Огірчик та китиця

Двійко вчених створюють котогірочка (синтез кота та огірка), аби коти більше не боялись огірків.

– Професоре, ми біологи, а не косплеєри Ріка й Морті! 

– Не знаю-не знаю, Крісті. – Жінка, схожа на бабцю Міранди Прістлі, подивилась на студента крізь акваріум і потицяла окуляри жестом онуки. – Особисто я стала біологом якраз через Дока й Марті. 

Гіканутий Крістів мозок видав 404. 

– Це ж інший фенд… так, добре. Але вирішувати проблему таким способом… – аспірант трошки позаламував руки. – Чого Ви взагалі вирішили, що це проблема?! 

«Фйіть» повітря. Навіть окуляри професора виглядали обурено, а кучері ще не встигли спружинити вгору, коли вона рвучко підняла голову і гримнула долонями по столу: 

– Чи відомо тобі, Крісті, що за даними Пері Мартін Алтімейт Енімалс 2015-го року у світі шістсот мільйонів свійських котів*? А чи відомо тобі скільки з них страждають від панічного страху огірків??  

Крісті на усілякий випадок виставив руки перед собою та обережно обійшов акваріум, поки його уява остаточно не перетворила його сенсея на сиву піранью. Професор презирливо блимнула скельцями. 

– У тебе самого є кіт. Ти маєш бути більш зацікавленим, безсердечне хлопчисько. 

– Я просто намагаюся не жонглювати овочами перед Ілоном, це не так важко! 

Юний науковець ледь стримував панічну гикавку. Ох, дарма вони згадали Ілона. Професор може і його втягнути в цю, прости Господи, катавасію.  

Вдих – Кріс згадав усі дихальні техніки світу –, видих. Так. 

– Професоре, – вона заінтриговано підняла брови від такого ділового тону, – будьмо раціоналістами. Вам відомо про дослідження, згідно якого огірки змушують котів страждати? 

Повітря знову сколихнулося. 

Кріс почав волати за секунду до того, як професор по-ковбойськи висмикнула з кишені пістолет. Принаймні, чогось такого він очікував. 

Професор витріщилась на нього осудливо, але з розумінням. Підсунула вийнятий телефон йому під самого носа. 

З дисплею на нього дивилися дві нажахані таці, що, взагалі-то, були очима кота. Кріс ніби у дзеркало дивився. Він проковтнув співчутливий вдих та трохи відсунувся від телефону. Біля кота невблаганно лежав огірок. 

– Чи є в тебе душа, Крісе? – проникливо зашепотіла професор.  

– А чи буде в мене залік з генетики? 

– Лише унікальний екзистенціальний досвід синтезу кота-огірка. 

Та треба йому той залік. 

– По руках. 

*** 

Лабораторію, точно сльозоточивий газ, затопила сюрреалістична ідилія. Професор із материнським терпінням намагалася вичепити піпетку з хвацьких лапок зеленобокого кошеняти. Кріс дивився на кошеня. Кошеня методично шурхотіло на купі білих халатів та було в абсолютному захваті. 

– Професоре… 

– М? 

– У нього на вухах квіти замість китичок. Жовті. 

– Я бачу, Крісе. 

– І… і вуса кучеряві. 

– Сподіваюсь, ти це записуєш. 

– … 

–… 

– … 

– Назвемо його Котигорошком. 

Крісті щиро втомився вдавати, що він не втомлений. 

– Чому? – слабко одізвався він. 

«Блимк» окулярів професора був ледь не тріумфальним. 

– Звучить як «котогірочок». 

– Вам би лінгвістом бути, а не біологом. 

– Взагалі-то, я рефреш**. Як ти здогадався? 

– О, Господи. 

за даними Пері Мартін Алтімейт Енімалс 2015-го року у світі шістсот мільйонів свійських котів* – це правда. 

рефреш** – студент, що перевступив на іншу спеціальність.