По вовчому жити
від KrapkaВже о п”ятій тридцять Ештон був в бібліотеці. Аж не повірив. Ну… Ну, і прекрасно. Та й засів за проекти. Вечір проходив тихо і спокійно. І Ештон закопався у роботу, що припадала пилюкою вже майже три місяці. Його ніхто не чіпав… І він не помітив, як бібліотека плавно перетворилася на цілісіньке поле бою: всюди були відкриті голографічні екрани з тими чи іншими даними, навколо були розкладені книги, сувої, що розміщалися на всіх можливих поверхнях, навіть на підлозі. Та і в повітрі… Ештон тримав те, що мусить мати перед очима в бар’єрах. Звіти з Наукового цетру, і дані від Пірея, його висновки. А ще йому притягнули справжнісіньку голографічну модель (вона просто суперова. Можна зможелювати що завгодно, в будь-якому масштабі, точність обрахунків зашкалює, а самі голограми аж надто реальні), як в залі ради і він з захопленням моделював оберіг, використовуючи весь можливий набутий досвід (включно з вчорашнім поєдинком). Схоже, коли він створював бар’єр, він не врахував швидкість поглинання енергії. Тобто, так, по ідеї бар’єр дійсно вийшов… не універсальним, але багатофункціональним, і він дійсно здатен витримати практично будь якої сили удар… Але, як щодо кількості? Суть в тому, що він просто не встигає переробити енергію… І? Як це виправити? Кількість можна нівельовувати різними способами, але може спробувати баш-на-баш? Кількість – кількістю?
– Нічого собі.- Прокоментував Кір. О, вже час?
– Котра година?- Спитав Ештон, помітивши в його руках вечерю.
– Восьма вже.- Розглядаючи те, на що перетворилася бібліотека, відповів Кір.- Може я Вам у вітальні стіл поставлю? Як під час сніданку.
– На кухні давай. І собі теж давай. Ти вечеряв?- Майже пробубнів Ештон, намагаючись обрахувати можливу кількість кристалів, скільки в них вміщається енергії…- Розумієш, біда в тому, що я не маю де перевірити ці розробки на практиці. Де мені брати такі енергетичні перенавантаження? Ні, ну я звісно можу організувати їх сам. Але, мої запаси теж не безкінечні. А якщо попросити в Мерін – їй знову доведеться включити в раціон великі прийоми їжі.- Скривився Ештон.- Стоп. А як вона там їсть?- Ештон відкрив Ключ і запитав в Акіла, чи з Мерін поїхали наложники. Ештон занепокоївся. І вже забув про все. Чекав відповіді. Акіл відповів майже одразу – що всі, хто з нею поїхав тимчасово насичуватимуть її енергією. Тож Ештон трохи заспокоївся.- Так то про що я там?- Поглянув він на Кіра.
– Ви з таким же успіхом для розмови можете використовувати папугу. Навчіть його просто підтакувати. Я не розумію нічого. Ви коли їсти прийдете? Все вистигне.- Кір дивився на нього, намагаючись привести Ештона в кондицію, як він розумів. А от Ештон бачив – Кіру спокійніше. І питання не лише в самопочутті. Душа заспокоїлась. Хм… Ештон покинув все. Сьогодні він, мабуть, не повернеться сюди. Закрив голограми, зафіксувавши у пам’яті голографа все, як він залишив, завтра просто відкриє – і все вже там де він зупинився. Всі паперові документи, що були в бар’єрах поскладав на окремий стіл. А все решту так і залишив.
– Пішли. І нехай тут нічого не чіпають. Я завтра продовжу.- Не вистачало ще потім шукати все заново.
– Угу. “Не чіпайте мій хаос – тут все на своїх місцях”. Ходімо вже.- Покрокував Кір на кухню, відкриваючи перед собою двері ментальним наказом. Ештон усміхнувся.
Загалом Кір почав розкладати тарілки. А з серванту витягнув додатковий набір приборів:
– Я, якщо можна, просто візьму частину Вашої вечері. Вам все одно накидали, як з переляку. – Запитав Кір. Але це було не риторичне запитання – чекав відповіді.
– Ага.- Підтвердив Ештон і дістав для Кіра ще одну склянку.
– Я сяду?- Знову спитав Кір. Ештон на нього поглянув з підозрою – знущається чи що?
– Можеш не питати.- Прищурився Ештон. Щось він підлості в біохвилях не вловлює. Як це розуміти?
– Ну, це ж Ваше житло, і тут все Ваше, – Копіюючи інтонації Ештона видав малий,- І я повинен запитати як поводитись, а надто чи можна мені зайняти якесь місце…- Ти диви. Слово в слово повторив. А потім ще крапку поставив:- Так?
– З тебе вийшов би не поганий актор.- Посміявся Ештон.- Можеш не питати більше. Я прийняв тебе у зграю. У моєму житлі від тепер завжди знайдеться для тебе місце. Як і в моєму житті.- Сказав Ештон вже знайому фразу.
– Знову заготовочка?- У нього що сканер в голові? Ештон поглянув уважно на Кіра, з посмішкою сідаючи за стіл. І Кір, ніби згадавши, що треба, теж сів за стіл.
– Просто я вже казав це двічі.- Усміхнувся Ештон Кіру багатозначно. І був певен – малий зрозумів, що мова про Рікона і Сірін. Малий поглянув в очі Ештону і, мабуть, не знайшлося колючої фразочки у відповідь. Тому що замовк.- Нам потрібно поговорити.
– Про що?- Подивився Кір на Ештона запитально.
– Про нас.
– Кошмарно звучить.- Похитав головою Кір, саркастично усміхаючись і схилився над тарілкою.
– Та нормально.- Махнув рукою Ештон.- Звикай. Жити в зграї – значить жити з тими, хто двозначності просто не розуміє.
– Та в Шазарії взагалі всі так.- Сказав він і підняв погляд прямо Ештону в очі. З підтекстом. Мовляв, я здогадуюсь. Про що? Та… Здогадуватись і лишається. А тоді продовжив їсти не затримуючись. – То… Про що Ви хочете поговорити?
– Хм…- Ештон спробував по порядку розкласти думки. Тому зробив паузу.- Ну, з чого б то почати.
– Та хоч з чогось вже.- Зітхнув Кір. Йому не подобалась пауза.
– Ну, тоді на кашу не жалійся.- Усміхнувся Ештон.- Що ж. Почнемо з того, що я не знаю що з тобою робити.- І ще до того, як Кір слово встиг вставити, продовжив:- Я слів не добиратиму, ми ж домовились – прямо, так?- Усміхнувся Ештон.- Розумієш, з ларами воно простіше якось. В тому розумінні, що все визначено. Вони знають у якому положенні вони, а я теж розумію в якому вони положенні. А в такому, що народитися їм не пощастило ларами – для того щоб прожити відведений їм час, їм потрібна душа стабілізатор. А так вже сталося, що вони з’явилися в такому суспільстві, де їх зробили залежними. І я, як їх Повелитель, теж цього не змінюватиму з тої простої причини, що їх безконтрольне розмноження призведе до кінця світу.
– Куди не плюнь – кінець світу.- Здивувався Кір.
– Та я умовно так називаю вимирання розумного життя на Землі. Світ сам по собі нікуди не дінеться. Та й, я так думаю, окрім Землі є душі у світі. Але, зараз не про світ.- Перевів погляд Ештон на Кіра.- Лари… Ієрархічні істоти. Як вовки.
– Це тому в душі Ви – вовк?- Поцікавився малий. Ештон посміявся.
– Швидше все навпаки – я їм підійшов, тому що я такий, який є.- Усміхався він.
– Вибачте, я перебив. То… Лари – як вовки.- Нагадав Кір. Ештон перевів усміхнений погляд на Кіра.
– Ти дуже ввічливий.- Підмітив він. Кір онімів на хвилинку. Розгубився.
– Ну, має ж бути в мені хоч щось хороше?- Самокритики вистачає. Ештон не очікував такої відповіді – здивовано підняв брови і пирхнув.
– Отже, лари.- Не став Ештон розмусолювати питання самооцінки.- В їх природі так закладено, що вони підкоряються вожаку, виконують свою роль в зграї, живуть, виконуючи обіцянки, і керуючись правилами. І вірно слідують своєму вибору. Чи вірніше сказати, укладеному союзу. Розрив договору сприймається ними, як розрив уз – а значить рівноцінний смерті. Тому, коли мені сказали, що я повинен заключити договір з ларом… Ну, не знав я всього. Але мав уявлення, що робити, все було визначено. Рікон і сам мені все розповідав. А потім все один за одним, та склалося. Між людьми не так. Погодься, звичніше думати про стосунки на рівних. Я погано уявляю, як людина повинна вписатися в роль носія договору. Тобто, я то розумію… Але з моєї точки зору – це якісь не зовсім здорові стосунки.- Розповідав Ештон.
– Повна нісенітниця. Не згоден.- Урвав Кір. Ештон закрив із здивуванням рот. Кір теж замовк. – Вибачте…
– Та говори вже.- Махнув Ештон рукою.
– Угу. Я просто хотів сказати, що… Короче, завжди є хтось головний. В банді – глава, скажімо. В інтернаті – директор. Над дітьми – вихователь, між дітьми – ну, лідер, скажімо. В країні – президент. І так далі. От і все, що я хотів сказати.
– Ну, мова ж про сім’ю…- Хотів був Ештон щось доводити.
– Патріархат, матріархат – чули про таке? Я то в сім’ї не жив, але не настільки відірваний від світу, аби не розуміти, що в сім’ї теж хтось керує парадом.- Наминаючи щось з тарілки, відстоював свою думку Кір. Дуже вдало, між іншим.
– Але, якщо щось не буде подобатись, можна піти. Силою ніхто не триматиме. Тоді як договір – річ перманентна.- Пояснив Ештон. Кір нічого не відповів. Ештон взяв теж щось з тарілки в рот, і жуючи дивився на Кіра. Та той мовчав – не коментував. Дивна розмова. Типу, якщо згоден – мовчить?- То… Словом…
– Немає чому морочити собі голову. Я підпишу цей Ваш договір, чи як воно робиться. Стану вашою шохою, як в мафії. І буду собі жити під Вашим шефством. Що ще думати? Будете мене вчити, потім буду відробляти. Будете використовувати мій талант. Що там ще?- Висловився Кір… Ештон уважно на нього подивився і опустив виделку з вже наколотим помідорчиком. Це привернуло увагу Кіра. Він подивився уважно.
– Це все, що ти сказав – це лише робота. А мова про все життя. Зрозумій, зграя – перекриває всі сфери життя. Це і сім’я, і робота, і побут, і дім. І все твоє життя. Тому варто зрозуміти, ким ти будеш в цьому житті, перед тим, як рубати всі мости.- Терпляче, тихо сказав Ештон. Він вірив в те, що казав, тому і сумнівів не було. Кір зітхнув.
– Ну, гаразд. То що Вас непокоїть?- Поглянув він в очі з певною втомою. Ні, ну якийсь він дивний. Ештона непокоїть? Та це Кір повинен непокоїтись.
– Давай почнемо з місця у зграї…- Зітхнув Ештон.- Почнемо з того, що людина не може передавати волю іншій людині. Така наша природа. Мова про дерево життя, волю повелителя… Розумієш?- Змучено запитав Ештон. Скільки раз він це вже повторив?
– Так, я вже вкурив. Можна стати повелителем народу, за певних обставин, одна з них – це здатність передати свою волю, тобто посил до того, як жити. Якщо все зрослося – народ і повелитель стають частиною світобудови. Дерево життя задоволене. Душі теж. Всі у виграші.- Ештон не очікував такої… Доповіді. Круто. Ештон заусміхався. Він, можливо, допоможе з формулюванням визначень до словника?- Прийом.- Якось терпляче і без злоби озвався Кір. Ештон і справді всмикнувся з мрій-планів-проектів. Усміхнувся йому широко на один бік і повернувся до тарілки.
– Для того, аби ти зміг приєднатися до дерева життя тобі потрібно перейняти волю повелителя. Для того, аби обійти нашу з тобою людську природу, Мерін запропропонувала укласти князівський договір. Але на сто відсотків бути впевненим, що ти її переймеш, я не можу.- Ештон перестав розмусолювати. Тепер він збагнув, що Кір його зрозуміє.- Я ще не знаю, всіх нюансів пов’язаних з договором, тож відкладемо це. А от що стосується зграї – ти займеш місце головного в ланці. Тут ти теж уже в курсі?- Перепитав Ештон.
– Так, типу вершник апокаліпсиса. Але ми ж на хорошій стороні? Ну, тоді архангел. Хоча ідея бути якоюсь чумою мені більше подобається.- Провів аналогії Кір. Просто чудо якесь.
– Ахахах. Ну, в тебе неземні асоціації.- І все ще усміхаючись продовжив.- То ти згоден? Доведеться очолювати ланку.
– Та ж іншого місця для мене немає? Що думати? Що треба те буду робити. Хоча. Я погано уявляю себе начальником якимось. Шоха мені все ж більше підходить…- Роздумував Кір.
– Мені не подобається твоя самооцінка. Не знаю, що там у тебе відбувалося, але, схоже, ти живеш минулим. Я, напиклад, бачу перед собою розумного, добіса талановитого менталіста. Що, чорт забирай, має зв’язок зі своїм несформованим “я”, навіть не знаючи власного імені, і без поняття що таке медитація…- Піднявши брови, Ештон все ж почав виховну бесіду про самооцінку малого.- Тіло натреноване, сам казав. Витримка – що треба. Що ти прибідняєшся?
Кір сидів і дивився на Ештона. А потім просто опустив погляд в тарілку. І після паузи продовжив їсти.
– Ну, то може і коштую три мільйони.- Видав він.
– Ти ще досі про це?- Здивувався Ештон.- Хріновий спогад, не сперечаюсь…- Раптом згадав деталі Ештон, відвернувши погляд в бік. Обернувся і побачив Кіра з посмішкою. Йому було смішно.
– Або у мене в зграї ще один пацан з дуже специфічним почуттям гумору, або я не розумію що смішного?- Підняв брови Ештон.
Кір стенув плечі:
– Просто Ви цікавий. Як можна бути таким крутим і так легко вестися на провокації?- Засміявся він.- Хоча я розумію, мабуть це через Вашу доброту. Та, якби не побачив би Вашу душу, в житті б не збагнув. Може повчіться трохи ховати цю рису?
Ештон поглянув на нього спантеличено. Експерименти на ньому ставить? Чи пізнає Ештона таким чином? Він усміхнувся, але слово тримає – голову не морочить, все з ним ясно, просто і легко. Без ребусів.
– Ні. Я й жорстоким можу бути. Дуже легко, Кір. Саме тому з своєю сім’єю, друзями і рідними – я виключно добрий. Навіть коли суворий. Так розмежовується мій світ.- Усміхнувся він.
От тепер Кір уважно слухав. Кивнув.
– То, може й на краще, що договір не розірвати. Не буде зради, або ще чогось такого. Уявляю, що почалося б. Але, я не здивований. По-справжньому добрих людей не можна доводити до жорстокості, тому що ступивши за цю межу, такі люди не мають міри. Адже, вона уже перетнута.- Дивився Кір в очі Ештону. І він слухав. Давно він уже не говорив ось так з кимось. Про життя.
– Я не настільки добрий.- Усміхнувся Ештон, на що Кір теж з посмішкою стенув плечима – хто зна, всяке буває, мовляв. Те, що зараз в Ештона на душі – називається ностальгія. Схоже, Кір – ніби з минулого Ештона. Тому і легко так з ним. Хоча, ні, все ж справа в самому хлопцеві. Та як би йому не подобалось… Треба по ділу поговорити.
– Підсумуємо?- Серйозно запитав Ештон.- Ти приєднуєшся до моєї зграї. Я стаю не лише твоїм вожаком, але й Повелителем. А ти – моїм князем. Очолиш ланку. Допомагатимеш мені з роботою, і коритимешся в сім’ї. Все правильно?
– Так. Думаю, вірно.- Кивнув Кір.
– Я ж, натомість, дбатиму про твій добробут, про те аби в тебе був дім. Відстоюватиму твої інтереси. Вчитиму тебе. Ще щось?- Запитав Ештон.
– Не знаю.- Ніби на відчепись. Але він продовжив:- Все що я хочу, бути частиною… Бути…- Кір покрутив навколо себе рукою. А потім, ніби заперечив жестом і мімікою, виправляючись, і покрутив так само навколо Ештона.- Розумію, що конкретики нуль.- Безсило він розвів руками.- Просто… Ну, я на багато що згоден. Чи готовий погодитись. Але мені самому багато не потрібно. Не знаю. Що буде, уже не погано. Краще, ніж самому в світі калататися, будучи нікому не потрібним. Ну, я раніше так думав… Й досі вірю в це, але тепер розумію, що абсолютно з будь-ким теж не зможу бути. А от з Вами і Вашою зграєю – і бажання є. І виходить все. Не переступаю через себе чи ще щось таке. Хочу бути тут. Хоч, все це дивне. От дуже дивне. – Якоюсь особливою інтонацією він це виділив. – Але… Може я і сам не зовсім нормальний, тому що прикипає уся ця… Дивина,- Явно матюк замінив.- Воментально. Та що там, я точно не нормальний. Ну, і пофіг. Вам же такі треба? З прибабахом? Ну, і прекрасно. Своє місце знайшов.
Ештон сидів і слухав. І… Розумів. З пів слова. Кивнув.
– Давай так. Ти уже в зграї. Договір укладемо потім. Я ще договір не підготував. А ти маєш пройти реабілітацію, інакше, боюсь, адаптацію не потягнеш. Ну, і тіло…- Оцінююче поглянув Ештон на Кіра.
– Чим Вам моє тіло не вгодило?- Підняв брови Кір.
– Прекрасне тіло.- Підняв Ештон долоні з приборами: здаюсь-здаюсь.- От тільки, якщо я правий, і твоє тіло законсервуєтся у часі, то тобі б ще трохи підрости. Тобі скільки? Вісімнадцять? Зараз тобі окей, а через сто років нормально почуватимешся в тілі, що не доросло, так скажемо.
– Я зрозумів логіку. То, який вік нормальний для консервації?- Запитав він.
– Не знаю. – Чіткість в нього інколи спрацьовує аж надто…- Двадцять? Двадцять один? Двадцять п’ять?
– Двадцять п’ять? Сім років на договір чекати?- Здивувався Кір.- Ну, треба то треба… Але мені не хотілось би аж стільки чекати. Я б хотів розставити всі крапки над “і”, та жити далі.
– Ну, я не знаю. Все відносно.- Розвів руками Ештон.- Буде все готово, я тобі повідомлю. І щодо консервації тіла теж. Вирішиш тоді.
– Гаразд.- Погодився він.- Є питання.
– Так?- Зацікавився Ештон.
– Ви казали, що не можна бути в зграї, не заключивши договір. Але, сказали що я уже у зграї…- Цікаве питання малий задав. Ештон задумався. Він уже знає відповідь на це питання. Але тепер… Все інакше.
– Договір… Це узи, що скріплюють стосунки двох людей, але самими стосунками не є. Стосунки без договору – не закріплені. Люди звикли жити так – на чесному слові. Але для істот, що живуть з… енергетичним відчуттям… Все інакше. Я… Довго, дуже довго не розумів до кінця, те, про що зараз розповідаю тобі. Але… З твоєю появою дещо змінилось. Я прямо бачу, відчуваю цей наш кокон стосунків. Це ніби простір між нами. Він… Час від часу мерехтить, дразнить сприйняття. Хех… Аж проситься, аби я вже, нарешті, вклав все на місце, заключив цей договір. Це ніби…- Ештон зітхнув.- Розповідати сліпій людині про те, для чого сонячні окуляри. Ну, думаю зрозумів… Так, я про те, що люди живуть собі… Як сліпі. Не бачать це… Дещо. От воно їм і не заважає.- Ештон оцінююче подивився ще раз на малого.- Я не знаю, чи ти з часом теж це відчуватимеш… Але я тобі цього щиро бажаю. Хоча… Я чомусь думаю, що ти відчуватимеш…- Ештон зробив паузу, задумавшись.- У ларів є поняття: “закріпити зв’язок”. Для них це поняття і взагалі дуже матеріальне. Але, я думаю, вони теж відчувають це марево, просто по-своєму якось. От і ми. Будучи людьми, можемо обходитись певний час стосунками на чесному слові, не закріпленим зв’язком. Але, раз живемо з вовками, значить маємо жити по-вовчому, і якщо хочемо залишитись разом – маємо врешті закріпити зв’язок. Якось так, Кір.
Малий слухав. Йому було дуже цікаво. Їсти припинив. А коли Ештон закінчив розповідь – кивнув. Але продовжував дивитись.
– Вовче життя, значить. Звучить не погано.- Усміхнувся Кір. І Ештон усміхнувся у відповідь.
***
Ні, ну траплялося, звичайно, що Ештон спав сам… Але коли це було? Щось і не пригадується… Зазвичай він спить з Мерін. А коли ні – приходить зграя. А зараз… Самотньо. І Ештон любить самотність. Ніби як особистий простір – це правда… Але зараз – не затишно. І сон не йде. Ось це то вже звик… Жити по-вовчи. Ештон усміхнувся самоіронічно і затулив очі згином ліктя.
Що там Мерін? Душа не на місці. Ештон зітхнув. Важко воно – чекати когось вдома. Йому булоо б значно легше їхати кудись самому.
Голова опустіла. І зовсім думок немає. Лише порожнє ліжко. І треба було б заснути – тепер йому частенько смому доведеться спати. Сірін і Рікон – пара, їм теж простір потрібен. А спати з Кіром – якось дико. Ще коли всі разом – це якось зрозуміло. А вдвох – це вже щось не те. Два мужика разом сплять. Ні, якби він був ларом – зрозуміло. А так – взагалі щось не те. Дивно і дибільно. І нікому не потрібно. Ештон не настільки самотній. Ештон засміявся в голос.
Ну, гаразд. Це все одно нічого не дасть – він не засне. Ештон встав, одягнув кросівки і пішов туди, куди його як магнітом тягнуло – в бібліотеку.
Все на своїх місцях. Він підіїшов до столу, і підняв у бар”єри один за одним старовинні сувої, книги з схемами і текстами, і сучасні документи. Він переважно все зберігав у Ключі чи голографах, але Пірей надавав перевагу паперу. І Ештон чомусь не переносив це в віртуальний світ. Чомусь так він краще сприймав інформацію від Пірея – ніби від нього самого без посередників. Ештон навіть перевіряв його посилки – але слідів енергії немає. Це не його талант. Тож Ештон списав все на екстраординарність Пірея і закрив питання.
Ештон швидко розчинився в інформації і розробках. Йому було добре. Спокійно. І ніч спливала повільно.
– Ештон?- Він здивовано відірвав погляд від схеми і побачив на порозі Кіра.
– Що теж не спиться?- Усміхнувся Ештон. Це вже перетворюється на традицію – нічне шефство. Рікон теж прийде?
– Так… Порожньо всередині. А Ви мені казали, що не можна…- Ніяково йому було і він геть зам”явся.
– Ага. Давай тобі диван з вітальні принесемо.- Ештон зовсім не мав бажання відриватися від схеми оберегу: ййому нічого не вміщалося. Він уже стомився намагатися впихнути на оду площу необхідну кільківсть зв”язків – аби печат не була кілометром в радіусі. Він то вияснив, що радіус його вмінь – три кілометри… Але як дістати стільки кристалів? Та й чим більша площа печаті, тим вразливіша вона. Більша ціль. Так, диван.
Ештон з зусиллям відірвав себе від схеми і, продовжуючи варити мізки, пішов у вітальню. Кір послідував за ним.
– Як нести будемо?- Висмикнув малий Ештона з думок.
– Що? В якому плані?- Не зрозумів Ештон. Взяв диван в бар”єр і почав його по всякому крутити туди-сюди, аби випихнути його через проходи неушкодженим, ну, і проходи непошкодити. В якийсь момент довелося намірено пошкодити бар”єр, тримати його, аби не розсипався, крутити диван по спіралі, аби бильця не зачепили косяк дверей, тримати диван косо, і по мірі просування, руйнувати бар”єр між диваном та стіною, аби не пошкодити одне і друге, а паралельно вибудовувати бар”єр з іншого боку, де диван уже пройшов, аби не була надто велика діра, і Ештону не доводилось тримати бар”єр, що ледь тримається, аби не роозсипатись.
– Боже, це воно!- Захоплено викрикнув Ештон. Малий підскочив у нього за спиною від несподіванки.- Ой, вибач. Не хотів злякати. Просто, я такий вузьколобий! Нащо мені вміщати зв”язки по площині, якщо вони не влазять? Ми ж не в мультику живемо! Я просто вибудую печать в 3-Д! Об”ємну, розумієш? Як будинок! Точно-точно! – Задоволено покивав Ештон.- З технологіями, які мені вдалося реалізувати завдяки Шоні, це буде реально! Ще й вона мені допоможе виростити кристал! Супер.- Задоволено читав оду пеечаті Ештон, все ж таки прокрутивши диван на вихід з квартири.
В бібліотеку заніс без проблем. Розчистив місце від книг, і сувоїв, поставив диван, а тоді розмістив матеріали на вільні місця.
– У мене таке враження, що я спатиму, як жертва посеред окультного ритуалу.- Видав чергову перлу Кір, розглядаючи своє місце для сну. Але, очевидно, це була не суперечка з його боку. А швидше – спостереження. Тому що він не сперечаючись почав просуватись до дивану, як по мінному полю – не наступаючи на листочки.
– Швидше, як принцеса посеред магічної галявини. Ось тобі і магічні світлячки,- Вказав Ештон на літаючі сузір”я. Малий гигикнув.
Коли Кір, нарешті, дістався до дивану, Ештон усвідомив, що не хоче над ним сидіти, бо тоді не зможе перебудовувати схему печаті з 2-Д у 3-Д:
– Я тебе аурою погрію, не проти? Або бар”єром ритм вирівняю.- Попросив він у малого.
Кір спробував щось зрозуміти, а потім стенув плечима:
– Я все одно не знаю яка різниця.
– Зазвичай я тобі вирівнюю біоритм потоками енергії напряму з свого тіла у твоє. Коли приходив до тебе додому, спочатку використав ауру, а потім вже вирівняв ритм. А бар”єром… Ну, я не знаю як це – мені ніхто не робив… Просто з бар”єру навколо тебе будуть йти пульсації енергії з усіх сторін. Хм… Ще на відстані можу потоками. Можу огорнути тіо цільною енергією. Так Мерін любить. Але тоді пульсацій не буде.- Все ж відірвався Ештон від схеми, для поянень.
– Ціле меню.- Зі смішком підсумував Кір, і ліг на диван.- Мені найбільше подобається, коли Ви дивитесь.
– Дивлюсь?- Не зрозумів Ештон.
– Ага коли перевіряєте, чи все гаразд. Тоді таке тепло по тілу розливається… Але найбільше, якщо чесно, подобається ті відчуття, у які Ви занурюєте.- Кір так відкрито розповів про своївідчуття, що Ештон аж прозрів. Кір спеціально – це було відчутно. Не щиро від серця відкривається, а… Намірено. Ештон не розумів чого він цим хоче добитись, але йому видніше.
– Давай спробою щільну енергію, як для Мерін. А ти потім розкажи, як воно.- Суто дослідницький інтерес.
– Та я й зараз можу.- Усміхнувся Кір. Ештон зацікавився. Окей давай.
Ештон шугонув в Кіра потік теплої енегії і, вже звично, прямо перед зіткненням огорнув його тіло. Тоді наповнив енергію теплом, спокоєм, так як, мабуть, добре для сну. Кір казав, що порожньо всередині, хм… Тоді Ештон додав трохи нав’язливу увагу, ніби… Кір заусміхався.
– Таке враження, що я в теплій ванній. Чи посеред якогось гейзерного озерця. А за спиною Ви стоїте і дивитесь, аби я нікуди не злиняв.
– Ахах. А так?- Ештон забрав цю увагу, і уявив, що гладить його по голові, як Рікона, коли тому сумно – втішає.
– А так не треба, ато буду ревти. – Серйозно запевнив Кір.
– Ну, так поплач, як хочеться.- На повному серйозі запропонував Ештон.
– Якби не знав точно, що Ви б не стали, подумав би, що Ви знущаєтесь.- Відкрив Кір очі і поглянув з докором.
– Спробуємо бар’єр?- Запропонував Ештон і прибрав потік.
– Давайте.- Усміхнувся Кір. Йому теж стало цікаво. Може від Ештона заразився духом науки.
Ештон накинув на Кіра досить потужний бар”єр на фізичне утримування, і почав руйнувати і утворювати нові зв’язки, аби утворились хвилі енергії.
– А, Ви таке вже робили.- Ну, від нудоти добре допомагає. Ніби… заспокійливий такий… Ну, не знаю… ніби течійки маленькі з усіх сторін, і бульбашки. Але, заснути, мабуть, не поможе. Це навіть навпаки діє – розбурхує.- Намагався описувати Кір.
– Хм… Цікаво. А коли це я таке робив?- Спробував пригадати Ештон.
– Коли курку на суп випатрошили, а я від несподіванки, ледь не виблював. Ну, в горах. Коли дьору дав.- Ну, на деталі в нього пам’ять що треба. Ештон трохи здивовано підняв брови.
– Окей. А так?- Ештон прибрав бар’єр і огорнув його м’якою аурою. На відстані – важко, до-речі.
– А так приємно. Тепло. Ніби феном руки грієш, тільки не дмухає. О, як з дуже холодної вулиці в дуже тепле приміщення заходиш. Але, в пекарню. Де випічкою пахне. І какао. А біля столиків пледи лежать. Я один раз був в такому.- Закрив очі Кір і підклав під голову дололоні.
– Затишок любиш?- Запитав з посмішкою Ештон, м’яко.
– Хто ж не любить?- В тон відповів Кір. Ештон усміхнувся ширше. Ти диви – а він може бути й теплим. Не колючим.
– Так спатимеш?- Ештон хотів би ще поекспериментувати, але малому, ніби було комфортно. Хай би заснув.
– Так, в атмосферу бібліотеки Вашої вписується. Так найкраще зараз.- Вже досить тихо відповів. І Ештон знову усміхнувся.
– Ти чому себе силуєш?- Запитав Ештон все ж таки.
– Тобто?- Зацікавлено відкрив очі Кір.
– Ділишся навіть тим, що не хочеться.- Пояснив своє спостереження Ештон.
– По-вовчому жити вчусь. А взагалі то, я слово дав, що буду Вам про все прямо говорити.- Відпові Кір. Ештон здивувався. Нічого собі він буквально обіцянки сприймає.
– Ну, ти знаєш, давай все в якихось межах робити. Я маю на увазі…- Ештон не розумів сам, як правильно сформулювати настанову, щоб Кір потім знову не сприйняв близько до серця…
– Не лізти з шкури?- Підказав Кір.- Я розумію, що Ви не це мали на увазі. Просто, пробую так. Ларам, я дивлюсь, легко живеться з душею навстіж. І важко мовчати. От я і вирішив спробувати, як це воно – не мусолити собі мізки. Може і сподобається.- Поділився Кір своїми власними еспериментами. Ештон засміявся.- Ну, а з ким такий досвід можна пережити, як не у вовчій зграї.
– Ясно, ну удачі в дослідах.- Засміявся Ештон знову.- Спи вже.
І Ештон відвернувся знову до схеми. Чорт! Це чудова ідея! Не влазить зв”язок – висунути його з печаті та й потому! Але, тоді доведеться занурити кристал всередину породи. Ну, не проблема – виколупати, та й потому. Але по-ходу теж не вийде, може тріснути порода по сусідству з майбутнім кристалом… А якщо там уже буде зв”язок, це призведе до руйнації цього зв”язку, а там уже ефект доміно – вся печать коту під хвіст. Тоді що виходить? Потрібно змоделювати печать наперед, а потім Розробити кілька 3-Д моделей з різними шарами порід… А тоді вже виколупувати де треба по схемі. Перти голограф у Зовнішній Світ – не варіант. Значить усі ці модель треба в щось переносне потім завантажити… Та й виколупати так точно, як по схемі – теж проблематично… Схоже, йому потрібна консультація Архітектора. Ну, він скоро буде тут. Треба збільшити йому час аудієнції. Ештон відкрив Ключ, ввімкнув режим “тихих повідомлень”, щоб не збудити Ванессу, і дав розпорядження на рахунок графіка і Архітектора.
Так-так. Питання суто технічне, а ідея – супер. Треба частіше дивани тягати.
0 Коментарів