Зараз Ештон бачив – Кір не змінить рішення, навіть після того, як зрозуміє на що йде

Ештон так і не відкрив конверт від Пірея. І не розповів про це Мерін… Стояв ось так над ним, спираючись кулаками на витягнутих руках об стіл. Серце стискалося… Чорт, він і справді надіявся. Така малесенька ниточка… План Б… Але це… Він хотів дати можливість Мерін відпочити… А тепер що виходить? Мало того, що вона не може померти, піти, так і відпочити навіть їй не можна… Вона – застрягла тут. І він просто не може допомогти. Навіть не так. Він може… Чомусь от зараз він впевнений, що у нього вийшло б таки в кінці-кінців ввести її в анабіоз. Але не можна. Він не має права… Кошмар… Ештон відірвав один кулак від столу, одночасно більше схиляючись над поверхнею, і затиснув пальцями перенісся, міцно стискаючи очі.

– Ештон? – Почувся стурбований голос Рікона. Ештон не помітив, як він зайшов в бібліотеку разом з Кіром… Але тепер він впізнав їхні біохвилі.- Ми не вчасно? Нам піти?

– Та ні, заходьте. – Підняв Ештон погляд і втомлено усміхнувся. Він же чекав на них…

Рікон ніби відмер, отримавши дозвіл (дивно зазвичай не питає. Це через Кіра?), і швидко підійшов:

– Що трапилось? Все гаразд?- Стурбовано запитав він. Ештон тяжко зітхнув і кивнув на конверт.

– Як виявилось… Я не зможу використати це. І що тепер? Нащо тоді його розробляти?- Ештон безнадійно поглянув на конверт. А тоді додав, те що насправді гризло. Поділився:- Я покладав на цей проект надії…- І сльози підступили під горло. Якось вже забагато всього. Він просто не може привести себе до ладу після медитації… Розклеївся.

Але Рікон поклав руку йому на плече і похлопав:

– Розробляй далі.- Впевнено порадив він.

– А сенс? – Запитав Ештон, поглянувши на Рікона.

– Знадобиться. Як не для одного, так для іншого. Сам же знаєш, як працює наука… Винаходиш водяне колесо, а в результаті не тільки млин, а і велосипед, і годинник, і купа всього…- Підбадьорливо усміхнувся він.

– Так, але проблема в тому… Що цей винахід може стати непрямою причиною кінця світу. Як тобі аргумент?- Усміхнувся весело Ештон. Але Рікон зрозумів, що це і зовсім не жарт… І покосився на конверт. Задумався.

– Якщо ти вирішиш його завершити, то я тебе підтримаю. – З усією серйозністю поглянув Рікон в очі Ештону.- Хтось окрім тебе зможе завершити проект?

Ештон задумався:

– Є один вчений. Але у нього не виходить уже дуже довгий час.

– Це від нього матеріали? – Кивнув Рікон на конверт.

Ештон підтвердив кивком.

– Не мені, звичайно судити… Але, мабуть, таких речей чимало у світі. Руйнівних. Головне те, як їх використовують?- Рікон чесно намагався допомогти. І Ештон якось полегшено усміхнувся. Підтримка Рікона важлива для нього. Зараз тільки він і здатен підтримати? Ештон задумався про це. Він і справді довіряє йому. Повністю. Він може йти вперед і не переживати про тил. З Ріконом було так від початку. А зараз це відчуття тільки поглибилось. Ештон знову поглянув на конверт і торкнувся до нього. Вже вкотре.

Взяв у руки і відкрив.

– Насправді це не руйнівна річ сама по собі… А дуже корисна. І, як ти зауважив, – Почав він перебирати матеріали. Більшість з цього він і так вже знає. Але от висновки Пірея… Обрахунки чорної діри…- є йому безмірна кількість примінень. І… Можливо він дуже навіть знадобиться в майбутньому, адже його можна використовувати і навиворіт… Все залежить від спрямування енергії. Я вже думав над цим, це може допомогти не лише позбутися надлишків енергії в конкретній точці, а й послужити своєрідним від”ємним бар”єром. А це значить, що при вірній кореговці, можна буде захиститися майже від будь-якого не фізичного впливу… А при великих масштабах – навіть від космічних загроз…- Ештон просунувся у цьому дослідженні куди далі за Пірея, саме тому, що різносторонньо дивиться на вирішення проблеми, шукає лазівки… Все вірно… Потрібно лише скидати кудись надлишки енергії, акумулювати, або переробляти… Якщо використати метод Шони… То можна створити взагалі безкінечний акумулятор… Така собі кристалізована енергія, що весь час росте… Ештон продовжив думку вголос: – А якщо створити механізм, який би сам стимулював ріст кристалу… Тобто будував вірну кристалічну градку, як на конвеєрі, на заводі, розумієш? – Ештон підвів погляд і побачив усміхненого Рікона, що і зовсім не вникав у суть питання. Ештон замовк і схилив голову на бік, чекаючи, що йому скаже Рікон.

– Ось так краще.

Ештон усміхнувся і з безнадією, що його плани на проект зрозуміють похитав головою. Ну, гаразд.

– Кір, привіт. То що, ти готовий?- Усміхнувся підбадьорливо Ештон, паралельно трохи розгрібаючи завал на столі, аби було куди його хоч посадити…

– Так…- Малий ступив кілька кроків всередину, і нерішуче зупинився. Ештон запросив його жестом за стіл. Кір невпевнено поглянув на запропонований стільчик, але підійшов і сів. Хоч і з явною пересторогою.

– Не хвилюйся. Я нічого особливого не робитиму.- Спробував пояснювати Ештон і Рікону, заодно.- Я помедитую, – Поглянув він Рікону в очі, і він кивнув, підтверджуючи, що зрозумів, що від нього потрібно – охороняти.- А ти тим часом повзаємодій з амулетом. Я лише подивлюся, спробую зрозуміти, що відбувається. Гаразд?

Кір кивнув і відвернувся до столу, спиною до Ештона. І… Це жест довіри. Він, можливо, не свідомо це зробив, але… Кір йому довірився – про це сказали його біохвилі. І Ештон засумнівався, чи справді це був несвідомий жест. Що ж… Ештон поклав долоню йому на спину (масло він уже давно не використовує, з тих самих пір як пройшов інтенсивний курс базових знань про енергію і всяке таке від Мерін). А тоді став повільно вливати свою енергію в тіло Кіра, аби почати діагностику, одночасно зісковзуючи у сприйняття. Вже звично наповнив свою енергію дружелюбністю, захистом, аби хлопець під його рукою розслабився і не чинив опір – але він і не чинив опір… Хоча Кір і не напружився, навіть… Ніби… Ні, справа не просто в довірі, це, мабуть, результат його взаємодії з амулетом – він просто знає чого чекати і як поводитись… Але в наступну мить у малого бризнули сльози… Ештон від несподіванки ледь не відсмикнув руку. Він не бачив, але почув… Чорт…

– Кір… Мені припинити?- Ештон розгубився. Він не зрозумів що не так. Прислухався до біохвиль Кіра, але не знайшов там негативу, чи… Нічого не ясно…

– Все гаразд… – Запевнив Кір, гарячково витираючи сльози. Якого хріна? Раптом пригадалася Шона, їй теж не сподобалось, як він наповнює енергію якимись конкретними посилами і як демонструє свої наміри таким чином…

– Я можу припинити…- Спробував запропонувати Ештон.

Але малий перебив:

– Все гаразд, чесно.- Впевнено сказав він. Може тоді просто менше? Кір ніби чутливий пацан до біохвиль, він так пригадує з часів відпустки… Ештон спробував зменшити інтенсивність посилу. Але біохвилі Кіра відгукнулись незадоволенням. Ештон здивовано підняв брови. Здається, він просто не хоче, щоб Ештон зупинявся. Ну, окей. Гаразд, то гаразд.

– Давай почнемо. – Треба рухатись далі. Кір відчув таке небажання, відторгнення… Просто страждання… Але взяв ніж у руку.

Ештон негайно сковзнув у медитацію з сприйняття, аби не змушувати малого бути в контакті з амулетом довше, аніж потрібно. І щойно зосередився на амулеті та взаємодії з Кіром… Що це таке??? Механізм амулету… Зовсім не такий, яким його створив Ештон. Він же перевіряв його в залі засідань ради! А зараз це ніби… Зовсім інший амулет. Він спробував розібратися, проникнути ближче до механізму, хотів використати радар… Але отримав лише… Енергетичний удар. Вірус жорстко відкинув свідомість Ештона, не підпустив. Він ніби дивився на чорні, як саме зло… Що це? Коріння… Точно все таки Кір описав. Коріння, що йдуть за межі ножа, глибоко проникають… І зараз Ештон усвідомлював, що це нагадує Хьєдхайн. Її здатність перетинати кордон між реальєю та візією… Але… Ніби її зворотня сторона. Якщо ХьєдХайн сяйво, Вірус – темрява. Якщо Хієдхайн – нейтральна, природня, то Вірус – зацікавлений, агресивний. Ештон сковзнув свідомістю вздовж коріння Вірусу і шоковано зрозумів, що занурюється у свідомість Кіра… Замість того, аби знаходити і доповнювати інстинкти і відчуття Кіра, він шукає його… Спогади? Він оминає його волю, наче ухиляється від атак, ніби розумна субстанція, що шукає легший, менш тернистий шлях… І таким чином економить сили аби зануритись ще глибше… А занурюючись, знаходить чутливі місця, ніби больові точки, спеціально викликає реакцію відторгнення. Чорт, це схоже на тортури… А щойно Кір починає захищатися, Вірус знову обтікає атаку Кіра, обходить її… Це схоже… Ніби людська свідомість з усіма її складовими – така собі цільна суміш. Але щойно потрібно атакувати, чи якимось чином взаємодіяти з чимось, уся ця субстанція розшаровується, якісь її складники групуються, стають щільнішими в цих місцях, наче голки, але разом з тим… Виникає прогалина між цими голками… А Вірус, замість того, аби наткнутися на колючку, огинає її і таким чином проникає у ще глибші шари. І знову шукає больову точку… Жах… Він точно не створював це! Ештон швидко повернувся до периферії і обернувся… Краще б він цього не бачив – вся свідомість Кіра нагадувала криваве місиво… В яке жадібно вгризається якась істота, терзає, роздирає, і вгризається ще глибше… І тим самим… Сильнішає… Ештону погано стало – він відчув біль і вину… Ештон не розумів як це так… А ще… Ештон не розумів як це він бачить свідомість Кіра… Не бачив він її раніше… Точно не так… Та він узагалі свідомість не бачив… Ніби… Потрапив у інший вимір… Це Кір! Він показує це все Ештону! І це розуміння… Викликало в Ештона… Так… Тепер він знає, як почувався Пірей, коли побачив здібності Ештона… Вау… Але не час! Ештон повернувся до Вірусу. І на цей раз не церемонився. Вірус знову почав відбиватися, але Ештон силою зламав будь-який опір. Вірусу не тягатися з силою Ештона в енергетичному плані. Ештон проник енергією в механізм Вірусу і негайно приступив до діагностики. Вірус… Еволюціонував? У нього з’явилися нові зв’язки між уже існуючими… І ніби нові, яких раніше не було. І це були… Емоції… Спогади… Почуття… Це нагадує Храм! Вірус формує власну сідомість!!! І Ештон Перестав тиснути на Вірус. Він все ще не відпускав його, енергія Ештона була між усіма зв’язками Вірусу. Не давала навіть ворухнутись, пригнічувала будь-яку дію. Але Ештон вгамував свою лють. Він більше не злився на Вірус. Він постарався зрозуміти. І він прислухався до молодої, ще не сформованої свідомості амулету. Перший досвід, знайомство з носієм – Мерін. Її сила. Жага мисливця. І перша кров жертви. І її відмова від амулету. Мерін не визнала його достойним. А тоді знайомство з Кіром. Амулету подобався Кір. Але Кір відторгав амулет – часточки самого Кіра конфліктували з часточками, що лишилися від Мерін. Були несумісними. Але Амулет відчував, що Кір намагається. Кір був сильним. Достойним. Вірусу імпонував Кір. Але Кір не міг прийняти його повністю: усе те, що стало частиною Віруса. Натомість же вірус перейняв від Кіра заповітну мрію – мати сім’ю, бажання позбутися від самотності. Але Віруса не приймають достойні. І він вирішив спробувати з тим, хто був би йому під стать – з кимось слабким. І з’явилася вона. Слабка. Вірус не вважав її достойною керувати ним. Він не поважав її. Натомість же він знайшов її істинне ім’я, що закарбувалося у ньому, лягло ще одним зв’язком – “Тихий Вітер”… Він отримав владу над нею… Але її забрали. Натомість же Кір – підкорив його. Дав йому ім’я, що одночасно давало Кіру владу над ним. Але тепер Вірус не згоден. Тепер Вірус знає, що він достойний. Він може бути достойним. На рівних з носієм… Або ж керувати ним. Потрібно лише знайти істинне ім’я… Ештон зупинився. А тоді вибачився у Віруса. І покинув його.

Ештон виринув з медитації. Ох, так номер… Такий жаль його здавив… Він не правильно все зробив… Він… Зробив стільки помилок. Ештон поглянув на Кіра. Той був… Ніби після бою. Хоча, чому “ніби”? У нього щойно і справді був ментальний поєдинок. І так уже два з половиною місяці… Кошмар!

– Кір… – Прошепотів Ештон. Кір підняв на нього обезсилений погляд.- Ти як?

– Нормально. Просто… – Він скривився і спробував сісти рівно. Але це не надто в нього вийшло і він це облишив, спершись ліктем об бильце стільчика. А тоді знову поглянув на Ештона.- Я зазвичай не дозволяю йому проникати так глибоко. Але я не… Присік його на цей раз, щоб Ви побачили… Я просто втомився… Все гаразд.

Ештон шоковано на нього дивився. Кір надзвичайно талановитий. Сильний. От тільки… Йому себе зовсім не шкода… Не вміє себе жаліти. Його потрібно навчити обережності. Він… Надто ризикує. Не цінує свою безпеку. І самого себе.

– Як тобі допомогти?- Запитав Ештон. В будь-якому іншому випадку він спробував би сам щось придумати. Але, можливо, Кір знає?

Він підняв на нього погляд. І між його біохвиль блиснула… надія. Йому стало соромно. Але Ештон буквально відчув, як малий прогнав від себе це відчуття. Тоді стомлено поглянув на Ештона і попросив:

– Можна ще раз?

Ештон не зрозумів:

– Що саме? – Медитувати з ножем? Він що з глузду з’їхав?

– Це… – Кір вказав кудись собі за спину. – Як Ви робили…

Ештон ще мить не розуміюче дивився на малого, а тоді доперло:

– А-а-а… Влити енергію? Я можу вирівняти біоритм. Хочеш спробувати? – Запитав Ештон.

Кір стенув плечима – він не знав. Ештон взяв ще один стільчик і присунувся до нього. Поклав долоню на спину і став вирівнювати біоритм. Кір з полегшенням зітхнув і вслід відчув дикий сором, інстинктивно став відсовуватись від Ештона, закриватись(ого!).

– Все гаразд. Просто розслабся і відпочинь.- Ештон присунув його долонею до себе.- Все окей.- І, наче в підтвердження своїх слів, наповнив енергію, що вливав у нього рівномірними, м’якими хвилями: розумінням, спокоєм, захистом, теплом.

Кір у відповідь втомлено здався, зітхнув і остаточно похилився на бік. Кілька хвилин боровся з собою під долонею Ештона, але потім знесилено поклав голову йому на плече і просто вимкнувся.

– Заснув? – Тихо запитав Рікон.

– Так. Ходімо, я його у вітальню занесу. Хай відпочине. – Сказав Ештон і тихенько, щоб не розбудити, заніс у вітальню. Поклав на диван. І так же тихенько розстібнув ремінець, намагаючись зняти з малого ніж. Якщо Вірусу стрельне напасти – то відстань не завадить, звичайно… Та і навряд увісні він нападе – свідомість ніби черепаха – у панцир ховається під час сну. Але… Мабуть, так Ештону буде спокійніше. Він поклав Вірус поруч.

– Ходімо в бібліотеку? – Запитав Рікон.

– Угу, пішли. – Кивнув Ештон.

Потрібно подумати, що це робити з Кіром і його амулетом. І переосмислити уявлення про амулети апріорі. Ештон був правий – Кір йому потрібен. Хех… Потрібно поговорити з Мерін на цей рахунок… Йому потрібна її консультація… Він не певен, що правильно зробить, прийнявши Кіра у зграю. Та і нюансів багато. І… Як це зробити взагалі? Але… Після медитації з Кіром… Ештон тепер з більшою серйозністю ставиться до наміру Кіра приєднатися до зграї. Можливо це не те ж саме, що інстинкти ларів… Але людську рішучість і вибір теж потрібно поважати в повній мірі. Ештон почав забувати, як це- будувати стосунки з людьми. З людьми не просто. Не стабільно. Не має зрозумілих і прописаних самою природою правил. Але є сила волі, почуття, бажання, обставини та… рішення. І Кір… Зробив свій вибір. Зараз Ештон впевнений – Кір не змінить його, навіть після того, як в повній мірі усвідомить, що означає – приєднатися до зграї. Та це не значить, що це знання не важливе. Якщо він і укладе з Ештоном договір, то з повним розумінням того, що робить.