Фанфіки українською мовою

    Життя поза замком здавалося вже звичним. Вона подорожувала з Хаком та Юном від самого початку, постійно підбираючи по дорозі драконів, що ставали її вірними супутниками та добрими друзями. Проте щоночі Йона пригадувала ту рокову ніч, що призвела до цієї подорожі, натягувала тятиву та стріляла у дерево, уявляючи свого запеклого ворога, що колись був їй коханою людиною.

    Світле волосся Сувона, плями крові, бездиханний батько. Та ніч настала після її дня народження. Дня народження, який вона тепер ненавиділа понад усе.

    Дракони робили вигляд що не бачать стурбованості на обличчі принцеси, коли займали питання про вік та святкування, а Хак переводив усе в жарт. 

    “Між ним і Джеха точно щось є”, – часом говорив Юн, а тоді накидав їм повну миску їжі, коли громовий звір і зелений дракон дуркували чи намагалися перепити одне одного у досить екстравагантний спосіб.

    — Мила Йоно, – звернувся до неї Джеха з ласкавою посмішкою на обличчі, — я маю пропозицію, вислухаєш?

    — Га? Джеха, щось сталося? – стурбованість власним днем народження, якого тепер боїться заспокоювалася.

    — Ми подорожуємо вже давно, чи не так? Юн робить багато роботи для нас, тож поки ми не маємо чіткого курсу куди прямуємо, чому б не влаштовувати йому імпровізований день народження? Щоб він відпочив якось і розслабився?

    Йона замислилася над словами, а перед очима знову з’явився Сувон та батько. Дні народження хай імпровізовані все одно тиснули на неї. Спогади залишалися яскравими, немов це відбулося щойно і вона стоїть там – у палаці. Принцеса намагалася залишатися спокійною, але щось у її погляді стурбувало Джеха, який добре знав причину, але не міг нічим зарадити.

    — Мила Йоно, якщо щось станеться тебе є кому захистити, ми ж завжди на твоєму боці.

    Його слова гріли душу, наче мелодія, що так часто дракон грав на різних музичних інструментах, вихваляючись який він майстер. Джеха помічав вагання, але все ще ласкаво посміхався, ніби не хотів змушувати принцесу робити вибір. Вона сама повинна обрати чи хоче застрягнути у минулому чи піти вперед з підтримкою від драконів, Юна та Хака, яких так сильно любила.

    — Як ми влаштуємо Юну день народження? Він це помітить, – врешті вимовила Йона

    — Тобі треба лишень відволікти його на якийсь час. Сходіть разом в ліс, подалі, а ми з хлопцями все влаштуємо. Певен йому сподобається.

    Причин недовіряти цим словам не було. Йона погодилася й відійшла до Юна, прихилилася ближче, поки він товк у ступці трави.

    — Юне, допомога потрібна? – лагідним і досить звичним тоном спитала принцеса, споглядаючи як хлопець піднімає очі.

    — Ні, ти вже допомагала і мені довелося заново йти шукати трави.

    Йона плюхнулася біля нього, надула щоки й відвернула обличчя. Вони майже однолітки, а Юн все одно поводився значно доросліше за неї, за усіх них і був їм наче матуся. Добра і чудова, а іноді занадто сувора матуся, але вони не хворіли завдяки йому. Ніколи не хворіли.

    — Юне, ходімо пошукаємо якісь трави чи тварин. Я візьму лук.

    Вона й сама хотіла зробити йому приємно за добро, за допомогу, яку він надавав їй після смерті батька, після їхнього падіння зі скелі, після битви з піратами, але не знала як. 

    Колись усе було просто – коштовності, а зараз вона проста мандрівниця, разом з драконами, коханим хлопцем і лікарем, який може вилікувати їх від будь-якої хвороби і якого вона б провела у бібліотеку палацу Хірю і показала б усі книги… якби могла.

    — Чому не візьмеш Хака чи Джеха? Або Шинью? Вони для цієї роботи краще підходять, – він кинув недовірливий погляд, але видихнув, відклав ступку вбік. — Гаразд. Хак і Джеха у травах не розбираються, зроблять тільки гірше. Ходімо, найчарівніший лікар-красунчик допоможе тобі.

    Посмішка осяяла обличчя Йони. Їй вдалося вмовити Юна відійти від їхнього невеличкого табору. Тепер уся справа за хлопцями. Імпровізований день народження для Юна здавався чудовою ідеєю, попри власні переживання.

    Вони йшли стежками та хащами, збирали трави. Йона цілилася у птахів та кабанів. Пообіді втома нагнала двох не дуже витривалих осіб й довелося присісти, весело обговорити плани на майбутнє та можливий шлях до земель клану води. Дорога назад разом з травами та здобиччю була довшою. Повернутися вдалося лише коли стемніло.

    — Не встигну я мабуть приготувати вечерю, – Юн виглядав не надто стурбованим, так, наче подумав що це буде карою для них що так і не навчилися готувати їжу.

    — Я тобі допоможу.

    Він зітхнув, дивлячись на їхнє вогнище, яке сумно горіло у посеред лісу. Біля нього було тихо. Юн сповільнив кроки, не пускав Йону вперед й тепер вона теж помітила тишу. Тишу, якої ніколи не було раніше. 

    Кіджа міг сперечатися з Хаком, коли його називали Білою змією, Зено підтакував то одному, то іншому, а Джеха задоволено спостерігав, поки не треба було роздягатися аби подратувати Хака. Вони ніколи не вміли поводитися тихо.

    — Може десь взяли алкоголь, напилися і заснули, – прошепотів Юн, наближаючись до багаття, але біля нього не було нікого. — Йоно, що думаєш?

    Лікар повернув голову до принцеси, але на місці вже не було і її. Лише купка трав лежали на землі та вбиті птахи, яких вона несла. Юн кинув кабанчика й почав оглядатися. Він точно нічого не чув, але Йони не було ніде.

    Тріск гілок ззаду. Повернувся, але його схопили міцно, закривши голову мішком.

    Ну все. Пора прощатися з життям.

    Секунди тягнулися хвилинами, хвилини годинами, поки хлопця не поставили на землю та не зняли мішок. Він швидко звик до темряви, а знову до світла було неможливо.

    Юн розплющив очі, а перед ним уся знайома юрба. Шок. Здивування. Гнів.

    — Темний дракон і щаслива голодна група вітає найчарівнішого красунчика лікаря Юна з днем народження! – Хак весело ляпотів плескаючи у долоні.

    — З днем народження, Юне! – хором повторила компанія.

    — Ви всі дахом поїхали?! Ви що тут влаштували?! Я мало не помер від страху! – він кричав, а Джеха, погладив його по голові.

    — Ми вирішили влаштувати сюрприз.

    — І ніхто з них це не вміє робити, – винувато промовила Йона, підійшовши до хлопця. — Вибач.

    Важке зітхання прозвучало з його вуст, прикусив язика й почав оглядати раніше порожню територію біля багаття. З’явилася їжа, казан, у якому щось плавало, прикраси з квітів на деревах, а також дивний інструмент до якого підходив Джеха.

    Залунала мелодія. Спокійна та грайлива. Вони почали веселитися. Музика. Смачна їжа. Дрібка алкоголю. Юн й справді зміг відпочити. Іноді навіть найчарівнішим красунчикам потрібен відпочинок.

    Ранок наближався повільно. Майже усі поснули. Хто в обіймах, а хто на самоті. Йона пішла до невеличкого пагорбу й сіла в очікуванні світанку. Він скоро настане, от-от і настане.

    — Юну наче сподобалося, – Зено підійшов до принцеси й присів поруч, весело посміхаючись.

    — Так, наче сподобалося, – досить втомлено повторила вона.

    — А вам, принцесо?

    — Мені теж. З драконами завжди добре. Усюди. І з Хаком та Юном теж. Я рада.

    Зено підняв погляд на червоний світанок, посміхаючись сам до себе. Більше не потрібно було слів. Тиша говорила за себе.

     

    0 Коментарів