Фанфіки українською мовою
    Chapter Index
    Фандом: .Оріджинал

    День сьогодні був вільний і спокійний. Тренування немає, зустрічей всього чотири. О дванадцятій вільний вже був. Тому Ештон не задумуючись попрямував в Храм. Відвідав Сірін з дітьми: всі були веселі і активні, а потім Храм: він запевнив, що все з усіма гаразд, нічого, що потребувало б втручання немає, тож Ештон просто трішки відпочив в просторі душі Храму, серед душ його підданих – слухав.

    А потім пішов в Академію, поглянув що там робиться – все метушилося як і повинно було. І Ештон зі спокійною душею, прогулюючись, фактично, зайшов в кімнату з печаттю – прогнав радар. Все працювало суперово. Але, на серйозний бар’єр таких от акумуляторів не вистачить. І п’яти хвилин не протягнуть. Насправді Ештон розумів, що найбільша проблема в створенні бар’єру – енергетичний запас. Шазарія просто не зможе забезпечувати весь світ акумуляторами. І, якщо вже зовсім чесно… Ештон мав рішення. Але воно йому не подобалось. І… Був ще момент. Ештон повинен перевірити бар’єри Шазарії. Вони є – Ештон знав. І чудові – їх створювали алубі. Але… Ештон хотів перевірити все особисто. Хм…

    Неспішна хода завела Ештона на поля, де він прогулявся. Діти бігали, поля цвіли. Але чогось тут, в Елізіумі не вистачає… Чогось такого… Щоб доповнило життя тут. І що ж це? Ештон зітхнув. Відповідь уже десь на периферії. Дразнить. Але ще не показується. Що ж. Ештон усміхнувся. На все свій час. І рушив далі.

    А далі ноги привели його в другий корпус Академії. І він заглянув на лекцію. Він знав, що Лі тут – бачив, коли був в серці Храму. Відшукав поглядом Кіра – на місці (в медитації він і його бачив, але захотілось перевірити очима).

    – Викладач, можна тебе на хвилинку?- Сперся в проході Ештон, усміхаючись привітно. Лі поглянув на нього, відволікшись від лекції.

    – Так, звичайно, Наставник.- Спокійно відповів Лі. Та Ештон відчув, як у нього серце йокнуло. Мабуть, думає, що Ештон якісь погані новини приніс або що…- Пам’ятаєте про парне завдання, яке я Вам обіцяв вкінці? Висилаю в груповий чат. Поки мене не буде – повправляйтесь.

    Всі з нетерпінням завошкались. Ештон усміхнувся ширше. Можна було б звільнити Кіра від цих лекцій про Зовнішній Світ, але він спеціально залишив їх в розкладі. Хотів, щоб малий познайомився з Картером і Лі. Ці двоє… Вони не лише вчать на своїх лекціях, вони передають їм частинку своєї життєвої мудрості, котру їм вдалося здобути за ще не таке довге, але насичене життя.

    – Привіт, босс. Що там?- Вийшов Лі в коридор до Ештона.

    – Нічого, Лі, все окей.- Усміхнувся Ештон і сперся об стіну.- Маю прохання.

    – Яке?- Запитав просто Лі і сперся теж об стіну біля Ештона.

    – Ти ж після лекції додому?- Запитав він.

    – Так.- Відповів він без заминки і особливих інтонацій. Та Ештон відчув, як у нього душа завмерла в очікуванні. Ех, нікудишній він друг, якщо при будь-якій його появі друзі чекають якоїсь халепи…

    – І обід буде сімейний?- Уточнив Ештон з посмішкою.

    – Так…- Трохи здивовано покосився на нього Лі. І вузол всередині розв’язався.

    – Візьми Кароокого з собою.- Попросив Ештон.

    – Гаразд.- Просто погодився він. Йому було цікаво. Та Ештон знав напевне – Лі ніколи не спитає, якщо Ештон сам не розкаже. І він усміхнувся. Ештон вже не уявляє Академію без нього і без Картера. Вони стали… Такими рідними в цій частині Храму. Може і не часто вони один одного бачили. Та Ештону і не треба – він відчуває їх в цих стінах.

    – Він… Хворіє зараз, так би мовити.- Пояснив Ештон, його усмішка стала спокійніша, але не менш тепла.- Йому зараз затишок і хороша компанія зовсім не завадять.- А потім хитро поглянув на Лі.- Так йому і поясниш, якщо спитає. А тоді додав.- Але ще я хочу, щоб він поглянув як люди живуть. Може і передумає в зграю вступати.

    Лі вислухав. І подивився в протилежну стіну коридору.

    – Ні, це навряд.- Відповів він.

    – Суп місіс Лі може змусити передумати кого завгодно. А шоколад Ваш так і взагалі – полонить серце.- Заусміхався Ештон. Лі теж усміхнувся. Щось його турбувало в душі… Ештон хотів би щоб друг з ним поділився, щоб не лише іншим допомагав, але і своїми переживаннями поділився.- Щось тривожить, Лі?- М’яко спитав Ештон, легко.

    Лі поглянув на нього уважно. А потім мовчки відвернувся знову до стіни. Емоції в нього були спокійні, дуже плинкі, наче не швидка ріка.

    – Нічого нового, босс. Дочка. Картер. І те, що ти не розказуєш.- Відповів він. Ештон зітхнув.

    – За дочку не переживай. Що вона, до речі? Я її ще не бачив у себе.

    – Сестра їй призначила зустріч на наступному тижні. Дочка готується. Переглядає матеріали, що їй дала для ознайомлення Сестра.- Поділився Лі спокійно з ним.

    – Все з нею буде добре.- Запевнив Ештон, серйозно поглянувши в очі Лі.

    – Ну, я і не сумніваюсь. Раз ти сказав, що буде, значить буде. Просто переміни в житті.- Пояснив Лі в своїй нейтральній манері. Але його біохвилі – усміхнулись. І Ештон теж усміхнувся у відповідь.

    – На рахунок Картера… Влип.- Зітхнув Ештон. Лі не дивився на нього, але слухав уважно.- Закінчилось спокійне життя. Я розглядав різні варіанти. Але дійшов висновку, що найкраще зробити все правильно – укласти новий договір, зробити його князем і взяти в зграю. Він добре розуміє, в яку халепу влип. Але гумору не втрачає. І, що найдивніше для мене… Не шкодує. Не те щоб дуже рветься у рій подій… Чи дуже хоче… Просто…- Він поглянув на Лі. Не знає Ештон як пояснити. Просто якщо Картер відчуває, що його місце у світі поруч з ним… То не варто мучитись і тягнути. Тому що… Дерево життя все одно змусить його зайняти своє місце в механізмі подій…

    Але Лі зрозумів… Якось по своєму. Але кивнув:

    – Він з самого початку чекав, коли ти покличеш. От і дочекався.

    Ештон тяжко зітхнув. І поглянув на стелю.

    – Це його вибір.- Додав Лі. І він вірив в те, що казав. Ештон стояв і думав. А чи справді це так. Чи справді це його вибір. Чи так розпорядилася доля. Що це взагалі таке – дерево життя? Можливо не варто довіряти йому свої життя аж так без оглядки? З іншого боку – а що вони можуть зробити проти чогось настільки масштабного?

    – А на рахунок того що я не розказую… Надто багато всього аби розказати. Я багато в чому сам не певен. Але я відчуваю, що треба поспішати. Та якщо ми всі все зробимо правильно – все буде добре. Просто… Те життя яке я вибрав… Воно зовсім не просте. Цікаве, захопливе, неймовірне, я стільки всього дізнаюсь, вивчаю і створюю, стільки людей мене оточують, і не людей теж,- Усміхнувся Ештон.- у мене така велика сім’я, кохана дружина. Але це життя не просте. Це тяжко – тягнути це все на собі. Та тепер, з князями, я думаю що впораюсь. Так, спосіб життя довелося підкарнати, але зміни необхідні, аби впоратись. Просто… Хех… Знаєш, ця воля… Воля Повелителя… Це щось. Це ж гра в два кінці, не лише піддані почуваються добре. Я теж.- Ештон поглянув на друга. Лі уважно слухав. Нарешті, виговорюється, слова знаходяться, і напруга спадає. І він заспокоюється.- І я готовий за це боротись.- Усміхнувся Ештон.- За свій світ.

    ***

    Після обіду Ештон прийшов в бібліотеку і без вступів відкрив схему. Якось так швидко все склалося з нею… Майже всі технічні питання вирішені: лише з енергетичною підживкою проблему вирішити і те, чим займаються Шона з Архітектором залишилось. А функціонал Ештон доробить. Зараз після всього це і не тяжко якось… Поколупався трохи, зберіг все, та й закрив блок інформації в голографі. Відкрив новий.

    І став перед порожнім сяйвом голограми.

    Голова пуста. Думок ніяких. Можна було б просто повторити договір Мерін і не прогадав би. Але…

    Ештон інший Повелитель. Це його народ і його воля. Його шлях і його доля. І його князі.

    Він зробить новий. Власний. Проте… Договір Мерін для прикладу мати було б непогано. І Ештон почав копіювати з пам’яті в голограф її договір. Зручно було б, якби був якийсь такий пристрій, який би дозволив просто завантажити всю пам’ять в нього і не парити собі яйця… Але, все й так уже технічніше немає куди. Голограф думки читає. Гріх жалітись. Ештон усміхнувся тому, який він розбалуваний став. Це зайняло добрячих години дві. Але договір було скопійовано. Ештон стояв і дивився на нього – вишукував, чи не пропустив нічого. Але все було на своїх місцях.

    На порозі з’явився Рікон.

    – Привіт.- Усміхнувся до нього Ештон, відвівши погляд від голограми.

    – Всі уже зібралися. Чекаємо тебе.- Відрапортував Рікон. Переживає щось він…

    – Окей. Нехай Сірін одягне щось з відкритою спиною. Я за дві хвилинки підійду.- Ще раз поглянув Ештон на договір Мерін і Пірея. І виділив кільце з дарами, збільшив на весь голограф і спробував осягнути.

    – Гаразд.- Рікон вийшов.

    Ештон був спокійний. Здається, він все зробив правильно. Тепер він готовий обговорити все зі зграєю. Готовий поділитися з ними знаннями і інформацією. Поставити все на свої місця. Сьогодні важливий день.

    Ештон повернув кільце на місце і виділив акумулятор. Це дуже незвично. Він ніби і на своєму місці – в самому центрі договору… Але зазвичай акумулятор ретельно захований. А тут… Навпаки- навиду. Чому Мерін вирішила зробити саме так? Хммммммм…

    Ну, гаразд. Ештон закрив усе і пішов до своєї зграї. Скинув пальто при вході – залишив у гардеробі, хоч зазвичай цього не робить. Щоб було вільніше. Тоді пішов у вітальню, всі були тут. Картер і Кір сиділи на дивані. Сірін сиділа на напольній подушці (мабуть з загальної вітальні притягли, поруч лежала ще одна така сама). А Рікон стояв поруч. Кір сидів в навушниках і слухав лекцію, але щойно вловив хвилі Ештона – опустив навушники на шию і закрив Ключ. Картер сидів весь в очікуванні, роздумував. Йому вистачає про що думати. Сірін просто сиділа, її хвилі були спокійні, енергія текла рівно, мабуть робить якусь енергетичну вправу. Ця кофта їй личить- закрита лише спереду і кріпиться лише на шиї та попереку. А от Рікон був напружений, як струна. Треба було вчора з ним поговорити. Помиритися. Ато дві ночі і цілий день не бачились, мабуть, щось уже собі нафантазував.

    – Привіт.- Усміхнувся Ештон тепло. І всі йому відповіли, хто як. Ештон був спокійний. Здається, ще спокійніший, аніж кілька хвилин тому в бібліотеці. Він просто готовий і впевнений в собі. Він любить тих, хто зараз тут. Кожного. І тихі, спокійні, люблячі хвилі якось невагомо огорнули вітальню, його енергія якось сама собою заповнила простір, але навіть думка не майнула якось зупинити це – так він відчуває. І він з посмішкою заговорив:

    – Рікон, мій правиця.- Вказав Ештон рукою на нього і спокійний голос якось доповнив енергію, а вона ставала все щільніша навколо.- Сірін, берегиня зграї.- Вказав Ештон на свою дівчинку. А енергія, що безконтрольно, але м’яко виливалася з нього відчувалася вже, мабуть, і без будь-яких здібностей.- Кір, в зграї.- Вказав Ештон на малого. Енергія Ештона змішувалась з енергією присутніх, не давила.- Вілліам, мій князь.- Завершив представлення Ештон. І тепер енергія утворила ауру, якусь незвичайну, таку, що не проникає в тіла, підтримує, пестить, об’єднує. Всі тихо сиділи і дивилися на Ештона. Не розуміли до кінця, що відбувається. Він і сам не розумів. Просто інстинкти так казали. Його душа князя так казала. Говорила, шептала, направляла. І Ештон чув цей шепіт, як ніколи ясно.

    – Зараз ми поговоримо. Я медитуватиму, перевірю договори. І ми визначимо план подальших дій.- Ештон стояв напроти Сірін і Рікона, біля Кіра, де закінчується диван, тож виходило, що вони розміщувались півколом у вітальні. Але тепер Ештон ввійшов у це імпровізоване коло, підсунув трохи ближче до середини одну подушку, якраз напроти Сірін. Підійшов і лагідно поклав їй руку на голову.- Пересядь на крісло.- Погладив він її дбайливо. Сірін підставилась під руку, а коли Ештон припинив, пересіла на крісло. Тоді Ештон сів у коло, на подушку, і вийшло так, що він сидів спиною до всіх.

    – Рікон, ти перший.- Усміхнувся він йому. І він сів напроти. В нього душа була не на місці, він був стурбований і занепокоєний.- Говори, Рікон. Що тебе турбує?

    – Вибач, за те що було позавчора.- Він опустив очі і з замиранням серця чекав, що ж йому скаже вожак.

    – Немає тобі за що вибачатися все гаразд.- Абсолютно спокійно, але серйозно запевнив Ештон, дивлячись своїм синім глибоким поглядом на нього, і щойно Рікон підняв погляд, уже не зміг відвести очей. Ніби в трансі, опустив руки, і Ештон відчув, як Рікон вражено розчиняється в його погляді. Йому знадобилось трохи часу аби відшукати себе і свої почуття, страхи, переживання і бажання. Він закусив губу, згадав те, що хотів сказати:

    – Я зробив тобі боляче. Намірено.- Тихо і винувато сказав він.

    – Все гаразд. Я не ображаюсь. Правильно зробив. Хто ж як не правиця, приведе свого вожака до тями?- Усміхнувся Ештон. Йому й справді не було боляче, не було образи. Ештон був вдячний Рікону. І все було гаразд. І Рікон, все ще гризучи губу нахилився інстинктивно до Ештона, а потім, ловлячи власний інстинкт, потягнувся вираженіше і Ештон розкрив для нього обійми однією рукою, і Рікон втисся лобом йому в плече, а Ештон притис його до себе, поклавши руку на потилицю. І дав йому стільки часу, скільки потрібно. Він посидів так хвилинки дві. І повернувся на місце. Проте це було далеко не все, що Рікон хотів сказати. Він глибоко вдихнув і поглянув в очі Ештону. Він кивнув – підбадьорив, підтримав: “говори, Рікон, давай. Зараз якраз час”- говорило в Ештоні все. І Рікон на видосі але повільно заговорив, спокійно:

    – Якщо Картер приєднається до зграї… Ти все ще хочеш бачити мене на місці правиці?- Рікон дивився спокійно, йому було… дуже жаль, він чекав відповіді, але був готовий почути все, що б там не було.

    – А ти? Все ще цього хочеш?- Запитав Ештон.

    – Так. Хочу. Але мого бажання замало. Картер старший за мене, досвідченіший. Він був твоєю правицею задовго до мене. Ви дорогі одне одному. І… він людина. Ви розумієте одне одного.- Висловився Рікон. Він все обдумав. І не хотів бути правицею Ештона, знаючи, що є хтось достойніший. Яка ж Сірін права на його рахунок. Він такий правильний лар.

    – Все правильно ти говориш. Одного бажання мало. Але Віл не зможе.- Усміхнувся він Рікону. Вичекав паузу.

    І Рікон все ж запитав:

    – Чому?

    – Тому що він людина.- Усміхнувся Ештон просто. Але було за цією посмішко легке бажання подразнити Рікона і безмірне тепло до нього. Це його трохи спантеличувало, але в загальному, настроювало на потрібний Ештону лад. І відчувши, що Рікон перестав займатись самонакручуванням і справді готовий почути що йому скаже Ештон, пояснив:- А правиця моєї зграї, по сумісництву правиця Хранителя ларів. Як по твоєму людина повинна правити народом ларів без правиці-лара?

    Рікон задумався. Але Ештон продовжив.

    – Але це не єдина причина. Так, Віл дорога мені людина. Ми любимо одне одного. Він чудовий помічник, він і скерує, і підсобить, і підтримає. Ніколи не зрадить, і тил прикриє. І на війні з ним можна бути настільки спокійним, наскільки це взагалі можливо в такій ситуації. А якщо мені потрібно йому буде спину підставити – зроблю без заминки.- Ештон тримав Зоровий контакт з Ріконом. Не відпускав. Вичекав, поки він усвідомить сказане. А тоді тихо додав.- Але навіть будь він ларом, він не мій правиця. Тому що мій правиця ти, Рікон. Я не хвалитиму тебе, ти й так знаєш, що достойний. Тільки завдяки тобі мені вдалося дати ларам полювання вповні. Мова зараз не про це. Зграя це не лише робота, не лише обов’язок. Зграя це сім’я. Як би я не любив і не поважав Сірін, наприклад, якою б чудовою вона не була, вона мені не пара. Такі стосунки у нас. Те ж стосується тебе. Хто б не був поруч, яким би достойним він не був – ти мій правиця.- Спокій Ештона, і теплі але тихі його почуття, такі незвичні Рікону, розфокусовували його злегка. Він уважно слухав. Та зміст сказаного був для нього не зрозумілим. Цих аргументів було не достатньо для Рікона. Він очікував, думав що Ештон ще щось скаже, але Ештон мовчав і уважно спостерігав за тим, що твориться з його правицею. Рікон відвів погляд. Він залишився не впевненим.- Моїх слів тобі більше не достатньо.

    Рікона наче ошпарило, він негайно повернув погляд Ештону в очі, дослухався до його хвиль.

    – Це не так!- Рікон розгубився вже остаточно.- Я довіряю тобі!

    – Я знаю.- Усміхнувся Ештон. І Ріконова паніка розбилася об спокій Ештона, розчинилася в його теплій енергії навколо. Рікон втратив уже будь-яку внутрішню рівновагу. Та Ештон зовсім не мав на меті заспокоїти його, чи переконати в чомусь. Він хотів, щоб питання було вирішено раз і назавжди.- В цілому світі є лише дві істоти, що довіряють мені настільки безоглядно. Ти і Мерін. Та навіть вона не розкрила для мене душу так, як ти. Ти впустив мене настільки глибоко… Відкрив мені душу буквально навстіж. Я зміг пройти крізь тебе, опинитися в просторі між душами і побачити дерево життя. І жодна фібра твоєї душі не противилась мені. Мене навіть жахає в якійсь мірі те, наскільки ти мене приймаєш.- Ештон дивився в очі Рікону і бачив, як вони округлились. Рікон був не готовий почути таке. Це була не похвала і він добре це розумів, відчував. Насправді він не знав що йому відчувати і думати. Це читалося в усій його позі, біохвилях і в очах.- Проте… Ми говоримо зараз не про твою довіру, а про те чому ти правиця. Питання уже давно не стоїть наскільки ти мені довіряєш. Зараз постало питання наскільки тобі довіряю я. А слів моїх ти не розумієш, хоч моя відповідь була вичерпна. Тому наступної повні ми медитуємо разом. Я проведу тебе під покровом місяця. Готуйся. На цей раз ми відвідаємо мою душу. Стерегти буде Сірін. Жодних союзів не заключаємо. Ми робимо це для того, аби ти зрозумів раз і назавжди: ти – мій правиця. І ніхто, ніщо цього не змінить. Тільки ти сам. Якщо відмовишся. Саме тому моє перше питання й досі залишається єдиним важливим. Ти хочеш бути моєю правицею, Рікон?

    Рікон сидів і намагався впоратись з шоком. І осягнути сказане. Ештон йому тепло усміхнувся.

    – Я… Так.- Видихнув він.

    – Тоді ти залишаєшся моїм правицею, доки одного разу не скажеш, що покидаєш це місце в зграї, або доки не помреш.- Кивнув Ештон.- Ще щось, Рікон?

    – Н-ні. І так забагато.- Спантеличено відповів він. Ештон йому широко усміхнувся. Ахах. Сірін була права, збентеження на його обличчі це щось.

    – Гаразд. Тоді медитація наразі. Роздягнись по пояс.- Не змінюючи тону й інтонацій, дав інструкції до подальших дій Ештон. Рікон без заминки кивнув і зняв футболку. А тоді підсунувся ближче до Ештона.

    Ештон простягнув руку і торкнувся договору, він відізвався. Ештон провів по ньому і срібні хвильки розійшлися по ньому.

    Ештон більше не чекав, пропустив всі можливі етапи, шугонув у медитацію і роззирнувся. Наблизив свідомість до договору Рікона і уважно оглянув, як робив час від часу. Договір Рікона в порядку. Все функціонує, конфліктів немає. Тоді він приступив до того, для чого прийшов сюди. Просочив свідомість крізь зв’язки, крізь каркас договору, заглянув у саму суть – в основу. Їхні стосунки значно зміцніли, кокон їхніх стосунків був об’ємним і насиченим, але йому комфортно лежалося між зв’язками договору. А в цій немагомій матерії, ніби барвник, дифундувала його воля Повелителя і стала часткою їх стосунків, їх спільного життя. І з цієї перспективи було видно, що його воля Повелителя насичувала весь договір. Наповнювала його, доповнювала, вносила власні умови. Але… тепер Ештон бачив… В цій конкретній волі… Був ніби додатковий слот, додаткові функції. Таке було враження, що потрапивши в кокон стосунків, його воля Повелителя еволюціонувала… Воля Повелителя для його князів. Так. Це багато пояснює. Ось для чого такий відкритий доступ залишила Мерін до своєї волі у Пірея. Воля Повелителя в стосунках уже само по собі є договором. А сам договір потрібен лише для того, аби її зберегти, втримати, закріпити, допомогти. Мерін же додала додаткові умови в принципових питаннях, аби підстрахуватися. Зараз цей слот порожній. Адже Ештон ще не сформував особливу волю для князів. Що ж. Все попереду.

    Ештон вийшов з медитації. Глибоко вдихнув і відкрив очі. Прибрав пальці від Рікона і випрямився.

    – Вітаю, твій договір еволюціонував. Тепер ти мій князь.- Усміхнувся Ештон.

    Рікон заусміхався. В нього ніби камінь з душі впав.

    – Пізніше, коли я розберуся з договором для князя і розроблю власний, я зможу переукласти договір з тобою.- Повідомив Ештон.

    – Що? Не треба!- Рікон затулив свій договір долонями, намагаючись захистити. Ештон засміявся.

    – Ти в цьому договорі, наче в оковах. Я хочу дати тобі більше свободи.- Усміхався Ештон. От же дурило. Вчепився за свою Клятву Вірності.

    – Не хочу інший договір! Залиш все як є! Не чіпай!- Продовжував він захищати свій договір. Ахах. От вам і “не перечити вожаку”.

    – Рікон, договір треба змінити. Ти тепер князь. Якщо хочеш, я залишу зовнішню оболонку недоторканою. Він виглядатиме так само. Але його потрібно підкоригувати. Воля надто закута. У князівських договорах інший принцип роботи.- Пояснив Ештон, усміхаючись. Спокійно і тихо, без притиску. А потім додав, аби розрядити трішки обстановку і підколоти його трішки, мабуть від Картера настроєм заразився:- А хочеш, квіточки домалюю.

    Рікон набурмосився. І опустив руки.

    – Гаразд.- Зітхнув він.- Але залиш зовнішню оболонку. Вона важлива для мене.

    – Гаразд, Рікон. Я знаю, що важлива. Ми залишимо її.- Ештон зробив маленьку паузу, повертаючи собі рівновагу і спокій.- Ще щось потрібно обговорити?

    Рікон подивився на Ештона з іронією. І усміхнувся м’яко, відповідаючи своєму вожаку. Тепер і він заспокоївся. Посидів так якийсь момент, слухав Ештона.

    – У мене все, вожак.- І це його “вожак” варто було всіх зусиль. Рікон вірив у нього. Ештон йому кивнув.

    Рікон встав і зайшов йому за спину.

    – Сірін. Твоя черга.- Не обертаючись запросив Ештон. І Сірін швиденько сіла перед ним.- Маєш питання? Турбує щось? Може є що сказати?

    – Ммм…- Сірін задумалась, дивлячись в очі Ештону.- Я думаю, що кімната Вілліама має бути житлом на двох. Так він не розриватиметься між дружиною і зграєю. Нехай живуть в твоїх покоях. Їй не обов’язково долучатись до зграї. Але вона бачитиме, куди йде її чоловік. Їй так буде спокійно. І я б хотіла поговорити з нею. Приглянути, якщо дозволиш.

    – Звичайно, Сірін. Чини, як відчуває серце. Займись цим.- Він пишався нею. Як же він гордився.

    – Ммм…- Схилила вона голову на бік.- А ще мені подобається, як ти назвав мою роль. Берегиня зграї. Гарно.- Вона затримала погляд в очах Ештона на якусь мить. А тоді широко усміхнулась і радісно, досить голосно сказала:- У мене все!

    Ештон усміхнувся їй:

    – Тоді давай свій договір. Подивимось, як у тебе справи.

    – Агась!- Вона пересіла до нього спиною, і прибрала волосся наперед, демонструючи Ештону, а заодно і зграї свій договір сімейної приналежності.

    – Твій договір личить тобі. Розумію це, як ніколи. Тобі і твоїй ролі у зграї. І здібностям твоїм.- Ештон простягнув руку і з трепетом погладив її крила пальцями. Вона обернулась, кинувши на нього задоволений і теплий погляд, а потім відвернулася знову.

    І Ештон намилувавшись, ввійшов в медитацію. Договір Сірін був куди збалансованішим, аніж договір Рікона. Він не ніс якоїсь конкретної небезпеки носію. Але… Не був розрахованим на обслуговування волі Повелителя для князя. Ештон навіть звідси відчував волю в договорі Сірін – вона була не така закута. Але Ештон все одно поглянув ближче. І переконався – воля є і в Сірін.

    Ештон не став тягнути і виринув з медитації.

    – Вітаю, Сірін, твій договір теж еволюціонував. Тепер ти мій князь.- Почувши голос Ештона Сірін встрепенулася. І щойно він прибрав пальці, пересіла до нього обличчям, крутнувшись.- Але його теж потрібно змінити. Теж хочеш залишити оболонку незмінною? Чи може є особливі побажання?

    – Не знаю. Договір хоч на моєму тілі, але належить тобі. Подумай, Ештон, який би ти хотів бачити договір на мені.- Усміхнулась вона йому. У Ештона серце тьохнуло від такої заявочки. Ось же знає, що казати, аби пограти на струнах душі. І стільки всього заділа, намірено при чому: і болюче для них питання довіри, і те, кому вона належить, і те, як віддає себе у руки Ештону, і те… що точно знає, що подобається Ештону. Не як жінка, а як… Його скарб. І Ештон усміхнувся. Як їй відповісти?

    – Постараюсь, аби ти могла з гордістю його носити. – Простягнув він руку, Сірін підставила голову і Ештон ніжно її погладив. Тоді припинив і поглянув в очі трішки серйозніше:- Ще щось, берегиня?

    – Ні, вожак, це все.- Усміхнулась вона з розумінням, гордістю і спокоєм. Ештон кивнув. І Сірін встала, пішла йому за спину.

    – Вілліам. Твоя черга.- Він зібрався, встав і підійшов. Сів напроти Ештона. Він почувався не в своїй тарілці, йому було ніяково, він мав не надто велике бажання тут сидіти і брати участь у цьому цирку, відчував сум’яття. А тоді він поглянув Ештону в очі. І завмер. Ештон не знав наскільки сильно виражені у нього здібності, і наскільки він відчуває те, що зараз навколо нього, наскільки сильно він розрізняє Ештонові біохвилі. Але він був людиною. Він був його другом. І знали вони один одного давно. І Картеру ще не доводилось бачити Ештона в амплуа крутого вожака. І йому достатньо було погляду, аби зрозуміти – це не цирк і не бравада, це не гра, не фокуси. Це справжнє. Він ще не занурився у світ Ештона з головою. Багато не знає, багато не відчуває. Але він вже тут. І він справді готовий йти на зустріч, просто не звик думати про життя з іншої перспективи. Ештон не знав точно про що думає Картер. Але він бачив і відчував, як змінюється його настрій, хід думок.

    – Отже, Вілліам. Які у тебе є до мене питання?- Тепер Ештон готовий йому відповісти. На всі питання. Картер готувався, мабуть. Обдумував, що спитає, але опинившись тут, перед Ештоном і зграєю – розгубився. Питань багато. Що ж основне? Йому знадобилося трохи часу, щоб зібратися з думками.

    – Скажу одразу. Я піду за тобою, що б там не було. Це питання вже вирішено. Ти казав, що можна все лишити, як є. Але мене це не влаштовує. Мене тягне до тебе. І вже три місяці ніякого мені спокою немає. Ні, я і раніше хотів якось… Ну, сумував я за тим, що було раніше. Тц…- Цикнув він.- Ти не єдиний командир якого я мав. Але єдиний за яким я пішов, коли покликали вдруге. Всі наші так. Не я один. Просто тепер… Життя заграло іншими барвами, розумієш?- Запитав він. Ештон кивнув повільно і вагомо. Він розумів.- Я як і раніше нічого не розумію. Що відбувається. Тому… Поясни хоч щось. Що з цим князем? І чому так конче в зграю треба? Ні, треба то треба. Просто…- Картер зітхнув. Ештон його розумів. Важко, коли думок багато.

    – Три місяці тому завершилось формування фундаментального договору між народом ларів і мною. Я став Повелителем ларів. І з’явилася воля Повелителя. Тепер я і мої піддані маємо місце у світі. А моя воля – це посил до способу життя. Я тобі вже пояснював. Це дуже важливі речі. Дуже. Якщо розірвати цей зв’язок, то підданий втратить місце у світі. Більше не буде цілісним і щасливим. Не буде йому ніде спокою. І я не знаю чи можна приєднатися до дерева життя вдруге. Я схиляюсь до думки, що ні. Люди не здатні передавати один одному волю. Але, за деяких обставин, нашу природу можна обійти. Так сталося, що між нами вже був заключений неповноцінний договір, про який ми навіть не знали. Це сталося, коли ти був в моєму підпорядкуванні. Тому я- ведуча сторона. Ти- носій договору. І, через те що наш, я це називаю кокон стосунків, але це така ефемерна субстанція, що з’являється, коли між людьми виниває зв’язок. Мерехтіння таке. І от ця наша субстанція була у сприятливих умовах, аби змішатися з моєю волею Повелителя. І ти став князем. Твій договір еволюціонував у князівський. Тепер щодо твого питання. Ти знаєш, що таке ієрархія в середині зграї. Але є ще одна. Ієрархія народу ларів. На першому щаблі стоїть Хранитель, далі його правиця, далі князі, потім вожаки зграй, члени зграї, і нарешті – самітники. Якщо я залишу тебе поза зграєю, сам чув як Рікон реагує і сприймає все. Лари не сприйматимуть князя, що не в зграї. Не може бути князя-самітника. Та і що це за князь такий, якого навіть у зграю не взяли? А може його за щось покарали, що відокремили від зграї? Чи недостойний він? І так далі. Ти не зможеш брати участь в правлінні народом з таким статусом. Можна було б спробувати і схитрити – дати тобі власну зграю. Але… Є нюанс.- Ештон замовк на мить. Як пояснити, що дерево життя – річ нетерпима?- Якщо твоє місце у світі поруч зі мною… То…- Ештон закусив губу.- Тобі буде паршиво. Рано чи пізно ти все одно приєднаєшся до зграї. Час змусить тебе.- Ештон перевів уважний погляд на Картера. Він хотів зрозуміти наскільки серйозно він сприймає те, про що чує. Та він здається, готовий був слухати і чути.

    Ештон як і до цього був спокійний і зібраний. Він ще раз поглянув уважно Картеру в очі:

    – Місце князя мого народу еквівалентне місцю головного в ланці в моїй зграї. Для цього потрібно переукласти договір. Тоді ти станеш повноцінним князем, і повноцінним членом моєї зграї. Що це значить, пояснювати тобі не потрібно, я думаю.- Ештон не зводив з нього очей. Картер уважно слухав. Сприймав, обдумував.

    – Які у вас порядки? В зграї.- Спитав Картер.

    – Що конкретно тебе цікавить?- Полізла посмішка на обличчя Ештона.

    – Ну… Там ночівлі ці… Я так розумію, я жити тут повинен? Як в казармі?- Почухав він голову. Ештон усміхнувся. Не за те він переживає. Це йому нагадало його самого.

    – Я сплю з Мерін переважно. Одну або дві ночі на тиждень без неї. Тоді приходить зграя і ми спимо разом. Але все добровільно. Не хочеш – не спи. Зроби собі тільки послугу, якщо відчуєш, що час настав – не тягни. Мучитись абсолютно не потрібно. Це стосується не лише сну. А взагалі абсолютно всього.- Спробував внести ясність Ештон.

    – І… Кір теж з вами спить?- Поцікавився Картер. Без підйобу. Досить обережно.

    – Кір. До тебе питання.- Не обертаючись і незводячи очей з Картера, звернувся Ештон.

    – Так. Теж сплю з ними.- Спокійно і лаконічно. В стилі Кіра. Але і емоції в нього були спокійні. Можливо аура так на нього діє. Картер на секунду перевів погляд на Кіра за спиною в Ештона, а потім знову поглянув на нього.

    – І… Що нормально?- Запитав він у Ештона.

    – З точки зору кого? Ларів? Людей? Зграї? Зовнішнього Світу? Чи особисто мене?- Спокійно перепитав Ештон. Але Картер зрозумів, про що мова. Кивнув.

    – Окей, а моя пара?- Запитав він знову.

    – Якщо тобі подобається ідея Сірін, отримаєте житло на двох в моїх покоях – житимете тут. Якщо ні – отримаєш кімнату на одного. Тоді приходитимеш до неї ввечері, або лишатимешся тут. Як сам вирішиш.- Усміхнувся Ештон.

    – Діти?- Запитав він. Ештон уже на це підняв брову.

    – Це питання регулює Система. Я неповнолітнім договори не ставитиму. А коли твої нащадки виростуть, говоритиму з ними, якщо вони захочуть в зграю. Жити теж можуть тут, або з дружиною. Або в зграї. Як вирішиш сам.- Картер кивнув Ештону. Задумався. Очевидно, йому не приходило в голову ніяких ідей тому він поглянув в очі Ештону просто. Проте Ештон вирішив, що тієї інформації, що є – мало.

    – Є одна проблема. Тривалість життя. Вона значно збільшиться, якщо ти укладеш зі мною цей договір.- Ештон уважно подивився на Картера.

    – Це проблема? Жити ж довго – це добре, так?- Уточнив він.

    – Наскільки довго це залишатиметься добрим?- Зробив паузу Ештон, аби Картер осмислив. А коли якісь проблиски розуміння з’явилися, Ештон продовжив.- Два варіанта. Або твоє життя продовжується, за принципом сповільнення старіння. Тоді питань немає. Скільки вже проживеш. Або твоє тіло просто перестане старіти. У такому випадку я сам тебе вб’ю, коли ти вирішиш відійти.- Мабуть, на Картера справило враження з яким спокоєм про це говорив Ештон. Він залишався під дійсно сильними враженнями, хоч пройшло вже кілька митей, тож Ештон продовжив.- Це єдине, що поки що мені не вдалося вияснити про договір. Але я виясню. Або ж доведеться перевіряти на практиці. Безпосередньо перед укладанням договору ми обговоримо деталі. Терміни, зокрема. Подумай про це.

    – Кхим.- Картер спробував впоратись з шоком. І обдумати.- А якщо, коли прийде час, за нашим договором, я захочу ще жити?- Запитав він і поглянув в очі Ештону. Таке було враження, що він просто намагається підковирнути.

    Але Ештон відповів:

    – Я не погоджусь вбивати тебе раніше зазначеного часу в нашому договорі. Пізніше – будь-ласка. Я зацікавлений в тому, щоб мої князі жили довго і щасливо. Коли ж час настане – я допоможу відійти. От і все.

    Картер дивився на нього скоса. Але розумів, мабуть, що для Ештона такі речі це уже давно не новина.

    – Не страшно таке обіцяти?- Запитав він.

    – Знав би ти, що я уже обіцяв.- Усміхнувся Ештон. І багато в посмішці цій було: гіркота, печаль, прийняття. А потім Ештон вдихнув і злегка підняв підборіддя.- Є ще запитання?

    – Ні, немає.- Твердо відповів Картер. Ештон відчув, що він готовий завершити розмову.

    – Готовий дати мені відповідь вже, чи потрібно подумати?- Уточнив Ештон.

    – Ештон, я ж уже сказав, що з тобою. Я вступаю в зграю. Розумію, що життя буде іншим. Але, я вже знудився в майстерні. Таке життя не для мене. Моє місце тут.- І він вірив у те, що казав, і знав, про що говорив. Він вирішив це вже давно. Час прийшов просто. І Ештон кивнув.

    – Гаразд. Значить вирішено. Я приймаю тебе в зграю.- Ештон зробив паузу. Теж вклав це в голові. Картер тепер в його зграї.- А тепер роздягайся по пояс. Будемо шукати твій договір.

    І Картер мовчки роздягнувся, підсів ближче.

    – Давай боком. Мені так буде зручніше.- Так Ештон матиме доступ і до спини і до грудей. І зможе переміщатися, по тілу, не виходячи з медитації. Ештон не знав якого розміру договір, і де він може бути. Тож… Але Картер не ставив питань. Просто зробив, як казали.

    Ештон хотів уже покласти долоню на спину, але вчасно пригадав, що це у Картера вперше.

    – Неприємних відчуттів не буде. Я тобі не зашкоджу ніяк. Буду дуже акуратним.- Попередив він. Картер сидів прямо, не дивився на Ештона, але почувши це, покосився на нього.

    – Не біси.- Попередив він. І Ештон згадав, що перед ним Картер, якому 32 осколка з плеча витягнули без анестезії, і який в такому стані пройшов двадцять кілометрів по непрохідному лісу. Картер, якому плече вправляли і він з жаром після цього Гіда з заваленого окопа витягнув… І що ще тільки. І Ештон усміхнувся.

    – Вибач. Забув. Я просто стараюсь бути дуже уважним вожаком.- Заусміхався Ештон.

    – Давай уже, шаман. Роби своє вуду.- Пробубнів він. І Ештон усміхнувся ще тепліше. Цікаво знати, як це виглядає збоку.

    Але Ештон все одно вирішив не поспішати. Поклав долоню на спину Картеру. Тоді вирівняв емоції. Повернув собі спокій. Налаштувався. Закрив очі і злегка опустив голову. А тоді почав акуратним потоком вливати енергію через спину. Ештон не поспішав. Наповнив її теплом, показав свої наміри, показав, що безпечний. Але Картер і справді не напружувався, не боявся і Ештону довіряв. Тож Ештон більше не став зволікати. Ввійшов в медитаційний стан, не дозволив собі відволікатись – одразу зосередився на тілі Картера. Обстежив його тіло енергією, пройшовся туди і сюди. Все ж затримався на його мозку – біоритм був що треба. Але договору Ештон очікувано не знайшов так просто. Тоді він зосередився на клітинній структурі. І перебирав клітину за клітиною, фактично. Почав з шиї. Ештону чомусь було важко уявити договір в мозку. Та й полізе він туди в останню чергу. Поступово-поступово він спускався все нижче і нижче. Аж раптом він помітив дивні зв’язки. Прямо в шрамах Картера. Від осколків. Тих самих, коли Ештон ризикував життям, аби захистити друга. Сам тоді кількома подряпинами обійшовся… Умовно – артерію на руці порвало, але нічого аж такого серйозного. А от Картеру і справді дісталося. Плече, як шмат м’яса виглядало. І в цих от шрамах… глибоких шрамах, були енергетичні зв’язки. Ештон був уже впевнений що це він – договір. Прогнав радар по цим зв’язкам, що утворили щільну павутинку в усьому його плечі. Вони були хаотичні, практичо не читабельні, але Ештон доклав зусиль, аби розшифрувати їх. Там було ув’язнено стільки скаженого болю… Страждань. Там була жага жити, впертість, цілеспрямованість. І… Ештон знайшов її. Клятву. Картер дав собі слово, що якщо виживе на цій війні, то віддячить Ештону, обов’язково віддячить, навіть якщо з шкіри потрібно буде вилізти – зробить. І там була вірність. І весь цей хаос енергетичних зв’язків намертво скував їхній кокон стосунків, а в ньому, очікувано, розчинилася воля Повелителя для князя. Це ж треба. З якою ж самовіддачею треба ввіряти своє життя комусь, щоб односторонній зв’язок, закріплений чорт-зна як, був настільки сильним. Все. Ясно все. Ештон вийшов з медитації.

    Він відкрив очі і подивився на Картера, схиливши голову набік.

    – Ну, ти даєш.- Тільки і сказав Ештон. Подумав мить і додав.- Ти мені Клятву Вірності дав. Тепер ясно чому тебе так крутило.- Ештон так і сидів, дивлячись в очі Картеру.- Я все виправлю. З тим договором, що я створю, тобі дихатиметься вільніше, обіцяю.

    Картер здивовано на нього дивився якусь мить. А тоді посміхнувся:

    – Окей, босс.

    – Ще є щось, що потрібно обговорити?

    – Та ні. Ясно все мені.- Ще раз усміхнувся він. І Ештон з легким здивуванням відмітив, що Картеру полегшало на душі. Ештон кивнув. І Картер пішов йому за спину.

    – Кір. Твоя черга.- Ештон трохи втомився, якщо чесно. Але він хотів завершити як слід. Кір сів перед ним, поглянув в очі Ештону. І він був спокійним. Позитивно налаштованим. Це порадувало Ештона. Від аури все таки заразився? Ештону і самому аж тепло стає від його погляду.

    – Отже, Кір. Ти маєш питання?

    – Угу. Маю. Але вони можуть почекати.- Усміхнувся він з якимось розумінням. Жаліє його? Ештон неочікував.

    – Задавай питання.- Спокійно продовжив гнути свою лямку Ештон.

    – Гаразд. Ви каз…

    – Не викай. Ми сім’я.- Перебив Ештон.

    – Ну, в деяких сім’ях…- Спробував прирікатися Кір.

    – Я проти.- Безкомпромісно перебив Ештон з тим же спокоєм. Кір поглянув йому в очі і скривився, ніби його мішок борошна в гори змушують тягнути.

    – Язик не повертається.- Чесно зізнався малий. І з поглядом, що говорив “помилуйте” поглянув на Ештона з-під лоба, скоса. Дійсно, наче чорне лисеня.

    – Звикай.- М’яко без натиску сказав Ештон.

    – Хех. Ну, гаразд. Отже ти… казав.- Зосереджено проговорив кожне слово, ніби це і справді тяжко вимовити.- Казав… А що я спитати хотів?- Зосереджено почесав лоб Кір.- А, точно. Князь.- На цьому моменті Кір ніби здався, з чим він там боровся, зсутулився, сів в якусь розслаблену позу і став просто виливати на Ештона не сформовані думки.- Коротше, я знову з договорами заплутався. Раніше Ви, ти,- мотнув головою Кір,- розказував, що переймати волю Повелителя не можна просто так. Треба договір, що це поза нашою природою… Але ж Вілліам якось умудрився стати князем. Немає ж у нього князівського договору. Я щось не вкурюю.- Дивився Кір зосереджено.

    Ештон уміхнувся. Йому подобався Кір. Легко з ним. Ештону подобалось, що він іде на зустріч, що не потрібно бігати за ним, завойовувати довіру, щось доводити. Він сам спостерігає, сам робить висновки і діє теж сам. І дослухається. Ештон бачив, що Кір дослухається до його порад і використовує їх. Можливо якось по-своєму, в своєму якомусь розумінні, але не пропускає мимо вух. І це теж подобалось Ештону. Кіру теж хотілось йти на зустріч.

    – Ти знаєш що таке фіктивний шлюб? Хоча… Швидше шлюб за домовленістю?- Запитав Ештон.- Таке практикують в Зовнішньому Світі в деяких країнах.

    – Ну… Типу, якщо батько продав свою дочку нареченому?- Підняв брову Кір.

    Ештон кивнув погоджуючись, але на противагу заперечив словами:

    – Не в обставинах справа. В таких шлюбах, наречені часто навіть не бачать один одного до весілля. Питання. Чи можна такий шлюб вважати справжнім?- Вирішив Ештон змусити Кіра подумати трішки. А заодно і повеселитися, понасолоджуватись його компанією, біохвилями, роздумами і висновками. І якось Ештона зовсім не хвилювало, що за спиною зграя, і вони на них чекають. Можливо, Ештон хотів, аби вони теж зрозуміли, чому Кір в зграї. Кіра, схоже це теж мало хвилювало. Його цікавила розмова. Не сам процес, хоча – хто знає? Його цікавила інформація. Кір паузою скористався і спробував щось змізкувати:

    – Ну… Вони не люблять одне одного. Чи про що питання?- Поглянув Кір Ештону в очі зосереджено.

    – Про це.- Кивнув Ештон погоджуючись.- Не люблять і не знають одне дного, але, можливо, з часом між ними щось зародиться? Можливо не палке кохання, але повага, порозуміння, довіра? От, ми з

    Ріконом до заключення договору теж не були знайомі по-суті.- Навів ще приклад Ештон.

    Кір насупив одну брову, не зводячи очей з Ештона. Обдумував. Тоді спробував збагнути:

    – Хочете сказати, що договір можна заключати і без кокона стосунків?- Спитав Кір.

    – Так. Коли це мерехтіння… субстанція… між двома людьми.- Ештон спробував сформулювати думку.- Стосунки починаються в той момент, як люди один одного бачать вперше.- Ештон продемонстрував пальцями напрямок між Кіром та Ештоном, пояснюючи ще й жестами,- і договір заключається так.

    – Але ж… Правильніше, коли кокон стосунків сам проситься під договір? Я пам’ятаю, ЯК Ви про це розказували. Так ніби це й дійсно природньо – закріпити зв’язок, укласти договір на цей кокон. Чи субстанцію… А чому Ви, ти почав називати це по іншому, до-речі?- Ахах він точно Ештона нагадує.

    – Тому що я раніше так скорпульозно не розглядав, як виглядають стосунки в уже закріпленому вигляді. А тепер ось побачив, що якщо у вільному вигляді вони й справді нагадують кокон між двома людьми, ніби простір для двох… То, під договором… вони швидше нагадують… Кров. Тільки однорідна така субстанція.- Усміхнувся з задоволенням Ештон,- І… Так, я з тобою згоден. Я теж вважаю, що значно природніше і правильніше одружуватись по коханню. Але,- Розвів руками Ештон.- Трапляється так, що початок певних стосунків є неможливим без укладання договору, через усілякі обставини.

    – Вкурив. Наприкалад, якщо є принц і принцеса там…- Підняв Кір два вказівних пальці на великій відстані.- І вони просто не мають шансу на стосунки, бо банально далеко один від одного. В різних країнах. Але от їх одружили.- Кір сполучив два пальці.- І вони вже знайомляться, і стосунки починаються.- Покрутив він цими з’єднаними пальцями по-кругу, і одночасно довершуючи дійство смішними круговими рухами голови, очевидно, приблизно так уявляючи стосунки між парою, їхні побачення і кохання-зітхання. Ахах.

    – Угу. Точно. Ахах. Тільки в нашому випадку, мова про людську природу, а не про відстань. Що таке взагалі природа?- Питання на засипку. Та Ештон не очікував, що Кір дасть відповідь так сходу.- От я кажу: “це не в людській природі”. Що це значить?- Підняв брови Ештон і знову не дав Кіру шансу подумати:- Я уявляю це як відсутність якоїсь структури, що є у інших істот. Наприклад, ми здатні сприймати колір, тому що наші очі мають відповідні структури, здатні на це. От, передавати свою волю істотам з слабшою волею ми можемо, переймати волю від істот з сильнішою волею – теж можемо. А один одному передавати волю не можемо.

    – Ааа!!!- Очевидно у Кіра в голові стався прорив. Він підігнув ноги в колінах, обійняв їх, добіса нагадуючи якогось гобліна, чи Горлума.- А договори замінюють ці структури, і ми отримуємо штучну можливість передавати волю.

    – Угу.- Усміхнувся Ештон.

    – Як протез!

    – Точно.- Усміхався він.

    – Типу… Орган замінили, якого не вистачає. Якщо в ларів є цей орган в душі, чи де там, де ця воля, і в алубі є він і вони в союзах з людьми компенсовують нашу ущербність. А між собою люди тоді не здатні на це.- Кір поклав лоб на коліна, бо, очевидно, сил думати і тримати голову не було, і забубнів звідкісь з-за колін:- І тоді, виходить, що якщо договір вже є наявний, то воля Повелителя може використати його, як цей протез. Тоді виходить що є два основних способа стати Князем, якщо мова йде про двох людей: укласти новий договір, що вже розрахований компенсовувати нашу ущербність, або використовувати вже наявний договір, як доведеться.- І підняв голову:- Так?

    – Так.- З насолодою кивнув Ештон. І продовжив пояснення:- Воля Повелителя теж не ходить сама по собі. Вона є швидше побічним продуктом утворення стосунків між Повелителем і його народом. Вона просто більш відчутна, тому що предназначена для дії. От скажи, воля в людській свідомості, вона ж теж якесь таке місце і займає?

    – Так!- З блиском в очах покивав Кір.- Вона ніби… Інструмент! От є складники свідомості, які відповідають за наповнення, деякі за з’єднання, деякі оптику, ну ніби фокус на чомусь, так? Деякі за пам’ять… А от воля, вона відноситься до тих частин, що відповідають за дію.- Пояснив Кір.

    Ештон кивнув, показуючи, що все зрозумів.

    – Так само і з волею Повелителя. Стосунки Повелителя і його народу складаються… з різних частин, але самі по собі ці стосунки дуже ефимерні, невагомі. Тому всі звики називати це так: воля Повелителя, адже помічають лише цю частину стосунків, як більш виражену.

    – А, ясно! Тому договір і може бути протезом, тому що природа того, що всі називають волею Повелителя і субстанції стосунків, що заключаються у договір – схожа.- Кіру теж подобається. Він точно забув, де вони. Захопився. А може йому просто все одно.

    – Точно. І нарешті останнє. Опинившись в одному місці, субстанції стосунків між двома конкретними істотами і те, що умовно називається волею Повелителя змішуюються між собою. Дифундують одне в одного, стають однорідними. І переростають у щось абсолютно нове. Еволюціонують. У волю Повелителя для князя.- Звершив розповідь про це Ештон. І Кір винагородив його задоволеними хвилями, що чимось нагадували муркотіння ситого кота.

    – Круто.- Усміхнувся він. Відпустив свої коліна і сів рівно.- Ще є питання. Якщо договір будується навколо субстанції, то якщо її немає, як укласти фіктивний шлюб?

    – Питання суто технічне.- Махнув рукою Ештон.- Просто будується порожній договір, що виконує всі функції, просто зв’язувати йому нема чого. Як порожня труба для води.- Ештон зобразив трубу руками.- А потім стосунки з’являються і заповнюють договір. А інколи…- Ештон по змовницьки нахилився до Кіра. Той повівся, теж нахилився. Було цікаво.- Стосунки стають такими великими, що перестають поміщатися у договір.- І усміхнувся йому теж по змовницьки.

    – І що ж тоді?- Зацікавлено запитав він.

    – Жити так як є. Або… піти далі. Так було у мене з Мерін.- Заусміхався Ештон.- Ми уклали союз душ.

    – Це супер-пупер договір?- Підсміявся Кір.- Його може укласти тільки пара?

    – Ні, не тільки пара. Я маю ще один союз душ.- Поділився Ештон.

    – Справді? З ким?- Кір ввійшов в азарт.

    – З Храмом Місяця.- Усміхнувся Ештон.- Він теж хотів мати сім’ю.

    – То він таки живий. В повному розумінні цього слова.- Усміхнувся тепло Кір.- Тоді виходить він теж у зграї?

    – Так, все вірно. Як він приймає тебе, до речі?- Поцікавився і собі Ештон.

    – Тепло.- І ніби бажаючи продемонструвати це, Кір тепло усміхнувся. Ештон теж усміхнувся.

    – Маєш ще запитання, Кір?-І по виразу обличчя Кіра Ештон зрозумів, що має. Але питання зовсім іншого характеру. Дійсно важливе для нього. Погляд поглибився і Кір ніби перед стрибком в бою приготувався. Згрупувався.- Питай.

    Він стис губи, відвів погляд. Задумався.

    – А в договір можна прописати умову, що дозволить вбити носія? За певний час, скажімо?- Поглянув він трішки скоса, питання для нього було делікатним. Ештон з ідеї здивувався.

    – Можна.- Впевнено відповів він. До чого малий веде? Хоче таку умову?

    – І Ви можете таке зробити?- Уточнив він.

    – Можу.- Впевнено кивнув Ештон.

    Тоді Кір розвернув голову до нього прямо і поглянув прямо, відкрито в очі:

    – Тоді я не розумію для чого Вам марати руки в крові рідних людей?- Ошарашив він питанням. Ештон аж на мить концентрацію втратив – ця дивне енергетичне наповнення, що Ештон нащось створив, на мить сколихнулося. Але Ештон відчував, що воно потрібне, і повернув собі спокій і рівновагу, як і аурі довкола.

    – Тому що… Мова не зовсім про вбивство. Це лише спосіб відійти. Я не кажу, що мені не буде важко, не кажу, що боляче не буде. Але краще я матиму на руках кров рідних, аніж дивитимусь, як вони страждають від моїх рук. Адже це я встановлю на них договори, те що не пускатиме у вічність. Але життя це така штука… непередбачувана. А якщо ця рідна людина не захоче помирати, коли таймер спрацює? Що тоді перевстановлювати таймер? Ну, тоді це вже підміна понять, в такому випадку цей таймер це просто спосіб вбивства. З таким же успіхом я можу зробити це сам. Саме тоді, коли людина цього дійсно хотітиме. Коли час прийде.- Пояснив Ештон. Кір дивився йому в очі. І… Ештон бачив: він розуміє більше, аніж Ештон говорить. І захотілося поділитися чимось більшим.- Я насправді вже один раз міг піти таким шляхом. Схожим. Але вибрав зробити все своїми руками.

    Кір дивився в очі Ештону. І тоді кинув несвідомий погляд йому за спину. Ніби хотів сказати щось, спитати, або поділитися, але не міг при свідках. Він дивився в очі Ештону і видав:

    – Я хочу таке ж, як у Рікона.

    – Що саме?- Здивувався знову Ештон.

    – Можливість сказати Вам щось, просто дивлячись в очі.- І Кір так дивився, що Ештон перестав щось бачити, окрім цього глибокого погляду і якогось бажання в цих очах.

    – Ментальний зв’язок трохи не так працює, і буде працювати лише зі мною.- Дав трішки більше Інформації Ештон.

    – Мені вистачить.- Заявив він. Не відступався. Ну, це він вміє. Все вчепився. З горла тепер вигрезе свій ментальний зв’язок. Та Ештону не шкода, насправді.

    – Гаразд. – Усміхнувся він. І Кір просто на очах повернувся у колишну колію.

    – То… Ви вбивство не вважаєте чимось поганим?- Запитав він. Ештону просто лишалось дивуватись тому, як Кір дивиться йому в серце.

    – Ну… Пам’ятаєш, я тобі говорив, що з вовками потрібно жити по-вовчому?- Вирішив пояснити Ештон в уже звичній манері. Кір кивнув.- Так уже сталося, що я перейняв цю філософію. Вбивство саме по собі не є чимось поганим. Важливіше те для чого ти це робиш. Хочеш допомогти? Захищаєш? Полюєш? За зграю б’єшся? Чи хочеш принести біль? Страждання? Якщо останнє – то це для мене все ще лишається поганим.

    – Тобто смерть – не найгірше? Що ж тоді?- Кіру було цікаво, але за цікавістю було ще щось. Ціль.

    – Ну, вічне життя без можливості померти, наприклад.- Усміхнувся Ештон.

    – Як печать Каїна з Біблії.- Як відмінник на уроці викрикнув Кір вказавши на Ештона пальцем.

    – Точно.

    – Що ще?- Продовжував випитувати Кір.

    – Ну… Не знаю, дай подумати. Відірвати когось від дерева життя?.. Жити без душі?- Запропонував варіанти Ештон.

    – Це можливо?- Шоковано запитав Кір. А Ештон порадів, що вдалося його вразити і кивнув з усмішкою. Але продовжувати не надто хотілося.

    – Ти для чогось конкретного питаєш?- Вкрадливо запитав він. Кір на нього поглянув і відвернувся з усмішкою.

    – Хочу знати, що мене чекає, якщо нарвусь. А я можу…

    – Ти мене боїшся?- Запитав Ештон з непроникним спокоєм. Не хотів, щоб Кір підбирав слова.

    Але він не став:

    – Тха!- Якось придихнув він зі смішком.- Боюсь і навіть не соромлюсь цього. Тільки ідіот не боятиметься такої могутньої істоти. В мене підозра, що Ви і людиною бути перестали.

    У Ештона брови мимо волі підскочили. Але він не спасував:

    – А ти не бійся. І викати кінчай.

    – Тц… Я стараюсь. Не давіть. Тобто…. Я звикну. З часом.- Кір поглянув на Ештона, і він кивнув – погодився, мовляв раз стараєшся – більше не згадуватиму. І Кір усміхнувся на бік:- Я просто хочу зрозуміти, що мене чекає, якщо я налажаю. І страх – це нормально. Я тобі кажу… Ти б свою свідомість бачив. Я після того як це побачив, простіше якось до речей став ставитись.

    Ештона це усміхнуло. Коли він тільки встиг посеред бою свій талант на ньому використати?

    – Гаразд… Пам’ятаєш, я говорив про розмежування? Що з рідними я виключно добрий? Навіть коли суворий?- Вирішив пояснити Ештон.

    Кір на нього дивився скоса якийсь момент з кривенькою усмішкою.

    – Ясно.- Сказав він.

    І настала пауза.

    – У тебе все?- Запитав Ештон.

    – Не все. Але поспішати немає куди. Все життя попереду. Я ще встигну видушити з тебе все, що мене цікавить.- Заявив він.

    І Ештон розсміявся не стримуючись.

    – Гаразд… Ахах… Тоді я маю що сказати…- Ештон спробував настроїтись на правильний лад. І вже за мить йому вдалося повернути собі спокій:- На рахунок твоєї реабілітаці. Я не вмію сцілювати. Чи то знань не вистачає, чи то просто не дано. Тому я пропоную наступне: є один… вчений. Можна йому показатися.

    – В чому проблема?- Утонив Кір.

    Ештон зосереджено цмакнув, підбираючи слова:

    – Він небезпечний. Він дав мені слово, що не зашкодить тобі, допоможе і жоден нейрон не спалить. В умовах ще, що на протязі всього лікування все вирішую я, і що можу все зупинити в будь-який момент. І що без твоєї згоди нічого з тобою ніхто не робитиме.

    Кір насторожено слухав. Тоді запитав після паузи:

    – Але Ви сильніший?

    – Ну… Фізично він сильніший, але в енергетичному плані, я зможу його скрутити, якщо треба буде. Швидше за все.- Поглянув він в очі малому.

    – І Ви будете поряд?- Уточнив знову він.

    – Так, звичайно.- Пообіцяв Ештон.

    – Тоді я згоден.- Впевнено кивнув Кір.

    – Є ще момент. Науковий Центр сам по собі – місце закрите. А цей науковець знаходиться… В ще більш… секретному місці. Ти муситимеш тримати язик за зубами. Щоб там не побачив. Такі знання не для всіх.- Пояснив Ештон.

    – Гаразд.- Впевнено кивнув Кір.

    Але Ештону було цього мало. Він просто сидів, думав і дивився на Кіра.

    – Даю слово.- Кір дивився в очі. І… Ештон відчув, що справді можна довіритись.

    – Гаразд. Я постараюсь зробити так, щоб ти не бачив нічого зайвого. Вирішено в такому разі.- Кивнув Ештон. І Кір усміхнувся. По-справжньому. Від душі.

    ***

    А потім була вечеря. Свита притягла їм у вітальню стіл і всі собі розсілися. Ештон на дивані, поруч Рікон. На кріслі Картер. А на стільцях напроти Сірін з Кіром.

    Ештон розслабився на дивані. І відверто відпочивав. Ще не принесли їжу. І Ештону було добре. Хороші відчуття залишились після всього.

    Аж раптом Сірін встала і залізла Ештону на руки, нависла над ним, уважно дивлячись в очі з турботою. Ештон не зрозумів що відбувається.

    – Важко було? Дати енергії?- Запитала вона.

    – Втомився, якщо чесно, але все гаразд.- Відверто і чесно відповів Ештон.

    – Ну, звичайно втомився. Стільки часу тримати зграю в зборі, ще й так потужно, ніби ми тікаємо кудись. Ще й без енергетичної підживки. Навіть вогонь не виставив.- Дорікнула Сірін.

    – Тримати зграю в зборі?- Уточнив Ештон. Сірін уважно заглянула йому в очі.

    – Тільки не кажи, що зробив все на голих інстинктах.- І Ештон був готовий поклястися, його так ще не відчитували…

    – Рікон!- Раптом рикнула на нього Сірін прямо з рук Ештона. Тоді притиснулась до нього всім тілом. Ештон інстинктивно обійняв її за спину, але в неї була гола спина… Ештону стало дуже незручно і він негайно перемістив руку на талію, де, як він паміятав, була тканина.- Ти йому не розказав!

    – Я не думав про це.- Почервонів Рікон.

    Сірін привстала і оскалившись рявкнула прямо у нього над головою. Рікон аж голову в плечі втис:- Він вожак, ти правиця! Де ти був, коли був потрібен йому? І навіть не смій заїкатися за Науковий Центр! Ти чому сидиш! Він раду дві години тримав! Сам!- І Рікон негайно присунувся.

    – Вибач, Ештон! Я не думав, що ти таке робитимеш! Ларів же в зграї тільки двоє!- Виправдовувався Рікон.

    – Потім мізки йому варитимеш! Замовкни і грій!- Ох, і люта. Ештон аж сам притих.

    Кір і Картер чомусь здивованими не були.

     

    0 Коментарів

    Note