Всім привіт.- Привіталися вони. Характерниця вклонилася.

– Як ти?- Запитав Ештон кинувши погляд на Картера.

– Почуваюсь чудово.- Блиснув він посмішкою. Ештон кивнув. Воно і ясно, як Клятва Вірності добилася свого.

– Ну, раз всі в зборі, починаємо.- Усміхнувся Ештон і сів за свій стілець.

Всі розсілися навколо.

– Характерниця за тобою слово.- Усміхнувся Ештон, розслабляючись на стільці. От саме зараз йому добре. Він в бібліотеці. Навколо зграя. І близька по духу людина зі свити. Вони обговорюють важливе питання для його народу, але разом з тим, те що в його компетенції, це не звучатиме для нього як нісенітниця. І взагалі одна насолода.

– Ну, почну з того, що я розглянула багато різних держав, схем управління й інше. І дійшла висновку, що Ви правий – аналогів немає. Надто багато складних нюансів. Але є одна держава, що має подібний устрій. Герцогство Нормандія.

– Вікінги?- Неочікуваний погляд на речі, брови Ештона підскочили.

– Так!- Задоволено викрикнула Характерниця і почала в усіх барвах розписувати як же державний устрій вікінгів подібний на устрій ларів, з презентацією на своєму Ключі (її голографічний екран у Ключі тягнув на цілу плазму. Вона ще там крутила його і так і сяк. Розміри екрану міняла, кількість голограм і таке інше. Словом – заморочилась з Ключем). А потім завершила:

– Та не зважаючи на всі схожості, я б не рекомендувала б запозичувати номенклатуру з цієї древньої культури, адже… Елізіум зовсім інакший. Натомість, я б рекомендувала придивитись до деяких нюансів. Наприклад, можливість повідомити про проблеми. Раз на якийсь час скликалася рада, на якій були присутній Повелитель та його князі, якщо висловлюватись зрозумілими термінами. Я розумію, що якщо князі будуть частиною Вашої зграї, це втрачає сенс, та і скликати раду всіх вожаків – теж так собі. Проте… Як щодо виклику? У вікінгів теж був такий звичай. Нижчий в ієрархії на щабель міг кинути виклик на ранг вищому. Звичайно, це робилося з метою передачі влади. Але якщо схитрити? І використати цю систему, аби будь-який лар міг кинути виклик. Скажімо, комусь із зграї Хранителя, або князю. І встановити ряд традицій – під час виклику можна сказати що завгодно, привернути увагу до якихось проблем, ніби пояснити чому ти кинув виклик. І таке інше.

– Битися кожен раз щоб почути про проблему…- Задумався Ештон. Сумнівно якось.

– Так. Але ж це лари.- Усміхнулась Характерниця.

– Так і тобі не кидатимуть виклики весь час… І матимуть хоч якийсь шанс на перемогу. Ти надто сильний.- Ідея Рікону сподобалась.

– Що ж… Ми про це ще подумаємо.- Кивнув Ештон.

– Так… Повертаючись до питань номенклатури.- Кивнула Характерниця, одразу перейшовши до першочергових питань, щойно вловила найменший натяк від Ештона.

– Так. На рахунок цього.- Вставив Ештон свої п”ять копійок.- Правицю залишаємо. Звання найвищої в ієрархії жінки в зграї від тепер буде називатися берегиня зграї. Її місце може займати пара вожака, найвища в ієрархії жінка, або жінка назначена вожаком.

Характерниця швидко почала заповнювати якусь схему. Порожню. Було видно, що розташування кожного віконця і дрібниці пов’язані з ним вона знає на пам’ять.

– Правиця в зграї Хранителя є і правицею народу ларів. Берегиня – виконує роль князя і носить відповідний договір.- Додав Ештон, Характерниця вносила поправки, без проблем встигаючи за Ештоном.

– Чудово. Занотувала. Щодо князів є готова номенклатура?- Уточнила вона.

– У мене ніяких ідей.- Відкинувся на спинку Ештон.

– Я маю декілька варіантів.- Зітхнула вона.- Капелан. Це священник при воєнній справі. Ну, оскільки лари в Храмі живуть…- Ештон на це скептично підняв брову. Характерниця видалила варіант, поглянувши на Ештона, і почала перечисляти далі:- Ад’ютант. Воєнний чин, що означає заступництво, допомогу і може нести за собою найрізноманітніші обов’язки.- Ну… Задумався Ештон, ніби значення відповідає, але назва якась надто… Витієвата для ларів. Характерниця залишила варіант, але пішла далі:- Ярл. Це князь з норманської культури.- Звучить ніби не погано. Ештон поглянув на Рікона. Йому щось не сподобалось. Характерниця знову залишила варіант.- Намісник…

– Ми це використаємо для іншого поняття. Так називатиметься мій наслідник. Я уже думав про це.- Кивнув Ештон Характерниці. Вона Почала швидко занотовувати.- Але є кілька… моментів.- Усміхнувся Ештон. Він уже давно збирався це зробити. От і час прийшов. На те щоб озвучувати подібне вголос подібна певна сміливість… Але піддані мають право знати, мабуть.- Я не можу мати дітей.- Всі завмерли, впавши ступор. Нормальна така заявочка від Повелителя-людини, так? Та Ештону не потрібні були співчуття, чи ще щось. Він уже давно постановив, що для нього це не проблема тож…- Але навіть, якби міг, мій нащадок став би Хранитилем лише довівши, що здатен на це. Банально, потрібно мати душу князя, для того, щоб вести за собою людей. Потрібно бути достатньо талановитим, сильним і навченим. Інакше в нього це звання просто заберуть. Потрібно бути… Мати певні якості… аби не шкодити підданим. І так далі. Інакше кажучи стати намісником зможе лише достойний, той хто для цієї ролі був відібраним самим деревом життя. І ніякого стосунку до генетичної спорідненості це не має.

Ештон дивився на присутніх спокійно з легкою посмішкою. Рікон закрився. Ештон йому поблажливо усміхнувся. Він може зрозуміти – для лара подібні речі важливі.

– Кхим. Ясно тут все.- Сказав Картер.- Що там з князями?

Ештон і йому усміхнувся. Мабуть за такт у зграї відповідатиме він.

– Так. З Вашого дозволу продовжу… Вартовий. Ну, тут зрозуміло…

– О, це мені більше подобається. Хоч слово зрозуміле.- Кивнув Рікон і відкрився – поділився схвальними хвилями. Та Ештон точно знав, що Рікон повернеться до тієї розмови, коли вони будуть наодинці.

– Може й не погано. Але значення трохи не те.- Погодився і собі Ештон.

– Заступник.- Навела Характерниця ще приклад у цьому руслі.

– Хм…

– Мабуть плутатись буде. Заступник більше з правицею асоціюється.- Задумливо проговорив Кір.

– У мене все. Ні, є ще варіанти. Багато. Але всі ці назви можна відсіяти, згідно наведених вище критеріїв.- Розвела вона руками.

– Угу…- Відкинувся на спинку Ештон.- Ну, давайте далі поки.

– Наступне питання у мене це…

– Нехай буде наставник.- Дзвінко запропонувала Сірін.- Просто у тебе з переліку заберемо. Ларам це подобається. Ми звикли вже. А ти уже не проводиш тренування.

– Ештон розписав собі в розкладі тренування розподільної групи.- Заперечив Рікон.

– Це не на завжди.- Усміхнулась Сірін.

– Ну, значення трохи не те…- Задумався Ештон.

– Може й так. Але всі досить тривалий час бачили це у переліку твого досьє. І люди і лари уже асоціюють це з чимось… достойним.- Сірін не перестає радувати. Ештон похвалив її біохвилями і вона засяяла. Все правильно. Жінок треба любити, хвалити.

– Біоритм збився?- Довго протримався. Значить Ештон забрав його без чогось дев’ять, зараз вже четверта…- Сім годин ремісія без Храму.- Поглянув Ештон на малого. Той був злегка здивований.- Можна було б і краще, але запас часу є. Півтора місяці точно буде без проблем. Є питання?- Не витримав Ештон.

– Ні.- Заперечно похитав головою Акелар.

– Тоді чому ти такий здивований?- Підняв брову Ештон.

– Тому що Ви помітили, що у мене збився біоритм швидше, ніж я.

– Так я ж за тобою цілий день слідкую. Підсідай ближче, підправлю.- Усміхнувся йому Ештон. Акелар мовчки перетягнув стільчик, сів поруч і приготувався, незмінно склавши руки під грудьми. Ештон став вирівнювати біоритм. Так, про що це вони?- Так що, залишаємо наставника?

– Я за.- Відгукнувся Рікон.

– І я.- Сірін. Їй імпонувало, що її ідею прийняли.

– Сірін видніше.- Додав свій голос Кір.

– Мені нормально. Краще ніж майстр по дереву.- Проголосував Картер.

Замовкли.

– Акелар?- Запитав і його думку Ештон. Той повільно перевів на нього погляд, не повертаючи голову.

Відгукнувся:

– Тоді нехай люди так не звуться.- Висловився він.

– Ну, в моїй зграї є люди. І обоє – князі.- Підняв брови Ештон.

– Ні, я не про Вашу зграю. Ті, хто поза Елізіумом. Якщо це звання носити – честь, тоді нехай носять його достойні.- І обернувся назад до своїх грудей.

– Ага… Мої учні. І тренер майбутніх розвідників. Треба буде щось подумати на цей рахунок.- Почухав голову Ештон.

– Я просто забронюю в Системі за цією назвою відповідний статус, і ніхто більше не зможе так називатись. А до тих, хто вже носить це ім’я, я підійду з проханням змінити його. Можливо, хтось і залишиться з таким іменем, але в майбутньому більше таких випадків не буде.- Розписала Характерниця, одночасно заповнюючи всі прогалини в Ключі.

– Якщо ми завершили, я можу перейти до наступного питання?- Підняла Характерниця очі на Ештона, чекаючи згоди. Ештон кивнув.- Потрібно внести кілька чітких правил. Звичайно, Ви можете все регулювати волею Повелителя, але як практика показує, в таких випадках ніхто, окрім Вашого народу Вас не розумітиме. А правила, які я хочу запропонувати стосуються не лише ларів, але і людей.

Ештон підняв вгору палець, зупиняючи Характерницю:

– Ще секундочка, вибач.- Ештон уже вирівняв Акелару біоритм і тому прибрав руку:- Як щодо звикання? Як тобі допомогти?

Акелар вагаючись поглянув на Ештона.

– Сірін?- Перевів Ештон погляд на свою берегиню.

– Ми просто лежимо поруч. Так тому, хто дестабілізувався легше сприймати новий біоритм, як власний. Допомагає порівняння.- Пояснила вона з задоволеною посмішкою.

– Ясно.- Кивнув Ештон.- Ну, тоді йди до Рікона і Сірін, посидіть разом. А потім, подбайте про нього, гаразд?

– Звичайно.- Так же задоволено муркнула Сірін. Рікон кивнув.

Акелар покосився на Ештона.

– Що?- Не зрозумів він проблеми.

– Але… Я ще не у Вашій зграї…- Він явно намагався поставити якісь крапки над “і”.

– Ну, поки що ти ж не змінив рішення?- Усміхнувся Ештон. Акелар заперечно похитав головою.- Те, що я дбаю про тебе, як про майбутнього члена зграї – абсолютно нормально. Не потрібно мучитись. Якщо передумаєш – теж не страшно. Але поки не передумав, не бачу проблем в тому щоб тобі допомогти.- Акелар уважно слухав.- Йди.- Кивнув Ештон на Рікона з Сірін.

І малий пішов. Підійшов з стільчиком. Після чого виникла коротка заминка. Рікон швидко зрозумів в чому річ і підсунувся, даючи йому місце. Акелар помістився в наданий йому простір і сів. Сірін і Рікон схилились до нього, обняли. І приготувались слухати далі. А Акелар сидів напружений, ніби от-от пружина в дупі вистрелить. Не зручно йому було. Але… Так же правильно? Для лара. Нехай спробує.

– Гаразд. Вибач, що перебив.- Кивнув він Характерниці. І вона продовжила доповідь, показала слайд:

 

“1. Люди не можуть вступати в зграї з ларами на роль відмінну від вожака зграї.

2. Вийняток – зграя Хранителя. Але лише достойний стати Наставником для народу ларів може зайняти це місце.

3. Ті, хто перейняв волю іншого Повелителя не можуть стати членами зграї.

4. Роз”яснювальна схема ієрархії народу ларів:

 

5. У всьому Елізіумі та Шазарії носити імена Хранитель, Правиця та Наставник не може ніхто окрім удостоєних цієї честі осіб самим Хранителем ларів.”

 

– Угу. Кілька виправлень. Хранитель, наставники, правиця – це все не імена, а посади. Я хочу, щоб не залежно від раси всі члени зграї Хранителя носили свої справжні імена. Така культура ларів. І всі, хто стають на цей шлях повинні йти одним шляхом, підтримувати одну культуру, говорити зрозуміло один для одного. Я, на жаль, стану виключенням.- Зітхнув Ештон.- Але тільки тому, що я по-сумісництву Серце Шазарії.

Всі замовчали, обдумуючи.

– Нарешті.- Порушив коротку тишу Картер.- З радістю знову буду Вілом або Вілліамом. Буду вважати це своєю привілегією.- Усміхнувся він спокійно. Характерниця пересмикнулась і поглянула на Картера.

– Мені все одно.- Кір і собі висловився.

Ештон поглянув на нього у важно і додав, звертаючись до Характерниці:

– Але є одна поправка. Якщо людина хоче змінити своє справжнє ім’я, вона може. Але… В такому випадку вона повинна вважате саме те звучання, яке вона вибере своїм іменем, а не псевдонімом.

– Змінити справжнє ім’я?- Здивувалася Характерниця.

– Так. У Зовнішньому Світі таке трапляється. І причини тому різні.- Тоді продовжив:- Але змінювати ім’я можна лише двічі. Один раз коли вступаєш в зграю, поки ще ніхто не чув твого першого імені. А другий раз після союзу душ, якщо так буде вирішено під час укладання договору.- Повільно формулював думки Ештон.

– А як щодо ларів?- Запитала знову Характерниця.

Ештон усміхнувся їй.

– Справедливо буде і ларам надати таке право.

Характерниця швидко занотовувала. Дуже швидко. На слайді один за одним з’являлися нові пункти і підпункти, поправки. Було таке враження, що Ключ записує думки за Ештоном, а не за Характерницею. Ось це то вже наловчилася з Ключем!

– Ще щось? Я потім все сформулюю в належний вигляд…- Незадоволено дивилася вона на слайд. Ештон іронічно усміхнувся, підсміюючись над своїм недолугим мовленням.

– У мене поки що все, але я можу продовжити.- Запропонувала Характерниця.

– Так, було б чудово.

Їхня розмова спокійно завершувалась, як і день. Всі розбрелися і Ештон таки доробив печать остаточно.

А з завтрашнього дня у нього новий розклад. Краса.