Ярема 1.1 могила

Кінь повільно піднімався на стару могилу. З часом лише боки цього пагорба осунулись, тому і піднятись на верхи стало досить просто. Кінь важко посапуючи вибрався на вершину пагорба і зупинився біля кам’яної баби. Кам’яна половецька баба похились в один бік і так, що одне з чотирьох її обличь дивилось з під лоба на високий дерев’яний хрест, який панував на могилі. Вершник зліз з коня, перехрестився і сів між кам’яною бабою і хрестом. Витягнув люльку. І смачно закурив. Наближався вечір. З пагорба було все ще добре видно всі околиці. Під горою примостилось село ховаючи солом’яні стріхи хат в зелених кучерявих садах, і так що і не всі розгледіти можна. Дзвіниця що трішки похились до церкви кидала з нею довгу тінь на сільський майдан. Дві дороги від битого шляху оминали пагорб могили кожна з свого боку. По тій дорозі що тяглася до лісу воли тягли важко навантажений чумацький віз. В спину чумаку що куняв на возі дивились яскравим вогнем вікна корчми що стояла на самісінькому перехресті з битим шляхом. На подвір’я корчми заїхало два селянських вози. Як квочка пригортає курчат так корчма прийняла селянські вози. Галасливі селяни розбудили корчму.
Битий шлях оминувши пагорб з вітряком спустився в долину ріки. Рідкі вогники вікон домів видавали місто яке притулилось до розсипалось своїми будиночками по скелястому виступі берега.
Передмістя з заріччям, що не проглядалось з могили теж готовилось до сну. Гамір що так притаманний передмістю вже майже його не видавав. Аж раптом над рікою пролунав скрежет ніби човни на річці протаранили один одного. А згодом крики човнярів чи то рибалок. Щось в них пішло не так чи то човен затонув чи то риба з сіті назад в річку пішла.
Поступово все стихло лише цвіркуни в траві не замовкали. Порив вітру розчесав високу і вже суху траву на могилі і вивела козака з його важких дум. Козак затягнувся люлькою та тютюн вже догорів. Привстав вибив люльку до каблука чобота. Кінь позаду підняв голову і фиркнув.
 Ну що братику ось ми і додому приїхали закінчились наші бойові походи дасть бог спокійно в мирі доживемо тут свого віку.
Проговорив до коня козак обнімаючи велику кінську голову.
Сурма в місті просигналила на те що місто теж йде спати і ворота міста до ранку зачиняться. Так це чи ні з могили не було чутно. Той чумацький віз все ще волочився по дорозі. Воли що не кажи ніколи не відрізнялись придкістю. Ще трішки чумацький віз покриє перина туману яка мягко вкрила всю дорогу і лиш старі верби обабіч тої дороги де не де стирчали з пелени туману.
Козак неспішно підійшов до коня а потім хвацько по молодецьки вскочив в сідло, ніжно брязнула шабелина. Він і не планував потрапити в місто навіть як би не затримався на могилі то навряд би вспів до закриття воріт. Корчма ж радо приймала подорожніх в який би час їх не привела їх доля тож чом до неї не завітати. Цієї ночі корчма буде йому як рідний дім. Тим паче що з корчмарем козак знався ще з тих часів коли проживав в місті.
Стежина з могили витоптана закоханими парами які на могилі рахували зорі загадуючи свою долю, закінчилась на роздоріжжя битого шляху при корчмі. Необачний вершник раптово винирнув з туману і на повному ходу промчав по дорозі. Почекав як курява по ньому уляглась. Козак попроводив коня до воріт корчми. І лиш трішки притримав коня коли той входив крізь них. Вчасно згадавши про перекладину. Та дарма до нову перекладину вже не зачепить жоден кінний. В кутку два рази гавкнула собака так для порядку. Пес чесно виконав свій собачий обов’язок і сховався в буді. Молода дівчина напевно служка відкрила двері корчми так, що світло з дверей осяяло і вершника і коня. Свічка в руках дівчини освітило її молоде вродливе обличчя. Служка вибігла назустріч гостю як її навчено запрошувала до корчми. З корчми повіяло теплом і такими звичним букетом запахів що притаманні лише корчмі.