Демон на волі

Lion – Saint Mesa

– Ну що ж, ти таки ризикуєш знайти свого підсилювача, це хоробро.
– Зважаючи на обставини, це більш вимушено. А з іншої сторони, я нарешті побачу батьків…
– Ти ще жодного разу не навідувався до їх?
– Ні, не набирався сміливості зробити це. Коли я їх побачу що я їм скажу, адже я обіцяв. Обіцяв що вбережу Україну, але так і не зуміг це зробити.
– УПА ти зробив все що в твоїх силах, пам’ятай про це. І до того ж тепер вона вільна, має своїх союзників і друзів, сама розпоряджається своїм життям.
– Ага, але тепер події повторюються і скоро ця свобода може зникнути якщо я не допоможу. Я не можу програти вдруге розумієш, я не можу допустити щоб вона знову була загарбана. Якби можна було б я вдруге віддав своє життя за її свободу, це моє призначення – твердо дивлячись на співрозмовника сказав повстанець – цікаво як там вона зараз.
– Я впевнений що вони справляться, в їх можливостей там точно більше ніж в нас.
– Не знаю, в мене погане передчуття, хочу якомога швидше покінчити із завданням і відправитись до її.
– А як же подорож в до батьків?
– Спочатку до її, батьки можуть зачекати їм вже нема чого втрачати.
– Гаразд, тоді раджу не затримуватись ти взяв із собою все що потрібно?
– Так, можна відправлятись в чорний ліс.
***
Чорний ліс, ХХ століття, потойбіччя
– Слухай а ти маєш якийсь план? – дивлячись на густий непроглядний ліс, запитав білорус.
– Приблизно, а там буду діяти по ситуації – так само дивлячись у темряву відповів той.
– Ну ти як завжди – докірливо поглянув той на друга.
– Авжеж, і це набагато краще ніж розвивати в голові нескінченну кількість варіантів розвитку подій.
– Ха-ха, тоді удачі буду молитись за твоє “життя” – розвертаючись саркастично відповів білорус.
– О дякую, мій любий друже, бо на відміну від тебе в мене їх не 9 – таким же саркастичним тоном відповів УПА.
Увійшовши до темного як чорна ніч лісу, повстанець прислухався тут водиться дуже багато нечисті і краще не потрапляти їм на очі. Лишні проблеми не потрібні, зараз йому варто дістатись до середини лісу, саме там мешкає його ціль, адже ще за життя переважну діяльність УПА вів в лісі, тому його підсилювач точно наземний. А можливо навіть це буде щось подібне до істоти з української міфології, тут можливо те що в реальності лиш фантазія. Але попри всю атмосферу цього лісу, хлопець відчував себе досить комфортно, йому ще в дитинстві ліси дуже симпатизували, особливою атмосферою вирізнялись карпатські що в горах, і непроникні волинські. Зумівши вдосталь адаптуватись до таких умов він прекрасно почувався в лісах, це його територія, і зараз він вкотре йде на полювання, тут він не жертва і ніколи  нею не був, це лиш перешкода, яку можна легко пройти додавши трохи насилля, все як любить УПА.
І ось він вже відчуває що підходить до потрібного йому місця. Тут навіть птахи є, точніше це дуже схожі до птахів істоти. Ворони завжди такі таємничі, прекрасні а що найбільше приваблює в їх так це бездоганна пам’ять, особливо це стосується її кривдників. УПА подумував ще за життя завести собі цього птаха, але так і не наважився. Все його життя пройшло в постійній боротьбі, не було моментів коли він міг як звичайна людина пожити для себе, кожен рік проходив по новому. Смерть батьків, розлучення з сестрою, відсутність змоги вільно жити і не хвилюватись за себе, дорослішання в чужій йому атмосфері, знущання, пацифікація, ув’язнення, втеча, нескінченні бунти та вилазки, тренування особисто в німецької армії, війна проти трьох режимів, боротьба проти останнього ворога і…програш. Але ні це не програш, це лиш тимчасовий відступ. Тепер подивимось хто кого.
Шелест дерев вивів хлопця з роздумів. Пройшовши доволі немалий шлях УПА зрозумів, що настав час полювання. Прийнявши свою демонічну форму, його очі спалахнувши голубим полум’ям почали шукати в темряві жертву. Аж от раптом його погляду потрапили такі ж кристалічно голубі очі які дивились на хлопця. Без страху, ненависті, один лише виклик. Він вже тут, він вже чекав його. Підсилювач знає коли його господар поруч.
УПА відкинув руки в сторони наче говорячи цим, що ось він тут не являє собою загрози. Так вже через пару хвилин, магічна істота повільно, не спускаючи погляду з повстанця почала виходити з лісової хащі на поляну. Перед хлопцем постав чорний, із червоними вкрапленнями вовк. Точніше ця істота лиш виглядом нагадувала вовка, він був доволі великий порівняно із реальним вовком, гордовита істота, очі якої палали вогнем цікавості та обережності. Його чорна шерсть при ходьбі залишала після себе чорні сліди, в повітрі запахло гаром та смертю. Їх погляди були дуже схожі, і не дарма адже в українській культурі вовк вважається хоробрим воїном та захисником роду. Цей рід занять притаманний і УПА. А зараз вони два хижака дивляться один одному у вічі з викликом та якимсь наче співчуттям. УПА опустив руки готуючись до наступних кроків, а вовк перейшов до повної готовності та прийняв позу атакуючого.
– Вибач друже, та я мушу це зробити, можливо це не зовсім чесно, але мені потрібна допомога – говорив УПА наче переконуючи в цьому себе, а не істоту перед ним.
В наступну мить хлопець стрімко зірвався з місця, він біг прямо на суперника, а той у свою чергу теж грізно відкривши пащу кинувся на повстанця. І от коли їх розділяли лічені сантиметри УПА різко розчинився в повітрі залишивши після себе лиш чорну димку. Вовк зупинився не очікувавши такого повороту, покрутивши головою він дивився в різні боки, але суперника так ніде й не було. Дезорієнтувавшись на секунди і УПА з’явившись позаду вовка у його сліпій зоні швидко кинув в його сторону болас. Шкіряні ремені міцно зчепили задні лапи істоти, той повалився на землю, і поки він знешкоджений УПА діставши два вигравірувані кинджали помчав до вовка. Останній намагався перегризти міцні ремені, але його морду міцно притиснув до землі повстанець що чорною постаттю височів над програвшим, приставивши до шиї того кинджал.
– Мені шкода, але ти знаєш що такі правила – говорячи це УПА підняв над головою вовка інший кинджал. І хоч за все його земне та потойбічне життя УПА здобув славу мисливця за головами, який нікого не жаліє, щось у цій ситуації змусило його задуматись. Жодного разу він не вбив того хто не заслужив на це. Всі ті кого чекала така участь від рук повстанця були винні, але щоб ось так просто вбити невинну істоту з власної користі, це було надто складно для хлопця. Відчуття наче він знову опинився там на полі бою де вперше вбив живу істоту, дуже гнітюче відчуття, коли ти одночасно не розумієш всіх масштабів ситуації, але у свідомості зрозуміти, що ти власними руками забрав життя, попереду цю особу ще багато чого чекало ось вона ще пару хвилин тому ходила неушкоджена, а тепер кінець…в одну мить все змінилось і тепер лиш є бездиханне тіло для якого вже не існує нічого що було раніше. А ти тільки й можеш далі жити з цим, назавжди закарбувавши ці моменти у пам’яті. Вовк дивився так пронизливо та водночас гордо наче в саму душу, хотілось одночасно відвернутись, але й відвести погляду від цих гіпнотичних очей не можна. Йому потрібна ця сила. І от момент істини, очі хлопця сильніше спалахують вже червоним вогнем він замахується, а вовк востаннє глянувши на того, закриває очі та безсило кладе голову на землю готуючись до останнього удару, але наступне, що він відчуває, як ремені що стягували його тіло розриваються. Різко відкривши очі він бачить як УПА перерізавши останню мотузку встає та дивиться на чорношерстого. Вовк в свою чергу не розриваючи зорового контакту теж встає на міцні лапи і підходить ближче до хлопця. Дивлячись на хлопця знизу до верху він раптом схиляє перед тим голову в низькому поклоні. УПА виставляє руку вперед і вовк випрямившись торкається своїм носом долоні повстанця, закривши очі.
Зв’язок встановлено.
Відкривши очі вовк дивиться на хлопця вдячним поглядом, адже той не вбив його попри необхідність сили яку може дати магічна істота. Але мало хто знає, що живий підсилювач може дати значно більше сили та енергії ніж процес його вбивства. Але чи знає це УПА, можливо він дізнався про це, а можливо він просто не зумів вбити цю істоту. І як видно не дарма, адже він не просто залишив того в живих, а ще й установив з ним зв’язок, особливий зв’язок господаря й підсилювача.
– Ну що друже прокатаємось? – усміхаючись гордовитим оскалом сказав повстанець, провівши рукою по шерсті його нового друга, осідлав того. Вовк лише гучно завив та помчав в сторону звідки прийшов сам повстанець, залишаючи після себе слід чорної матерії та гнітючу атмосферу.