Від Подкасту До Кохання Один Крок

Знайома мелодія- ііііі поооооііііхаалии!

Ну, немає нічого приємнішого в житті ніж заходити під оплески в переповнений зал. Чи то на сцену театру, чи на знімальний майданчик. А особливо сюди, на сцену з двома кріслами і маленьким столиком посередині. Це- беззаперечно, одна із улюблених Женіних декорацій. А ось і Спартак.
Така собі декорація. Як завжди в чорному, як завжди серйозний, і як завжди дивиться на Женю, як на пусте місце. Але Женя до цього уже звик, і пояснює собі це тим, що Спартаку напевно самому треба до спеціаліста. Зі своім вмінням маніпулювати розмовами і ситуаціями, він любив створювати максимально тригеруюючі ситуаціі для Жені, і виводити його з себе, провокувати на емоцію а потім раптом відступити і вдати, що він тут не при чому.

Знаючи це, Женя старався ігнорувати його, але Спартак вмів залізти йому під шкіру як ніхто інший. Тим більше, незважаючи на противний характер Спартак був вихованим, вмів вести себе по джентельменськи і знав коли закрити рота так, щоб люди навкруги думали що він «няшка» а Женя просто емоційнио не врівноважений.

Женя швидко оглянув аудиторію, стараючись зловити настрій. Цей уже професійний скіл часто допомагав йому задати правильний тон розмові. Він вмів відчувати публіку. В цьому була його перевага. Женя прекрасно знав, що без нього це шоу не було б таким успішним. І він знав, що Спартак про це знав також. Саме тому він часто користувався своїм становищем аби теж бісити Спартака: тягнути час, задавати тупі питання, перепитувати сотні разів… Женя цим не пишався, але так уже склались їхні стосунки.  

Женя відчував себе на всі сто сьогодні.
З самого ранку все йшло просто ідеально-новий темно синій костюм сидів як улитий і здається навіть освіжав його лице. Тіло не боліло після довгого нічного переїзду і волосся сьогодні лягло саме так як треба. Женя був ідеально підготовлений, і Спартак, здається, був у хорошому настрої. Він уже сидів, схрестивши ноги і ставив свій телефон на беззвучний режим. Піднявши очі на хвилинку він окинув Женю зацікавленим поглядом з ніг до голови, і раптом підморгнув.

Що це він робить?

Розгублений Женя глянув в зал, але здається ніхто цього не помітив. Ммммм, подумаю про це потім, вирішив Женя і почав подкаст. 

Зал бурлив оплесками і щасливими обличчями. Женя теж був щасливий. Зручно всівшись навпроти свого співбесідника він завів діалог. Розмова йшла легко. Спартак міг прикладати максимум зусиль аби гнобити Женю, але як тільки він входив в смак наукового діалогу- це була інша людина. Він розповідав про все з таким запалом, що здавалося б забував де він і хто його співбесідник. Здавалося, він би зорі з неба дістав аби пояснити Жені чому психіка працює саме так, а не інакше. В такі моменти він був дуже щирий і відкритий. Це надзвичайно приваблювало Женю. Але потім він починав душнити, чіплятись до слів і все ставало на свої місця. 

Женя хотів би мати нормальні людські стосунки з Спартаком поза подкастом, але з цим якось не склеїлося. Деколи, Женя передивлювався їхні подкасти вдома і уявляв як би було, якби він товаришував з Спартаком. Це, звичайно історія із зони фантастики, тому що Спартак це така собі Снігова Королева яка тільки і вміє, що кидати крижані погляди та зводити всі нормальні розмови до коротких «так» і «ні», не втрачаючи ні одної можливості нагадати всім, що Женя далеко не Кай.  Зазвичай вони спілкуються тільки на подкастах, а опісля розходяться в різні сторони. Напевно, зустрівшись на вулиці, Спартак би зробив вигляд, що не знає Женю. Ця думка кольнула образою. 

«А ти що скажеш, Женя?»— кутик Спартакових губ ледь помітно опустився в зневажливій усмішці. Психотерапевт знав, що Женя втратив нитку розмови і  поняття не має про що зараз йде мова, саме тому і спитав. 

«Абсолютно погоджуюсь з твоєю експертною думкою,» —викрутився Женя, теж не пальцем роблений. 

Спартакові очі зблиснули льодово холодними вогниками.

Чого він дивиться ТАК?

Женя зітхнув, Спартак продожував дивитись. Фізично відчувалась кореляція між тим як Спартаковий погляд ліниво общупував його лице і зростаюча нестача повітря в його легенях. 

Женя сконцентрувався на прочитанні наступного питання з екрану ноутбуку, витрачаючи максимум зусиль на ігнорування Спартака, для якого, здається, єдиною ціллю в житті стало не зводити погляду з Женених губ. Женя відчував, як під цим поглядом гарячий рум’янець розливався його лицем. В онлайн режимі, під записами відеокамер, він втрачав контроль над своїм тілом тому що Спартак дивився на нього. Не просто дивився, здавалось, вперше в житті Спартак БАЧИВ його. І від цього мурашки йшли по шкірі. Женя відчував себе безпомічним кроликом перед удавом…що було новим відчуттям. Тому що зазвичай він відчував себе пустим місцем перед Спартаком. Він мимоволі помічав тіні емоцій на Спартаковому лиці зараз. Злегка піднята брова, тінь посмішки, і тяжкий, задушливий, майже нерухомий чи то властний чи то жадібний погляд на своїх губах. 

Навіть під дулом пістолету, потім Женя не зміг би згадати про що вони говорили на тому подкасті. 

Дивлячись на двері готельного номеру Женя старався заспокоїти сполохане серце. Взагалі-то, він мав би зараз стояти пере дверима «знайомої» в якої він сказав що заночує. Але, насправді, не було ніякої знайомої. Він збрехав, сам не знати чого. Звичайно, він би міг зняти собі окремий номер але тим не менше зараз він стояв саме тут. Видихнувши останній раз він підняв руку і постукав. 

«Відчинено,» —почувся голос Спартака. Розправивши плечі Женя переступив поріг. Спартак напівлежав в ліжку з чашкою чогось гарячого в руках. На маленькому столику біля нього стояв ноутбук. Він виглядав максимально розслаблено в м’якій чорній, як передбачувано, футболці і теплих спортивних штанах. Пара білих носків лежала на підлозі біля ліжка. Це напевно найбільш одомашнена версія Спартака, яку хтось колись мав можливість бачити. Але Женя знав, що ця картинка обманлива, і тому за звичкою атакував перший.

«Дарма ти не закриваєшся! А якби я був якимось зловмисником?»

«Ага, викрадачем спокою та руйнівником здорового глузду, —відповів Спартак підносячи чашку до губ але не зводячи в‘язкого погляду з Жені—тим більше, на цьому поверсі нікого крім нас немає.»

«Звідки ти знаєш?»

«Я запитав, звичайно,» —Спартак ліниво потягнувся. Аби ще замурчав, то був би геть як кіт. Женя труснув головою щоб відігнати цю думку і мовчки пішов в ванну. 

Через годину Спартак все ще так само сидів в ліжку. Тільки тепер на столику поряд з ліжком стояло вже дві паруючі кружки. 

«Я зробив тобі чай,» —повідомив Спартак як тільки Женя вийшов з ванної. Не приховуючи подив Женя взяв простягнуту чашку. Чай вдарив в лице приємним трав’яним ароматом, миттєво змиваючи залишки напруги та стресу в Женіній голові. 

«Що дивишся?»— запитав він сміливіше. 

«Аніме, —Спартакові очі знову ковзнули по Женіному обличчі, але на цей раз більш м’яко і спокійно ніж під час подкасту. Легким кивком голови він вказав на ліжко—приєднуйся.» 

Женя не змусив просити себе двічі. Вмостившись на зручному ліжку він пригубив чай. Гаряча рідина розлилася по тілу приємною хвилею. Він навіть не звертав уваги на екран. Його думки знову полинули у світ мрій та проекцій. Хто б міг подумати, що прийде час коли він ось так сидітиме з Спартаком поряд і дивитись аніме? Цікаво, що змінилось. Це напевно через секс. Других пояснень немає. Але, Спартак зовсім не чіплявся до нього. Просто дивився якось дивно. Ну ось і зараз, Женя тихенько підсунув ногу до Спартака так, що їхні бедра та коліна притулитись, а Спартак, здається навіть і не помітив. Та під час смішних моментів, Спартак сміявся і його плече притулялось до Жениного достатньо довго аби Женя міг вловити легкий запах його одеколону. Ця несподівана близькість, комфорт ліжка і тепло чаю швидко почали хилити Женю на сон. 

«Спартак, —втомлено пробуромотів він—ти збираєшся мене вбити?» 

«Що?»— здивувався Спартак.

Женя передав йому порожню чашку. 

«Мене так на сон тягне після твого чаю…»

Ліжко знову затряслось від Спартаковго сміху.

Такий гарний коли сміється. 

«Ну Женя, якби я хотів тебе вбити я б придумав щось більш креативне ніж отруйний чай!»

Женя зітхнув, Спартак мав рацію. Він би, напевно вибрав задушити Женю голими руками.

Безперечно задушив би, ще б і кайфонув від цього.

«А ти хочеш щоб я тебе вбив?» —запитав Спартак якось, раптом дуже серйозно. Женя відкрив очі.

«Ні, Спартак, я ще хочу жити.»

«А, ну О’кей.»

Спартак перекрутив мультик назад аби побачити те, що пропустив за розмовою. 

Поправивши свою подушку, і закутавшись в мягку ковдру Женя зажмурив очі. 

«Гарної ночі,» —прошепотів він, кинувши останній погляд на Спартака. 

На секунду їхні погляди зустрілись. Можливо це уже був сон, тому що в той момент, Спартаковий погляд і усмішка були сповнені всією ніжністю і добротою світу. І ще чимось таким, що Женя був просто не в силах аналізувати зараз. 

Женя хотів би застигнути в тому погляді навіки. Спартак перший відвів очі. Простягаючи руку за навушниками він пробурчав: «Спи нарешті, бо заважаєш мені дивитись аніме своїми розмовами.» 

Женя всміхнувся. Ні, це не сон- це реальнісь.