Фандом: .Оріджинал
Попередження щодо вмісту: Ж/Ч
Ворон, зазирнувши в очі, може вкрасти душу
від Lily В кабінеті алхімії була Касандра, не найприємніша компанія. Однак вона була зайнята перегляданням фоліанта, тому я прошмигнула без прерікань. Людиною вона була зарозумілою і черствою, зате як відьму її важко було перевершити. Вона мала перейняти “трон” верховної відьми, і це давало їй ілюзію влади. Що не тішило інших відьом. Хоча деякі все ж дивилися на світ її поглядом.
Мала мету попрактикуватися в еліксирах для заживлення ран і опіків. Вогонь надто небезпечна стихія, особливо для новачків. Я практикую магію вже декілька років, але все ж іноді втрачаю контроль. І мій власний вогонь шкодить своїй власниці. Не бажаючи привертати на себе увагу прискіпливої відьми, зайшла за стелаж з книгами та фоліантами та почала вивчати наявність потрібних мені трав.
Залишилось лише взяти ботанічний довідник та різець. Касандри вже не було коло фоліантів. Вона розмовляла з незнайомим мені чоловіком. Повернувшись до стелажа я вслухалась в їхню розмову. Відьма була явно не задоволена появою чоловіка, адже це був некромант. Взявши потрібну книгу я вже хотіла прошмигнути повз них, та зупинилась зустрівшись поглядом з блакитними очима. Фіолетові переливи його райдужки натякали на сильну магію сховану у його венах.
Я не змогла відразу відвести очі. На якусь хвилину потонула в блакиті його очей. Між нами наче напруга пройшла, повітря стало густішим. Мені стало тяжче дихати. Хоча зі сторони моє обличчя і тіло все ще виглядали спокійними. Він також пильно вдивлявся в мої очі. Немов ворона, яка хоче вкрасти душу. Його вуста вигнулись в напівпосмішці, наче насміхаючись. Але це була не та емоція, більше цікавість. Периферичним зором я побачила як Касандра незадоволено підтиснула губи. Притиснувши сумку з різаком блище до тіла, я пішла до теплиць. Під пильним поглядом некроманта.
– Півники болотяні, листки підбілу, коріння родовика та солодки голої. Бубніла я собі під ніс звіряючись з довідником. Гарно впакувавши по пучках зібрала в сумку трави. Сонце починало заходити відбиваючись бліками та сонечками через нерівне скло теплиці. Я обожнювала цей час, і хотіла як найдовше затримати його. Вийшовши з теплиці я хотіла підійти до лави коло колодязя. Однак самотність моя була порушена та чарівність моменту втекла так же швидко як і прийшла. Над колодязем перехилилась чоловіча фігура. По чорній сорочці було не важко здогадатися чия. Я вже хотіла була повернутися до травниці, але щось всередині мене смикнуло. Необдуманий вчинок, наче маленький бунт проти системи яка дратувала мене. Можливо я пожалію про це, тривога підіймалась в моєму серці, та не подаючи виду я вже йшла до нього.
– Це не звичайний колодязь.
Він з цікавістю зазирнув в моє лице, наче очікував, що я заговорю з ним.
– через воду, продовжила я – Якщо достатньо перехилитись, твоя душа вічно живитиме трави, що ростуть тут.
Випалила я це з насмішкою, сама не розуміючи нащо, та його це не заділо. Аж ніяк, він наче чекав щось ще.
– Так ось куди ви діваєте невгодних вам некромантів, слабких відьом та бог зна ще кого.
– Думаю, як би так можна було, Касандра переповнила б цей колодязь.
Він посміхнувся, не так як в кабінеті, більш щиро. Та нарешті розвернувся до мене всім тілом. Я також сперлася об край кам’яного вимощення.
– Ненароком підслухала, як ти впав в її немилість. Що… – я все ще сумнівалася чи варто вести цю розмову – Що ти хотів від неї?
– Пару еліксирів, та й усе. Але здається вона навіть нашу розмову сприйняла як послугу.
Не зважаючи на посмішку, яка все ще була на його обличчі, говорив він моторошно. Наче кожною клітиною свого тіла залякуючи все живе. Його прохання здалося мені дивним. Верховна забезпечує, щоб потрібні некромантам еліксири та трави завжди були в достатку. Однак особиста образа на Касандру, та все ще не стухле бажання бунтарства подавили мої сумніви
– Касандра зазнається. Через те, що верховна більшість часу проводить на Домінімортіс, вона вже вважає себе верховною.
– В такому випадку їй краще повернутися до вас в Іберійську протоку. Тим паче Домінімортіс давно не відчував правляючи руки.
Помітно що цей факт зачіпав його особисто. Але як і завжди він виглядав спокійним, трохи моторошним. Знову зазирнула йому у вічі.
– Я можу тобі допомогти. Некромант усміхнувся
– А ти не боїшся, що новоявлена верховна відьма, почне наповнювати цей колодязь, почавши з тебе?
Він зумів зачепити мою гордість. Злість яку некромант підняв в мені вистачило, щоб самовпевнено заявити про себе.
– Я дію на свій розсуд, якщо я і вчиню помилку, то буду відповідати за це тільки перед верховною.
Він нахилився до мого обличчя, та вже без насмішки відповів.
– Приємно нарешті побачити тут самодостатню відьму. Мені потрібні еліксири сновидіння, котячого ока та “Дар Арраса”. Завтра о півночі, чекатиму тебе тут.
Різко розвернувся, та відійшовши трохи в сад він перенісся димкою чорно фіолетового туману. Я відчувала легкий приток адреналіну, все ще не вірилось що я не це пішла. Майже два роки я живу тут, спокійним розміреним життям, ніколи не вплутуючись в якісь пригоди. Навіть ця маленька “шалість” хвилює мене. Однак це ще не все. Та цікавість та магнетизм що я відчувала біля нього, були новинкою для мене. Я відчувала себе травинкою в його руках, яку він може переломити одним рухом, та замість цього просто крутить її між пальцями. Він наче свіжий ковток повітря для мене. Не зрозуміло через що мене так це збуджувало. Чи то він така цікава і незвична особистість, чи то я просто засиділась в одноманітті життя.
0 Коментарів