Шлях

Я летіла вперед на Ікарових крилах,

Проминала ліси і гірськії масиви,

Та шлях перекрили високі, мов гори,

Бушуючі хвилі із чорної води.

Розтали од солі Ікарові крила.

Та я плавати вмію. Й не таке пережила.

І чорнії хвилі враз стануть ласкаві,

Вони не вбивають – вони несуть далі

Вони винесуть мене на берег далекий –

Там в небі над ним пролітали лелеки.

І я знов знаю шлях, куди прямувати –

Далі пішки йтиму. Лишилось небагато…

Мабуть… Мабуть так. Хоча хто його знає?

Як би там не було, а душа – не вмирає.