Я знаю, що ти дуже сильний. Але чи не для того ти шукаєш сім’ю, аби мати змогу комусь довіритись?

Тренування пройшло добре, а от опісля почалося пекло – не було часу взагалі ніякого… Калейдоскоп зустрічей і справ відібрав у Ештона всі сили… Коли він приліз в бібліотеку, часу не було не те що на проекти – а навіть поїсти не було часу йти кудись, уже через хвилин тридцять прийде Характерниця… Ештон зітхнув і відкрив Ключ – дав наказ принести йому вечерю в бібліотеку через програмку. Тоді написав Ванессі, що потрібно створити якусь програму, де він записуватиме все, що потрібно зробити, а Ванесса це сортуватиме, і вноситиме у графік… Тому що він уже забуває про все, що повинен їй сказати і не говорить всього на ранковому коректуванні. А ще, щоб вона організувала отримання нею ж договору. І знайшла собі помічника. Тоді закрив Ключ і ще раз переглянув список справ, який встиг створити вже. Доповнив його поясненнями і відправив Ванессі. Якраз принесли вечерю, а вслід за служителем з вечерею влетіла Ванесса і сходу накинулася на Ештона з палицею. Він навіть захищатися не став – просто сил не було. Просто стерпів кілька ударів, поки Ванесса виплеснула гнів. Вона такого не очікувала. Садисткою вона не була і лупити того, хто не захищається – їй було не по собі. І Ванесса розгублено припинила, дивлячись на Ештона з змішаними почуттями, її біохвилі мерехтіли, наче полярне сяйво, Ештон навіть замилувався: вона була стурбована, здивована, навіть шокована, люта, обурена, вона відчувала турботу і любов, на межі із роздратуванням і страхом за рідну людину.

Побачивши, мабуть, не зовсім адекватний погляд Ештона, вона сказала на видосі:

– Відпустка.

До Ештона дійшов зміст сказаного не одразу. Він заперечно і безкомпромісно похитав головою:

– Не можна зараз.

– Ти не витримаєш.- І те, що Ванесса говорила з ним на “ти” при іншому служителю, що розкладав перед ним тарілки, вже служило вагомим аргументом.

– Не можна.- Ештон відповів тихо.

Ванесса стояла і мовчки на нього дивилася. І Ештон пом’якшав.

– Займися тим, що я тобі сказав. А я, в свою чергу, спробую себе теж розвантажити. Я тепер знаю як. Спершу це займе багато сил, але опісля буде значно легше.- Запевнив Ештон. А тоді повернувся до справ:- Одразу заключай договір так, щоб він максимально продовжив твоє життя і акумулятор договору розраховуй мінімум на трьох ларів.

Ванесса оніміла, розширивши очі. Але Ештон не став пом’якшувати інформацію:

– За адаптаційний період не переживай, я не дам тобі померти. Я дам тобі стільки енергії, скільки тобі буде потрібно і особисто внесу запобіжники в твій договір. Тобі потрібно лише узгодити з Науковим Центром функціонал. Не соромся – бери все, що може тобі полегшити життя. А щодо помічника чи помічників – сформуй заявку в Систему. Не мені тебе вчити… Вони теж вважатимуться служителями моєї свити, тому не переживай за їхню мотивацію…- Ештон почав їсти.- Скільки ще потрібно витримати днів у такому темпі? Я про зустрічі…

Ванесса впоралась із емоціями і прокашлялась:

– Ще чотири дні, опісля навантаження стане звичним.- Сказала вона.

– Гаразд, Сестра.- Кивнув Ештон. І продовжив безжально валити її інформацією. Хто, як не Ванесса все для нього відсортує і перетворить інформаційний хаос на впорядковану систему…- Щодо твого зауваження. Я зможу піти у відпустку після того, як вирішиться питання ієрархії. Але я б це поєднав з робочою поїздкою. Мені потрібно відвідати клан Макнармерів. З собою я обов’язково візьму Хуртелицю.- Служитель уже вийшов, але Ештон не мав ресурсу перелаштовуватись на інший лад, тому продовжив у діловій манері:- А ще я б відвідав послів, що приїжали у Шазарію. Не на загальнодержавному рівні… Просто поговорити потрібно. Але знову ж таки… І один і другий візит краще робити уже після того, як я виготовлю всі потрібні амулети…

– Ештон, зажди. Я вже починаю забувати, що було спочатку. – Відкрила Ключ Ванесса. А Ештон, скориставшись паузою, напхав рот їжею. Що він їсть, До-речі?- Я готова.

– М… Так.- Ковтаючи, спробував відновити Ештон думки:- Отже… Але зараз я виготовляти амулети не буду. З’явилися нові обставини. Мені потрібен Кароокий… Думаю, що з ним я так вже не лажатиму з амулетами… І тому, спочатку я хочу виготовити амулет для нього. І маю відповідну річ для цього. Пам’ятну… Але не можу зараз виготовити амулет для Кароокого – потрібно розібратися з уже наявним, а опісля йому потрібна реабілітація в ментальному плані, аж поки він буде готовий прийняти новий амулет.- Ештон завершив свою думку. І з задоволенням відпив якийсь відвар. Тут алкоголь? Він уважно заглянув у склянку. Здається, ні… Але смак прикольний.

– Ще щось?- Уточнила Ванесса.

– Дякую.- Підняв Ештон глибокий погляд на свою названу сестру, роблячи паузу. А тоді згадав дещо кумедне:- А ще Кароокий тебе називає моєю лівою рукою. От прямо так і каже: “Ваша ліва рука”. Ахахаха! Я спершу не допер про що він. Ох…- Ештон добродушно сміявся над нею. А Ванесса широко усміхнулася і сказала:

– Тобі дякую, Ештон. Я переживала за тебе, але, схоже, ти в порядку.

– В порядку, Ванесса.- Все ще ржучи, сказав Ештон. Аж сльози витирав.

В двері ввійшла Характерниця з поклоном:

– О, я невчасно? Можу зачекати.- Винувато поглянула вона на їхні веселощі.

– Ні-ні. Якраз вчасно, я встиг завершити розмову. Ахаха.- Ештон склав на грудях руки і підняв на стелю очі. Ох, насмішив, все таки. Тоді серйозно перевів погляд на Характерницю. І підняв палець догори:- Зачекайте хвильку.

《Мерін, кохана. Маю прохання. Я хочу надати договір ще Характерниці зі своєї свити.》- Ештон пригадує, що вона теж хотіла зграю і договір. Сенсу тягнути і чекати не зрозуміло чого- ніякого. А так Ванесса зможе владнати обидва питання одночасно.

《Офіційно надаю тобі дозвіл на те, аби ти мав змогу самостійно надавати договори будь-кому, хто являється шазарійцем. А надто, якщо мова йде про твою свиту》- Ештон розумів: кожен раз “дозволяти” у Мерін терпіння не вистачить.

《А ще я хочу надати їм їхні власні зграї.》- Одразу з цим потрібно розібратися, аби потім не повертатися…

《Твоя свита, твої лари. Не бачу жодних проблем.》- Ештон знав точно, що Мерін зараз підняла брови.

《Дякую, кохана моя.》- Усміхнувся Ештон.

《До вечора, душа моя.》- Ох, як же він любить її… Хе… Як же добре чекати їхнього вечора, а не боятися його. Ні, думати, що він щось там не зможе виконати – не варіант. Все він зможе, виконає і на блюдечку принесе.

Так. Свита.

– Сестро, також подбай про договір для Характерниці. Умови ті самі.- Обидві дівчини підвисли на мить, але ще до будь-яких питань, прирікань, заперечень, ніяковінь і всього іншого, на що він не має часу, Ештон випередив:- Я пам’ятаю, що ти хотіла власну зграю. Ти уже й так перевершила усі можливі покладені на тебе надії, Характернице. Тому прийми надану тобі честь і зграю не менш як з трьох ларів. Як знайдуться ті, хто захоче визнати тебе вожаком, ясна річ.

– А…- Характерниця з напору оторопіла. Але зрозуміла, що Ештон не жартує уже, і на суперечки не налаштований, все ж відповіла:- Дякую.- І вклонилася, дійсно приймаючи надану честь. Ештон задоволено усміхнувся.

– Гаразд, Серце. Я тоді піду. Виконувати накази, тому що бачу, що мені скоро теж доби не вистачатиме.- Сказала Ванесса, підійшовши до столу і збираючи Ештонові тарілки.

– Дякую, Сестра.- Поглянув він на неї з непідробною, теплою любов’ю. Ванесса аж почервоніла і кивнула.

– Сідай.- Кивнув Ештон Характерниці, все в тій же безкопромісній манері. Він зазвичай до всієї свити говорить на “ви”, але до тих, хто з ним з самого початку… І хто йому особливо близький… по-духу, чи що… Ештон дозволяє собі фамільярність. Особливо наодинці. Щойно Характерниця зайняла стільчик напроти Ештона, попередньо його ж притягнувши, Ештон продовжив валити інформацією і завданнями уже її:- Отже…- Як це все донести? Коротше, Ештон просто не старатиметься донести все просто і доступно – він просто говоритиме. Як є. І з самого початку.- Почнімо з того, що якщо щось не ясно одразу питай.- Дочекавшись підтвердження, Ештон продовжив:- Так вже склалося, що я перший істинний Повелитель ларів. – А потім все те ж саме Рікону, Сірін та Кіру пояснювати? О, ні! Так не годиться! Ештон підняв палець вгору: – Зачекай.

《Рікон, йди в бібліотеку зараз, і Сірін з Кіром візьми.》- Ештон сподівався, що вони зараз прийдуть…

《Гаразд.》- Незмінно відповів Рікон, як і на будь-який наказ.

《Постарайся швиденько.》- Ештон сподівався, що це не надто вимогливо.

《Ми швидко. Всі в покоях.》- Запевнив Рікон.

《Дякую.》- Який же він крутий все ж таки. Знає де всі… І в курсі усього… От же кошмарний йому вожак все ж таки трапився… Але Рікон і хотів подібного життя. Для нього нестерпно було б бути непотрібним.

– Зараз зграя прийде – продовжимо.- Пояснив Ештон Характерниці. Вона покірно кивнула, зрозумівши, мабуть, що зараз взагалі темп Ештона порушувати не слід. Угу, так і є. Він і так заледве здатен організувати свої думки…

О, а вони і справді швидко – Ештон вловив хвилі своєї зграї ще на підході. Як же добре, що його покої компактні і доступні, а не як у Вайнута – на пів міста…

– Серце?- І відколи Рікон так його називає? Від Ванесси набрався – це ясно. Але… А як він його раніше називав при посторонніх? Щось Ештон не пригадує. Ну, хай так називає. Ештона влаштовує.

Він замість відповіді махнув кудись поруч з Характерницею. І Сірін з Ріконом одразу пішли роздобувати собі стільці. А Ештон намагався розкласти думки по поличках, аби максимально швидко розібратися з справами.

– Візьми собі стільчик.- Підказав Рікон Кіру. І тільки тепер Ештон помітив, що той нерозуміюче застиг на вході. Добре, що є кому за нього подумати, коли він у відключці…

Всі швиденько розсілися навколо стола Ештона. Ні, це не діло. По-перше, він втомився бігати по зустрічам. Він правитель – от нехай до нього і бігають. По-друге, бібліотека – це прекрасно. Він її любить. Але вона не предназначена для зустрічей. А якщо до нього ходитимуть посторонні… То він не всіх хоче бачити в себе дома. А бібліотека – його дім. Пора це вирішувати. Він відкрив Ключ і надіслав Ванессі ще одне повідомлення: “Признач зустріч з Архітектором. Пора думати за приймальню чи щось таке. Я втомився бігати туди-сюди. Куди її всунути не знаю. Не хочу, аби до мене додому лазили усі підряд. Може в холі – напроти бібліотеки. Чи де?.. Нехай подумає.”

Ештон відвів погляд від Ключа і побачив, що всі чекають, що ж він скаже. Ага…

– Так… Отже про що це я… Ага… Отже, так уже сталося, що я перший істинний правитель ларів. Ага, стоп. Якщо хтось щось не розуміє – одразу запитуйте. – Поглянув він на Кіра. – Розумієш про що мова?

– Так. Я уже проглянув перші п’ять лекцій. – Заявив він. На це Рікон відгукнувся шквалом позитивних емоцій – його аж розпирало гордістю за малого, він його щедро похвалив біохвилями.

– От і прекрасно. Якщо що – питайте. Це всіх стосується. О, бісова матір, про що я? Я – Повелитель ларів. – Розсердився Ештон. Нагадав сам собі горилу, що кричить і б’є себе в грудак, заспокоївся, і уже спокійніше продовжив: – Але, так сталося, що до мене не була відлагоджена система правління. Тобто ієрархія влади. А оскільки лари – це і взагалі окрема раса, не вийде просто взяти і передерти це у когось. А я уже доходжу до ручки. І Повелителька, слава Богу, підказала мені, що я, чорт забирай, роблю не так! А те роблю, що організації – нуль. І людей не вистачає. Тобто ларів. Та не важливо! Рук не вистачає, ось! І логічно було б набрати собі помічників. Але… Що? А те, що не ясно: як це назвати. А це важливо, я віднедавна так і взагалі назвам велике значення надаю. Як човник назвеш, так він і попливе. Ще важливо… – Ештон продемонстрував жестами уявні сходинки:- Розібратися в тому, як організувати вертикаль влади, тобто ієрархію. І не вийде спочатку набрати собі помічників, а потім розбиратися – люди не іграшкові солдатики, щоб експерименти ставити. Хоча, вибач, Кар, на тобі якраз і експериментуватиму…- На цьому моменті малий і Характерниця напружились. Ну, в разі чого хай питають. Немає часу випитувати.- Але, мова не про тебе наразі. Мова про те, що для того аби прийняти когось у свою зграю, чи взяти когось у свої князі, потрібно укласти договір. А це, перепрошую, теж не іграшка. І так от просто не вийде їх змінювати туди-сюди. Тому одразу нормально потрібно робити.- Ештон перевів подих, аж задихавшись. Але часу не було, тому він продовжив, ніби за ним стадо антилоп женеться:- А проблема в наступному: логічно було б, якби моя зграя допомогала б мені керувати народом. Але… Тут гвіздок не вбивається- у такому випадку не вийде кожному умовному князю утворити свою зграю.

Рікон підняв руку, перебиваючи Ештона. Він кивнув, питай мовляв.

– Що за князі? – Уточнив Рікон.

– Це я з алубі порівнюю. Та і в принципі. У глави держави є зазвичай близьке оточення – князі, барони і так далі. Наступні в ієрархії після нього. Вони в свою чергу мають власних підданих, землі і таке інше. У кожної держави по різному.- Пояснив Ештон.

– Хіба свита і зграя не твоє близьке оточення? Нащо тобі ще й князі?- Резонно запитав Рікон.

– Ага. – Кивнув Ештон погоджуючись. – Почнемо з свити. Всі у свиті, по ідеї виконують функцію моїх князів, але вони не здатні стати моїми князями. Тому що вже належать до іншого народу – Шазарії. А я повелитель Елізіума. Окрім того, вони не мають укладені договори зі мною. А для ларів, як для народу, як і для алубі – це фундамент стосунків. Не вийде інакше.

– Не бачу пролеми укладуть договір з тобою.- Підняв брови Рікон. Ештон заперечно похитав головою.

– Не можна. Я на це не піду. Всі шазарійці уже мають укладений фундаментальний договір як народ з Повелителькою і своє місце у світі. Я не посмію розривати цей зв’язок.- Пояснив Ештон.

– Але ж якщо вони хочуть… – Готовий був сперечатися Рікон. Але Ештон не дав йому висловитися – заперечно похитав головою.

– Пригадай себе, Рікон. Чому ти не забрав зграю Райда, коли мав можливість? – Рікон здивовано примовк, очевидно зрозумівши.

– Не можна. Це варварство – нищити фундаментальний договір між повелителем і його народом. Гріх. Окрім того, це неприйнятне хамство по відношенню до повелителя – переманювати його підданих. А окрім всього вона – моя дружина. Смерті мені бажаєш?- Насмішливо підняв він брову. Рікон не стримався і підсміявся над жартом Ештона.- А ще ризики. Я не знаю, чи може одна істота заново підключитися до дерева життя, аби переукласти договір з іншим повелителем. Але, я схиляюсь до думки, що ні. Цьому є певні натяки. Лари дуже чутливі до установлення зв’язків. І розрив договору для них – смертельний вирок. Окрім того у кожній релігії Зовнішнього Світу – є чітка вказівка не змінювати повелителя. Не просто так це є. Словом, я не ризикуватиму так і крапка.- Всі явно були трохи спантеличені і всього не зрозуміли. Але чомусь не питали. Може зрозуміли в загальних рисах.- Ну, іще один момент. Не забувайте, що я не лише Повелитель ларів, а й Серце Шазарії. Інакше кажучи, це нормально, якщо я матиму свиту – тих, хто підкоряється мені, але є громадянами Шазарії. Проміжний варіант. Ті, хто без перешкод зможе діяти у Шазарії. Але разом з тим, вони не можуть безперешкодно діяти в Елізіумі, з зрозумілих причин – вони не можуть навіть зайти туди без ризиків, емоційна контрацепція й інше. Тобто служитимуть мені, як Серцю Шазарії а не Повелителю ларів.

– Про емоційну контрацепцію зовсім не ясно. – Перебив Кір.

– Мова про тих ларів, які шукають нових вожаків. Вони на інстинктивному рівні шукають собі вожаків і прив’язуються до всіх потенційних кандидатів. Тому будь-кому не можна заходити безперешкодно далі, аніж другий корпус Академії. А ларам, що знаходяться у пошуку, не можна виходити до цієї ж межі.- Пояснив Ештон. Кір кивнув.

– Так, з свитою ясно?- Запитав Ештон, всі закивали.- Далі. Зграя. Як я вже казав мова про вертикаль влади. Дуже логічно, аби ті, хто мені служить мали власних помічників. Але, уклавши зі мною договір, як з вожаком, умовні князі не зможуть самі стати вожаками. Але, от Кар, скажімо.- Вказав Ештон на малого.

– Кар?- Запанікувала Характерниця вже відкрито.

– Так, скорочено від його позивного “Кароокий”.- Пояснив Ештон.

– Ааа….- Заспокоїлась Характерниця. Кір ледь стримувався, аби не ржати, як кінь – вголос, зрозумівши, нарешті, хитрість Ештона. Рікон і Сірін теж заусміхалися.

– Отже, Кар не погодиться, стати повноцінним окремим князем з власною зграєю.- На цьому моменті малий здивувався. Ну, воно й зрозуміло, нормально так: чувак за нього вирішив. Ештон пояснив:- Він хоче мати сім’ю в першу чергу. І якщо я відділю його від своєї зграї, він не отримає бажаного.- Кір(Кар з цих пір, щоб у Ештона мозок не плавився) почервонів і засоромився. Та Ештон не став привертати до цього увагу:- У кожного свої мотиви. І біда в тому, що і для ларів це не зовсім природньо – бути вожаком і одночасно коритися комусь. І. Ще момент. Сірін і Рікон, фактично уже мої князі. І це вже серйозна проблема. Я не знаю, любі мої, що з вами взагалі робити. Тобто проблема в тому, що всі, хто є у моїй зграї, або хоче до неї приєднатися, не можуть стати повноцінними князями. А князі, відділені від зграї, дуже імовірно будуть між мною і власною зграєю наче між молотом і накувальнею – надто двояка роль.

– Тоді, нехай усі, хто приєднується до твоєї зграї і будуть вважатися твоїми князями. – Запропонував Рікон.

– А як же ваші помічники? Ви не зможете бути моїми князями без власної команди. Ось у Характерниці,- Вказав він на дівчину,- Вже є власна команда. Бувалий, Вартовий і Кремінь. А скоро ще й зграя буде.- Дівчина зрозуміла, що її похвалили і зашарілась.- І у вас має бути так теж. Інакше не витримаєте.- Безкомпромісно заявив Ештон.

– Серце, рішення уже є. – І Сірін туди ж? Всі тепер його Серцем називатимуть? Не погано. Ештон обернув до неї голову, демонструючи, що уважно слухає.

– Ланки. – Просто зронила вона. Опа. Як все просто. Але одночасно – не прозоро. Ештон задумався, нахмурившись.

– Ланки?- Перепитав Кір. І Рікон став йому пояснювати про ієрархію у зграї, які є ланки і таке інше. Перерву Ештон використав, аби обдумати ідею. Тоді зосереджено облизав губи і перервав Рікона, якого вже понесло:

– Отже, ти пропонуєш, аби всі мої князі очолювали ланки зграї? Як Рісан у зграї Райда? – Спробував укласти в голову схему Ештон.

– Так, вірно. Таким чином всі, хто в твоїй зграї будуть керувати ларами у меншій чи більшій мірі. Всі твої князі підкорятимуться тобі, матимуть з тобою договір, будуть у твоїй зграї, але і матимуть власну ланку, що допомагатиме їм. І, не забувай, ти – надзвичайно сильний вожак, і твоя зграя може бути дуже великою. – Сірін молодчинка. Він похвалив її біохвилями і вона задоволено муркнула. Ну, звук схожий. Може рикнула…

– Але є проблема.- Ніжно усміхнувся Ештон до Сірін, милуючсь її задоволеним виглядом.

– Яка?- Все ще промуркотіла вона.

– Зграя – це не орган управління, це сім’я. Ми з Каром обговорювали це.- Він незручно йорзнув на стільчику, коли про нього знову згадали.- Рано чи пізно, більшість захоче мати пару. І, зрозуміло, що мати пару поза зграєю – не варіант.

– Зовсім не варіант.- Покивав Рікон, погоджуючись.

– Але ж Ви маєте пару поза зграєю.- Навів аргумент Кар.

– Я – вожак.- Поставив крапку Ештон інтонацією і злегка схилив голову набік. Кар не зрозумів проблеми, але сперечатися не став.

– Так, однозначно. Бути у підпорядкуванні когось і мати пару в іншій зграї – надто важко.- Потер лоб Рікон.

– У кожній зграї свої закони, порядки і правила.- Погодилась сумно Сірін.- Банально, на усамітнення дозвіл потрібно питати у двох вожаків. А я уже мовчу про дітей… Чи якісь побутові питання.

– А бути в парі з тим, хто не є у чиємусь підпорядкуванні, будучи при тому у зграї… Це взагалі… Вона не розумітиме, чому її чоловік раптом повинен зриватися і бігти кудись посеред ночі, наприклад. У взаємному нерозумінні стосунків не збудуєш.- Тер задумливо лоб Рікон. Ештон покивав, погоджуючись, і кинув багатозначний погляд на Кара. Він сидів з привідкритими губами, слухаючи шокуючі(мабуть) деталі, але коли зустрівся поглядом з Ештоном міцно стис губи.

– Отже, дійшли висновку, що пара має бути в зграї.- Підсумував Ештон. Всі погодились.- А це означає, що до зграї, як і до керівного органу, приєднуватимуться ті, хто, можливо, там бути… не повинен. Тобто я маю на увазі… Того, кого ми приймаємо у зграю є достойним, так? Але ж пара – це поклик серця, а не вибір достойного для керування державою. Ці речі можуть не сходитись.

– Не проблема.- Усміхнулась Сірін.- Для того у тебе є я. Я, хоч не твоя пара, але у твоїй зграї виконую саме цю функцію. Жінки, діти, серця, настрій, благополуччя, господарчі питання зграї – це все на мені. І чим більшою буде зграя, тим більше мені знадобиться жінок. Ну, не в статі питання, думаю, ти розумієш.

Ештон кивнув їй з вдячною усмішкою. Любить він її. Пишається нею.

– Отже питання вирішено. Іще одне…

– Я так розумію, моє тренування відміняється?- Високомірно, незадоволено зайшла Шона з поклоном-подачкою.

– Не відміняється, заходь.- Ештон махнув їй десь поруч з іншими. Шона цикнула, закотила очі, і почала організовувати собі місце для сидіння.

– Так, про що це я?- Знову збився з думки Ештон.- Мені не подобається, що ти весь час уточняєш, що ти не моя пара, але виконуєш цю функцію. Дурниця якась. Назвіть цю роль інакше, аніж “пара вожака”.

– Гаразд. Подумаємо.- Зрозумів настанову Рікон.

– Так, і останнє. Як бути з іншими зграями?- Поставив проблему Ештон.

– Що не так?- Запитав Рікон.

– Яким чином внести їх у ієрархію?- Уточнив Ештон.

– Немає ніякої проблеми.- Категорично заявив Рікон.- Кожна зграя – живе сама по собі, але підкоряється твоїм наказам і твоїй волі, як Хранителю. Може бути тільки так, і ніяк інакше.

Ештон кивнув.

– Що ж у мене поки що все. Є питання?- Очікуюче поглянув на всіх Ештон.- Добре. У такому разі все це я доручаю тобі, Характерниця. Всі присутні у твоєму розпорядженні для цього проекту. Досліди схожі схеми влади у Зовнішньому Світі, скоректуй нашу. Відповідаєш за номенклатуру. Обдумай, що ще пропустили… Ну, не мені тебе вчити.

– Так, я зрозуміла, Серце Шазарії.- Кивнула вона вагомо. Все ж просто “Серце” йому більше подобається…

– Добре. Рікон, Сірін до завтра. Чи я щось забув?- Уточнив він.

– Ні, все вже зробили.- Усміхнувся Рікон.- Бувай.

– Бувай.- Попрощався Ештон. Сірін попрощалася біохвилями. Ештон відповів їй тим же.

– Кар, я тебе затримаю на кілька хвилин.- Малий кивнув. Якось він кожного разу губиться, коли на нього звертають увагу. Нічого, звикне.

Щойно всі вийшли, Ештон підійшов ближче до Кара. Шона потягла свій стільчик на місце і пішла за свій стіл.

– Як ти?- Уточнив Ештон.

– Все добре.- Щось він нервується.

– Я подивлюсь, якщо ти не проти? – Запитав він, ставши поруч. Злякався? Що це з ним?

– Не проти.- Дисонансно впевнено сказав він, наперевагу тому, що відчував.

– Все, як минулого разу. Вливаю енергію, дивлюсь. Я не вирівнюватиму біоритм, ти досить чутливий. Хіба що наніч зайду якщо хочеш?- Запитав Ештон. Кар з підозрою обернувся, бо Ештон вже був у нього за спиною:

– Щось типу колискової наніч?- З насмішкою запитав він.

– Ну, не хочеш, то не приходитиму.- Стенув плечима Ештон.

– Ви що це – серйозно?- Не повірив Кар. Ештон дивився на нього не розуміюче.

– Серйозно, не хочеш – я і не прийду. Просто тобі так легше буде. Чим рівніший в тебе емоційний фон, тим краще. Під час сну свідомість відпочиває, ускладнюючи роботу Вірусу. А я можу об заклад побитися, що він тобі не дає заснути – вимотує.- Кір приголомшено на нього дивився. Тоді відвернувся спиною.

– Не треба. Я не зніжена принцеска. Сам засну. Три дні – це зовсім не великий строк.- Рішуче поставив крапку Кар. Ештон привітно усміхнувся, хоч малий і не бачив, та Ештон знає – він відчуває його біохвилі.

– Я знаю, що ти дуже сильний. Але чи не для того ти шукаєш сім’ю, аби мати змогу комусь довіритись? Мабуть, для того, аби хтось міг подбати про тебе, коли тобі це потрібно? Аби хтось прикрив тобі тил, вірно? Я не вмовляю тебе. Просто подумай про це. Ти зовсім не вмієш жаліти себе. Давати собі слабинку. А так не можна. Себе треба берегти. Розуміти ціну, коли ризикуєш собою. Своїм здоров’ям. Цінувати себе.- Малому стало боляче. Та Ештон зовсім не хотів тиснути. Просто йому в голову потрібно втовкмачити базові принципи самозбереження. Він поклав руку йому на плече і вагомо, по-дружньому розтер, потрусив – щось таке. Підтримав.- Просто подумай. А тепер давай я вирівняю тобі емоційний фон. Постарайся розслабитись і думати про приємне.

Ештон поклав йому руку на спину і став максимально м’яко вливати енергію, але не економлячи – ніби омиваючи теплим потоком води. Акуратно, дозовано і легко додав в енергію щось заспокійливе, тихе. Захист і підтримку. Ештон паралельно вивчав його потоки енергії з допомогою сприйняття. І його біоритми вирівнювались, згладжувались. Його мозок був надто гарячим, наче запалена рана відчувався. І

Ештон акуратно “подмухав” на нього, охолодив трішечки. Турботливо вирівняв ритми. Але не втручався в роботу мозку. І ось так делікатно дав йому відпочити хвилин з п’ятнадцять. А тоді прислухався до його емоцій – він насолоджувався, дослухався. Ештон ще б потримав – але Шона його з’їсть…

– Ну, легше?- Запитав Ештон.

– Так.- Голос трішки підвів малого. Розслабився він. Кар трохи прокашлявся.- Дякую.

Малий встав, поставив стільчик на місце. Тоді обернувся до Ештона, поклонився. І пішов, все ще трохи придрімучи, таке враження. На виході кинув на Шону швидкий оцінюючий погляд (максимально для неї непомітний). Ештон хмикнув – малий солдатом став у своєму інтернаті. Так оцінювати оточення, підлаштовуватись… Уважний.

Що ж, а тепер Шона. З вагоном роботи… Ну, поїхали.